19 липня 2017 року № 810/1770/17
Cуддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Укрфріт» до Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправним та скасування наказу,
Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма «Укрфріт» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправним та скасування наказу №13207 від 27.04.2017 «Про проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ Фірма «Укрфріт» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період діяльності з 01.01.2014 по 31.03.2017.
Єдиною підставою для визнання протиправним та скасування наказу, що оскаржується, позивач зазначив факт призначення перевірки ТОВ Фірма «Укрфріт» за відсутності затвердженого у встановленому порядку плану-графіку на 2017 рік.
Відповідач позов не визнав, на обґрунтування заперечень проти позову зазначив, що перевірка позивача була призначена відповідно до плану - графіку проведення документальних перевірок суб'єктів господарювання на ІІ квартал 2017 року, який офіційно оприлюднено на веб-сайті ДФС.
Таким чином відповідач вважає, що має визначені Податковим кодексом України підстави для прийняття оспорюваного наказу.
У судове засідання, призначене на 12.07.2017, представники сторін не з'явились. Разом з цим, матеріали справи містять клопотання сторін про розгляд справи за відсутності їх представників.
Керуючись положеннями частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
27 квітня 2017 року Головним управлінням ДФС у Київській області прийнято наказ №3207, яким на підставі статей 20, 77, 82 Податкового кодексу України та плану-графіку проведення планових документальних перевірок призначено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрфріт» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період діяльності з 01.01.2014 по 31.03.2017, тривалістю 10 робочих днів з 23.05.2017.
Судом встановлено, що 30.06.2017 Головним управлінням ДФС у Київській області на підставі вказаного наказу було проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Укрфріт», результати якої оформлені Актом від 13.06.2017 №251/26-15-14-01-05-21561978.
Позивач вважає, що контролюючий орган не мав правових підстав для призначення та проведення перевірки ТОВ Фірма «Укрфріт», а тому звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.
Контролюючі органи у силу приписів підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Згідно з абзацом першим пункту 75.1 статті 75 Податкового Кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Документальною перевіркою, відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіку перевірок.
Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.
Пунктом 77.4 статті 74 Податкового кодексу України передбачено, що про проведення документальної планової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.
Згідно з пунктом 81.1 статті 81 Податкового кодексу України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, направлення на проведення такої перевірки, копії наказу про проведення перевірки, службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Цим же пунктом передбачено, що непред'явлення або не надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.
Отже, документальна планова виїзна перевірка платника податків проводиться виключно у випадку наявності принаймні однієї з підстав, визначених у статті 77 Податкового кодексу України, та за умови пред'явлення посадовими особами контролюючого органу направлення на проведення такої перевірки, копії наказу про проведення перевірки, службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Натомість недотримання контролюючим органом будь-якої з вказаних умов призначення та проведення перевірки зумовлює виникнення у платника податків права не допустити посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної перевірки.
Як вбачається з матеріалів справи, копію наказу Головного управління ДФС у м. Києві від 27.05.2017 № 3207 «Про проведення документальної планової виїзної перевірки» та повідомлення про проведення документальної виїзної планової перевірки від 11.04.2017 №198/26-15-14-01-05, були вручені особисто уповноваженій особі ТОВ Фірма «Укрфріт» 12.05.2017, до початку проведення перевірки, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 42).
У судовому засіданні представник позивача зазначив, що фактично допуск посадових осіб контролюючого органу до перевірки відбувся, тобто Головним управлінням ДФС у м. Києві була здійснена документальна планова виїзна перевірка, результати якої оформлені Актом перевірки від 13.06.2017 №251/26-15-14-01-05-21561978.
Судом також встановлено, що на підставі Акта перевірки від 13.06.2017 №251/26-15-14-01-05-21561978 контролюючим органом були прийняті податкові повідомлення-рішення, якими позивачу визначені грошові зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток приватних підприємств.
Отже, оспорюваний наказ станом на момент звернення до суду з позовом про його скасування, є реалізованим (виконаним).
У цьому контексті суд зазначає, що згідно з правовою позицією Верховного Суду України, що наведена у постанові від 24.12.2010 у справі №21-25а10, платник податку який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом не допуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до податкової перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється податковим органом. Тобто, згідно з правовою позицією Верховного Суду України, саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе.
З урахуванням викладеного, вимоги платника податків про визнання протиправним та скасування наказу на проведення перевірки можуть бути задоволені лише у тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до перевірки. В іншому разі позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки відповідний наказ вичерпав свою дію у зв'язку з його реалізацією, а його скасування не буде мати наслідком відновлення порушених прав платника податків.
Беручи до уваги, що позивач не скористався наданим йому правом не допустити посадову особу контролюючого органу до перевірки та враховуючи, що оскаржуваний наказ вичерпав свою дію у зв'язку з його виконанням, вимоги позивача задоволенню не підлягають.
Суд зазначає, що наслідком розв'язання публічно-правового спору по суті має бути захист порушеного суб'єктивного права особи.
У випадку, коли права особи порушені фактом проведення незаконної перевірки за наслідками якої контролюючий орган прийняв рішення, яким визначив платнику податків суму податкового зобов'язання, скасування наказу на проведення перевірки (визнання протиправними дій щодо проведення перевірки тощо), не матиме правових наслідків у вигляді захисту прав такого платника податків, адже таке право підлягає захисту шляхом пред'явлення позову про скасування рішення контролюючого органу, прийнятого за результатами такої перевірки.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Беручи до уваги наведене у сукупності, повно і всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.
Доказів понесення відповідачем вказаних витрат матеріали справи не містять.
Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Панченко Н.Д.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 19.07.2017.