20 червня 2017 р. Справа № 804/2218/17
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Царікової О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання незаконними, протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, визнання незаконною, протиправною та скасування податкової вимоги,
31.03.2017 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про:
- визнання незаконним, протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 28.05.2015 № 1071-15 про визначення суми податкового зобов'язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб, код платежу 18010700 у сумі 3862,46 грн.;
- визнання незаконним, протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 07.06.2016 № 5601618-0000 про визначення суми податкового зобов'язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб, код платежу 18010700 у сумі 4634,96 грн.;
- визнання незаконною, протиправною та скасування податкової вимоги Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 04.09.2015 №1770-04 про визначення суми податкового зобов'язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб, код платежу 18010700 у сумі 3862,46 грн.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, згідно з податковими повідомленнями - рішеннями від 28.05.2015 №1071-15, від 07.06.2016 №5601618-0000 контролюючим органом здійснено нарахування земельного податку в сумі 3862,46 грн. та 4634,96 грн., відповідно, та винесено податкову вимогу від 04.09.2015 №1770-04 на суму у розмірі 3862,46 грн. Означеними податковими повідомленнями - рішеннями нараховано позивачеві земельний податок за земельну ділянку, на якій розміщений об'єкт нерухомого майна ОСОБА_2 Позивач не погоджується з означеними податковими повідомленнями - рішеннями та податковою вимогою, з огляду на те, що об'єкт нерухомості, що розміщений на земельній ділянці, по якій відповідачем нарахований земельний податок використовується позивачем для провадження своєї господарської діяльності. Також позивач зазначив, що він є фізичною особою - підприємцем - платником єдиного податку, а тому звільняється від сплати земельного податку.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2017 року відкрито провадження у справі № 804/2218/17 та призначено її до розгляду на 12 квітня 2017 року о 13:30.
Відповідач заперечив проти позову з підстав, викладених у письмових запереченнях на адміністративний позов. Відповідач зазначив, ОСОБА_2 користується земельною ділянкою, яка є об'єктом справляння земельного податку, у зв'язку з чим Криворізькою північною об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Дніпропетровській області винесені податкові повідомлення - рішення від 28.05.2015 №1071-15, від 07.06.2016 №5601618-0000, за якими контролюючим органом здійснено нарахування земельного податку та сформовано податкову вимогу від 04.09.2015 № 1770-04 на суму у розмірі 3862,46 грн. За позицією відповідача, статус платника єдиного податку не є підставою для звільнення від сплати земельного податку, оскільки будь-яке використання землі в Україні є платним. За наведених обставин, означені податкові повідомлення - рішення від 28.05.2015 №1071-15, від 07.06.2016 №5601618-0000 та податкова вимога від 04.09.2015 №1770-04 є правомірними, а тому у суду відсутні підстави для їх скасування.
У судове засідання позивач з'явився, заявив клопотання про здійснення розгляду справи в порядку письмового провадження.
У судове засідання представник відповідача не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений судом належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.
Згідно ч. 6 ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін у порядку письмового провадження.
Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом та підтверджується наявними матеріалами справи, ОСОБА_2 (і.н. НОМЕР_1) зареєстрований як фізична особа-підприємець 13.06.2006 за №22240000000033094, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця Серія НОМЕР_2, належним чином засвідчена копія якого міститься в матеріалах справи; перебуває на податковому обліку в Криворізькій північній об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області та знаходиться на спрощеній системі оподаткування та звітності, є платником єдиного податку на підставі свідоцтва платника єдиного податку Серії НОМЕР_3 від 01.01.2011.
В матеріалах справи наявний договір купівлі - продажу від 04.12.2007, на підставі якого ОСОБА_2 здійснив придбання нежитлового приміщення, за адресою: АДРЕСА_1.
Право власності позивача на зазначене приміщення підтверджується витягом про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно від 13.12.2007 №17034098, належним чином засвідчена копія якого наявна в матеріалах справи.
Криворізькою північною об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Дніпропетровській області винесено податкове повідомлення - рішення від 28.05.2015 №1071-15 (форми «Ф»), за яким визначено ОСОБА_2 податкове зобов'язання із земельного податку з фізичних осіб у сумі 3862,46 грн. На вказану суму відповідачем сформовано податкову вимогу від 04.09.2015 №1770-04 про визначення суми податкового зобов'язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб, код платежу 18010700 у сумі 3862,46 грн.
Також, відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення (форми "Ф") від 07.06.2016 №5601618-0000, за яким ОСОБА_3 визначено земельний податок з фізичних осіб за 2016 рік у сумі 4634,96 грн.
Вказаними податковими повідомленнями - рішеннями позивачу нарахований земельний податок за користування земельною діяльною, на якій розміщене зазначене вище нерухоме майно ОСОБА_2
Згідно з підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України, об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Відповідно до пункту 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Згідно з пунктом 287.7 статті 287 ПК України, у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).
Згідно з пунктом 287.8 цієї ж статті ПК України, власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Відповідно до ст. ст. 125 і 126 цього Кодексу, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України. Згідно зі ст. 378 цього Кодексу право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.
Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.
Зокрема, у розумінні зазначених норм обов'язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правових можливостей, як-от: набуття нею статусу суб'єкта господарювання, діяльність якого пов'язана з використанням земельної ділянки або без такого.
Відповідно до пункту 291.3 статті 291 ПК України, юридична особа чи фізична особа-підприємець можуть самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим главою 1 розділу XIV ПК та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
Згідно з пунктом 291.2 статті 291 ПК України, спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
У пункті 269.2 статті 269 ПК України також передбачено, що суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).
Згідно з підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України, платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності і земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.
У значенні наведених норм права, спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.
Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.
Як видно зі свідоцтва про реєстрацію платника єдиного податку ОСОБА_2 та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань видами діяльності позивача за КВЕД є, зокрема, надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (код КВЕД 68:20).
Матеріалами справи підтверджується, що приміщення, адресою: АДРЕСА_1, в межах провадження господарської діяльності ОСОБА_2 надається в оренду: ФОП ОСОБА_4 на підставі договору оренди нежитлового приміщення від 12.04.2011 №7-А/2011 та ФОП ОСОБА_5 на підставі договору від 17.07.2011 №8-А/2011.
У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1,пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 291.2 статті 291, підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України, платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.
Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.
Надання в найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично) разом з майном наймачу передається й обов'язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 24.11.2015 у справі №826/14703/13-а (номер судового рішення в ЄДРСР № 54688775).
Частиною першою статті 244-2 КАС України встановлено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Наведена норма також кореспондується з приписами ч.2 ст.161 КАС України, якою передбачено, що при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу.
За таких обставин, заявлені позовні вимоги є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню судом.
Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови в задоволенні позову судові витрати не присуджуються на користь сторони з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова або службова особа).
Керуючись ст. ст. 94, 122, 128, 159 - 163, 186, 254 КАС України, суд,
У задоволенні адміністративного позову Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання незаконними, протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 28.05.2015 №1071-15, від 07.06.2016 №5601618-0000, визнання незаконною, протиправною та скасування податкової вимоги від 04.09.2015 №1770-04 відмовити повністю.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна, скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Царікова