ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 53/579 23.11.09
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтер С»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна асоціація «Україна АТ»
про стягнення 2 150,06 грн.
Суддя Грєхова О. А.
Представники сторін:
від позивача: Радюк Д. А. -представник за довіреністю № 34 від 17.07.2008р.
від відповідача: не з'явився
Заявлено позов про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна асоціація «Україна АТ»заборгованості за Договором постачання № АС-1313 від 14.04.2008р. в розмірі 2 150,06 грн., в тому числі 2 040,31 грн. -основний борг, 96,17 грн. -пеня, 13,58 грн. -3% річних.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на укладений між сторонами договір поставка на виконання умов якого позивач поставив відповідачу товар, за який відповідач, в порушення умов договору, не розрахувався.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.10.2009р. порушено провадження по справі № 53/579, розгляд справи призначено на 02.11.2009р. та відмовлено позивачу у задоволенні заяви про забезпечення позову.
У зв'язку з не з'явленням в судове засідання суду представника відповідача та невиконанням останнім вимог суду викладених в ухвалі суду про порушення провадження у справі, ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.11.2009р. розгляд справи було відкладено до 23.11.2009р.
Представник позивача в судовому засіданні 23.11.2009р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі, вважає їх правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Незважаючи на належне повідомлення про час і місце засідання у справі, відповідач в жодне судове засідання не з'явився, письмових доказів, пояснень та заперечень по суті спору не надав, вимоги попередніх ухвал суду не виконав.
Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду її судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (Роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.07.1997р. № 02-5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).
Відомості про місцезнаходження відповідача є достовірними, оскільки підтверджені Витягом з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України від 21.10.2009р. № 21-10/7391-3, наданим позивачем.
Відповідно до вимог ст. 87 ГПК України суд належним чином повідомив сторін про розгляд справи ухвалами суду від 15.10.2009р. та від 02.11.2009р. про що свідчать відмітка про відправку на зворотній стороні вказаних ухвал, повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою про отримання та реєстри відправки поштової кореспонденції.
За таких обставин, господарський суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь представника у судовому засіданні.
При цьому, суд вважає достатніми матеріали справи для слухання справи у відсутності відповідача відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.
На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
У судовому засіданні 23.11.2009р. за згодою представника позивача, в порядку ст. 85 ГПК України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, суд
Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п.1 ч.2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
14.04.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Альтер С»(постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна асоціація «Україна АТ»(замовник) був укладений договір поставки № АС-1313, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставляти і передавати на умовах даного договору продовольчу продукцію у власність замовника, а замовник -приймати товар у власність і оплачувати його на умовах даного договору (п. 1.1. договору).
Згідно з п. 11.1. договору цей договір набуває чинності з дати його підписання і діє протягом одного року.
Умови зазначеного договору свідчать про те, що за своєю правовою природою він є договором поставки.
У відповідності до частин 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 264 Господарського кодексу України матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб'єктів господарювання, здійснюються суб'єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу. Законодавством можуть бути передбачені особливості поставки окремих видів продукції виробничо-технічного призначення або виробів народного споживання, а також особливий порядок здійснення поставки продукції для державних потреб. Основні вимоги щодо укладення та виконання договорів поставки встановлюються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.
У відповідності до накладних № 0003063 від 25.02.2009р., № 0004915 від 25.03.2009р., копії якої знаходяться в матеріалах справи (оригінал оглянутий в судовому засіданні) Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна асоціація «Україна АТ»отримало від ТОВ «Альтер С» за договором поставки № АС-1313 від 14.04.2008р. товар на загальну суму 4 995,09 грн.
Факт прийняття товару відповідачем підтверджується відбитком печатки та підписом уповноваженої особи відповідача.
Відповідно до п. 7.2. договору поставки АС-1313 від 14.04.2008р. сторони погодили, що покупець зобов'язується оплачувати кожну конкретну партію товару в строк, що не перевищує 30 календарних днів з моменту виконання постачальником зобов'язання з поставки відповідної партії товару.
Матеріали справи свідчать, що відповідач заборгованість перед позивачем за отриманий на виконання умов договору поставки АС-1313 від 14.04.2008р. товар погасив частково на суму 2 954,78 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи копіями банківських виписок з рахунку позивача.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст.. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивач у своїй позовній заяві та у наданих суду поясненнях представника повідомив, що ним належним чином виконані договірні зобов'язання щодо поставки товару, тоді як відповідач зобов'язання щодо оплати за отриманий товар в повному обсязі не виконав, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 2 040,31 грн., яку позивач просить стягнути як основний борг. Наявність вказаної заборгованості у відповідача перед позивачем також підтверджується актом звірки взаєморозрахунків з 01.06.2008р. до 27.07.2009р. підписаним та погодженим у двосторонньому порядку.
Відповідач жодних заперечень та доказів на спростування обставин, викладених позивачем у позовній заяві, суду не надав.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до п. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Судом встановлено, що сторони погодили строк виконання зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару (п. 7.2. договору), проте відповідач в порушення вимог чинного законодавства та умов договору за отриманий товар не розрахувався.
Таким чином, враховуючи що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача, а відповідач в установленому законом порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та не довів суду належними та допустимими доказами належного виконання ним своїх зобов'язань, то позов ТОВ «Альтер С»щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна асоціація «Україна АТ»основного боргу за договором АС-1313 від 14.04.2008р. у розмірі 2 040,31 грн. визнається судом таким, що підлягає задоволенню.
Разом з тим, позивач просить суд стягнути з відповідача 96,17 грн. пені, 13,58 грн. 3% річних.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ст. 216 Господарського кодексу України за правопорушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно із ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 4 статті 231 ГК України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Правочини щодо забезпечення виконання зобов'язання вчинюється у письмовій формі (п. 1 ст. 547 ЦК України).
Відповідно до п. 8.4. Договору купівлі-продажу № 20 у випадку прострочки покупцем строків остаточних розрахунків за поставлений товар, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період прострочки, від вартості неоплаченого товару.
Згідно зі ст.. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений ст.. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Позивач надав суду розрахунок пені за неналежне виконання відповідачем умов Договору поставки в розмірі 96,17 грн., який здійснений відповідно до договору та згідно з чинним законодавством України.
Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відповідно до ст.. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.
Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Оскільки, матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошового зобов'язання, з нього, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, підлягає стягненню 13,58 грн. -три проценти річних від простроченої суми, розмір яких визначений за розрахунком позивача.
Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України, держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 11, 509, 525, 526, 530, 614, 625, 629, 712 Цивільного кодексу України, ст. 193, 264 Господарського кодексу України ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1.Позов задовольнити повністю.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна асоціація «Україна АТ» (04086, м. Київ, вул. Бакинська, 37-В; код ЄДРПОУ 20045654, з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтер С»(04201, м. Київ, вул. Кондратюка, 1; код ЄДРПОУ 34045180) 2 040 (дві тисячі сорок) грн. 31 коп. основного боргу, 96 (дев'яносто шість) грн.. 17 коп. пені, 13 (тринадцять) грн.. 58 коп. 3% річних, 102 (сто дві) грн.. 00 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.
Суддя Грєхова О.А.