21 серпня 2017 року Справа № 910/18896/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Корнілової Ж.О.-головуючого (доповідач),
Нєсвєтової Н.М.,
Стратієнко Л.В.,
розглянувши матеріали касаційної скарги
Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії "Управління "Укргазтехзв'язок"
на рішення та постановуГосподарського суду міста Києва від 20.12.2016 Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2017
у справі№ 910/18896/16 Господарського суду міста Києва
за позовомДочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"
ДоПублічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії "Управління "Укргазтехзв'язок"
Простягнення заборгованості в розмірі 110294,88 грн.,
за участю представників сторін
від позивача: не з'явились,
від відповідача: не з'явились, -
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.12.2016 у справі № 910/18896/16 (суддя Карабань Я.А.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2017 у справі № 910/18896/16 (у складі колегії суддів: Іоннікової І.А.-головуючого, Яковлєва М.Л., Чорної Л.В.), позов Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" частково задоволено; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" на користь Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 34716, 29 грн. пені; 3317,29 грн. три проценти річних; 570, 50 грн. витрат з оплати судового збору. В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 20.12.2016 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2017 у справі № 910/18896/16 Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" в особі філії "Управління "Укргазтехзв'язок" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2017 у справі № 910/18896/16, і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
У касаційній скарзі заявник посилається на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права судами.
Заслухавши суддю-доповідача Корнілову Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши застосування норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судами встановлено і матеріалами справи підтверджується, що між Дочірнім підприємством "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", як постачальником та Публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз", як покупцем 05.05.2016 укладено договір поставки № 1605000229 (далі - договір) відповідно до умов якого позивач зобов'язується поставити відповідачу газ природний, скраплений або в газоподібному стані (природний газ (стисненийприродний газ (метан) за кодом ДКПП 016:2010-06.20.1 (код ЄЗС ДК 021-2015-09123000-7)" (далі - товар), а відповідач зобов'язувався вказаний товар прийняти та оплатити вчасно та в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Судами встановлено, що пунктом 5.8 договору передбачено, що підставою для визначення та проведення остаточних фінансових взаєморозрахунків між покупцем і постачальником за фактично відпущений товар у звітному місяці є підготовлений постачальником акт приймання-передачі товару за формою, що додається (додаток № 3). На виконання умов договору позивачем передано відповідачу товар загальною вартістю 886671, 84 грн., що підтверджується актами приймання-передачі товару (стисненого природного газу) від 31.05.2016 на суму 103913, 28 грн.; 30.06.2016 на суму 221045, 76 грн.; 31.07.2016 на суму 315342, 72 грн.; 31.08.2016 на суму 246370,08 грн. (далі - акти), копії яких долучені до матеріалів справи.
Відповідачем 22.07.2016 здійснено оплату в розмірі 103 913,28 грн. та 2967,84 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями банківскої виписки по рахунку позивача та листа відповідача "Щодо призначення платежу" № 1506/07-01 від 27.07.2016, у якому останній просив позивача зарахувати грошові кошти в розмірі 2967, 84 грн. як оплату товару, поставленого на підставі договору поставки № 1605000229 від 05.05.2016. Копії вказаних документів долучені до матеріалів справи.
Крім цього, на підставі заяв відповідача про припинення зобов'язань заліком зустрічних однорідних вимог № 9320/12-004 від 30.06.2016 та № 13423/12-004 від 28.09.2016, копії яких наявні в матеріалах справи, сторони дійшли згоди припинити взаємні грошові зобов'язання, зокрема:
- на суму 103913,28 грн. з 30.06.2016 за заявою № 9320/12-004;
- на суму 675877,44 грн. з 28.09.2016 за заявою № 13423/12-004, про що зазначено у поясненнях позивача, поданих суду першої інстанції 06.12.2016.
Відповідно до п. 5.1 договору покупець здійснює попередню 100% оплату заявленої партії товару.
Пунктом 5.4 договору передбачено, що попередня оплата товару здійснюється покупцем протягом 3 банківських днів з дати надання постачальником рахунка-фактури, у якому зазначається обсяг і загальна вартість заявленої партії товару відповідно до заявки покупця.
Позивачем, як постачальником товару за договором не надано належних та допустимих в розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказів направлення та отримання відповідачем рахунків-фактур до зазначених актів.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
У п. 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 (далі - постанова Пленуму ВГСУ № 14) роз'яснено, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою передбачено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; тому якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.
Суд апеляційної інстанції правомірно погодився з судом першої інстанції, що на момент передачі товару та складання сторонами актів приймання-передачі товару (стисненого природного газу), вказаний товар оплачується відповідачем з урахуванням умов укладеного сторонами договору, якими передбачена попередня оплата товару.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем оплачено в повному обсязі переданий позивачем товар з порушенням строку, встановленого умовами договору.
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача 35592,01 грн. пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (нарахованих за періоди з 31.05.2016 - 30.06.2016 на суму боргу 103913,28 грн., 30.06.2016 - 22.07.2016 на суму боргу 106881,12 грн., 30.06.2016 - 28.09.2016 на суму боргу 114164,64 грн., 31.07.2016 - 28.09.2016 на суму боргу 315342,72 грн., 31.08.2016 - 28.09.2016 р. на суму боргу 246370,08 грн.), три проценти річних у сумі 3390,18 грн. (нарахованих за періоди з 31.05.2016 - 30.06.2016 на суму боргу 103913,28 грн., 30.06.2016 - 22.07.2016 на суму боргу 106881,12 грн., 30.06.2016 - 28.09.2016 на суму боргу 114164,64 грн., 31.07.2016 - 28.09.2016 на суму боргу 315342,72 грн., 31.08.2016 - 28.09.2016 на суму боргу 246370,08 грн.), 41247,18 грн. пені в розмірі 0,1% та 30065,52 грн. штрафу в розмірі 7% (нарахованих за періоди з 31.05.2016 - 30.06.2016 на суму боргу 103913,28 грн., 30.06.2016 - 22.07.2016 на суму боргу 106881,12 грн., 30.06.2016 - 28.09.2016 на суму боргу 114164,64 грн., 31.07.2016 - 28.09.2016 на суму боргу 315342,72 грн., 31.08.2016 - 28.09.2016 на суму боргу 246370,08 грн.).
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).
Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 вказаної статті).
Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Судами встановлено, що пунктом 9.2 договору передбачено, що у разі виникнення заборгованості перед постачальником, покупець сплачує постачальнику, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який нараховується пеня, від загальної суми заборгованості за кожний день прострочення оплати.
Суд апеляційної інстанції правомірно погодився із здійсненим судом першої інстанції розрахунком пені та вважає, що вимога позивача щодо стягнення з відповідача пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в розмірі 34716,29 грн.; в частині позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 875,72 грн. необхідно відмовити.
Крім цього , позивач просив суд стягнути з відповідача три проценти річних у розмірі 3390,18 грн.
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд апеляційної інстанції правомірно погодився із здійсненим судом першої інстанції розрахунком 3% річних та вважає, що вимога позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в розмірі 3317,29 грн.; в частині позовних вимог щодо стягнення 3% річних в розмірі 72,89 грн. необхідно відмовити.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 41247,18 грн. пені в розмірі 0,1% та 30065,52 грн. штрафу в розмірі 7% судом апеляційної інстанції зазначено наступне.
У наданих суду першої інстанції поясненнях, позивачем наведено нормативно-правове обґрунтування вищевказаних позовних вимог та зазначено, що право вимагати стягнення з відповідача пені в розмірі 0,1% та штрафу в розмірі 7% від вартості несвоєчасно оплаченого товару надане йому законом, зокрема, ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
У пункті 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 роз'яснено, що господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.
З огляду на те, що позивач просить стягнути 41247,18 грн. пені в розмірі 0,1% та 30065,52 грн. штрафу в розмірі 7% за порушення відповідачем саме грошового зобов'язання, вказані вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до пункту 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.
Рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2017 у справі № 910/18896/16 Господарського суду міста Києва прийнято з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.
Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі судова колегія вважає непереконливими, і такими, що спростовуються наявними доказами та встановленими обставинами справи.
Таким чином рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2017 у справі № 910/18896/16 Господарського суду міста Києва підлягають залишенню без змін.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії "Управління "Укргазтехзв'язок" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2017 у справі № 910/18896/16 Господарського суду міста Києва залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2017 у справі № 910/18896/16 Господарського суду міста Києва залишити без змін.
Головуючий, суддя:Корнілова Ж.О.
Судді:Нєсвєтова Н.М.
Стратієнко Л.В.