"29" травня 2007 р.
Справа № 22-8/405-06-12213
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Шевченко В.В.
суддів: Бєляновського В.В., Мирошниченко М.А.
при секретарі судового засідання: Волощук О. О.
за участю представників сторін
від позивача: Каленський Д.О. -за дорученням
від відповідача: Георгієв А.С. -за дорученням
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Омета -М», м. Одеса
на рішення господарського суду Одеської області
від 6 квітня 2007 року
у справі № 22-8/405-06-12213
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Веста Сервіс», м. Одеса
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Омета -М», м. Одеса
про стягнення заборгованості та пені в сумі 178201 грн.
Склад колегії суддів змінений згідно розпорядження голови Одеського апеляційного господарського суду № 40 від 11.04.2007 року.
27.11.2006 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Веста Сервіс» (далі позивач) звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Омета -М» (далі відповідач) про стягнення заборгованості та пені в загальній сумі 178201 грн.
Остаточні позовні вимоги мотивовані тим, що 01.03.2006 р. між сторонами у справі був укладений договір купівлі-продажу палива та його відпуск за бланками-дозволами внутрішнього обороту. На виконання умов укладеного договору позивач на підставі довіреності серії ЯЛЦ № 652702 за видатковою накладною № РН-0000078 від 02.03.2006 р. видав відповідачеві талони на отримання нафтопродуктів (пального) на загальну суму 240 190 грн. на АЗС позивача.
Протягом березня 2006 р. відповідач на АЗС позивача за вищеназваними відомостями (талонами) отримав нафтопродукти (пальне) на загальну суму 185 139 грн.
Платіжними дорученнями № 6 від 09.03.2006 р. та № 16 від 14.03.2006 р. відповідач перерахував позивачеві 10000 грн. та 12000 грн. відповідно, а всього 22000 грн.
Крім того, відповідачем за накладними на повернення відомостей від 16.03.2006 р., від 20.03.2006 р., від 24.03.2006 р. та від 07.04.2006 р. були повернуті позивачеві талони на отримання пального на загальну суму 55 051 грн.
Згідно п. 4.1 названого договору відповідач повинний здійснювати оплату отриманого за бланками-дозволами (талонами) пального в строк 3-х банківських днів. Але, відповідач свої зобов'язання за укладеним договором не виконав та не оплатив позивачеві отримане пальне в сумі 163 139 грн., у зв'язку з чим ця сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в судовому порядку.
Пунктом 7.1 договору сторонами передбачено, що у разі несвоєчасної сплати або несплати вартості пального відповідач сплачує позивачеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня за період з 01.04.2006 р. по 06.11.2006 р. в сумі 15062 грн. виходячи з суми боргу 163139 грн.
У відзиві на позов відповідач позовні вимоги вважає необґрунтованими та просить залишити їх без задоволення посилаючись на те, що 14.03.2006 р. позивач розіслав на всі свої АЗС розпорядження, яким заборонив відпускати відповідачеві пальне за талонами, у зв'язку з чим останні втратили свою вартість, а доказів того, що відповідач реалізував бланки-дозволи (талони) на суму 185139 грн. в період з 01.03.2006 р. по 14.03.2006 р. в матеріалах справи не міститься.
Рішенням господарського суду Одеської області від 06.04.2007 р. (суддя Торчинська Л. О.) позовні вимоги задоволені у повному обсязі та з відповідача на користь позивача стягнуто 163 139 грн. боргу по оплаті отриманого пального та 15 062 грн. пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, а також 1782 грн. 01 коп. понесених судових витрат по оплаті держмита та 118 грн. понесених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення суду мотивовано тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання за укладеним договором від 01.03.2006 р. щодо оплати отриманого на АЗС позивача за талонами останнього пального в сумі 163139 грн., а тому повинний сплатити позивачеві не лише зазначену суму боргу, а ще й пеню за період з 01.04.2006 р. по 06.11.2006 р. в сумі 15062 грн., а також відшкодувати понесені судові витрати по справі: 1782 грн. 01 коп. понесених судових витрат по оплаті держмита та 118 грн. понесених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В апеляційній скарзі відповідач просить рішення місцевого суду скасувати, оскільки воно прийнято без достатніх на це підстав, не відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги позивача залишити без задоволення.
До апеляційної скарги відповідачем надані додаткові докази, а саме: рішення господарського суду Одеської області від 12.07.2006 р. та постанова Одеського апеляційного господарського суду від 02.11.2006 р. у справі № 28/133-06-3576.
В судовому засіданні представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав та заявив клопотання про залучення зазначених додаткових доказів до матеріалів справи посилаючись на те, що таке саме клопотання ним заявлялося і в суді першої інстанції, але не було задоволене останнім.
Оскільки вищеназвані доводи відповідача підтверджуються матеріалами справи, то колегія суддів, з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, вважає за необхідне залучити до матеріалів справи рішення господарського суду Одеської області від 12.07.2006 р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02.11.2006 р. у справі № 28/133-06-3576.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив. В судовому засіданні представник позивача просив рішення місцевого суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована, але судове рішення підлягає зміні з наступних підстав.
Відповідач був належним чином повідомленим про день, час і місце розгляду справи, але його представник двічі в судове засідання не з'явився, тому місцевий суд правомірно розглянув справу за відсутністю останнього без будь-яких порушень норм процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи і правильно встановлено судом першої інстанції, 01.03.2006 р. між сторонами у справі був укладений договір купівлі-продажу палива та його відпуск за бланками-дозволами внутрішнього обороту за умовами якого позивач зобов'язався передати у власність відповідача певну кількість бланків-дозволів (талонів), що підтверджують право останнього на отримання пального на АЗС, що входять у систему безготівкових розрахунків позивача. Відповідачеві надано право передавати бланки-дозволи (талони) іншим особам для безготівкового одержання пального на АЗС позивача (п. 6.3.3 договору). Згідно п. 4.1 договору відповідач повинний здійснювати оплату отриманого за бланками-дозволами (талонами) пального в строк 3-х банківських днів.
На виконання умов укладеного договору позивач на підставі довіреності серії ЯЛЦ № 652702 за видатковою накладною № РН-0000078 від 02.03.2006 р. видав відповідачеві бланки-дозволи (талони) на отримання пального на загальну суму 240 190 грн. на АЗС позивача.
Платіжними дорученнями № 6 від 09.03.2006 р. та № 16 від 14.03.2006 р. відповідач перерахував позивачеві 10000 грн. та 12000 грн. відповідно, а всього 22000 грн.
Крім того, відповідачем за накладними на повернення відомостей від 16.03.2006 р., від 20.03.2006 р., від 24.03.2006 р. та від 07.04.2006 р. були повернуті позивачеві бланки-дозволи (талони) на отримання пального на загальну суму 55 051 грн., а всього на загальну суму 77051 грн. (22000 + 55051 = 77051).
Отримані від позивача бланки-дозволи (талони) на безготівкове отримання пального на АЗС останнього на суму 163139 грн. (240190 -77051 = 163139) відповідач позивачеві не повернув та від їх оплати відмовляється посилаючись на те, що він пальне на зазначену суму не отримав, так як 14.03.2006 р. позивач розіслав на всі свої АЗС розпорядження яким заборонив відпускати відповідачеві пальне за бланками-дозволами (талонами).
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.11.2006 р. у справі № 28/133-06-3576 у позові ТОВ «Веста Сервіс» до ТОВ «Омета-М» про визнання договору купівлі-продажу від 01.03.2006 р. недійсним та повернення переданих відомостей на відпуск нафтопродуктів (бланків-дозволів) - відмовлено, що свідчить про те, що укладений між сторонами договір від 01.03.2006 р. не суперечить чинному законодавству України.
Позивач стверджує, що за його внутрішнім обліком відповідач отримав на АЗС у безготівковому порядку протягом березня 2006 року всю кількість палива на яку йому були видані бланки-дозволи (талони) за винятком повернутих талонів, тобто на суму 185139 грн., з яких оплатив лише 22000 грн., а тому має заборгованість в сумі 163139 грн.
Відповідач наполягає на тому, що все отримане ним за талонами пальне він оплатив позивачеві, а частину бланків-дозволів (талонів) повернув останньому, тому ніякого боргу він перед позивачем не має.
Згідно п. 4.1.7.24 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України, що затверджена Наказом Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України, Державного комітету статистики України від 02.04.1998 р. № 81/38/101/235/122 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07.10.1999 р. за № 685/3978, а також умов укладеного між сторонами договору -емітовані позивачем бланки-дозволи (талони) у вигляді відомостей на отримання палива є бланками суворої звітності.
Відповідно до вимог ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Вищезазначені письмові докази у справі, а також акт звірки взаємних розрахунків від 07.04.2006 р. однозначно та безумовно свідчать про те, що відповідач не повернув позивачеві бланки-дозволи (талони) на безготівкове отримання пального на загальну суму 163139 грн. та не здійснив будь-якої оплати по ним.
В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача пояснив, що надати бланки-дозволи (талони) на безготівкове отримання пального на загальну суму 163139 грн. він не має можливості, у зв'язку з відсутністю таких у товариства.
За умови відсутності у відповідача названих бланків-дозволів (талонів) на безготівкове отримання пального на суму 163139 грн. та доказів перерахування зазначеної грошової суми позивачеві слід вважати встановленим та доведеним, що відповідач не розрахувався з позивачем за отримане за названими бланками-дозволами (талонами) на АЗС позивача у березні 2006 року пальне загальною вартістю 163139 грн.
Згідно п. 4.1 договору відповідач повинний здійснювати оплату отриманого за бланками-дозволами (талонами) пального в строк 3-х банківських днів.
Оскільки відповідач не виконав свої зобов'язання за укладеним договором, то суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку про захист порушених прав позивача, а тому підставне, відповідно до вимог ст. ст. 525, 526 ЦК України стягнув з відповідача на користь позивача 163139 грн. заборгованості.
Одночасно місцевим судом у повному обсязі задоволені і позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 15062 грн. за період з 01.04.2006 р. по 06.11.2006 р. виходячи з суми боргу 163139 грн., тобто за 7 місяців та 5 днів.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може оскільки, відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Так як, договором від 01.03.2006 р. сторонами не передбачена можливість нарахування штрафних санкцій у строк більший ніж шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, то колегія суддів вважає, що відповідач повинний сплатити позивачеві пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання саме за 6 місяців за період з 01.04.2006 р. по 01.10.2006 р. в сумі 14521 грн. 60 коп., виходячи з суми боргу 163 139 грн. та облікової ставки НБУ -9,5 % в період з 01.04.2006 р. по 10.06.2006 р. та 8,5 % в період з 10.06.2006 р. по 01.10.2006 р.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 163139 грн. заборгованості та 14521 грн. 60 коп. пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, а всього 177 660 грн. 60 коп. Решта частина заявлених позовних вимог задоволена бути не може з вищенаведених мотивів.
На підставі ст. ст. 44, 49 ГПК України при частковому задоволенні позову судові витрати по справі покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги позивача підлягають задоволенню на 99,7 %, то відповідач повинний відшкодувати позивачеві 1776 грн. 60 коп. понесених витрат на сплату держмита та 117 грн. 64 коп. понесених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Керуючись ст. ст. 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Омета -М», м. Одеса -залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Одеської області від 06.04.2007 року у справі № 22-8/405-06-12213 -змінити та викласти його резолютивну частину в наступній редакції:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Омета -М», м. Одеса на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Веста Сервіс», м. Одеса: 163 139 грн. -заборгованості, 14521 грн. 60 коп. -пені, 1776 грн. 60 коп. -понесених витрат на сплату держмита та 117 грн. 64 коп. -понесених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, а в решті частині заявленого позову - відмовити.
Доручити господарському суду Одеської області видати відповідний наказ.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя В. В. Шевченко
Судді В. В. Бєляновський
М. А. Мирошниченко