31 липня 2017 року № 810/1518/17
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панченко Н.Д., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Києві адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Білоцерківлит» до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Білоцерківлит» з позовом до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 06.04.2017 №0012311405.
Позовні вимоги мотивовані безпідставністю висновків контролюючого органу, викладених в акті перевірки від 20.12.2016 №1011/10-02-14-03/40311757/116 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Білоцерківлит» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Профбудкомплекс» за період з 01.01.2014 по 29.07.2016.
Позивач стверджує, що правомірно сформував дані бухгалтерського та податкового обліку за наслідками взаємовідносин з ТОВ «Профбудкомплекс», господарські операції з вказаним контрагентом підтверджені належним чином складеними первинними документами, які містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст та обсяги спірних операцій, зокрема, договорами, податковими накладними, актами виконаних робіт.
За наведених обставин висновки, викладені в акті перевірки, позивач вважає необґрунтованими, а прийняте за результатами розгляду акта перевірки податкове повідомлення-рішення таким, що підлягає скасуванню.
Відповідач позов не визнав, зазначив, що посадові особи контролюючого органу при проведенні перевірки позивача та оформленні її результатів діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, а податкове повідомлення-рішення є законним.
Звертав увагу суду, що у ході перевірки позивача були виявлені обставини, які дають підстави вважати, що господарські операції позивача з контрагентом у перевіряємий період були вчинені виключно з мотивів мінімізації податкових зобов'язань. Зокрема, за наявною у податкового органу інформацією контрагент позивача не має відповідних адміністративно- господарських засобів для виконання укладеного договору. Наголошував на тому, що документами, наданими до перевірки, не підтверджується факт отримання і подальшого використання в господарській діяльності позивача придбаних у контрагента робіт.
Враховуючи, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, відсутність потреби у заслуховуванні свідків чи експерта, суд за клопотанням позивача ухвалив розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Білоцерківлит» зареєстроване 01.03.2016 як юридична особа. Як платник податків позивач узятий на облік з 01.03.2016 за №102716035182, станом на момент проведення перевірки перебував на обліку у Білоцерківській ОДПІ ГУ ДФС у Київській області.
У період з 07.12.2016 по 13.12.2016 Білоцерківською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області на підставі підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України та на виконання ухвали слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києві від 01.08.2016 у справі №760/6919/16-к проведено
документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Білоцерківлит» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Профбудкомплекс» за період з 01.01.2014 по 29.07.2016.
Результати перевірки оформлені Актом від 20.12.2016 №1011/10-02-14-03/40311757/116 (далі - Акт перевірки) (а.с.55-66).
Перевіркою виявлено порушення ТОВ «Білоцерківлит» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, у результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за травень 2016 року на 185229,00 грн.
Висновок контролюючого органу про завищення від'ємного значення з ПДВ зводиться до відсутності документального підтвердження реальності господарських операцій позивача з ТОВ «Профбудкомплекс», за наслідками яких позивач у перевіряємий період сформував показники податкового кредиту, на суму якого було зменшено об'єкт оподаткування податком на додану вартість.
На підтвердження такого висновку контролюючий орган в Акті перевірки посилається на податкову інформацію, що міститься в автоматизованій інформаційній системі «Податковий блок», за даними якої контрагент позивача не має достатньої кількості адміністративно-господарських засобів, зокрема, основних фондів, майна, виробничих активів, трудових ресурсів, складських приміщень і транспортних засобів для виконання господарських зобов'язань за укладеним з позивачем договором підряду.
Контролюючим органом також було здійснено аналіз даних, що містяться у Єдиному реєстрі податкових накладних, у результаті чого встановлено, що контрагент позивача у перевіряємий період декларував взаємовідносини з ТОВ «Сафарс», предметом яких також були будівельно-монтажні роботи.
При цьому, у рамках кримінального провадження №12015000000000630, внесеного до ЄРДР 08.12.20ІЗ за фактом вчинення кримінальних правопорушень, відповідальність за які передбачена статтями 205 (фіктивне підприємництво), 209 (легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом), 212 (ухилення від сплати податків), було встановлено, що директор та головний бухгалтер ТОВ «Сафарс» ОСОБА_1, від імені якого були підписані первинні документи, заперечує свою причетність до створення та господарської діяльності ТОВ «Сафарс».
Викладені обставини контролюючим органом в Акті перевірки були розцінені як доказ укладення позивачем правочинів з ТОВ «Профбудкомплекс» без мети настання відповідних їм правових наслідків та як свідчення участі позивача і його контрагента у схемі для мінімізації податкових зобов'язань та отримання необґрунтованої податкової вигоди шляхом документального оформлення та відображення у податковому і бухгалтерському обліку фіктивних (безтоварних) господарських операцій.
На підставі Акта перевірки, відповідно до пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, Головним управління ДФС у Київській області прийняте податкове повідомлення-рішення від 06.04.2017 №0012311405, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення, що була зараховано до складу податкового кредиту наступного (звітного) податкового періоду у декларації з ПДВ за травень 2016 року на 185229,00 грн. (а.с. 71).
Не погоджуючись із рішенням контролюючого органу, позивач звернувся до суду.
Досліджуючи зміст фінансово-господарських операцій позивача з ТОВ «Профбудкомплекс», на підставі яких позивачем сформовано спірні суми податкових вигод, рух активів у процесі здійснення господарської операції, мету придбання та обставини використання придбаних робіт (товарів, послуг) у власній господарській діяльності позивача, судом встановлено наступне.
14 березня 2016 року між ТОВ «Білоцерківлит» як замовником та ТОВ «Профбудкомплекс» як виконавцем було укладено договір підряду №14/03/16, у порядку та на умовах якого виконавець зобов'язувався виконати роботи з часткового ремонту цеху №1 та №2, а замовник зобов'язувався прийняти виконані роботи та оплатити їх вартість.
У пункті 1.3 договору підряду передбачено, що склад та обсяг робіт визначається у локальному кошторисі, що додається до договору.
Згідно пункту 6.1 договору, прийняття виконаних робіт замовником здійснюється на підставі акту приймання виконаних робіт форми КБ-2в та довідки про вартість виконаних підрядних робіт форми КБ-3.
Відповідно до пунктів 2.1 та 2.2 договору, загальна вартість робіт становить 1111373,02 грн., у тому числі ПДВ 185228,84 грн. Ціна договору є твердою і може бути зміненою лише у випадку зміни фактично виконаних об'ємів робіт.
Пунктом 4.1 договору підряду передбачено, що оплата вартості робіт здійснюється замовником шляхом зарахування повної передплати на рахунок виконавця.
Як вбачається з матеріалів справи, у порядку, визначеному пунктом 1.3 договору підряду від 14.03.2016 №14/03/16, сторонами було складено та підписано локальний кошторис на будівельні роботи №2-1-1, у якому було визначено склад, обсяг, загальну вартість робіт та необхідних для їх виконання будівельних матеріалів (а.с. 21-29).
25 травня 2016 року позивач здійснив попередню оплату вартості робіт у розмірі 1111373,20 грн., у тому числі ПДВ 185228,84 грн., що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача у ПАТ «ВТБ Банк» за 25.05.2016 (а.с. 48).
За фактом зарахування коштів на банківський рахунок, ТОВ «Профбудкомплекс» склало та зареєструвало у ЄРПН податкову накладну від 25.05.2016 №47 на суму 1111373,02 грн., у тому числі ПДВ 185228,84 грн. (а.с. 47).
Суму податку на додану вартість у розмірі 185228,84 грн., підтверджену вказаною податковою накладною, було включено позивачем до складу податкового кредиту з ПДВ за травень 2016 року.
Як вбачається з матеріалів справи, у березні-липні 2016 року на виконання умов договору підряду від 14.03.2016 №14/03/16 ТОВ «Профбудкомплекс» виконало будівельно- монтажні роботи з ремонту цеху №1 та №2 на загальну суму 1111373,02 грн., у тому числі ПДВ 185228,84 грн., що підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в від 29.07.2016 (а.с. 13-20), довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати форми КБ-3 від 29.07.2016 (а.с. 46).
Судом встановлено, що будівельно-монтажні роботи ТОВ «Профбудкомплекс» виконувались у приміщеннях, розташованих за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Фастівська, 23.
Так, між ТОВ «Білоцерківлит» (орендар) та ТОВ «Ферокерам» (орендодавець) було укладено договір суборенди нежитлового приміщення від 10.03.2016 №99, відповідно до якого позивач прийняв у користування нежитлові будівлі: літ. «П» загальною площею 1164 кв.м. та літ. «Т» 964 кв.м., що розташовані за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул.Фастівська, 23 (а.с. 49-52).
У подальшому вказані нежитлові будівлі літ. «П» загальною площею 1164 кв.м. та літ. «Т» загальною площею 964 кв.м., розташовані за адресою Київська область, м. Біла Церква вул. Фастівська, 23, були набуті позивачем у власність за договорами купівлі-продажу від 26.05.2016 №1264 та №1265 (а.с. 144-153).
У судовому засіданні представник позивача пояснив, що основним видом діяльності ТОВ «Білоцерківлит» є лиття чавуну, а вказані нежитлові приміщення безпосередньо задіяні у процесі виробництва.
Як зазначив представник позивача, виконання ремонтних робіт у приміщеннях літ. «П» загальною площею 1164 кв.м. та літ. «Т» загальною площею 964 кв.м., розташованих за адресою Київська область, м. Біла Церква, вул. Фастівська, 23, було обумовлено необхідністю приведення вказаних приміщень у відповідність до виробничих потреб, пожежної безпеки і безпеки праці.
Вирішуючи, чи було дотримано позивачем вимоги податкового законодавства при формуванні спірних сум податкового кредиту за наслідками вказаних господарських операцій, суд виходив з наступного.
Податковим кредитом у розумінні підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.
У силу положень підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку із, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
За змістом абзацу 2 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця.
Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
З наведених законодавчих положень вбачається, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податком на додану вартість настають за умови реального виконання господарської операції та наявності первинних документів (зокрема, але не виключно, податкових накладних), що підтверджують її здійснення.
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 N 996-XIV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
У свою чергу під господарською операцією, згідно статті 1 вказаного Закону, розуміється дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Оскільки сукупний аналіз наведених вище норм законодавства свідчить, що право платника податку на формування податкового кредиту є, перш за все, похідним від самого факту здійснення відповідних господарських операцій, перевірка правильності відображення господарської операції у податковому обліку вимагає дослідження дійсного переміщення активу між учасниками . поставки та аналіз змін їх майнового стану з урахуванням усіх доводів та доказів, наданих учасниками провадження.
Як вже зазначалось судом, податкові зобов'язання позивачеві було визначено у зв'язку з формуванням податкового кредиту за рахунок сум податку, сплачених контрагенту у складі вартості придбаних товарів, робіт, послуг.
Зменшуючи позивачеві від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за травень 2016 року, відповідач виходив з того, що ТОВ «Профбудкомплекс» не виконувало своїх обов'язків з виконання будівельно- монтажних робіт на об'єктах позивача.
Водночас відповідач не ставив під сумнів правильність здійснення позивачем математичного розрахунку податкового кредиту за первинними документами податкового та бухгалтерського обліку.
Акт перевірки та письмові заперечення відповідача також не містять зауважень щодо обсягу, форми і змісту наданих позивачем документів первинного бухгалтерського обліку. Зокрема, відповідач під час розгляду справи не заперечував, що первинні бухгалтерські документи, якими позивач та його контрагент супроводжували виконання спірних фінансово-господарських операцій, містять усі необхідні реквізити, дозволяють беззаперечно встановити зміст та обсяги господарських операцій та ідентифікувати осіб, які були їх учасниками та відповідальні за їх здійснення.
Відповідач також не ставив під сумнів та не заперечував наявність у ТОВ «Профбудкомплекс» спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання описаних вище правочинів.
Під час перевірки відповідачем не було встановлено дефектів у правовому статусі контрагента позивача, як-то відсутність ТОВ «Профбудкомплекс» за місцезнаходженням як станом на момент здійснення спірних фінансово-господарських операцій так і станом на момент перевірки; наявність зафіксованих у будь-якій формі пояснень посадових осіб ТОВ «Профбудкомплекс», у яких останні заперечували б факт складання первинних документів від імені ТОВ «Профбудкомплекс», чи свою причетність до господарської діяльності ТОВ «Профбудкомплекс».
Висновки відповідача про безтоварність розглядуваних фінансово-господарських операцій позивача та ТОВ «Профбудкомплекс» фактично повністю ґрунтуються на податковій інформації, отриманої з власних інформаційних джерел контролюючого органу, про відсутність у контрагента позивача адміністративно-господарських засобів (основних фондів, трудових ресурсів) в обсязі, достатньому для виконання задекларованих фінансово- господарських операцій. Зокрема, контролюючий орган зазначає про відсутність у ТОВ «Профбудкомплекс» виробничих потужностей, виробничо-складських приміщень, транспорту та незначну кількість штатного персоналу.
Проаналізувавши доводи податкового органу, на яких ґрунтуються його висновки про наявність порушень з боку позивача щодо взаємовідносин з контрагентом-постачальником, суд зазначає таке.
Як встановлено судом раніше, зміст укладеного між позивачем та ТОВ «Профбудкомплекс» договору передбачав виконання будівельно-монтажних робіт з ремонту двох невиробничих приміщень позивача.
Акцентуючи в Акті перевірки на обмеженій кількості трудових ресурсів ТОВ «Профбудкомплекс», контролюючим органом було залишено поза увагою, що контрагентом позивача не здійснювались роботи що потребують наявності на постійній основі кваліфікованого персоналу, транспортних засобів, обладнання чи виробничих і складських приміщень.
Суд зазначає, що залучення фізичних осіб до виконання відповідних робіт контрагентами може здійснюватись за договорами цивільно-правового характеру: субпідряду, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).
У свою чергу основні та транспортні засоби, якщо того вимагає конкретний вид робіт, можуть перебувати у контрагентів на праві оренди або лізингу.
Відповідачем під час розгляду справи не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та беззаперечно спростовують факти виконання робіт, що засвідчені наведеними документами і поясненнями.
Акт перевірки не містить аналізу обсягу та характеру ресурсів, які, з урахуванням обставин виконання спірних господарських операцій, зокрема, з урахуванням їх змісту та обсягу, були необхідні для виконання спірних операцій, але були відсутні.
Доводи відповідача щодо браку персоналу та засобів, необхідних для виконання розглядуваних фінансово-господарських операцій, ґрунтуються переважно на дослідженні показників податкової звітності контрагента, хоча достовірність показників податкової звітності є предметом виключно документальних перевірок, у ході якої податковий орган зобов'язаний дослідити первинні документи.
Інформація про фіктивний характер діяльності контрагента, одержана контролюючим органом з його власних інформаційних систем, що не оформлена рішенням суб'єкта владних повноважень і не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації; може породжувати певні сумніви щодо законності господарських операцій платника податків, однак не є беззаперечним доказом того факту, що в дійсності розглядувані фінансово-господарські операції не відбулись.
Співставлення даних податкової звітності з бази автоматизованого контролю, як етапу контроль-перевірочної роботи, не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника, адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку.
Податкові повідомлення-рішення, на підставі яких визначаються податкові зобов'язання платника податків, приймаються податковим органом за результатами безпосередньої оцінки фінансово-господарських документів, активів та інших обставин господарської діяльності особи, з дотриманням визначеної законом процедури. Висновки податкового органу не можуть ґрунтуватися на неперевірених припущеннях чи суб'єктивних думках посадових осіб, інформації АІС «Податковий блок», а повинні доказуватись як факт і підтверджуватись документально.
З дослідженого у судовому засіданні Акта перевірки вбачається, що посадові особи контролюючого органу обставин фактичного виконання робіт не перевіряли, безпосереднього аналізу фінансово-господарських документів не робили.
Під час розгляду справи відповідачем не надано жодних доказів того, що роботи, які виконувались ТОВ «Профбудкомплекс» були виконані іншими особами, або могли бути виконані позивачем самостійно.
Посилання відповідача як на підставу для невизнання податкового кредиту, сформованого за результатами господарських операцій позивача та ТОВ «Профбудкомплекс», на фіктивний характер окремих угод останнього з ТОВ «Сафарс», судом до уваги не приймаються як такі, що не мають жодного відношення до господарських операцій між позивачем та ТОВ «Профбудкомплекс».
Вищий адміністративний суд України у своєму листі від 02.06.2011 №742/11/13-11 «Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України» наголосив, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.
Європейський суд з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив:
« 70. І, нарешті, що стосується зусиль для попередження обманних зловживань системою оподаткування ПДВ, Суд визнає, що коли Держави - члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання зі сторони певної фізичної чи юридичної особи, вони можуть вжити відповідних засобів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.
71. Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов'язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов'язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Таким чином, мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1».
Крім того, у рішенні від 09.01.2007 по справі «Інтерсплав проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюється конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. При цьому, Суд не прийняв зауваження Уряду щодо загальної практики відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.
Подібну позицію займав і Верховний Суд України, який у постановах від 11.12.2007 року (справа № 21-1376во06 ), від 09.09.2008 (справа №21-500во08), від 01.06.2010 (справа №21-573во10) та від 31.01.2011 у справі №21-47а10, дійшов висновку, що «у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту».
Таким чином, лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод, або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та невизнання понесених витрат. При цьому, такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, та повинні бути підтвердженими належними і достатніми доказами.
В контексті викладеного, обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли свідчити про їх фіктивність чи про те, що дії позивача і його контрагента були спрямовані на отримання незаконної податкової вигоди, відповідачем не наведено, а судом не встановлено.
Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника податків та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим вважається, що дії платника, які мають результатами отримання податкової вигоди, є економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності, - достовірними.
Подання платником податковому органові усіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством з питань оподаткування, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковим органом не доведено, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.
Обов'язок довести обставини, що слугували підставою для прийняття податковим органом оспорюваного податкового повідомлення-рішення, покладено на такий орган, як це передбачено частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України. У зв'язку з цим, при вирішенні в адміністративному суді спору податковим органом мають бути представлені суду докази необґрунтованого виникнення у платника податкової вигоди. Ці докази, як і докази, подані платником, підлягають дослідженню у судовому засіданні у їх сукупності та взаємозв'язку згідно з вимогами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд враховує також і те, що відповідно до частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Під час розгляду справи відповідач не спростував обставини реального виконання спірних операцій, засвідчених поданими платником первинними документами, не скористався правами, наданими йому податковим законодавством, для безпосереднього з'ясування обставин, які б підтвердили або спростували висновки про неможливість виконання контрагентом позивача господарських операцій.
Відтак суд вважає, що висновки податкового органу про фіктивність господарських операцій між позивачем та його контрагентом є формальними та необ'єктивними, оскільки ґрунтуються не на первинних документах та результатах співставлення даних бухгалтерського і податкового обліку, як то передбачено пунктом 73.5 статті 75 Податкового кодексу України, а на обставинах, які не мають безпосереднього значення для формування податкових зобов'язань та податкового кредиту.
Враховуючи вищезазначені обставини та наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що укладений між позивачем та ТОВ «Профбудкомплекс» правочин відповідає вимогам чинного законодавства України, має своїм наслідком зміну у майновому стані учасників правочинів, є економічно виправданим, факт виконання господарських зобов'язань сторін підтверджується первинними документами бухгалтерської та податкової звітності, які є належними та достатніми доказами того, що господарські операції фактично відбулися, а операції між позивачем та його контрагентом враховані відповідно до їх дійсного економічного змісту, обумовлені розумними економічними причинами (цілями ділового характеру) та відповідають меті здійснення господарської діяльності.
Отже, викладений в Акті перевірки висновок податкового органу про порушення позивачем пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого було завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за травень 2016 року на 185229,00 грн. є необґрунтованим.
За таких обставин, податкове повідомлення-рішення від 06.04.2017 №0012311405 є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду належних і достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.
Водночас, позивач під час судового розгляду довів суду належними та достатніми доказами факт придбання робіт.
З огляду на зазначене, беручи до уваги докази, наявні у матеріалах справи у їх сукупності, зважаючи на те, що суду не надано належних та достатніх доказів, які б свідчили про наявність законодавчо визначених обставин, що позбавляли б позивача права на формування податкового кредиту, не доведено його недобросовісності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 2778,43 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Білоцерківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області.
На підставі викладеного, керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 128,159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 06.04.2017 №0012311405.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Білоцерківлит» (ідентифікаційний код 40311757) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області (ідентифікаційний код 39393260, місцезнаходження: 03680, м. Київ, вул. Народного ополчення, буд. 5-А) судовий збір у розмірі 2778 (дві тисячі сімсот сімдесят вісім) грн. 43 коп.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Панченко Н.Д.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 31.07.2017.