22 серпня 2017 року м.Чернігів Справа № 825/1231/17
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Падій В.В.,
за участю секретаря Кондратенко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
11.08.2017 ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1.) звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області, в якому просить суд: визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області щодо проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, за період з 01.01.2017 по 24.01.2017, та виплат при звільненні у відставку (компенсації за невикористану відпустку, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги), виходячи з посадового окладу, розрахованого з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 суддівської винагороди, за період з 01.01.2017 по 24.01.2017, та виплат при звільненні у відставку (компенсації за невикористану відпустку, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги), виходячи з посадового окладу, розрахованого з розміру мінімальної заробітної плати, визначеної статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», який становить 32000,00 грн., з урахуванням вже виплачених платежів.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у відповідності до частини 3 статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. У свою чергу, статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» встановлено у 2017 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 3200,00 грн. Отже, посадовий оклад судді місцевого суду, який не проходив кваліфікаційне оцінювання, має становити 32 000,00 грн. Однак, за січень 2017 року відповідач, у порушення вищевказаних норм чинного законодавства України, нарахував та виплатив позивачеві суддівську винагороду з розрахунку посадового окладу у розмірі 16000,00 грн. Вважаючи вищевказані дії відповідача протиправними, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
Позивач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надіслав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надіслав до суду заяву про розгляд справи без його участі та письмові заперечення, в яких проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, оскільки згідно з пунктом 22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій та статус суддів» право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом. Так як, позивача призначено на посаду судді до набрання чинності вищезазначеним Законом, а також кваліфікаційне оцінювання останнім пройдено не було, у відповідача відсутні правові підстави для виплати позивачеві суддівської винагороди у розмірі більшому ніж 16000,00 грн. Крім того, представник відповідача у письмових запереченнях звернув увагу на той факт, що у відповідності до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень. Також, зазначив, що ні Законом України «Про судоустрій та статус суддів», ні кошторисом не передбачено асигнування на посадовий оклад у розмірі 32000,00 грн. суддям, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання та не здійснюють правосуддя.
Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надіслав до суду заяву про розгляд справи без його участі та письмові пояснення, в яких зазначив, що орган Казначейства, у сили своїх функціональних обов'язків, не є учасником вищевказаних правовідносин та не може надати будь-які фактичні дані, на підставі яких суд може встановити наявність або відсутність обставин, що мають значення для вирішення даної справи по суті, оскільки останній не є головним розпорядником коштів державного бюджету, виділених на фінансове забезпечення судів загальної юрисдикції, не здійснює нарахування та виплату винагороди суддям.
Судове засідання здійснювалось в порядку, передбаченому статтею 41 Кодексу адміністративного судочинства України
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю, з наступних підстав.
Так, судом встановлено, що Указом Президента України від 07.09.1996 № 814/96 ОСОБА_1 призначено, строком на п'ять років, на посаду судді Прилуцького міського суду Чернігівської області (а.с.7-10).
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі вищевказаного Указу, наказом виконуючого обов'язки начальника Управління юстиції в Чернігівській області від 12.09.1996 № 54/2 (з особового складу) ОСОБА_1 увільнено від виконання обов'язків помічника голови Прилуцького міського суду Чернігівської області та призначено суддею цього суду з 16.09.1996, з посадовим окладом згідно штатного розпису (а.с.11).
Відповідно до постанови Верховної Ради України від 05.07.2001 № 2613-III «Про обрання суддів» позивача обрано на посуду судді Прилуцького міського суду Чернігівської області безстроково (а.с.12-15).
На виконання вищевказаної постанови Верховної Ради України, виконуючим обов'язки начальника Чернігівського обласного управління юстиції від 23.07.2001 № 87/2 (з особового складу), ОСОБА_1 продовжено термін повноважень судді Прилуцького міського суду Чернігівської області безстроково з 05.07.2001 (а.с.16).
Рішенням Вищої ради правосуддя від 24.01.2017 № 21/0/15-17 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області у відставку» позивача звільнено з посади судді Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області у зв'язку з поданням заяви про відставку (а.с.17).
Наказом голови Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 25.01.2017 № 430/27/17 Орд «Про звільнення у зв'язку з відставкою судді ОСОБА_1» позивача звільнено з 25.01.2017, за рішенням Вищої ради правосуддя від 24.01.2017, у зв'язку із поданням заяви про відставку та виплачено останньому відповідні суми компенсації за невикористану відпустку та вихідну допомогу (а.с.18).
У свою чергу, як вбачається з розрахункового листа № 4807, ОСОБА_1 за січень 2017 року (за період з 01.01.2017 по 24.01.2017) отримав суддівську винагороду та виплати при звільненні у відставку (компенсацію за невикористану відпустку, допомогу на оздоровлення та вихідну допомогу), розраховані з розміру посадового окладу у 16000,00 грн. (а.с.6).
Вважаючи дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області щодо нарахування позивачу суддівської винагороди, за період з 01.01.2017 по 24.01.2017, та виплат при звільненні у відставку (компенсації за невикористану відпустку, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги), виходячи з посадового окладу, розрахованого з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, протиправними, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.
Так, у відповідності до частини 2 статті 130 Конституції України визначено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
У свою чергу, частиною 1 статті 135 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Пунктом 1 частини 3 статті 135 Закону № 1402-VIII встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Водночас, абзацом 1 статті 22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII обумовлено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Натомість, пунктом 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Так, згідно з частиною 3 статті 133 Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI) посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
Отже, посадовий оклад судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, визначається відповідно до розміру, визначеного частиною 3 статті 133 Закону № 2453-VI.
У свою чергу, як встановлено судом, ОСОБА_1 призначений на посаду до набрання чинності Законом № 1402-VIII та останній не проходив кваліфікаційного оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді), а тому його посадовий оклад належить обраховувати з огляду на розмір, визначений частиною 3 статті 133 Закону № 2453-VI та має становити 10 мінімальних заробітних плат.
Статтею 8 Закону України від 21.12.2016 № 1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік» встановлено, що у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3200,00 гривень.
З системного аналізу положень частини 1 статті 135 Закону № 1402-VIII та частини 3 статті 133 Закону № 2453-VI вбачається, що законодавцем визначено регулювання суддівської винагороди виключно Законом «Про судоустрій і статус суддів», що узгоджується з приписом частини 2 статті 130 Конституції України.
За таких умов є безпідставним посилання відповідача у письмових запереченнях на застосування пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774-VIII), яким установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що Законом № 1774-VIII не внесено змін до Закону № 1402-VIII чи до Закону № 2453-VI у частині регулювання розміру суддівської винагороди суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, а тому зважаючи на приписи частини 1 статті 135 Закону № 1402-VIII відсутні законодавчі підстави враховувати пункт 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII при нарахуванні суддівської винагороди.
Викладена позиція узгоджується з принципом незалежності судді, який відповідно до пунктів 7, 8 частини 5 статті 48 Закону № 1402-VIII забезпечується окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом і належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.
У свою чергу, Конституційний Суд України у рішенні від 08.04.2016 № 4-рп/2016 (справа № 1-8/2016) вкотре зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.
Крім того, гарантії незалежності суддів встановлено у статтях 48, 52 розділу III, статті 117 розділу VII, розділах IX, X Закону № 2453-VI (в редакції Закону № 192), зі змісту яких вбачається, що однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема, надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.
Також, у Рішенні від 03.06.2013 № 3-рп/2013 (справа № 1-2/2013) Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.
Пунктом 6.1 Європейської хартії про закон «Про статус суддів» (Лісабон, 10.07.1998) визначено, що рівень винагороди, яка виплачується суддям за виконання їх професійних обов'язків, повинен бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їх рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У свою чергу, частиною 1 статті 148 Закону № 1402-VIІІ визначено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
Згідно з частиною 4 статті 148 Закону № 1402-VIІІ функції розпорядника бюджетних коштів щодо всіх місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Таким чином, саме на відповідача, як територіальний орган Державної судової адміністрації, покладено обов'язок щодо нарахування та виплати суддям грошового забезпечення та виплат при звільненні у відставку (компенсації за невикористану відпустку, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги) в розмірі, визначеному частиною 3 статті 133 Закону № 2453-VI.
На підставі викладеного та беручи до уваги, що законодавцем не вносилися зміни до Закону № 2453-VI та/або Закону № 1402-VIІІ, у частині розміру суддівської винагороди, у тому числі й розрахункової величини, з огляду на яку здійснюється її нарахування, та зважаючи на гарантію, передбачену часиною 2 статті 130 Конституції України, стосовно встановлення розміру винагороди судді законом про судоустрій, процедура прийняття якого (чи внесення змін до нього) визначає особливий порядок, суд дійшов висновку, що застосування відповідачем, при виплаті ОСОБА_1 суддівської винагороди та виплат при звільненні у відставку (компенсації за невикористану відпустку, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги), пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII та не виконання пункту 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIІІ порушує гарантоване державою право на належне матеріальне забезпечення судді як одну із складових його незалежності.
Більш того, не застосування пункту 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIІІ суперечить позиції Європейського суду з прав людини, викладеній у пункті 23 рішення від 10.03.2011 у справі «Сук проти України», відповідно до якої держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.
Разом з тим, статтею 8 КАС України визначено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
У свою чергу, у відповідності до статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини конвенційне поняття «майно» являє собою «існуюче майно» або засоби, включаючи право вимоги, відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» стосовно ефективного здійснення права власності (справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява № 42527/98, рішення від 12.07.2001, пункт 83); засоби юридичного захисту ефективними є тоді, коли вони можуть запобігти виникненню умов, які становлять порушення, або не допустити подальшого існування таких умов (справа «Мельник проти України», заява № 72286/01, рішення від 28.03.2006); принцип верховенства права зобов'язує державу поважати і застосовувати запроваджені нею закони, створюючи правові й практичні умови для втілення їх в життя (справа «Броньовський проти Польщі», заява № 31443/96, рішення від 22.06.2004, пункт 184).
Так, при розгляді справи «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Європейський Суд зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 Рішення Суду). У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлені відповідні доплати та пільги з бюджету і які є діючими, та Закону України «Про Державний бюджет» на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали, як спеціальний закон. Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 «Бурдов проти Росії»).
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що аргументи відповідача про відсутність механізму реалізації законодавчого положення, відсутність бюджетних асигнувань та відсутність коштів, як причина невиконання своїх зобов'язань, не можуть бути підставою для невиконання вимог закону.
Отже, виходячи з фінансових можливостей державного бюджету, законодавець має право на встановлення будь-якого розміру суддівської винагороди, більшого чи меншого, але, враховуючи вимоги статті 130 Конституції України, частини 1 статті 135 Закону № 1402-VIІІ, частини 1 статті 133 Закону № 2453-VI, це повинно бути передбачено виключно у законі про судоустрій, а не в інших нормативно-правових актах.
При цьому, Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1774-VIII не є законом про судоустрій, а тому, відповідно до статті 130 Конституції України та частини 1 статті 135 Закону № 1402-VIII, останні не можуть регулювати питання розміру суддівської винагороди.
Отже, відповідачем порушено право позивача на передбачений Законом України «Про судоустрій і статус суддів» розмір суддівської винагороди за період з 01.01.2017 по 24.01.2017 та виплат при звільненні у відставку (компенсації за невикористану відпустку, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги), виходячи з посадового окладу в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, визначених статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік».
За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області щодо проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, за період з 01.01.2017 по 24.01.2017, та виплат при звільненні у відставку (компенсації за невикористану відпустку, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги), виходячи з посадового окладу, розрахованого з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 суддівської винагороди, за період з 01.01.2017 по 24.01.2017, та виплат при звільненні у відставку (компенсації за невикористану відпустку, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги), виходячи з посадового окладу, розрахованого з розміру мінімальної заробітної плати, визначеної статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», який становить 32000,00 грн., з урахуванням вже виплачених платежів, та задоволення позовних вимог у повному обсязі.
При вирішенні даної справи судом були враховані положення частини 1 статті 11 та частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 122, 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області щодо проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, за період з 01.01.2017 по 24.01.2017, та виплат при звільненні у відставку (компенсації за невикористану відпустку, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги), виходячи з посадового окладу, розрахованого з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 суддівської винагороди, за період з 01.01.2017 по 24.01.2017, та виплат при звільненні у відставку (компенсації за невикористану відпустку, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги), виходячи з посадового окладу, розрахованого з розміру мінімальної заробітної плати, визначеної статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», який становить 32000,00 грн., з урахуванням вже виплачених платежів.
Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Суддя В.В. Падій