ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
16.08.2017Справа №910/12368/17
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківгаз збут"
до Державного науково-дослідного інституту з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи
про стягнення 163 545,53 грн.
Суддя Трофименко Т.Ю.
У засіданні брали участь:
від позивача: Богдан С.В. по довіреності № 007 Др-241216 від 30.12.2016
від відповідача: Шульга Л.М. по довіреності № 641 від 21.06.2017;
Кушнаров Є.О. по довіреності № 815 від 16.08.2017
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківгаз збут" до Товариства Державного науково-дослідного інституту з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи про стягнення 163 545,53 грн. за неналежне виконання умов договору на постачання природного газу для потреб не побутових споживачів від 15.06.2016 № 11411ЗСWM50-B056.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.07.2017 порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 16.08.2017.
Представники сторін у судове засідання 16.08.2017 з'явились; представник позивача надав суду заяву про відсутність аналогічних спорів між сторонами, позовні вимоги підтримав у повному обсязі; представники відповідача надали суду відзив на позовну заяву, просили відмовити у задоволенні позовних вимог.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч. 1ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
В судовому засіданні 16.08.2017 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши доводи повноважних представників сторін по суті спору та дослідивши наявні у матеріалах даної справи докази, господарський суд міста Києва,-
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.
15.06.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківгаз збут" (постачальник) та Державним науково-дослідним інститутом з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи укладено договір на постачання природного газу для потреб не побутових споживачів № 11411ЗСWM50-B056.
Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується передати у власність споживачу у 2016 природний газ, а споживач зобов'язується прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені договором.
Оплата газу здійснюється споживачем шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника в наступному порядку: 100% місячної вартості запланованого обсягу газу сплачується до 25 числа місяця, що передує місяцю постачання. Споживач самостійно розраховує суму платежу, виходячи з ціни газу на наступний розрахунковий період та відповідної величини договірного обсягу газу, заявленого на наступний розрахунковий період. У разі відсутності інформації про ціну газу на наступний розрахунковий період до дати здійснення оплати споживач розраховує суму платежу за ціною, о діяла у попередньому місяці (п.п. 4.1.-4.2.1 договору).
Пунктом 5.4.2. договору визначено, що споживач зобов'язується оплачувати постачальнику вартість газу на умовах та обсягах, визначених договором.
Відповідно до п. 11.1 договору, договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками (за наявності) сторін і діє в частині постачання газу з 01 січня 2016 року до 31 грудня 2016 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
30.12.2016 сторонами укладено додаткову угоду до договору.
28.02.2017 сторонами укладено додаткову угоду № 12 до договору.
На виконання умов договору у позивачем були надані, а відповідачем прийняті послуги на суму 291 217,39 грн., що підтверджується підписаними сторонами актами приймання-передачі від 30.11.2016 № ХО300039262, від 31.01.2017 № ХО300003036, від 30.04.2017 № ХО300016458, від 31.03.2017 № ХО300011183, від 28.02.2017 № ХО300007911, від 28.02.2017 № Х300007016, від 26.12.2016 № ХО300040647 і від 31.10.2016 № ХО300035616.
Разом з тим, відповідач оплатив надані послуги частково, станом на 01.05.2017 сума заборгованості склала 148 051,87 грн.
Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання по оплаті наданих послуг, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 148 051,87 грн.
Договір є договором надання послуг з поставки природного газу, а тому права та обов'язки сторін визначаються в тому числі положеннями глави 63 Цивільного кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення у їх сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Із матеріалів справи (акти приймання-передачі від 30.11.2016 № ХО300039262, від 31.01.2017 № ХО300003036, від 30.04.2017 № ХО300016458, від 31.03.2017 № ХО300011183, від 28.02.2017 № ХО300007911, від 28.02.2017 № Х300007016, від 26.12.2016 № ХО300040647 і від 31.10.2016 № ХО300035616) вбачається, що на виконання умов договору позивачем було надано, а відповідачем прийнято природний газ.
Відповідач частково оплатив позивачу надані послуги.
Заборгованість відповідача перед позивачем становить 148 051,87 грн.
Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Отже, з урахуванням положень ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 3.2 Договору грошове зобов'язання відповідача по сплаті заборгованості за надані позивачем послуги повинно було бути виконане щоквартально.
Таким чином, заборгованість відповідача за надані послуги становить 40 730,00 грн., а строк виконання грошового зобов'язання на момент розгляду справи настав.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача на підставі договору за надані послуги станом на момент звернення до суду із позовною заявою у розмірі 148 051,87 грн. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.
За таких обставин, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 148 051,87 грн. є правомірними та обґрунтованими.
Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1 036,01 грн. та втрат від інфляції у розмірі 5 298,23 грн..
Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).
Суд перевірив наданий позивачем розрахунок та вважає за можливе стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 1 036,01 грн. та інфляційні у розмірі 5 298,23 грн.
Позивачем заявлена вимога про стягнення пені в сумі 9 159,42 грн.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
Згідно ч. 1, 2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до п. 6.2.1 договору у разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом IV договору, споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.
Пунктом 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року передбачено, що з огляду на вимоги статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування пені, судом встановлено, що період нарахування та розрахунок правильний, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 9 159,42 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Відповідач доказів належного виконання грошових зобов'язань за договором не надав, об'єктивних підстав неможливості належного виконання договору не навів, контррозрахунок заявленої до стягнення суми суду не представив.
На підставі вищенаведеного суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови договору, а також положення ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України.
Тож, приймаючи до уваги, що за приписами ст.ст. 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, враховуючи наявність у матеріалах справи доказів неналежного виконання відповідачем умов договору в частині оплати, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача в повному обсязі.
Обов'язок доказування відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про задоволення позову.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, стороні, на користь якої відбулося рішення, господарській суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача: при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судові витрати, понесені позивачем по даній справі, відповідно до ст. 49 господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд.
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Стягнути з Державного науково-дослідного інституту з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи (03151, м. Київ, вул. Донецька, 30, ідентифікаційний код 00699690) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківгаз збут" (61004, м. Харків, вул. Москалівська, 57/59; ідентифікаційний код 39590621 заборгованість у розмірі 148 051,87, 3% річних у розмірі 1 036,01 грн., інфляційні у розмірі 5 298,23 грн., пеню у розмірі 9 159,42 грн. та судовий збір у розмірі 2 453,18 грн.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 21.08.2017.
Суддя Трофименко Т.Ю.