про закриття провадження у справі
22 серпня 2017 р. м. Чернівці Справа № 824/578/17-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Григораша В.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Козак В.Ю.,
представника позивача ОСОБА_1,
представника відповідача не з'явився,
третьої особи ОСОБА_2,
представника третьої особи ОСОБА_3,
розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Фермерського господарства "Вікторія" до Кельменецької районної державної адміністрації за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 про скасування рішення про державну реєстрацію прав, -
В поданому до суду адміністративному позові Фермерське господарство "Вікторія" (позивач) просив визнати протиправним Рішення державного реєстратора Кельменецької районної державної адміністрації Чернівецької області (відповідач) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 34434994 від 24.03.2017 року.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 09.08.2017 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду у попередньому судовому засіданні.
В судовому засіданні суд поставив на обговорення питання про закриття провадження у справі у зв'язку із тим, що дану справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Представник позивача в судовому засіданні залишив питання про закриття провадження у справі на розсуд суду.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився проте подав до суду заяву про розгляд справи без його участі.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача та її представник в судовому засіданні не заперечували проти закриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, заслухавши пояснення представників сторін, суд приходить до висновку про необхідність закриття провадження у справі, з наступних підстав.
Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових та службових осіб.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється, на всі правовідносини, що виникають у державі.
Згідно положень ч. 1 та 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Виходячи з наведеного вище, суд приходить до висновку, що завданням адміністративного судочинства є розгляд і вирішення спорів про поновлення порушених суб'єктивних прав громадян і організацій у сфері публічно - правових відносин.
Положеннями статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що є справою адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Отже, справою адміністративної юрисдикції є спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкту. У випадку якщо суб'єкт владних повноважень у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно не може вирішуватись адміністративним судом.
Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Аналіз зазначеної норми міжнародного права свідчить, що обов'язково суд повинен бути встановлений законом, тобто кожен має право на розгляд справи компетентним судом, компетентність якого встановлюється тільки законом.
Відповідно до положень ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
Так, в постанові Верховного Суду України від 24.01.2017 року по справі № 815/6165/14 зазначено: "У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви №№ 29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" [див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria), заява N 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, "встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, тоді як визначальним принципом цивільного судочинства є змагальність сторін.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду України у справі №817/3053/14 від 31.01.2017 року.
Частиною 2 ст. 4 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
За правилами п. 1ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Судом встановлено, що оскаржуваним рішенням державного реєстратора Кельменецької районної державної адміністрації Чернівецької області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 34434994 від 24.03.2017 року проведено державну реєстрацію права власності - права довічного успадкованого володіння землею за гр. ОСОБА_2.
Преставник позивача в судовому засіданні вказував на те, що на підставі рішення Кельменецької районної ради від 20.03.1992 року, 28.04.1992 року на засновника фермерського господарства "Вікторія", ОСОБА_4, було видано державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею серії Б№00088 від 28.04.1992 року, а тому земельна ділянка, на яку зареєстровано право довічного успадкованого володіння землею за гр. ОСОБА_2 згідно оскаржуваного рішення, належить позивачу.
Водночас, третя особа в судовому зсіданні зазначила, що на підставі рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 34562748 від 31.03.2017 року, саме вона набула права довічного утримання успадковуваного володіння земельною ділянкою.
Отже, предметом спору у цій справі є реєстраційні дії державного реєстратора Кельменецької районної державної адміністрації з державної реєстрації за гр. ОСОБА_2 іншого речового права, а саме права довічного успадковуваного володіння землею, володільцем якого, як вважає позивач, є фермерське господарство "Вікторія", а не гр. ОСОБА_2. Таким чином, у даному випадку виник спір між позивачем та гр. ОСОБА_2 з приводу права довічного успадковуваного володіння землею.
З аналізу наведених фактичних обставин слідує, що оскаржуваним реєстраційним діям передує невирішений спір між позивачем та третьою особою гр. ОСОБА_2 про право цивільне, оскільки позивач звернувся до суду саме з метою скасування права власності третьої особи та відновлення свого порушеного права на землю, що відповідає правовій позиції Верховного Суду України в постановах від 24.01.2017 року по справі № 815/6165/14 та від 31.01.2017 року №817/3053/14.
Суд вважає, що у таких випадках захист порушеного права власника земельної ділянки має відбуватися у порядку цивільного судочинства, за правилами якого можливий одночасний розгляд вимог про скасування права власності на земельну ділянку.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
При цьому, суд зазначає, що рішення про закриття справи не обмежує сторони у реалізації захисту свого права на земельну ділянку у порядку цивільного судочинства.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 року N 3674VI сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
На підставі наведеного та керуючись статтями 157, 158-159, 160, 165, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Провадження у справі за адміністративним позовом Фермерського господарства "Вікторія" до Кельменецької районної державної адміністрації про скасування рішення про державну реєстрацію прав - закрити.
У відповідності до ст.ст. 185, 186 КАС України ухвала може бути оскаржена повністю або частково в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на ухвалу подається до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом п'яти днів з дня її проголошення. Якщо ухвалу було постановлено у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
Згідно статті 254 КАС України ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя В.О. Григораш
Ухвала в повному обсязі складена 23 серпня 2017 р.