про повернення позовної заяви
19 серпня 2017 р. Справа № 902/782/17
Суддя господарського суду Білоус В.В. , розглянувши матеріали
за позовом:Теплицької селищної ради Вінницької області (вул. Незалежності,34, смт. Теплик, 23800)
до:Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)
про примусове виконання обов'язків в натурі
Теплицька селищна рада Вінницької області звернулась до Господарського суду Вінницької області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про примусове виконання обов'язків в натурі.
Розглянувши позовну заяву суд дійшов висновку, що вона підлягає поверненню виходячи з наступного.
Основні вимоги, що пред'являються до форми та змісту позовної заяви, а також вимоги щодо надання разом з нею певних доказів визначені ст.ст.54, 56, 57 ГПК України. Невиконання більшості з вимог зазначених норм тягне за собою в якості негативного наслідку повернення позовної заяви без розгляду.
Відповідно до ст.57 ГПК України встановлено перелік документів, що додаються до позовної заяви, серед яких документи, які підтверджують зокрема сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі тощо.
Відтак, на стадії прийняття позовної заяви до розгляду та порушення провадження у справі суд має бути впевненим у тому, що зазначені засади не були порушені заявником позову.
У пункті 3.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" наголошено на тому, що недодержання вимог статей 54, 56 та пунктів 2 і 3 частини першої статті 57 ГПК щодо форми, змісту і додатків до позовної заяви тягне за собою наслідки, передбачені статтею 63 ГПК України.
Законодавством, яке регулює порядок та розмір сплати судового збору за подання позовних заяв до господарського суду є Закон України "Про судовий збір".
За змістом статті 54 Господарського процесуального кодексу України, у позові має міститися, зокрема, зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; ціна позову визначається, зокрема, у позовах про витребування майна - вартістю майна, що витребується (пункт 2 частини першої статті 55 Господарського процесуального кодексу України).
Розмір судового збору, який справляється з позовної заяви, визначений Законом в залежності від виду спору.
Виходячи з підпунктів 2.1, 2.2 ч.2 ст.4 Закону за подання до господарського суду позовних заяв майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а за подання позовних заяв немайнового характеру - 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ст.4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб з 1 січня 2017 року становить 1 600,00 грн.
Так, із поданої позовної заяви № 596 від 14.08.2017 року вбачається, позивачем при зверненні до суду заявлено вимогу повернути Теплицькій селищній раді земельну ділянку загальною площею 0,0035 га. З кадастровим номером 05237551:04:002:00:28, що знаходиться по вул. Незалежності, б/н в смт. Теплик Вінницької області у стані не гіршому порівняно з тим, у якому він одержував її в оренду.
Відповідно до абз. 1 п. 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 р. № 7 ст. 55 ГПК передбачено визначення ціни позову у позовах про стягнення грошей і про витребування майна. Відповідні позовні заяви мають майновий характер, і розмір ставок судового збору за їх подання визначається за приписом пп. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір".
Положеннями п. 2.2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 р. № 7 передбачено, що судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, витребування або повернення майна у позадоговірних зобов'язаннях (у тому числі в зв'язку з вимогами, заснованими на приписах частини п'ятої статті 216, статті 1212 Цивільного кодексу України тощо), - як рухомих речей, так і нерухомості, - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.
З урахуванням наведеного суд приходить до переконливого висновку, що позовна вимога про повернення земельної ділянки має майновий характер, у зв'язку з чим судовий збір повинен визначатись з урахуванням вартості витребовуваного майна станом подання позову до суду.
Відтак, для встановлення вартості майна необхідно нормативно грошова оцінка земельної ділянки.
Згідно п.2 ч.1 ст.55 ГПК України ціна позову визначається у позовах про витребування майна - вартістю майна, що витребується.
Згідно п.3 ч.1 ст. 57 ГПК України, до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору в установленому порядку і розмірі.
Разом з тим, в позовній заяві не вказано доказів, які б обґрунтовували і стверджували вартість майна (землі), його нормативної оцінки, яке є предметом позовних вимог, станом на дату звернення з позовом до суду, що позбавляє суд можливості самому визначити ціну позову та розмір судового збору який підлягає сплаті.
Згідно ч.3 ст.55 ГПК України ціну позову вказує позивач. У випадках неправильного зазначення ціни позову вона визначається суддею.
При цьому суд не повинен визначати вартість майна за відповідними вимогами, оскільки за змістом пункту 3 частини другої статті 54 і статті 55 ГПК такий обов'язок покладається на позивача.
За таких обставин, суд доходить висновку, що позивачем не подано доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі, а тому позовна заява підлягає поверненню без розгляду на підставі п.4 ч.1 ст.63 Господарського процесуального кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 07.02.2017 р. у справі № 927/997/16.
Дійшовши висновку про повернення позовної заяви суд приймає до уваги те, що відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - Суд) як джерело права.
Пункт 1 статті 6 § 1 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом щодо будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань.
Стаття 6 Конвенції встановлює процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі при розгляді цивільного позову в національному суді, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.
В рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 р. у справі "Пелевін проти України", від 30.05.2013 р. у справі "Наталія Михайленко проти України", зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Тим не менш, обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Більш того, обмеження не відповідає п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну ціль та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються та ціллю, якої прагнуть досягти (п. 31 рішення Європейського суду з прав людини від 30.05.2013 р. у справі "Наталія Михайленко проти України").
Таким чином, обмеженням права на доступ до суду, зокрема, є визначений в ГПК України обов'язок заявника при зверненні до суду сплачувати судовий збір. Невиконання заявником вищенаведених вимог процесуального законодавства наділяє суд правом не приймати до розгляду та повертати позовну заяву заявнику.
В рішенні Європейського суду з прав людини у справі Креуз проти Польщі, no. 28249/95, від 19.06.2001 р. зазначено, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду.
При цьому слід зауважити, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення процесуальних недоліків, що зумовили її повернення (надання належних доказів сплати судового збору у встановленому розмірі).
При цьому суд зауважує, що відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" в разі повернення заяви або скарги сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.
На підставі викладеного та керуючись п.4 ч.1 ст.63, ст.ст.86, 115 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовну заяву №596 від 14.08.17 на 2-х аркушах разом з матеріалами на 16-ти аркушах повернути позивачу.
2. Копію позовної заяви № 596 від 14.08.2017 року, платіжного доручення № 173 від 27.07.2017 року, договору оренди землі № б/н від 25.07.2017 року долучити до примірника ухвали, яка залишається в справі.
3. Копію ухвали надіслати позивачу (позивачу з матеріалами) та відповідачу рекомендованим листом.
Суддя Білоус В.В.
віддрук. прим.:
1 - до справи
2 - позивачу (вул. Незалежності,34, смт. Теплик, 23800)
3 - відповідачу (АДРЕСА_1)