вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493
Іменем України
21.10.09Справа №2а-9780/09/11/0170
Окружний адміністративний суд АР Крим у складі судді Москаленка С.А., при секретарі Габрись П.С., розглянувши за участю:
від позивача - Абхаірова Ельзара Шевкієвна, представник за довіреністю № б/н від 11.02.09р;
від відповідача - Жуков Роман Михайлович, представник за довіреністю № 01-15-9/10957 від 29.05.09р;
від третьої особи - Захарчук Оксана Олександрівна, представник за довіреністю № 1671/09-5 від 10.02.09р.
у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Державного підприємства "Видавництво і друкарня "Таврида", м.Сімферополь
до Центрального відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції АР Крим, м. Сімферополь
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м.Сімферополя АР Крим
про визнання протиправними дій та скасування постанови,
Державне підприємство "Видавництво і друкарня "Таврида" звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Центрального відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції про визнання дій щодо прийняття постанови від 04.08.2009р. про накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться та надходять на розрахункові рахунки позивача на суму 380133,08грн. протиправними та скасування зазначеної постанови.
Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 09.09.09р. до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучене Управління пенсійного фонду України в Центральному районі м.Сімферополя.
Позовні вимоги мотивовані тим що, сума боргу, на яку постановою від 04.08.09 року накладено арешт на грошові кошти в розмірі 380133,58 грн., не відповідає дійсності, тобто на момент винесення оскаржуваної постанови заборгованість позивача перед третьої особою по виконавчих документах, які входять до зведеного виконавчого провадження відсутня. Окрім того, арешт на грошові кошти, що знаходяться у банку здійснюється виключно за рішенням суду про стягнення коштів або про накладення арешту відповідно до ст.59 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Оскільки рішення суду про стягнення з позивача коштів на загальну суму 380133,58 грн. відсутнє, відповідач перевищив надані Законом України «Про виконавче провадження» повноваження та порушив вимоги ст.59 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Представник позивача у судовому засіданні наполягав на задоволені позовних вимог.
Відповідач проти позову заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях на адміністративний позов (а.с. 60-62), посилаючись на те, що у відповідача на примусовому виконанні знаходяться:
- виконавчий лист №2-30/12844-06А від 10.10.08р., виданий Господарським судом АР Крим про стягнення з позивача на користь УПФУ в Центральному районі м.Сімферополя заборгованості у сумі 236697,83грн.;
- рішення №1032 від 13.12.07р. УПФУ в Центральному районі м.Сімферополя про стягнення з позивача на користь управління заборгованості у сумі 591619,80грн;
- постанова б/н від 21.04.08р., видана Центральним ВДВС Сімферопольського ГУЮ про стягення з позивача суми у розмірі 6801,07 грн.;
- постанова б/н від 21.04.08р., видана Центральним ВДВС Сімферопольського ГУЮ про стягнення з позивача суми у розмірі 7527,42 грн.
Зазначені документи об'єднані до зведеного виконавчого провадження № 1677 на підставі ст.49 Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку з чим на всі грошові кошти позивача накладений арешт в межах загальної суми стягнення.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях на адміністративний позов.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м.Сімферополя АР Крим, проти позову заперечувала. У письмових запереченнях на адміністративний позов зазначила, що відповідно до ст.106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» рішення Пенсійного фонду про нарахування пені або стягнення штрафних санкцій є виконавчим документом. Рішенням Управління від 13.12.2007р. №1032 до позивача застосовані штрафні(фінансові) санкції у сумі 591619,80грн. Рішенням Господарського суду АР Крим від 21.07.08р. у справі №2-30/12844-06А з позивача стягнута заборгованість зі сплати штрафних санкцій у сумі 236697,83грн. Оскільки заборгованість по вищезазначеним виконавчим документам позивачем не погашена, відповідачем обґрунтовано їх було об'єднано у зведене виконавче провадження та накладено арешт у межах загальної суми стягнення, що відповідає вимогам ст.49 Закону України «Про виконавче провадження».
Представник третьої особи у судовому засіданні заперечував проти адміністративного позову з підстав, викладених у письмових запереченнях на адміністративний позов.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.
Державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції АРК 04.08.2009р. при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження №1677, яке включає виконання виконавчого листа у справі № 2-30/12844-06А, виданого Господарським судом АРК від 10.10.08р., Рішення №1032 від 13.12.07р., виданого УПФУ в Центральному районі м. Сімферополь, Постанову Центрального ВДВС Сімферопольського ГУЮ б/н від 21.04.08р. та Постанову б/н Центрального ВДВС Сімферопольського ГУЮ про стягнення з позивача на користь УПФУ в Центральному районі м.Сімферополя суми у розмірі 380133,58 грн. прийнято постанову про накладення арешту на всі грошові кошти позивача, які знаходяться та надходять на:
поточні рахунки 260055615, 260034050, 260014038, МФО 324021, ЗКПО 05905680 у КРД ВАТ “Райффайзен банк Аваль” м. Сімферополь;
поточні рахунки 26064327659051, 26008327659051, 26004327659011, 26003327659023, 26000327659015, МФО 384436, ЗКПО 05905680 у Філії КРУ ЗАТ КБ “Приватбанк” м.Сімферополь;
поточні рахунки 26062018201, 26007018211, 26006018201, 2600646, 2600460, 26003000182001, МФО 384737, ЗКПО 05905680 у СФ АБ “Автозазбанк” м. Сімферополь;
поточні рахунки 26008300100071, 26005300200071, 26001300000071, 26000301000071, 26009302000071, 26008303000071, 26007304000071, МФО 384890, ЗКПО 05905680 у СФ АКБ “Форум” м. Сімферополь,
поточний рахунок 26009440543401, МФО 324010, ОКПО 05905680, в КРФ АКБ «Укрсоцбанк» м. Сімферополь,
на суму 380133,58 грн. (а.с.7-9).
Постановою Господарського суду АР Крим від 21.07.2008 року у справі № 2-30/12844-2006А позовні вимоги Управління ПФУ в Центральному районі м. Сімферополя АР Крим задоволені та стягнуто з Державного підприємства “Видавництво і друкарня “Таврида” заборгованість зі сплати штрафних санкцій за рішенням Управління №691 від 08.06.2006р. у сумі 236697,83грн. (а.с. 17-19).
Як вбачається із матеріалів справи на виконанні у зведеному виконавчому провадження, окрім вищезазначеного рішення суду, знаходяться:
- рішення №1032 від 13.12.07р. УПФУ в Центральному районі м.Сімферополя про стягнення з позивача на користь управління заборгованості у сумі 591619,80грн(а.с.161);
- постанова б/н від 21.04.08р., видана Центральним ВДВС Сімферопольського ГУЮ про стягення з позивача суми у розмірі 6801,07 грн.(а.с.59);
- постанова б/н від 21.04.08р., видана Центральним ВДВС Сімферопольського ГУЮ про стягнення з позивача суми у розмірі 7527,42 грн.(а.с.56).
Листом від 30.07.09р. вих. №7616/02-4 УПФУ в Центральному районі м.Сімферополя АР Крим повідомило позивача про те, що фінансові санкції та пеня за Рішенням №691 від 08.06.06р. повністю погашені (зараховані) самостійним перерозподілом страхових внесків позивача, здійснених в період з 13.11.06р. по 13.04.07р. Окрім того, у зазначеному листі вказано, що грошові кошти від ДП «Видавництво та друкарня «Таврида» в рахунок погашення рішення №691 від 08.06.06р. не надходили(а.с. 13-16).
Також, листом від 18.08.09р. вих. №8395/02-5 УПФУ в Центральному районі м.Сімферополя АР Крим повідомило позивача про те, що фінансові санкції та пеня за Рішенням №1032 від 13.12.07р. повністю погашені (зараховані) самостійним перерозподілом страхових внесків позивача, здійснених в період з 08.02.08р. по 04.08.08р. Окрім того, у зазначеному листі вказано, що грошові кошти від ДП «Видавництво та друкарня «Таврида» в рахунок погашення рішення №1032 від 13.12.07р. не надходили (а.с. 121-124).
Крім того, відповідно до довідок УПФУ у Центральному районі м. Сімферополя АР Крим №10598/02-5 від 09.10.09р. (а.с. 181) та №10742/09-5 від 13.10.09р. (а.с. 185), на рахунки управління грошових коштів від Державного підприємства «Видавництво і друкарня «Таврида» в рахунок сплати фінансових санкцій та пені відповідно до рішень №691 від 08.06.06р. та № 1032 від 13.12.07р. не надходило.
Як вбачається із довідки відповідача від 19.10.09р. №03-15/12/19755 (а.с.211) по виконавчому листу №2-30/12844-06А, який був виданий 10.10.08р. Господарським судом АР Крим у справі №2-30/12844-06А про стягнення з Державного підприємства “Видавництво і друкарня “Таврида” на користь УПФУ в Центральному районі м.Сімферополя суми у розмірі 236697,83 грн., стягнені грошові кошти перераховані, відповідно до платіжних поручень:
п/п №38 від 14.01.09р. на суму 40839,75 грн. перерахована в рахунок погашення заборгованості по виконавчому листу №2-30/12844-06А;
п/п №826 від 09.04.09р. на суму 15480,98 грн. перерахована в рахунок погашення заборгованості по виконавчому листу №2-30/12844-06А;
п/п №1399 від 26.05.09р. на суму 12351,90 грн. перерахована в рахунок погашення заборгованості по виконавчому листу №2-30/12844-06А;
Таким чином, усього по виконавчому листу №2-30/12844-06А на користь УПФУ в Центральному районі м. Сімферополя у примусовому порядку було перераховано 68672,62грн.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Частиною 3 зазначеної статті КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені принципи одночасно є орієнтиром для суб'єкта владних повноважень при реалізації дискреційних повноважень.
Примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України, що передбачено ст.2 Закону України «Про виконавче провадження»(далі Закон).
Згідно ч.1 ст.5 Закону державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Повноваження державного виконавця передбачені ч.3 ст.5 Закону, зокрема, державний виконавець має право на виконання рішення суду про стягнення коштів або накладення арешту в порядку, встановленому цим Законом накладати арешт на грошові кошти та інші цінності боржника, в тому числі на кошти, які знаходяться на рахунках та вкладах в установах банків, інших кредитних установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.
Відповідно до ст. 59 Закону України «Про банки і банківську діяльність» арешт на грошові кошти, що знаходяться в банку, здійснюється виключно за рішенням суду про стягнення коштів або про накладання арешту.
Статтею 1074 Цивільного кодексу України встановлено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.
Із системного аналізу вищезазначених нормативно-правових актів випливає, що накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться(надходять) на розрахункові рахунки особи, можливо тільки виключно на підставі рішення суду. Закон не передбачає можливості накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться або надходять на розрахункові рахунки, що знаходяться у баку на підставі інших, ніж рішення суду виконавчих документів.
За таких обставин, державний виконавець при прийнятті оскаржуваного рішення мав право накласти арешт на грошові кошти, що належить позивачу та знаходяться(надходять) на розрахункові рахунки у банку, в межах суми стягнення за рішенням Господарського суду АР Крим у справі №2-30/12844-2006А.
Як вбачається із довідки відповідача від 19.10.2009р. наданої на запит суду, відповідачем на користь третьої особи з позивача на виконання рішення ГС АРК у справі №2-30/12844-06А станом на 04.08.2009року стягнуто 68672,62грн.(а.с.211).
Позивач не надав доказів добровільної сплати заборгованості за зазначеним рішенням суду.
Відтак, постанова державного виконавця від 04.08.2009р. про накладення арешту на грошові кошти позивача, що находяться та надходять на рахунки у банках в частині суми коштів, що перевищує суму заборгованості позивача перед Управлінням Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя, яка залишилася непогашеною за рішенням Господарського суду АР Крим у справі №2-30/12844-06А станом на момент винесення оскаржуваної постанови є протиправною та підлягає скасуванню.
Посилання позивача на ту обставину, що відповідно до листа третьої особи від 30.07.09р. вих. №7616/02-4 заборгованість позивача за зазначеним рішенням погашена(зарахована) шляхом перерозподілу страхових внесків позивача, в рахунок раніше виникненної заборгованості є необґрунтованим, оскільки даний порядок застосовується виключно для обліку надходжень платежів.
Частиною 5 ст.106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» N 1058-IV від 09.07.2003 встановлено, що за рахунок сум, що надходять від страхувальника або від державної виконавчої служби в рахунок сплати недоїмки, погашаються суми недоїмки, пені та фінансових санкцій у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі, коли страхувальник має несплачену недоїмку, пеню та фінансові санкції і здійснює сплату поточних сум страхових внесків, ці суми зараховуються в рахунок сплати недоїмки, пені та фінансових санкцій.
На виконання зазначеної норми Закону, пунктом 10.11. Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої Постановою Правління Пенсійного фонду України №21-1 від 19.12.2003р. та зареєстрованої Міністерством юстиції України 16.01.2004р. за №64/8663 встановлено, що у разі коли страхувальник має несплачені суми недоїмки, пені та фінансових санкцій та здійснює сплату поточних сум страхових внесків, ці суми зараховуються шляхом перерозподілу такої сплаченої суми в рахунок сплати недоїмки, пені та фінансових санкцій у порядку календарної черговості їх виникнення.
Статтею 30 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі повного добровільного виконання рішення боржником у встановлений для добровільного виконання строк державний виконавець складає про це акт, який є підставою для закінчення виконавчого провадження. Якщо боржник у встановлений строк добровільно не виконав рішення, державний виконавець невідкладно розпочинає його примусове виконання.
Відповідно до ст.4 Закону заходами примусового виконання рішень є:1) звернення стягнення на майно боржника; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням.
Із системного аналізу вищенаведених норм випливає, що рішення суду може бути виконано добровільно та примусово. У будь якому випадку, Закон не передбачає виконання рішення суду шляхом перерозподілу коштів, що надходять від боржника на рахунок стягувача на виконання своїх зобов'язань перед стягувачем не за виконавчими документами, які знаходяться на примусовому виконанні у державній виконавчій службі.
За таких обставин, листи Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м.Сімферополя про зарахування поточних платежів в рахунок погашення заборгованості за рішенням Господарського суду АР Крим у справі №2-30/12844-06А не є доказом добровільного або примусового виконання зазначеного рішення суду.
Посилання відповідача та третьої особи на ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої у разі якщо в органі державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень щодо одного й того самого боржника, вони об'єднуються у зведене виконавче провадження і на майно боржника накладається арешт у межах загальної суми стягнення, виконавчого збору і можливих витрат на виконавче провадження є необґрунтованими, оскільки зазначена норма не передбачає повноважень державного виконавця щодо накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на рахунках у банках. Зазначена норма встановлює загальне правило виконання декількох виконавчих проваджень щодо одного самого боржника, які знаходяться в одному органі державної виконавчої служби. При реалізації зазначеної норми та прийнятті рішення про накладення арешту на майно боржника в межах загальної суми стягнення у зведеному виконавчому провадженні державний виконавець повинен виходити із повноважень, які надані йому ст.5 Закону.
Посилання позивача на ті обставини, що актами опису та арешту майна від 01.11.2007р. та 26.06.2007р. на основні фонди позивача вже було накладено арешт на суму, що значно перевищує заборгованість позивача перед третьої особою та зазначені обставини не враховані відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення є необґрунтованим з наступних підстав.
Як вбачається із свідоцтва про державну реєстрацію, статуту, довідки із ЄДРПОУ ДП «Видавництво і друкарня «Таврида» останнє є державним підприємством.
Відповідно до Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» N 2864-III від 29.11.2001р. встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків (далі - підприємства), до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна.
Згідно ст.2 зазначеного Закону для цілей цього Закону під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних фондів цих підприємств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом, зокрема, звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, крім рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв'язку із трудовими відносинами.
Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до ч.1 ст.50 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації.
Згідно ч.8 вищезазначеної статті Закону стягнення на майно боржника звертається в розмірах і обсягах, необхідних для виконання за виконавчим документом з урахуванням витрат на виконання та стягнення виконавчого збору. У випадках коли боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.
Оскільки Законом встановлена заборона на відчуження основних засобів, що належать державному підприємству та забезпечує ведення виробничої діяльності такого підприємства, відповідач обґрунтовано не врахував вартість зазначених основних фондів при визначенні суми стягнення та накладенні арешту на грошові кошти позивача.
За таких обставин, позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування постанови про накладення арешту від 04.08.2009р. на грошові кошти, які знаходяться та надходять на розрахункові рахунки ДП «Видавництво і друкарня «Таврида» підлягають задоволенню в частині накладення арешту на грошові кошти у сумі 212108,37грн. (236697,83грн. (сума за рішенням суду, що підлягає стягненню) - 68672,62грн. (сума коштів, що примусово стягнута на виконання рішення суду) = 168025,21грн. (сума боргу за рішенням суду, що залишилася не погашеною на момент ухвалення оскаржуваної постанови). 380133,58грн.(сума, на яку накладено арешт)-168025,21грн. (сума боргу за рішенням суду, що залишилася не погашеною).
Суд вважає необґрунтованими вимоги позивача щодо визнання протиправними дій відповідача стосовно прийняття постанови від 04.08.09р. про накладання арешту на грошові кошти ДП «Видавництво і друкарня «Таврида» у зв'язку з наступним.
Як зазначалося вище, відповідно до ч.1 ст.5 Закону державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Статтею 30 Закону встановлено, що у разі якщо боржник у встановлений строк добровільно не виконав рішення, державний виконавець невідкладно розпочинає його примусове виконання.
Відповідно до ч.1 ст.50 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації.
Згідно ч.1 ст.55 Закону арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом, зокрема, винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах.
Судом встановлено, що на момент винесення оскаржуваної постанови рішення Господарського суду АР Крим у справі 2-30/12844-06А в добровільному порядку позивачем не виконане, а відтак відповідач обґрунтовано та в межах повноважень вчиняв дії щодо примусового виконання рішення суду, шляхом накладення арешту на майно боржника.
Суд звертає увагу сторін на те, що прийняття рішення, яке не відповідає вимогам закону не є обов'язковою умовою визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними. Позивач ототожнює поняття рішення та дії. Рішення та дії відповідача у даному випадку не є тотожними поняттями з наступних підстав.
Відповідно до сталої практики, дії суб'єкта владних повноважень це активна поведінка зазначеного суб'єкта, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичної чи юридичної особи (наприклад дії щодо вилучення майна).
В свою чергу, правовий акт індивідуальної дії, яким є рішення що оскаржується, це рішення суб'єкта владних повноважень, дія якого поширюється на конкретних осіб або які стосуються конкретної ситуації, і є актом одноразового застосування норм права.
При прийнятті правового акта індивідуальної дії - постанови про накладення арешту на грошові кошти від 04.08.2009р., державний виконавець не вчиняв жодних дій щодо її прийняття, оскільки активна поведінка державного виконавця при ухваленні оскаржуваного рішення відсутня. Фактично, державний виконавець вчиняв дії щодо примусового виконання рішення суду шляхом прийняття правового акта індивідуальної дії, що належить до його повноважень передбачених ст.5 Закону.
Під час судового засідання, яке відбулось 21.10.09 р. були оголошені вступна та резолютивна частини постанови.
У повному обсязі постанову виготовлено 26.10.2009р.
Керуючись ст.ст. 98, 160-163, 167 КАС України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову Центрального відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції АР Крим від 04.08.09р. про накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться та надходять на рахунки Державного підприємства "Видавництво і друкарня "Таврида" в частині накладення арешту на грошові кошти у сумі 212108,37 грн.
3. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
4. Стягнути з Держаного бюджету України на користь Державного підприємства "Видавництво і друкарня "Таврида" витрати зі сплати судового збору у розмірі 3,40грн.
Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня складення у повному обсязі у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги).
Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова набирає законної сили через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Протягом 10 днів з дня складення постанови у повному обсязі через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим до Севастопольського апеляційного адміністративного суду може бути подана заява про апеляційне оскарження, після подачі якої протягом 20 днів може бути подана апеляційна скарга.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження (10 днів).
Суддя Москаленко С.А.