10 серпня 2017 року № 810/989/17
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панченко Н.Д., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Києві адміністративну справу за позовом керівника Броварської місцевої прокуратури Київської області до Славутицької міської ради Київської області про визнання незаконним та скасування рішення,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся керівник Броварської місцевої прокуратури з позовом до Славутицької міської ради Київської області про визнання незаконним та скасування рішення Славутицької міської ради Київської області від 08.07.2016 №284-15-VII.
На обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що оспорюваним рішенням відповідач вирішив вивести з навчально-виховного фонду ряд приміщень закладів освіти міста Славутича.
Прокурор, посилаючись на положення статті 63 Закону України «Про освіту», зазначає про наявність у чинному законодавстві імперативної заборони на вилучення основних фондів майна державних навчальних закладів, приватизації, перепрофілювання або використання не за призначенням об'єктів освіти і науки.
Ураховуючи викладене прокурор вважає, що оспорюване рішення було прийняте відповідачем з перевищенням повноважень та є незаконним.
Відповідач позов не визнав, на обґрунтування заперечень проти позову зазначив, що Славутицька міська рада, як орган місцевого самоврядування, у силу закону володіє, користується та розпоряджається об'єктами права комунальної власності, у тому числі освітніми закладами.
Таким чином відповідач вважає, що вивів відповідні приміщення освітніх закладів з навчально-виховного фонду у межах наданих йому повноважень.
Враховуючи, що матеріали справи у достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, відсутність потреби у заслуховуванні свідків чи експерта, суд ухвалив здійснювати розгляд справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
08 липня 2016 року Славутицькою міською радою Київської області було прийняте оспорюване рішення за №284-15-VII «Про виведення приміщень закладів освіти із навчально-виховного фонду та визначення їх такими, що не задіяні та технологічно не пов'язані з навчально-виховним процесом».
Вказаним рішенням відповідач затвердив перелік приміщень закладів освіти м. Славутича, що не задіяні та технологічно не пов'язані з навчально-виховним процесом та вивів їх із навчально-виховного фонду.
Одночасно з цим відповідач вирішив уповноважити начальника управління освіти і науки Славутицької міської ради Київської області укладати та підписувати договори оренди приміщень, які виведені із навального фонду загальноосвітніх закладів освіти м. Славутича.
Як вбачається з переліку, затвердженого оспорюваним рішенням, відповідачем було виведено із навчально-виховного фонду низку приміщень, що належать Загальноосвітній школі №1, Загальноосвітній школі №2, Загальноосвітній школі №3, Загальноосвітній школі №4, Славутицькому ліцею, Дитячому будинку «Центр захисту дітей», Центру професійного розвитку, Палацу дитячої та юнацької творчості.
Вирішуючи, чи правомірно відповідач вивів з навчально-виховного фонду приміщення згідно з переліком, суд виходив з наступного.
Згідно з статтею 13 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права від 16.12.1966, який був ратифікований указом Президії Верховної Ради УРСР від 19.10.1973 № 2148, держава гарантує громадянам право на здобуття освіти, у тому числі шляхом забезпечення доступності і безоплатності дошкільної освіти в державних та комунальних навчальних закладах.
Відповідно до частини 2 статті 53 Конституції України, держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.
Рішенням Конституційного Суду України від 04.03.2004 № 5рп/2004 (справа про доступність і безоплатність освіти) надано офіційне тлумачення статті 53 Конституції України, відповідно до якого поняття «доступність освіти» означає «створення державою можливостей для реалізації права людини на освіту. При цьому, доступність дошкільної і загальної середньої освіти є гарантією права кожного на здобуття такої освіти, якому кореспондує обов'язок держави забезпечити реалізацію цього права».
Статтею 5 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 № 2402-III встановлено, що місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції, визначеної законом, забезпечують, в тому числі, проведення державної політики у сфері охорони дитинства, розвиток мережі навчальних закладів, а також позашкільних навчальних закладів, діяльність яких спрямована на організацію дозвілля, відпочинку і оздоровлення дітей, зміцнення їх матеріально-технічної бази.
Відповідно до частини 1 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» 21.05.1997 №280/97-ВР, територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду (частина 5 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Відповідно до частини 1 статті 143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
Разом з цим, суд зауважує, що визначена Конституцією та законами України правомочність органу місцевого самоврядування управляти об'єктами комунальної власності не є абсолютною та реалізується органом місцевого самоврядування у рамках діючих нормативних обмежень.
Так, частиною 3 статті 13 Конституції України визначено, що власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
У частині 3 статті 41 Конституції України визначено, що громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.
Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина 7 статті 41 Конституції України).
Частиною 1 статті 3 Закону України «Про освіту» № 1060-XII від 23.05.1991 (далі - Закон № 1060-XII) визначено, що право громадян на освіту забезпечується: розгалуженою мережею навчальних закладів, заснованих на державній та інших формах власності, наукових установ, закладів післядипломної освіти; відкритим характером навчальних закладів, створенням умов для вибору профілю навчання і виховання відповідно до здібностей, інтересів громадянина; різними формами навчання - очною, вечірньою, заочною, екстернатом, а також педагогічним патронажем.
Положеннями статті 14 Закону № 1060-XII передбачено, що місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування здійснюють державну політику в галузі освіти і в межах їх компетенції забезпечують розвиток мережі навчальних закладів та установ, організацій системи освіти, зміцнення їх матеріальної бази, господарське обслуговування.
Відповідно до частини 2 статті 18 Закону № 1060-XII, навчальні заклади, засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.
Частиною 1 статті 61 Закону № 1060-XII встановлено, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування.
Згідно з частиною 1 статті 63 Закону № 1060-XII, матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.
Частиною 4 статті 63 Закону № 1060-XII передбачено, що основні фонди, оборотні кошти та інше майно державних навчальних закладів, установ, організацій та підприємств системи освіти не підлягають вилученню, крім випадків, передбачених чинним законодавством.
Об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням (частина 5 статті 63 Закону № 1060-XII ).
Відповідно до статті 44 Закону України «Про загальну середню освіту» від 13.05.1999 № 651-XIV, матеріально-технічна база загальноосвітніх навчальних закладів включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно загальноосвітніх навчальних закладів належить їм на правах, визначених законодавством України.
Вимоги до матеріально-технічної бази загальноосвітніх навчальних закладів визначаються відповідними будівельними і санітарно-гігієнічними нормами і правилами, а також типовими переліками обов'язкового навчального та іншого обладнання (в тому числі корекційного), навчально-методичних та навчально-наочних посібників, підручників, художньої та іншої літератури.
Крім того, відповідно до абзацу 2 частини 5 статті 16 Закону України «Про дошкільну освіту» від 11.07.2001 № 2628-III, майно, яке є державною або комунальною власністю (земельні ділянки, будівлі, споруди, обладнання тощо), придбання чи відокремлення якого призначене для здобуття дітьми дошкільної освіти, використовується виключно із зазначеною метою.
Статтею 38 вказаного закону встановлено, що матеріально-технічна база дошкільного навчального закладу включає будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, інвентар, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інше. Майно дошкільного навчального закладу належить йому на правах, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Вимоги до матеріально-технічної бази дошкільного навчального закладу визначаються відповідними будівельними та санітарно-гігієнічними нормами і правилами, а також Типовим переліком обов'язкового обладнання дошкільного навчального закладу, у тому числі корекційного, навчально-наочних посібників, іграшок, навчально-методичної, художньої та іншої літератури.
Відповідно до пункту 1.1 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу (далі - ДСанПіН 5.5.2.008-01), які затверджені Головним санітарним лікарем України №63 від 14.08.2001, ці норми розповсюджуються на всі типи загальноосвітніх навчальних закладів (шкіл I, I-II, I-III ступенів, спеціалізованих шкіл, гімназій, ліцеїв тощо).
Пунктом 3.9 ДСанПіН 5.5.2.008-01 передбачено, що здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов'язано з навчально-виховним процесом, не дозволяється.
Положення аналогічного змісту закріплене й у пункті. 1.12 Державних санітарних норм та правил «Влаштування, обладнання, утримання дошкільних навчальних закладів та організації життєдіяльності дітей», затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я 01.08.2013 № 678, норми та правила якого розповсюджуються на діяльність дошкільних закладів.
Системний аналіз викладених положень закону свідчить про встановлення законодавцем імперативної заборони на вилучення основних фондів, оборотних коштів та іншого майна державних навчальних закладів; приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням об'єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділів, технологічно пов'язаних з навчальним та науковим процесом.
Відтак, рішення про виведення приміщень закладів освіти із навчально-виховного фонду та визначення їх такими, що не задіяні та технологічно не пов'язані з навчально-виховним процесом шкодить реалізації права громадян на загальну середню освіту, порушує їх право на достатній фізичний, інтелектуальний, моральний, культурний і соціальний розвиток та порушує вимоги чинного законодавства в галузі освіти.
Посилання відповідача на ту обставину, що визначені переліком приміщення закладів освіти фактично цими закладами не використовуються з огляду на лише часткову наповненість відповідних закладів не спростовує невідповідності вимогам законодавства спірного розпорядження.
Суд також враховує, що питання правомірності вилучення приміщень що належать Загальноосвітній школі №1, Загальноосвітній школі №2, Загальноосвітній школі №3, Загальноосвітній школі №4, Славутицькому ліцею, Дитячому будинку «Центр захисту дітей», Центру професійного розвитку, Палацу дитячої та юнацької творчості з навчально-виховного фонду та визнання їх такими, що не пов'язані з навчально-виховним процесом, вже було предметом судового розгляду.
Так, судом встановлено, що 02.06.2015 Славутицькою міською радою Київської області було прийнято повністю аналогічне за змістом рішення № 1808-57-VI «Про виведення приміщень закладів освіти із навчально-виховного фонду та визначення їх такими, що не задіяні та технологічно не пов'язані з навчально-виховним процесом».
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 14.12.2015 №810/4497/15, яка не оскаржувалась позивачем та набрала законної сили 13.02.2016, визнано протиправним та скасовано рішення Славутицької міської ради Київської області від 02.06.2015 № 1808-57-VI «Про виведення приміщень закладів освіти із навчально-виховного фонду та визначення їх такими, що не задіяні та технологічно не пов'язані з навчально-виховним процесом».
Скасовуючи вказане рішення, Київський окружний адміністративний суд у постанові від 14.12.2015 наголосив на неприпустимості вилучення майна державних навчальних закладів та/або використання не за призначенням об'єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділів, технологічно пов'язаних з навчальним та науковим процесом.
Повторно виключаючи приміщення, що належать вказаним закладам освіти з навчально-виховного фонду та визнаючи їх такими, що не пов'язані з навчально-виховним процесом, Славутицька міська рада Київської області висновків, викладених постанові Київського окружного адміністративного суду від 14.12.2015 №810/4497/15, не врахувала.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати незаконним та скасувати рішення Славутицької міської ради Київської області від 08.07.2016 №284-15-VII.
Стягнути на користь керівника Броварської місцевої прокуратури Київської області за рахунок Славутицької міської ради Київської області (ідентифікаційний код 26425731, місцезнаходження: 07101, Київська область, м. Славутич, Центральна площа, 7) судовий збір у розмірі 1600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Панченко Н.Д.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 10.08.2017.