Справа № 820/3658/17
Україна
про відмову у відкритті провадження
28 серпня 2017 р. м . Харків
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Біленський О.О., розглянувши позов Приватного сільськогосподарського підприємства «Україна» до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, третя особа - Дворічанська районна державна адміністрація про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії, -
Приватне сільськогосподарське підприємство «Україна» звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства «Україна» до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, третя особа - Дворічанська районна державна адміністрація, в якому просить суд:
- визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 29.05.2017 року за № 32-20-14-9366/0/19-17 щодо неукладення з Приватним сільськогосподарським підприємством «Україна» додаткових угод до договорів оренди за №№ 537, 538, 539, 540, 541 від 20 жовтня 2006 року;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Харківській області вчинити дії щодо укладення додаткових угоди до договорів оренди земельних ділянок за №№ 537, 538, 539, 540, 54 від 20 жовтня 2006 року, укладених між Дворічанською районною державною адміністрацією Харківської області та Приватним сільськогосподарським підприємством «Україна».
Дослідивши матеріали, додані до позовної заяви, суд зазначає наступне.
20 жовтня 2006 року між Приватним сільськогосподарським підприємством «Україна» та Дворічанською райдержадміністрацією укладено 5 договорів оренди землі за №№ 537, 538, 539, 540, 541.
Позивачем оскаржується до адміністративного суду рішення Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 29.05.2017 року за № 32-20-14-9366/0/19-17 щодо неукладення з Приватним сільськогосподарським підприємством «Україна» додаткових угод до договорів оренди за № № 537, 538, 539, 540, 541 від 20 жовтня 2006 року.
Відповідно до приписів ст. 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" Дворічанська районна державна адміністрація мала право розпоряджатися землями державної власності відповідно до закону, у тому числі і передавати у оренду земельні ділянки, що перебувають у державній власності згідно зі ст. 124 Земельного кодексу України та ст. 16 Закону України "Про оренду землі" у редакції, чинній на момент укладення вищезазначених договорів оренди.
Приписами ч.1 ст.124 Земельного кодексу України станом на момент звернення позивача до відповідача встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки..
Так, ч.4 ст. 122 Земельного кодексу України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Зазначена норма права кореспондує із визначенням орендодавців земельних ділянок, що перебувають у державній власності, зазначеним у ч.4 ст. 4 Закону України "Про оренду землі".
Виходячи із системного аналізу вищенаведених норм права, суд приходить до висновку про те, що будь-які дії щодо передачі земельних ділянок, що перебувають в державній власності, в оренду, у тому числі і щодо пролонгації договору оренди землі відповідно до вимог ст.33 Закону України "Про оренду землі" здійснюються відповідними територіальними органами Держгеокадастру України.
Суд зазначає, що відповідно до п.1 ч.1 ст.3 КАС України справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з ч.1, ч.2 ст.17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; 6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації.
За змістом частини другої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Вирішуючи питання про віднесення норми до публічного права, а спору до публічно-правового, суди повинні враховувати загальнотеоретичні та законодавчі критерії. Зокрема, за змістом пункту 1 частини першої статті 3 КАС України у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Суди повинні звертати увагу на те, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.
Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.
Дана позиція узгоджується з позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у Постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України №8 від 20.05.2013 року.
Відповідно до пункту "в" статті 80 Земельного кодексу України держава є суб'єктом права власності на землі державної власності та реалізує це право через відповідні органи державної влади.
За змістом статей 13, 14 Конституції України, статті 11 Цивільного кодексу України, статей 122, 124 Земельного кодексу України рішенням органу місцевого самоврядування або державної адміністрації про надання земельної ділянки господарюючому суб'єкту у власність або в користування здійснюється волевиявлення власника землі і реалізуються відповідні права у цивільних правовідносинах з урахуванням вимог Земельного кодексу України, спрямованих на раціональне використання землі як об'єкта нерухомості (власності).
Статтями 1, 2, 13 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Порядок поновлення договорів оренди землі встановлено ст. 33 Закону України "Про оренду землі", у тому числі зазначеною статтею передбачено, що орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі; орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі.
Статтею 35 вищевказаного закону передбачено, що спори, пов'язані з орендою землі, вирішуються у судовому порядку.
Тобто, у випадку поновлення договору оренди землі індивідуальні акти органу державної влади, якими реалізовуються волевиявлення держави як учасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов'язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер.
Суд зазначає, що за загальним правилом розмежування компетенції судів з розгляду земельних та пов'язаних із земельними відносинами спорів відбувається залежно від суб'єктного складу їх учасників. Ті земельні та пов'язані із земельними відносинами спори, сторонами в яких є юридичні особи, а також громадяни, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статус суб'єкта підприємницької діяльності, розглядаються господарськими судами, а всі інші - в порядку цивільного судочинства, крім спорів, зокрема, щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень при реалізації ними управлінських функцій у сфері земельних правовідносин, вирішення яких згідно з пунктами 1, 3 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства віднесено до компетенції адміністративних судів.
При цьому суд, керуючись ст. 244-2 КАС України, приймає до уваги правову позицію колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, висловленої у постановах від 11 листопада 2014 року (справа № 21-493а14), 09 грудня 2014 року (справа №21-308а14), 16 грудня 2014 року (справа №21-544а14), відповідно до якої відповідач як власник землі (відповідно до ст. 80 Земельного кодексу України) вільний у виборі суб'єкта щодо надання йому права оренди земельної ділянки в порядку, встановленому законом та при цьому він не здійснює владних управлінських функцій.
Оскільки визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, Верховним судом України зроблено висновок про те, що суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (з посиланням на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Zand v. Austria" від 12 жовтня 1978 року).
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що даний спір не підсудний Харківському окружному адміністративному суду, а підлягає розгляду судом у порядку господарського судочинства.
Відповідно до ст.109 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 17, 109, 160, 165, 181, 185, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства «Україна» до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, третя особа - Дворічанська районна державна адміністрація про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії.
Роз'яснити позивачу право звернення з даним позовом до суду в порядку господарського судочинства.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. Якщо ухвалу було постановлено у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Біленський О.О.