21 серпня 2017 року м.Житомир справа № 806/2198/17
категорія 6.2
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Черняхович І.Е.,
секретар судового засідання Кривенко Л.М.,
за участю: позивача та представника відповідача,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Житомирській області про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, викладене в листі №Д-9145/0-8682/6-17 від 18.07.2017, за підписом в.о. начальника ОСОБА_3. В обґрунтування позову зазначає, що 04 жовтня 2016 року звернувся до ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Житомирській області із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Оліївської сільської ради Житомирського району. ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Житомирській області №Д-9145/0-2177/6-17 від 01.03.2017 йому відмовлено в задоволенні клопотання. Вказану відмову було оскаржено до Житомирського окружного адміністративного суду (справа №806/1161/17). Однак, не чекаючи набрання законної сили судовим рішенням у справі №806/1161/17, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області листом №Д-9145/0-8682/6-17 від 18.07.2017 повторно відмовляє ОСОБА_1 в задоволенні заяви від 04.10.2016, однак зазначає інші підстави для відмови. Позивач вважає, що відмова відповідача, викладена в листі Д-9145/0-8682/6-17 від 18.07.2017 є протиправною та такою, що порушує права та законні інтереси ОСОБА_1.
Позивач в судовому засіданні позов підтримав та просив його задовольнити.
Представник відповідача заперечував щодо позовних вимог з підстав, викладених у письмових запереченнях.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та заперечення представника відповідача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню за таких підстав.
Встановлено, що 04 жовтня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 управління Держгеокастру у Житомирській області із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 з правом передачі у власність площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства на території Оліївської сільської ради Житомирського району. (а.с. 19-25).
Додатками до вказаної заяви зазначено:
- копія інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №67682638 від 09.09.2016;
- копія технічного паспорту №89 на комплекс будівель та споруд №15 (корівник);
- копія паспорта та ідентифікаційного коду;
- викопіювання з кадастрової карти, підготовлене державним кадастровим реєстратором управління Держгеокадастру у Житомирському районі.
Як вбачається з відмітки на наявній у матеріалах справи копії заяви ОСОБА_1 від 04.10.2016, вказана заява із додатками була зареєстрована в ОСОБА_2 управлінні Держгеокадастру у Житомирській області 07 жовтня 2016 року за №Д-9145/0/5-16 (а.с. 19).
Позивач в судовому засіданні зауважив, що звертався до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Оліївської сільської ради Житомирського району лише один раз - 04.10.2016.
ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Житомирській області №Д-9145/0-2177/6-17 від 01.03.2017 йому відмовлено в задоволенні клопотання. Вказану відмову було оскаржено до Житомирського окружного адміністративного суду (справа №806/1161/17). Станом на день розгляду адміністративної справи, постанова суду не набрала законної сили.
Повторно розглянувши заяву ОСОБА_1 від 04.10.2016, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області листом №Д-9145/0-8682/6-17 від 18.07.2017 ще раз відмовило заявнику у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зазначивши, що з наданих графічних матеріалів неможливо ідентифікувати бажану земельну ділянку на місцевості, що виключає можливість надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Відмовляючи в задоволенні заяви від 04.10.2016, відповідач в листі від 18.07.2017 посилається на ст. 123 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), яка визначає порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, тоді як він звернувся до відповідача із заявою щодо передачі земельної ділянки у власність, порядок якого регулюється ст. 118 ЗК України.
Позивач вважає, що дії відповідача щодо відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, викладена у листі є протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства та порушує його права.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Згідно ст. 14 Основного Закону, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-III визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Статтею 1 Закону України "Про особисте селянське господарство" від 15.05.2003 №742-IV визначено, що особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.
Статтею 2 Закону України "Про особисте селянське господарство" визначено, що відносини, пов'язані з веденням особистого селянського господарства, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Частиною другою статті 22 Земельного кодексу України встановлено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).
Відповідно до частини 3 статті 22 Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Згідно приписів ч.1, 2 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Частиною 1 статті 117 Земельного кодексу України встановлено, що передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
У відповідності до ч.4 ст. 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Згідно ч.6 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_4 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_4 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до ч.7 ст. 118 Земельного кодексу України законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Пунктом "б" частини 1 статті 121 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів.
Здійснивши системний аналіз правових норм, суд зазначає, що з метою реалізації права громадян на отримання (придбання) у власність земельної ділянки останній звертається з відповідною заявою чи клопотанням до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
З матеріалів справи вбачається, що 04 жовтня 2016 року позивач звернувся до ОСОБА_2 управління Держгеокастру у Житомирській області із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 з правом передачі у власність площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства на території Оліївської сільської ради Житомирського району.
Додатками до вказаної заяви зазначено:
- копія інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №67682638 від 09.09.2016;
- копія технічного паспорту №89 на комплекс будівель та споруд №15 (корівник);
- копія паспорта та ідентифікаційного коду;
- викопіювання з кадастрової карти, підготовлене державним кадастровим реєстратором управління Держгеокадастру у Житомирському районі.
Як пояснив в судовому засіданні представник відповідача, повторний розгляд заяви ОСОБА_1 було здійснено на виконання постанови суду в справі №806/1161/17, яка не набрала законної сили у зв'язку з неможливістю сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги.
Відповідач, повторно розглянувши заяву ОСОБА_1 від 04.10.2016 та відмовляючи в позитивному її вирішенні посилався на недотримання ОСОБА_1 вимог ст. 123 Земельного кодексу України, зокрема на те, що з наданих графічних матеріалів неможливо ідентифікувати бажану земельну ділянку на місцевості, що виключає можливість надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а.с. 18 ).
Однак, суд вважає помилковим застосування ОСОБА_2 управлінням Держгеокадастру у Житомирській області посилання на положення ст. 123 Земельного кодексу України, оскільки дана стаття регламентує порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, в той час як позивач звертався до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення ділянки у власність, що передбачено приписами ст. 118 Земельного кодексу України.
Зі змісту положень ч. 7 ст.118 Земельного кодексу України вбачається, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Суд зазначає, що чинним законодавством України не передбачено надання ОСОБА_2 управлінням Держгеокадастру в Житомирській області двох рішень за наслідками розгляду однієї заяви про надання дозволу на розробку поекту землеустрою, за вийнятком надання такої відповіді за рішенням суду.
Позивач в судовому засіданні пояснив, що намір отримати у власність земельну ділянку площею 2 га для ведення особистого селянського господарства на території Оліївської сільської ради Житомирського району, виник у зв'язку із набуттям права на об'єкт нерухомості, а саме: корівника, загальною площею 766 кв. м., за адресою Житомирська область, Житомирський район, Оліївська сільська рада, Комплекс будівель та споруд №15, буд. 1. Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1021690818220. Номер запису про право власності : 16298591, дата та час державної реєстрації: 06.09.2016 12:07:56.
В свою чергу, ч. 1 ст.79 ЗК України визначено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Відповідно до п. 1.3 "Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками", затвердженої наказом Держземагентства України від 18.05.2010 №376, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16.06.2010 року за № 391/17686, межа земельної ділянки це сукупність ліній, що утворюють замкнений контур і розмежовують земельні ділянки.
Бажане місце розташування земельної ділянки з її орієнтовними розмірами зазначається заявником на фрагментах планово - картографічних матеріалів, які надають можливість правильно визначити місце розташування земельної ділянки, на яку претендує особа, яка звернулась з клопотанням з метою безоплатного отримання земельної ділянки у власність.
Тобто, графічні матеріали, які додаються до клопотання, повинні бути такими, обсяг даних яких дозволяє чітко ідентифікувати бажане місце розташування земельної ділянки відносно інших землевласників та землекористувачів, а бажана земельна ділянка має бути максимально конкретизованою, що б давало можливість відповідачу насамперед встановити зазначене місце розташування, перевірити відповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів та у передбачених земельним законодавством випадках надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо чітко визначеної земельної ділянки.
З наданих графічних матеріалів вбачається конкретне місце розташування бажаної позивачем земельної ділянки, так викопіювання з кадастрової карти (плану) з відображенням меж земельної ділянки, виготовлене компетентним органом - управлінням Держгеокадастру у Житомирському районі Житомирської області та дозволяє ідентифікувати її розташування на місцевості.
Суд вважає, що викладені обставини свідчить про факт обстеження працівниками структурного підрозділу відповідача зазначеної земельної ділянки на предмет відповідності її місця розташування вимогам законів.
Діючим законодавством визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Зазначені у листі відповідача підстави не відноситься ні до однієї з підстав, визначених ч.7 ст.118 Земельного кодексу України.
Окрім того, суд звертає увагу на те, що в жовтні 2016 року, відповідач, відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні заяви від 04.10.2016 не ставить під сумнів надані управлінням Держгеокадастру в Житомирському районі Житомирської області графічні матеріали, які додані ОСОБА_1 до заяви (а.с. 34).
Суд, оцінивши наявні у матеріалах справи докази та обставини справи в сукупності, дійшов висновку, що відповідачем за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 була надана відповідь у формі листа, при цьому відповідач не надав належним чином мотивованої відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою на відведення земельної ділянки у власність, що суперечить вимогам ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України.
На підставі вищевикладеного, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Житомирській області про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, оформлене листом ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Житомирській області №Д-9145/0-8682/6-17 від 18 липня 2017 року.
Згідно ч. 1 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Позивачем належним чином доведено, наявними у матеріалах справи доказами підтверджено, а відповідачем не спростовано протиправність дій щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 та надання невмотивованої відмови, оформленої листом ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Житомирській області №Д-9145/0-8682/6-17 від 18 липня 2017 року, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання судових витрат суд зазначає наступне.
Згідно з ч.1 ст. 87 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Відповідно до квитанції №1 від 02 серпня 2017 року, позивачем понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 640,00 грн.
Враховуючи задоволення позовних вимог та керуючись ч. 3 ст. 94 КАС України, суд вважає за необхідне присудити ОСОБА_1 640,00 грн. понесених судових витрат по сплаті судового збору.
Керуючись статтями 71, 86, 87, 94, 158-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,
постановив:
Позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Житомирській області про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, викладене в листі № Д-9145/0-8682/6-17 від 18 липня 2017 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Житомирській області на користь ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у сумі 640,00 грн.
Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції у порядку, визначеному статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя І.Е.Черняхович
Повний текст постанови виготовлено: 23 серпня 2017 р.