ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 30/336 26.11.09
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Ф.С.”
До 1) Товариства з обмеженою відповідальністю “Девелопмент-Інвест-1”
(надалі відповідач-1)
2) Товариства з обмеженою відповідальністю “ВКФ Агрофонд”
(надалі відповідач-2)
Про визнання недійсним договору поруки
Суддя Ващенко Т.М.
В засіданнях приймали участь:
Від позивача Легких К.В. -представник за довіреністю № б/н від 01.08.09.
Від відповідача-1 не з'явився
Від відповідача-2 не з'явився
Рішення прийнято 26.11.09. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, в зв'язку з оголошеною в судовому засіданні перервою з 12.11.09. по 26.11.09.
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Ф.С.” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Девелопмент-Інвест-1” та до Товариства з обмеженою відповідальністю “ВКФ Агрофонд” про:
- визнання недійсним Договору поруки № б/н від 01.09.08., укладеного між ТОВ “Агрофонд” та ТОВ “Девелопмент-Інвест-1”.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.09. порушено провадження у справі № 30/336, розгляд справи було призначено на 29.09.09. о 15-30.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.09. розгляд справи № 30/336 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відкладено на 15.10.09. о 15-45.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.10.09. розгляд справи № 30/336 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відкладено на 12.11.09. о 09-30.
Представники відповідачів в судове засідання 12.11.09. не з'явились, вимоги ухвали Господарського суду міста Києва від 15.10.09. не виконали, про поважні причини неявки суд не повідомили, про час і місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду її судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (Роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.07.97. № 02-5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.11.09. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 26.11.09. о 14-25 для виготовлення повного тексту рішення по справі № 30/336.
Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -
19.12.07. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Девелопмент-Інвест-1” (Орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Ф.С.” (Суборендар) було укладено Договір суборенди нежитлового приміщення № 25-П/Н (далі -Договір суборенди № 25-П/Н) та Договір суборенди нежитлового приміщення № 34-П/Н (далі -Договір суборенди № 34-П/Н).
Відповідно до Договору суборенди № 25-П/Н (п. 1.1) Орендар передає, а Суборендар приймає у тимчасове платне користування частину будівлі торгового центру за адресою: м. Полтава, вул. Ковпака, 26. Приміщення знаходиться в користуванні Орендаря у відповідності з договором оренди № КТ-Д1/07 від 17.08.07. між ТОВ «Квіза-Трейд»та ТОВ «Девелопмент Ін вест-1».
У відповідності до п. 1.2.1 Договору суборенди № 25-П/Н, загальна площа приміщення, що передається в суборенду, становить 149, 00 кв. м.
Згідно п. 2.1 Договору суборенди № 25-П/Н встановлено, що строк суборенди починає спливати з дати підписання сторонами Акту вводу в експлуатацію приміщення, і діє до 30.06.10.
У відповідності до п. 3.1 Договору суборенди № 25-П/Н сторонами передбачено, що Суборендар сплачує Орендарю суми грошових коштів у вигляді таких платежів: орендна плата, комунальні послуги, інші платежі.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Договору суборенди № 34-П/Н (п. 1.1) Орендар передає, а Суборендар приймає у тимчасове платне користування частину будівлі торгового центру за адресою: м. Полтава, вул. Ковпака, 26. Приміщення знаходиться в користуванні Орендаря у відповідності з договором оренди № КТ-Д1/07 від 17.08.07. між ТОВ «Квіза-Трейд»та ТОВ «Девелопмент Ін вест-1».
У відповідності до п. 1.2.1 Договору суборенди № 34-П/Н, загальна площа приміщення, що передається в суборенду, становить 276, 00 кв. м.
Згідно п. 2.1 Договору суборенди № 34-П/Н встановлено, що строк суборенди починає спливати з дати підписання сторонами Акту вводу в експлуатацію приміщення, і діє до 30.06.10.
У відповідності до п. 3.1 Договору суборенди № 34-П/Н сторонами передбачено, що Суборендар сплачує Орендарю суми грошових коштів у вигляді таких платежів: орендна плата, комунальні послуги, інші платежі.
У відповідності до матеріалів справи, 01.09.08. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Девелопмент-Інвест-1” (Кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ВКФ Агрофонд” (Поручитель) було укладено Договір поруки (далі -Договір поруки), відповідно до умов якого (п. 1.1) Поручитель поручається перед Кредитором за виконання обов'язків Товариством з обмеженою відповідальністю “Ф.С.” (Боржник) за Договорами суборенди № 25-П/Н та № 34-П/Н, в повному обсязі, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, інфляційних нарахувань.
Відповідно до п. 1.2 Договору поруки передбачено, що у разі порушення Боржником основних Договорів суборенди, Боржник і Поручитель відповідають перед Кредитором як солідарні боржники.
Згідно п. 4.3 Договору поруки, сторонами встановлено строк його дії до 30.06.09.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що Договір поруки, укладений між відповідачами, суперечить вимогам законодавства, оскільки його було укладено без згоди позивача, та є таким, що не спрямований на реальне настання наслідків, що ним обумовлені.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
Як випливає із ст. 553 Цивільного кодексу України, договір поруки є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором і поручителем. Договір поруки не передбачає виникнення або, навпаки, припинення будь-яких прав та обов'язків боржника.
Як вбачається з наведеного , згода боржника на укладення договору поруки не вимагається.
Договір поруки є двостороннім правочином, що укладається між поручителем і кредитором, як це випливає із ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України. Водночас договір поруки є одностороннім договором, оскільки встановлює одностороннє зобов'язання, відповідно до якого кредитор має право вимагати від поручителя, щоб той виконав свій основний договірний обов'язок у відповідності до умов договору поруки, а поручитель зобов'язаний провести таке виконання.
Зобов'язання поручителя виконати договір поруки має строковий характер. Поручителя слід вважати зобов'язаним виключно в межах строку, передбаченого у ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України.
У відповідності до ч.4 ст. 559 Цивільного кодексу України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачами було встановлено строк дії Договору поруки до 30.06.09.
Слід також зазначити, що для поручителів як суб'єктів правовідносин поруки чинним Цивільним кодексом України спеціальні вимоги не передбачені. За загальним правилом ними можуть бути юридичні особи всіх форм власності і організаційно-правових форм та фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства.
У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Згідно ч.ч. 1. 2 ст. 556 Цивільного кодексу країни, після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника. До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Таким чином, з наведеного вбачається, що зміст господарського договору складає сукупність умов, на яких він укладений.
У відповідності до ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У відповідності до ст. 528 Цивільного кодексу України, виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.
Зазначена вище стаття передбачає можливість так званого передоручення виконання, тобто покладення виконання зобов'язання боржником на третю особу.
Як вбачається з основних договорів -Договорів суборенди № 25-П/Н та № 34-П/Н, їх умовами не передбачено що сторони не можуть передавати свої права та обов'язки по даним договорам третім особам.
Таким чином з наведеного вбачається, що оспорюваний Договір поруки не було укладено з метою приховання інших правочинів про відступлення права вимоги за основними договорами -Договорами суборенди № 25-П/Н та № 34-П/Н.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до п. 1 роз'яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»від 12.03.99. № 02-5/111, угода може бути визнана недійсною з підстав, передбачених законом і вирішуючи спори про визнання угод недійсними господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків.
Судом встановлено, що укладаючи Договір поруки, відповідачі досягли згоди щодо всіх його істотних умов, про що свідчить факт підписання зазначеного Договору сторонами.
Відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним.
У постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" від 28.04.78. № 3 зазначено, що невиконання або неналежне виконання угоди не може бути підставою для визнання її недійсною і у цьому разі сторона вправі вимагати розірвання договору або застосування інших встановлених наслідків (п. 16).
Отже, з наведеного вбачається, що позивач, який звертається з вимогою про визнання правочину фіктивним, має довести відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.
Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Судом встановлено, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено суду, що укладаючи Договір поруки у відповідачів був відсутній намір створити певні юридичні наслідки.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства та організації мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Отже, необхідною умовою для звернення до суду із відповідним позовом є порушення прав та охоронюваних законом інтересів особи -позивача у справі.
Аналогічна позиція викладена у Роз'ясненні Вищого господарського суду України № 02-5/111 від 12.03.99., згідно якого крім контрагентів за договором, прокурора, державних та інших органів, позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує ця угода.
Позивачем належними засобами доказування не доведено суду порушення з боку відповідачів законних та охоронюваних інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю “Ф.С.”.
З огляду на недоведеність порушення прав та охоронюваних законом інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю “Ф.С.”, суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 77, 82-85 Господарського процесуального Кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Ф.С.” відмовити повністю.
2. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст.84 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Т.М. Ващенко