м. Миколаїв
27 липня 2017 року Справа № 814/942/17
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марича Є.В. за участю секретаря судового засідання Мирко О.С. розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1, вул. 302-ї Дивізії, 1, Миколаїв, 54046
доДержавної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області, вул. Потьомкінська, 24/2, Миколаїв, 54030
провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.06.2017р. № Ф655-17,
ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївській області з вимогою про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 655-17 від 09.06.15 про визначення податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб в сумі 25 000 гривень.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що час введення в дію ставок транспортного податку, відповідно до яких було нараховане грошове зобов'язання, враховуючи положення законодавства, починається з 01.01.2016 року, отже не може розповсюджуватись на запровадження у 2015 році транспортного податку.
Відповідач позов не визнав, свої заперечення обґрунтував тим, що з 01.01.15 набрав чинності Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» №71-VIII від 28.12.14, яким чітко передбачено обовязок сплачувати транспортний податок особами, власниками легкових автомобілів, які використовувались до 5 років та мають обєм двигуна понад 3000 см3. Ставка податку встановлюються з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль. Тому, на думку відповідача, немає ніяких підстав вважати, що зазначений податок повинен застосовуватися з 01.01.16, а не з 01.01.15.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
ОСОБА_1 є власником легкового автомобіля Volkswagen Amarok, 2015 року випуску, з об'ємом двигуна 1968 см3.
09.06.15 ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївській області прийняло податкове повідомлення-рішення № 655-17 про визначення ОСОБА_1 грошового зобовязання з транспортного податку з фізичних осіб в сумі 25000 гривень.
Відповідно до Закону України від 28.12.2014р. №71-УІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо податкової реформи» були внесені зміни до Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого до останнього було включено ст. 267 «Транспортний податок».
Згідно підпункту 267.1.1 пункту 267.1 ст.267 ПК України, платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі.
Відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 ст. 267 ПК України, об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.
Згідно п.267.4 ст.267 ПК України, ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування.
Статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідні повноваження, їх розмежування між Верховною Радою та місцевими радами, зокрема, щодо податків, визначені в ст. 12 ПК України.
Згідно ст. 8 ПК України, в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки і збори.
Відповідно до пп.10.1.1 п.10.1 ст.10 ПК України, податок на майно належить до місцевих податків. Відповідно до ст. 265 ПК України, однією із складових податку на майно є транспортний податок.
Особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.
Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.
У відповідності до пп.12.3.4. п.12.3 ст.12 ПК України, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Транспортний податок встановлено рішенням Миколаївської міської ради від 18.03.2015 року № 46/24 «Про внесення змін та доповнень до рішення Миколаївської міської ради від 07.07.2011 року №7/3 «Про встановлення місцевих податків та зборів на території міста Миколаєва», зі змінами та доповненнями».
Зазначеним рішенням Миколаївської міської радою затверджено Положення про податок на майно, відповідно до п.3.4 якого встановлено ставку транспортного податку з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль.
Враховуючи вимоги ст.12.3.4 ПК України, то цей вид податку може бути застосований лише з 01.01.16.
Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що оскільки податок на майно, як місцевий податок, було встановлено Миколаївською міською радою лише 18.03.15, тобто після 15 липня 2014 року, то застосування контролюючим органом його положень з метою оподаткування, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.
В іншому випадку, застосування контролюючим органом положень вказаного Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» у 2015 році при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення не відповідає положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.
Враховуючи значний об'єм законодавчої бази, яка регулює питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати транспортного податку, зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище норм нормативно-правових актів, суд дійшов висновку про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків.
Положеннями підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України передбачено презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Відповідно до пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, та якими було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати прибуткового податку.
Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, у суду при розгляді даної справи відсутні підстави для обмежувального тлумачення підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 та пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України.
Таким чином, суд вказує про безпідставність нарахування позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку за 2015 рік, оскільки таке нарахування повинно відбуватися не раніше 2016 року.
Аналогічна позиція викладена у постановах Київського апеляційного адміністративного суду від 15.12.2015 у справі №826/17506/15 (ЄДРСР №54393095, від 16.12.2015 у справі №826/14790/15 (ЄДРСР №54359221), від 12.01.2016 у справі №826/18339/15 (ЄДРСР №55006032), від 18.02.2016 у справі №826/22034/15 (ЄДРСР №55935485), від 26.01.2016 у справі №823/5268/15 (ЄДРСР №55249165) та в ухвалах Київського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2016 у справі №826/15547/15 (ЄДРСР №55613540), від 27.01.2016 у справі №826/20180/15 (ЄДРСР №55377458), а також в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19.04.2016 у справі №804/14459/15 (ЄДРСР №57344694).
Крім того, позивач є власником автомобіля у якого об'єм двигуна 1968 см3 а не понад 3000 куб. см., що не підпадає під вимоги підпункту 267.2.1 пункту 267.2 ст. 267 ПК України, а отже не є об'єктом оподаткування.
Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення відповідача від 09.06.15р. № 655-17 підлягає скасуванню.
Судові витрати по справі присудити на користь позивача.
Керуючись ст. ст. 11,70,71,86,159-163, 167 КАС України, суд -
Позов задовольнити.
Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі міста Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області від 09.06.2015 року № 655-17.
Присудити ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) судовий збір у сумі 640,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Центральному районі міста Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів в порядку ст. 186 КАС України.
Суддя Є.В. Марич