14 серпня 2017 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
Охрімчук Л.І.,
Романюка Я.М.,
Сімоненко В.М.,
розглянувши заяву уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Меркурій» про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2017 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 30 червня 2016 року у справі за позовом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Меркурій» до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки,
Фрунзенський районний суд м. Харкова рішенням від 22 грудня 2015 року позовні вимоги уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Меркурій» (далі - уповноважена особа Фонду; Фонд; ПАТ «Банк «Меркурій» відповідно) задовольнив: звернув стягнення на предмет іпотеки, а саме нежитлові приміщення загальною площею 88,5 кв. м на вул. Олімпійській, 9а у м. Харкові, які належать на праві власності ОСОБА_4, з метою задоволення вимог ПАТ «Банк «Меркурій» з погашення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту в іноземній валюті від 1 лютого 2008 року в розмірі 51 тис. 811 доларів США 19 центів, що за офіційним курсом Національного банку України становило 612 тис. 581 грн 63 коп., у тому числі 50 тис. 543 долари США 83 центи простроченої заборгованості за кредитом та 1 тис. 267 доларів США 36 центів простроченої заборгованості за процентами, шляхом визнання права власності на предмет іпотеки за ПАТ «Банк «Меркурій»; визнав за ПАТ «Банк «Меркурій» право власності на вказане нерухоме майно.
Апеляційний суд Харківської області 30 червня 2016 року рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 22 грудня 2015 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк «Меркурій» відмовив.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 26 квітня 2017 року рішення апеляційного суду залишила без змін.
30 червня 2017 року уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк «Меркурій» звернулась до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2017 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 30 червня 2016 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини другої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності зазначеного судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах цих норм матеріального права.
На обґрунтування заяви уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк «Меркурій» надала копії ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня, 20 жовтня, 16 листопада, 21 грудня 2016 року, 2 листопада 2016 року (три ухвали) та постанов Верховного Суду України від 21 травня 2012 року та 11 грудня 2013 року.
Перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що в допуску справи до провадження необхідно відмовити з огляду на таке.
За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
При цьому під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Постановляючи ухвалу від 26 квітня 2017 року, про перегляд якої подано заяву, суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на нього в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, оскільки виникнення права власності за рішенням суду передбачено лише у статтях 335, 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).
Разом з тим у наданих заявником для порівняння ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня, 16 листопада 2016 року та 2 листопада 2016 року (три ухвали) суд касаційної інстанції скасував судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій з направленням справ на новий розгляд до судів першої та апеляційної інстанцій відповідно з підстав допущення судами порушень норм ЦПК України, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для вирішення справ.
Отже, порівняння наведених судових рішень не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог.
У наданій заявником для порівняння постанові Верховного Суду України від 21 травня 2012 року міститься висновок про те, що у випадку невизнання кредитором права поручителя, передбаченого частиною першою статті 559 ЦК України, на припинення зобов'язання за договором поруки, таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі пункту 1 частини другої статті 16 цього Кодексу виходячи із загальних засад цивільного законодавства і судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов'язків сторін (статті 3, 12-15, 20 ЦК України, статті 3-5, 11, 15, 31 ЦПК України).
Отже, висновки, викладені в ухвалі суду касаційної інстанції, про перегляд якої подано заяву, не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України від 21 травня 2012 року.
Разом з тим, у наданих заявником для порівняння ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 жовтня та 21 грудня 2016 року містяться висновки про наявність правових підстав для звернення стягнення на предмети іпотеки шляхом визнання за іпотекодержателем права власності на них у судовому порядку відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку», оскільки такий спосіб захисту порушеного права передбачений умовами договорів іпотеки та відповідає положенням частини другої статті 16 ЦК України.
У постанові від 11 грудня 2013 року, наданій заявником на підтвердження підстави перегляду судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України, Верховний Суд України дійшов висновку про те, що виходячи з положень частини другої статті 16 ЦК України, частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачається задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачається іпотечним договором.
Таким чином, порівняння наведених судових рішень суду касаційної інстанції із судовим рішенням суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, дає підстави для висновку про те, що суд касаційної інстанції неоднаково застосував норми частини другої статті 16 ЦК України та статей 33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; крім того, судове рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, суперечить викладеному у зазначеній постанові Верховного Суду України висновку.
Однак Верховний Суд України, усуваючи розбіжності в застосуванні зазначених заявником норм матеріального права (частини другої статті 16 ЦК України, частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку») у подібних правовідносинах, у постановах від 14 і 21 вересня та 26 жовтня 2016 року сформулював правовий висновок про те, що, аналізуючи положення статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», статей 328, 335, 376, 392 ЦК України, можна стверджувати, що законодавець визначив три способи захисту на задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових - на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).
Відповідно до положень частини першої статті 3607 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Судове рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, не суперечить викладеним у зазначених постановах Верховного Суду України від 14 і 21 вересня та 26 жовтня 2016 року правовим висновкам.
Уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк «Меркурій» у поданій заяві про перегляд судових рішень не навела мотивів, які б давали право суду відступити від правової позиції, викладеної у зазначених постановах Верховного Суду України.
Ураховуючи наведене, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що в допуску справи до провадження Верховного Суду України необхідно відмовити.
Керуючись частиною другою статті 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Меркурій» до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки за заявою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Меркурій» про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2017 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 30 червня 2016 року відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді Л.І. Охрімчук
Я.М. Романюк
В.М. Сімоненко