Справа № 465/5792/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Кузь В.Я.
Провадження № 22-ц/783/2521/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Н. О.
Категорія: 30
21 серпня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого - судді: Шеремети Н.О.
суддів: Ванівського О.М, ОСОБА_2
секретаря: Цапа П.М.
з участю: представника ТзДВ СК «Гарант і Я» -
ОСОБА_3, представника ПрАТ НАСК «Оранта» -
ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Гарант і Я» на рішення Франківського районного суду м. Львова від 06 лютого 2017 року, -
Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Гарант і Я» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_5 та Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про стягнення з ОСОБА_5 634, 65 грн. матеріального відшкодування та 17,50 грн. судових витрат; стягнення з Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» з будь якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення 49490,00 грн. матеріального відшкодування та 1360, 50 грн. судового збору.
Оскаржуваним рішенням у задоволенні позовних вимог Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Гарант і Я» до ОСОБА_5 про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 634,65 грн. та судового збору в розмірі 17,50 грн., а також стягнення з Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Гарант і Я» матеріальної шкоди в розмірі 49490,00 грн. матеріальної шкоди і судових витрат з розгляду даної справи в розмірі 1360,50 грн., відмовлено за недоведеністю таких.
Рішення в апеляційному порядку оскаржило ТзДВ «Страхова компанія «Гарант і Я»,вважає, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права при неповно з'ясованих обставинах, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. В апеляційній скарзі зазначає, що 01.12.2015 року о 08 год. 00 вх. на перехресті вулиць Антоновича - Залізняка у м. Львові відбулась дорожньо - транспортна пригода за участю автомобіля НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_5 та Фольксваген д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_6, відповідальність якого була застрахованою у ТзОВ "Гарант і Я". Постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 22.03.2016 року, справу про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_6 закрито за відсутністю його вини у вчиненні ДТП. При цьому, в мотивувальній частині постанови суду зазначено, що дане ДТП сталось із вини ОСОБА_5 у зв"язку із порушенням ним ПДР України, проте, дані обставини не були взяті до уваги судом першої інстанції. Також зазначає, що відповідно до висновку експертного автотоварознавчого дослідження від 14.01.2016 року №8, щодо визначення вартості транспортного засобу Фольксваген д.н.з. НОМЕР_2, встановлено, що вартість відновлювального ремонту перевищує його вартість до пошкодження в ДТП, відтак проводити його ремонтне відновлення економічно не доцільно. Вартість транспортного засобу до його пошкодження в ДТП становила 2487119,72 грн. Згідно висновку експертного автотоварознавчого дослідження від 11.04.2016 року №100, вартість транспортного засобу після його пошкодження визначено в розмірі 161455,82 грн. Згідно з положеннями п.п.20.14, 20.8.1, 20.8 Договору добровільного страхування, сума страхового відшкодування становила 50124,65 грн. та була виплачена позивачем ОСОБА_6, що підтверджується платіжним дорученням від 28.04.2016 року №42. Відтак, у відповідності до вимог ст.ст. 1166, 1187, 993 ЦК України, здійснивши таку виплату, ТзДВ «Страхова компанія «Гарант і Я» набуло право вимоги потерпілої особи, а оскільки цивільно правова - відповідальність ОСОБА_5 була застрахована у СК «НАСК «Оранта», то обидва відповідачі зобов"язані понести відповідальність встановлену законом. З вищенаведених підстав апелянт просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника ТзДВ СК «Гарант і Я» ОСОБА_3 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення представника ПрАТ НАСК «Оранта» ОСОБА_4 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду не відповідає зазначеним вимогам.
Положеннями ст. 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їхнє підтвердження; які правовідносини сторін випливають зі встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
За загальними положеннями ЦПК України обов»язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України, ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 4 ЦПК України закріплено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Частиною ч.1 ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до положень ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Із матеріалів справи вбачається, що ТзДВ «СК «Гарант і Я» звернулося з позовом до ПрАТ «НАСК «Оранта» про стягнення майнової шкоди на праві зворотної вимоги в розмірі 49490.00 грн. та про стягнення з ОСОБА_5 різниці між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодування у розмірі 634.65 грн.
Тобто, вимоги до юридичної особи, ПрАТ «СК «Оранта» і вимоги до фізичної особи ОСОБА_5, не пов»язані між собою.
Відповідно до статті 16 ЦПК України не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Згідно із ч. 2 ст.118 ЦПК України позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою.
Відповідно до роз'яснень, викладених в абзаці 1 пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» (далі - постанова Пленуму Верховного Суду України № 2), вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що згідно зі статтею 124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на вся правовідносини, що виникають у державі, а за частинами 1 і 2 статті 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17) або ГПК України (статті 1, 12) віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.
Абзацом 3 пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 роз'яснено, що вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов'язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об'єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову. Не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Оскільки не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, коли їх розгляд проводиться за правилами іншого судочинства.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-467цс15, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів.
Суд першої інстанції зазначених вимог закону не врахував, безпідставно прийняв до провадження спір, що виник між юридичними особами ТзДВ «СК»Гарант і Я» та ПрАТ «НАСК «Оранта», який підлягає розглядові в порядку цивільного судочинства.
Враховуючи вищенаведене, рішення суду першої інстанції у частині вирішення позовних вимог ТзДВ «СК «Гарант і Я» до ПрАТ «НАСК «Оранта» необхідно скасувати, а провадження у справі в цій частині закрити.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення з ОСОБА_5 634.65 грн.., суд першої інстанції виходив з того, щойого вина у заподіянні шкоди автомобілюНОМЕР_3, не доведена, що підтверджується постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 22.03.2016 року, належних та допустимих доказів на підтвердження вини ОСОБА_5 позивачем не було надано, тобто, суд виходив з недоведеності вини відповідача ОСОБА_5 у вчиненні ДТП.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.988 ЦК України, страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
Відповідно до ч.1 ст.990 ЦК України, страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).
Ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», встановлено, що страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Відповідно до п.п.22.1-22.2 ст.22 вказаного Закону, при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю чи майну третьої особи.
Відповідно до ст. 29 Закону, у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до ст.1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно до ст.ст.1166,1188 ЦК України, матеріальна шкода відшкодовується при наявності вини заподіювача.
Відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував тим, що ТзДВ «Гарант і Я» не надано належних та допустимих доказів на підтвердження вини ОСОБА_5 у вчиненні ДТП, порушення ОСОБА_5 ПДР України під час ДТП, представник позивача не клопотав перед судом про призначення судової автотехнічної експертизи з метою визначення питання, дії кого з водіїв, з технічної точки зору, стали причиною ДТП.
Судом першої інстанції встановлено, що 01.12.2015 року о 08 год. 00 хв., на перехресті вулиць Антоновича - Залізняка у м. Львові, сталася дорожньо - транспортна пригода за участю автомобілів НОМЕР_4, під керуванням ОСОБА_5 та "VOLKSWAGEN GETTA" д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_6, відповідальність якого була застрахованою у ТзОВ "Гарант і Я".
Постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 22.03.2016 року, справу про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_6 закрито за відсутністю його вини у вчиненні ДТП. Постанова не оскаржувалась та набрала законної сили.
Зазначаючи в оскаржуваному рішенні про відсутність вини водія автомобіля НОМЕР_5 під керуванням ОСОБА_6, суд першої інстанції посилається на постанову Шевченківського районного суду м. Львова від 22.03.2016 року, якою, як зазначає суд, встановлено обставини щодо відсутності вини водія ОСОБА_6 у скоєнні ДТП, проте протокол працівниками УПП у м. Львові відносно іншого учасника ДТП ОСОБА_5 не складено, відтак не представлено жодних доказів, які б підтверджували обов"язок ОСОБА_5 та СК НАСК "Оранта", де був застрахованим його автомобіль, у відшкодуванні збитків.
Згідно з роз»ясненнями п.4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» відповідно до ч.4 ст. 61 ЦПК України постанова суду про адміністративне правопорушення обов»язкова для суду, що розглядає справу про цивільно - правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. У зв»язку із цим у разі прийняття судом постанови про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, суд повинен звернути увагу на те, чи містить така постанова суду відповіді на питання про те, чи мала місце ДТП та чи сталася вона з вини відповідача. При цьому така постанова є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі у порядку, передбаченому ЦПК України.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, не врахував вищезазначених роз»яснень п.4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», не взяв до уваги постанову Шевченківського районного суду м. Львова від 22.03.2016 року, яка не скасована в апеляційному порядку, а відтак є чинною, у якій зазначено, що «з відеозапису, який оглянуто в судовому засіданні, вбачається, що автомобіль НОМЕР_6, під керуванням ОСОБА_5 на момент перемикання світлофора в зелений режим, знаходився практично на середині перехрестя, що є доказом того, що водій ОСОБА_5 почав рух через перехрестя на заборонений сигнал світлофора. Відтак ОСОБА_5 порушив вимоги п.п. «г» п.8.7.3 ПДР України, п.п. «б» п.2.3; п. 8.10; п.1.12; та п. 10.1; 16.5 ПДР України, внаслідок чого відбулося ДТП».
Отже, суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, не звернув увагу на те, що в мотивувальній частині постанови Шевченківського районного суду м. Львова від 22.03.2016 року, яка не скасована в апеляційному порядку, а відтак є чинною, зазначено, що саме внаслідок порушення ОСОБА_5 п.п. «г» п.8.7.3 ПДР України, п.п. «б» п.2.3; п. 8.10; п.1.12; та п. 10.1; 16.5 ПДР України, сталася ДТП.
Тобто, постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 22.03.2016 року, встановлено, що водій ОСОБА_5 почав рух через перехрестя на заборонений сигнал світлофора, порушив вимоги п.п. «г» п.8.7.3 ПДР України, п.п. «б» п.2.3; п. 8.10; п.1.12; та п. 10.1; 16.5 ПДР України, внаслідок чого сталася ДТП.
Суд першої інстанції не дав належної оцінки цій обставині, а відтак дійшов до невірного висновку про відсутність вини ОСОБА_7 у ДТП, яка сталася 01.12.2015 року у м. Львові на перехресті Антоновича - Залізняка з участю автомобілів НОМЕР_4, під керуванням ОСОБА_5 та "VOLKSWAGEN GETTA" д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_6, відповідальність якого була застрахованою у ТзОВ "Гарант і Я".
Висновок суду першої інстанції про те, що вина ОСОБА_5 у заподіянні шкоди автомобілю НОМЕР_7, у законному порядку не доведена з посиланням на постанову Шевченківського районного суду м.Львові від 22.03.2016 року, є необґрунтованим, оскільки спростовується висновками суду, зазначеними в мотивувальній частині цієї постанови.
Згідно з полісом обов»язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №А1/3890657 від 16.02.2015 року, цивільно - правова відповідальність власника автомобіля НОМЕР_6, застрахована ПрАТ НАСК «Оранта».
Згідно з договором №03-854.01/14 від 29.12.2014 року добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного), автомобіль НОМЕР_3 застрахований у ТзДВ «СК «Гарант і Я».
ТзДВ «Гарант і Я» у відповідності до положень п.п.20.14, 20.8.1, 20.8 Договору добровільного страхування, суму страхового відшкодування визначив у розмірі 50124,65 грн., саме така сума виплачена ОСОБА_6 "СК "Гарант і Я" , що підтверджується платіжним дорученням від 28.04.2016 року №42.
З врахуванням принципу диспозитивності цивільного процесу, вирішуючи спір в межах заявлених ТзДВ «Гарант і Я» позовних вимог, відповідно до яких позивач просив про стягнення з ОСОБА_5Й на користь ТзДВ «Гарант і Я» 634.65 грн. різниці між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням, колегія суддів вважає, що позовні вимоги, заявлені до ОСОБА_7, підлягають до задоволення, а відтак з ОСОБА_5 слід стягнути на користь ТзДВ «Гарант і Я» 634.65 грн., що становить різницю між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Згідно з ч.1 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Керуючись ст. 303, п.2 ч.1 ст. 307, ст.ст. 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Гарант і Я» - задовольнити частково.
Рішення Франківського районного суду м. Львова від 06 лютого 2017 року - скасувати.
Провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Гарант і Я» 49490,00 грн. майнової шкоди - закрити.
Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Гарант і Я» - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Гарант і Я» 634, 65 грн. завданої майнової шкоди.
Рішення суду набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням апеляційного суду законної сили.
Головуючий: Шеремета Н.О.
Судді: Ванівський О.М.
ОСОБА_2