ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
09.08.2017Справа №910/12090/17
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут"
до Товариство з обмеженою відповідальністю Комерційний центр Футбольного клубу "Дніпро"
про стягнення 27 980,04 грн.
Суддя Якименко М.М.
Представники сторін:
від позивача: Волощук П.Ю. - за довіреністю від 12.12.2016 року;
від відповідача: не з'явилися.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Комерційний центр Футбольного клубу "Дніпро" про стягнення 27 980,04 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо оплати вартості отриманого від позивача природного газу згідно умов Договору №11410LPL70SP096 на постачання природного газу від 01.09.2016 року.
З цих підстав, позивач просив суд задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь 24 492,63 грн. - основного боргу, 2 289,98 грн. - пені, 934,05 грн. - інфляційних втрат, 263,38 грн. - 3% річних, 1 600,00 грн. - судового збору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.07.2017 року порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 09.08.2017 року.
В судове засідання 09.08.2017 року представник відповідача не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином.
Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Відповідно до статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
В судовому засіданні 09.08.2017 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 09.08.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -
01.09.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" (далі по тексту - позивач, постачальник, ТОВ "Дніпропетровськгаз збут") та Товариством з обмеженою відповідальністю Комерційний центр Футбольного клубу "Дніпро" (далі по тексту - споживач, відповідач, ТОВ "Комерційний центр Футбольного клубу "Дніпро") укладено Договір №11410LPL70SP096 на постачання природного газу (далі по тексту - Договір), за умовами якого (п. 1.1. Договору) Постачальник зобов'язується передати у власність Споживачу у 2016 році природний газ (далі - газ), а Споживач зобов'язується прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені Договором.
Відповідно до п. 2.9.2. Договору на підставі отриманих від Споживача даних таабо даних Оператора ГРМ Постачальник протягом трьох робочих днів готує два примірники акта приймання-передачі природного газу за розрахунковий період, підписаних уповноваженим представником Постачальника.
Споживач протягом двох днів з дати одержання акта приймання-передачі газу зобов'язується повернути Постачальнику один примірник оригіналу акта приймання-передачі газу, підписаний уповноваженим представником Споживача та скріплений печаткою Споживача, або надати в письмовій формі мотивовану та обґрунтовану відмову від підписання акта приймання-передачі газу (п. 2.9.3. Договору).
Пунктом 2.9.5. Договору передбачено, що у випадку не повернення Споживачем підписаного оригіналу акту приймання-передачі газу, або ненадання письмової обґрунтованої відмови від його підписання до 10 числа місяця, наступного за звітним, такий акт вважається підписаним Споживачем, а обсяг спожитого газу встановлюється відповідно доданих Оператора ГРМ.
Відповідно до п. 4.1. Договору розрахунковий період за Договором становить один календарний місяць - з 07.00 години першого дня місяця до 07.00 години першого дня наступного місяця включно.
Згідно з п. 4.2. Договору оплата газу здійснюється Споживачем шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Постачальника в наступному порядку:
- 100% місячної вартості запланованого обсягу газу сплачується до 25 числа місяця, що передує місяцю постачання. Споживач самостійно розраховує суму платежу, виходячи з ціни газу на наступний розрахунковий період та відповідної величини договірного обсягу газу, заявленого на наступний розрахунковий період. У разі відсутності інформації про ціну газу на наступний розрахунковий період до дати здійснення оплати Споживач розраховує суму платежу за ціною, що діяла у попередньому місяці (п. 4.2.1. Договору);
- У разі збільшення в установленому порядку підтвердженого обсягу газу протягом розрахункового періоду Споживач здійснює оплату вартості додатково заявлених обсягів газу в п'ятиденний строк після збільшення цього обсягу (п. 4.2.2. Договору);
- Остаточний розрахунок по оплаті місячної вартості газу (п. 3.6. Договору) здійснюється до 10 числа місяця, наступного за місяцем постачання газу (п. 4.2.3. Договору).
06.04.2017 року, на виконання п. 2.9.2. Договору, позивачем на адресу відповідача відправлено:
- 2 (два) примірники акту №ДО300015707 приймання-передачі природного газу за березень 2017 року на суму 885,19 грн.;
- 2 (два) примірники акту №ДО300008928 приймання-передачі природного газу за лютий 2017 року на суму 177 983,46 грн.
Вказані акти відповідачем отримано 07.04.2017 року, однак, відповідачем акти не підписано та не повернуто позивачу, а тому, з врахуванням п. 9.2.5. Договору такі акти вважаються підписаними та визнано вартість отриманого газу в розмірі 178 686,65 грн.
Заперечень щодо факту поставки природного газу за лютий - березень 2017р. за вказаними актами приймання-передачі відповідачем суду не надано.
Доказів пред'явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки природного газу, а також наявності письмових претензій щодо поставленого природного газу від відповідача до суду не надходило.
З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач частково розрахувався за спожитий в лютому 2017р. - березні 2017р. природний газ в розмірі 154 376,02 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що внаслідок порушення Відповідачем зобов'язання щодо повної оплати вартості отриманого природного газу (за лютий - березень 2017р.), відповідно до умов Договору, у Відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 24 492,63 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п. 6 Глави 3 Розділу ІХ Кодексу газорозподільних систем, затвердженого Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 30 вересня 2015 року №2494, визначений Оператором ГРМ в акті приймання-передачі природного газу фактичний об'єм та обсяг розподілу та споживання (постачання) природного газу по об'єкту споживача (алокація) за підсумками розрахункового періоду (календарного місяця) передається Оператору ГТС у встановленому Кодексом ГТС порядку для включення в місячний баланс природного газу по ГТС і є підставою для їх використання у взаємовідносинах між суб'єктами ринку природного газу, у тому числі для взаєморозрахунків між споживачем та його постачальником.
Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, поставив та передав (за період з лютого 2017р. по березень 2017р включно) у власність відповідачу природний газ за відповідну плату згідно умов Договору, а відповідач в порушення умов Договору не в повній мірі сплатив на користь позивача вартість отриманого природного газу, та має перед позивачем заборгованість в розмірі 24 492,63 грн.
Згідно частини першої статті 96 ЦК юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також оскільки на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 24 492,63 грн. (боргу), нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.
Відповідач припустився порушення грошового зобов'язання, а тому позивач, керуючись п.6.2.1. Договору просить суд стягнути з відповідача пеню, яка за розрахунками позивача становить 2 289,98 грн.
Пунктом 6.2.1. Договору передбачено, що у разі порушення Споживачем строків оплати, передбачених розділом IV Договору, Споживач сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).
Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України).
Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.
Згідно з п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення пені за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань в розмірі 2 289,98 грн., нараховані відповідно до законодавства, тому підлягають задоволенню.
Також позивач, керуючись статтею 625 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача на свою користь: 934,05 грн. (інфляційних втрат) та 263,38 грн. (3% річних).
Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. М 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних с способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 934,05 грн. (інфляційних втрат) та 263,38 грн. (3% річних), нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 32, 33, 49, 75, 82 - 85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Комерційний центр Футбольного клубу "Дніпро" (01014, м. Київ, БОЛСУНОВСЬКА, будинок 2, офіс 227; код ЄДРПОУ 21921276) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" (49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ВУЛИЦЯ ШЕВЧЕНКА, будинок 2; код ЄДРПОУ 39572642) 24 492 (двадцять чотири тисячі чотириста дев'яносто дві) грн. 63 коп. - основного боргу, 2 289 (дві тисячі двісті вісімдесят дев'ять) грн. 98 коп. - пені, 934 (дев'ятсот тридцять чотири) грн. 05 коп. - інфляційних втрат, 263 (двісті шістдесят три) грн. 38 коп. - 3% річних, 1 600 (одну тисячу шістсот) грн. 00 коп. - судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя М.М. Якименко
Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 21.08.2017 року.