ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
01.08.2017Справа №910/8051/17
За позовом Приватного підприємства "ВІНД-СЕРВІС"
до Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача
Фонд гарантування вкладів фізичних осіб
про зобов'язання вчинити дії
Суддя Якименко М.М
Представники сторін:
від позивача: Черкасов Д.О. - за довіреністю від 17.05.2017 року;
від відповідача: не з'явилися;
від третьої особи: не з'явилися.
Приватне підприємство "ВІНД-СЕРВІС" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" про зобов'язання вчинити дії.
В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві посилається на невиконання відповідачем умов Договору банківського рахунку №13-02-12-000205 від 14.02.2013 року (зі змінами внесеними Додатковою угодою №1 від 23.01.2017 року) в частині належного виконання платіжного доручення №571 від 26.04.2017 року на суму 93 652,00 грн., яке позивач подав до банку для його виконання (переказ грошових коштів).
З цих підстав, позивач просив суд задовольнити позов зобов'язавши Публічне акціонерне товариство «ДіамантБанк» виконати платіжне доручення №571 від 26.04.2017 року на суму 93 652,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.05.2017 року порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 14.06.2017 року.
01.06.2017 року через канцелярію Господарського суду міста Києва представник відповідача подав відзив на позовну заяву.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.06.2017 року залучено до участі у справі Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м. Київ, ВУЛИЦЯ СІЧОВИХ СТРІЛЬЦІВ, будинок 17; код ЄДРПОУ 21708016) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, розгляд справи відкладено на 18.07.2017 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.2017 року відкладено розгляд справи на 01.08.2017 року.
31.07.2017 року через канцелярію Господарського суду міста Києва представник відповідача подав заяву про розгляд справи без його участі.
В судове засідання 31.07.2017 року представники відповідача та третьої особи не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином.
Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Відповідно до статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
В судовому засіданні 01.08.2017 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 01.08.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -
14.02.2013 між Приватним підприємством "ВІНД-СЕРВІС" (далі по тексту - позивач, клієнт, ПрАТ "ВІНД-СЕРВІС") та Публічним акціонерним товариством "Діамантбанк" (далі по тексту - відповідач, Банк, ПАТ "Діамантбанк") укладено Договору банківського рахунку №13-02-12-000205 (далі по тексту - Договір).
14.01.2017 року між сторонами укладено Додаткову угоду №1 до Договору, згідно якої викладено розділі 1-9 Договору в новій редакції.
Відповідно до п. 1.1.1. Договору (в редакції додаткової угоди №1 від 14.01.217 року) Банк зобов'язується не пізніше 10 (десяти) календарних днів з дня підписання цього Договору відкрити Клієнту поточний рахунок/поточний рахунок в банківських металах №26008300000108, далі за текстом - Поточний рахунок, на підставі документів, визначених сукупністю нормативно-правових актів України, в тому числі Національного банку України;
Згідно з п. 1.1.2. Договору (в редакції додаткової угоди №1 від 14.01.217 року) Банк зобов'язується приймати і зараховувати на Поточний рахунок грошові кошти/банківські метали, що надходять Клієнту, виконувати розпорядження Клієнта про перерахування і видачу відповідних сум/банківських металів з Поточного рахунка та проведення інших операцій за Поточним рахунком, передбачених чинним законодавством України (надалі - Послуги), за умови, що Клієнт погоджується з тарифами Банку, чинними на момент надання зазначених послуг.
Пунктом 1.1.3. Договору (в редакції додаткової угоди №1 від 14.01.217 року) передбачено, що Банк зобов'язується здійснювати договірне списання коштів з Поточного рахунку, у випадку надання Клієнтом Заяви про здійснення договірного списання коштів, що містяться на поточному рахунку, відкритому в ПАТ "ДІАМАНТБАНК", (надалі - Заява на списання коштів) та виконання умов, достатніх для належного використання Банком свого права на договірне списання відповідно до п.4.3. цього Договору.
Відповідно до п. 3.1.2. Договору (в редакції додаткової угоди №1 від 14.01.217 року) Банк зобов'язаний надавати Клієнту Послуги кожного операційного дня протягом операційного часу.
Клієнт має право вимагати від Банку надання послуг у відповідності з положеннями цього договору та законодавства України (п. 3.4.2. Договору в редакції додаткової угоди №1 від 14.01.217 року).
Згідно з п. 5.1. Договору (в редакції додаткової угоди №1 від 14.01.217 року Банк несе відповідальність за порушення вимог законодавства України (в тому числі нормативно-правових актів Національного банку України при наданні Послуг Клієнту. Відповідальність Банку визначається законодавством України.
Спір виник внаслідок того, що позивач звернувся до банку з платіжним дорученням №571 від 26.04.2017 року про перерахування коштів в сумі 93 652,00 грн., що знаходяться на його рахунку на інший рахунок, проте відповідач зобов'язання за договором не виконав.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно з ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до п. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з п. 7.1.2 ст. 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Згідно з ч. 3 ст. 1068 ЦК України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
Відповідно до п. 8.1 статті 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.
Переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі (п. 30.1 ст. 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні").
Позивач 27.04.2017 подав до банку згідно листа від 26.04.2017 року на виконання платіжне доручення №571 від 26.04.2017 на суму 93 652,00 грн.
Однак, платіжне доручення №571 від 26.04.2017 на суму 93 652,00 грн. залишилось не виконане відповідачем
На підставі рішення Правління Національного банку України №264-рш/БТ від 24.04.2017 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №1684 від 24.04.2017 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Діамантбанк" та розпочато процедуру виведення банку з ринку шляхом запровадження тимчасової адміністрації з 17:00 год. 24.04.2017 по 23.05.2017 включно. Призначено уповноваженою особою Фонду Старцеву Т.В.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято №2075 від 23.05.2017 "Про продовження строку тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Діамантбанк" продовжено строк тимчасової адміністрації у ПАТ "Діамантбанк" на один місяць з 24.05.2017 до 23.06.2017 включно.
Тобто, станом на момент звернення позивача з платіжним дорученням №571 від 26.04.2017 та на момент звернення з позовом до суду (19.05.2017) у відповідача запроваджена тимчасова адміністрація.
Відповідно до ч. 1 ст. 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.
Починаючи з 09.03.2011 (дата набрання чинності Законом України від 04.11.2010 №2677-VI) випадки обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені в спеціальному законі.
Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним законом у даних правовідносинах.
Пунктом 16 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а відповідно до пункту 6 статті 2 Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
Тому, у спорах пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація чи почата процедура його ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними, а даний Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.
Виходячи зі суті (змісту) та згідно з частиною 2 статті 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
Статтею 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" врегульовані наслідки запровадження тимчасової адміністрації.
Так, відповідно до п. 1 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.
Судом враховано, що пунктом 1 частини 6 статті 36 даного Закону передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом.
Однак, згідно з п. 4 частини 1 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у цьому Законі термін "вкладник" вживається у значені "фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката".
А тому, враховуючи дану норму, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та юридичні особи не підпадають під визначення поняття "вкладник" у розумінні вищевказаного Закону. Тому, на них не поширюється виняток з обмеження встановленого пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Разом із цим, вказаний Закон не дає визначення поняття "кредитор банку". Визначення терміну "кредитор банку" міститься у статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", та під яким розуміється - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.
Відповідно до ч. 1 статті 1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк, зокрема, зобов'язується виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Згідно з п. 1.24 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.
Отже, враховуючи вищезазначене, та, зокрема, положення статей 177, 190, 509 ЦК України, зобов'язання щодо переказу коштів з рахунку позивача, відкритому у відповідача, на його рахунок в іншому банку чи на рахунок контрагента позивача є майновим зобов'язанням.
Тому, виходячи з аналізу вищенаведених положень, позивач є кредитором банку на якого поширюються обмеження встановлені пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", і тому не можуть бути задоволені його вимоги (у т.ч. спірні) до відповідача від часу запровадження у останньому тимчасової адміністрації.
Розглядаючи спір по суті, судом враховано, що відповідно до пункту 3 частини 2 статті 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду має право продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій.
У матеріалах справи відсутні докази про те, що уповноважена особа Фонду дала дозвіл на продовження виконання відповідачем спірного платіжного доручення позивача.
Крім того, виходячи зі змісту статей 39, 40, 49, 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації складається план врегулювання (рішення Фонду, що визначає спосіб, економічне обґрунтування, строки та умови виведення неплатоспроможного банку з ринку) у якому визначаються заходи щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку в один із способів передбачених у частині 2 статі 39 даного Закону. Фонд складає реєстр активів і зобов'язань, які підлягають відчуженню. Під час відчуження зобов'язань Фонд має забезпечити неупереджене ставлення до всіх кредиторів неплатоспроможного банку, дотримуючись черговості, передбаченої статтею 52 цього Закону, при цьому зобов'язання банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом, мають найвищий пріоритет і не можуть бути відчужені частково. Під час ліквідації банку уповноважена особа Фонду не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, за виключенням погашення за погодженням з виконавчою дирекцією Фонду вимог за правочинами, що забезпечують проведення ліквідаційної процедури. Кошти, одержані в результаті ліквідації та реалізації майна банку, спрямовуються уповноваженою особою Фонду на задоволення вимог кредиторів у черговості передбаченій статтею 52 даного Закону. Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від реалізації майна банку після повного задоволення вимог попередньої черги. Таким чином, після запровадження у банку тимчасової адміністрації (з метою виведення цього банку з ринку) та переходу до процедури ліквідації банку, задоволення вимог кредиторів відбувається у особливому, передбаченому зазначеним спеціальним Законом порядку з дотриманням принципів черговості, передбаченої статтею 52 цього Закону, та виходячи з того, що найвищий пріоритет мають зобов'язання банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом.
Тому, враховуючи вищезазначене, вимоги позивача не підлягають задоволенню.
При цьому, суд звертає увагу на те, що позивач не позбавлений можливості захистити свої майнові права за договором банківського рахунку в порядку передбаченому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Також суд звертає увагу, що запровадження тимчасової адміністрації унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (зазначеної правової позиції притримується Верховний Суд України в постановах від 12.04.2017 року у справі № 757/5583/15-ц; від 13.06.2016 року у справі №6-1123цс16, від 20.01.2016 року у справі №6-2001цс15, від 10.06.2015 року у справі №3-223гс15, від 2503.2015 року у справі №3-24гс15, від 29.04.2015 року у справі №3-61гс15).
Згідно з приписами ст. 111-28 ГПК України Висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.
Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Приватного підприємства "ВІНД-СЕРВІС" є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають повністю.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на позивача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 32, 33, 49, 75,82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва, -
1. В задоволенні позовних вимог - відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя М.М. Якименко
Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 21.08.2017 року.