ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
22 серпня 2017 року № 826/14615/16
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Смолій І.В, розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом
за позовом ОСОБА_1
доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві
провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №676-13-05 від 23.04.2016
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі по тексту - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.04.2016 року, №676-1305.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.04.2017 року прийнято адміністративну справу до свого провадження та призначено до судового розгляду на 10.08.2017 року.
В судовому засіданні 10.08.2017 року представник позивача не заперечував проти переходу у письмове провадження.
Відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України суд Ухвалою від 10 серпня 2017 року перейшов в письмове провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 25.04.2016 року Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення №676-1305, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання за платежем - земельний податок з фізичних осіб розмірі 176 519,21 грн.
З вказаним рішенням позивач не погоджується, мотивуючим тим, що вона не зобов'язана сплачувати податок на землю, оскільки позивач є платником єдиного податку. З урахуванням того, що нежиле приміщення, розташоване на земельній ділянці використовується для провадження господарської діяльності.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до переконання про відмову в задоволені позовних вимог виходячи з наступних міркувань.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач є власником нежилого приміщення загальною площею 260,2 кв.м. за адресою АДРЕСА_1, що підтверджується наявним в матеріалах справи Договором дарування нежилого приміщення від 11.10.2002 р. зареєстрованим в реєстрі за № 4852 та Свідоцтвом про право власності НОМЕР_1 від 20.07.2012 року.
Позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець та провадить господарську діяльність на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності про що свідчить свідоцтво платника єдиного податку від 01.01.2012р. року серії НОМЕР_2, в якому зазначено: - місце провадження господарської діяльності - АДРЕСА_1,; - вид або види господарської діяльності - здавання в оренду власного нерухомого майна (код КВЕД 70.20.0, 93.02.0).
25 квітня 2016 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 676-1305, яким, відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України, позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб в розмірі 146 294,81 грн.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно підпунктів 14.1.72 та 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України, платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), землекористувачі.
Пунктом 270.1 статті 270 Податкового кодексу України визначено, що об'єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.
В силу пункту 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Згідно п. 287.6 ст. 287 Податкового кодексу України, при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.
У відповідності до п. 287.8 ст. 287 Податкового кодексу України, власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Відповідно до п. 286.6 ст. 286 Податкового кодексу України, на земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.
В силу абз. 1 п. 286.5 ст. 286 Податкового кодексу України, нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному ст. 58 цього Кодексу.
Системний аналіз вищевказаних норм дає підстави для висновку, що для цілей оподаткування земельним податком особа повинна мати статус землевласника/землекористувача, набутого в порядку, встановленому Земельним кодексом України.
Згідно ч.ч. 1-2 ст. 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Згідно положень ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Аналогічні правила переходу права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, регламентовані у статті 377 Цивільного кодексу України.
Разом з тим, відповідно до ст. 378 Цивільного кодексу України, право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.
Таким чином, фізична особа-власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Як вбачається з матеріали справи, позивач є власником нежилого приміщення - 260,2 кв.м. за адресою АДРЕСА_1.
З 01.01.2012 року позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування, одним з основних видів діяльності є: 70.20.0 здавання в оренду власного нерухомого майна.
Таким чином, оскільки позивач є власником нежилого приміщення 260,2 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 та виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 ст. 5 Податкового кодексу України, обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Аналогічна правова позиція викладена, також, Верховним Судом України у постановах від 07.07.2015 року (справа №21-775а15) та від 02.12.2015 року (справа № 826/3130/15).
Згідно ч. 1 ст. 244-2 КАС України, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
Також, Верховний Суд України у своїй постанові від 24.11.2015 року (справа № 826/14703/13-а) зазначив, що системний аналіз наведених норм дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.
Зокрема, в розумінні зазначених норм, обов'язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правомочностей, як-от набуття нею статусу суб'єкта господарювання, діяльність якого пов'язана з використанням земельної ділянки або без такого.
Відповідно до положень п. 291.3 ст. 291 Податкового кодексу України, юридична особа чи фізична особа-підприємець можуть самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим главою 1 розділу ХІV Податкового кодексу України та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
Згідно п. 291.2 ст. 291 Податкового кодексу України, спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
Крім цього, пунктом 269.2 ст. 269 Податкового кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу ХІV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).
Приписи пп. 4 п. 297.1 ст. 297 Податкового кодексу України визначають, що платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності і земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.
Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 24.11.2015 року (справа №826/14703/13-а), у значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 Податкового кодексу України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.
Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.
З огляду на зазначене, суд приходить до висновку про правомірність податкового повідомлення-рішення від 25.04.2016 року, №676-1305 та наявність у податкового органу правових підстав для нарахування позивачу земельного податку з фізичних осіб.
Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволені позовних вимог.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.В. Смолій