ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 23/164 10.11.09
За позовом Приватного підприємства “Таір”
До 1) Севастопольської міської державної адміністрації (далі -
відповідач-1)
2) Севастопольської міської ради (далі - відповідач-2)
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державне підприємство “Севастопольське дослідне
лісомисливське господарство”
Про затвердження редакції договору суперфіцію
Суддя Ващенко Т.М.
Представники сторін:
Від позивача не з'явився
Від відповідача-1 не з'явився
Від відповідача-2 не з'явився
Від третьої особи не з'явився
На розгляд Господарського суду міста Києва передано позовні вимоги Приватного підприємства “Таір” до Севастопольської міської державної адміністрації про затвердження договору суперфіцію на умовах запропонованих позивачем.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.08. провадження у справі № 23/164 зупинено до вирішення справи № 20-2/560 за позовом Севастопольської міської державної адміністрації до Приватного підприємства “Таір” та Державного підприємства “Севастопольське досвідне лісомисливське господарство”, третя особа з самостійними вимогами на предмет спору - Севастопольська міська рада, про визнання недійсним договору № 97/06 про спільну діяльність від 20.12.06., та за позовом Севастопольської міської ради до Приватного підприємства “Таір” та Державного підприємства “Севастопольське досвідне лісомисливське господарство” про визнання недійсним договору № 97/06 про спільну діяльність від 20.12.06. та закінчення перегляду за нововиявленими обставинами рішення від 21.12.07. у справі № 2-17/7002-2007 за позовом Державного підприємства “Севастопольське досвідне лісомисливське господарство” до Приватного підприємства “Таір” про розірвання договору, та зустрічним позовом Приватного підприємства “Таір” до Державного підприємства “Севастопольське досвідне лісомисливське господарство” про визнання права на земельну ділянку, треті особи -Севастопольська міська державна адміністрація та Севастопольська міська рада.
Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 06.04.09. справу № 23/164 передано для подальшого розгляду судді Ващенко Т.М.
23.09.09. до Господарського суду міста Києва звернувся відповідач-2 з клопотанням № 03-15/4049 від 17.09.09., відповідно до якого Севастопольська міська рада просить суд поновити провадження у справі № 23/164, оскільки Господарським судом міста Севастополя задоволено позов Севастопольської міської ради у справі № 20-2/560, визнано недійсним договір від 20.12.06. № 97/06 про спільну діяльність у сфері лісогосподарства і рекреаційної діяльності, укладений між ДП “Севастопольське досвідне лісомисливське господарство” та Приватним підприємством “Таір”; постановою Севастопольського апеляційного суду від 02.09.08. та постановою Вищого господарського суду України від 20.11.08. рішення по справі № 20-2/560 залишено без змін.
Крім того, ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 04.12.08. у справі № 2-17/7002.1-2007 (2-17/8200ю2-2008) заяву Приватного підприємства “Таір” про перегляд рішення за нововиявленими обставинами залишено без розгляду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.09. на підставі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України поновлено провадження у справі № 23/164; розгляд справи призначено на 07.10.09. о 11-30.
В судове засідання 07.10.09. представники позивача, відповідача-1, відповідача-2, третьої особи не з'явились, про поважні причини неявки суд не повідомили, про час і місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.09. розгляд справи № 23/164 відкладено на 10.11.09. о 12-15.
08.10.09. відповідачем-2 до канцелярії суду надіслано письмовий відзив на позов, відповідно до якого Севастопольська міська рада просить суд відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог, оскільки рішенням Господарського суду міста Севастополя по справі № 20-2/560 визнано недійсним з моменту укладення договір від 20.12.06. № 97/06 про спільну діяльність у сфері лісогосподарства і рекреаційної діяльності, укладений між Державним підприємством «Севастопольське досвідне лісомисливське господарство»та Приватним підприємством «Таір».
Крім того, рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.12.07. по справі № 2-17/7002-2007 розірвано договір № 97/06 від 20.12.06. про спільну діяльність в сфері лісогосподарства і рекреаційної діяльності.
В призначене судове засідання 10.11.09. представники сторін не з'явились, про поважні причини неявки суд не повідомили, про час і місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.
Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши подані матеріали справи, Господарський суд міста Києва, -
Як вбачається з матеріалів справи, 20.12.06. між Державним підприємством “Севастопольське досвідне лісомисливське господарство” та Приватним підприємством «Таір»було укладено Договір № 97/06 про спільну діяльність в сфері лісогосподарства і рекреаційної діяльності (далі - Договір № 97/06), предметом якого є спрямованість сумісних дій і зусиль на створення об'єкту садово-паркового призначення, а також проектування і будівництва (реконструкція) об'єкту стаціонарної рекреації, його матеріально-технічне забезпечення, належна експлуатація, організація управління майном, яке протягом дії даного договору є спільною сумісною власністю сторін за цим договором.
З Договору № 97/06 вбачається, що Державне підприємство “Севастопольське досвідне лісомисливське господарство” передало Приватному підприємству «Таір»у користування для забудови земельну ділянку площею 6,0999 га, яка знаходиться в Орлинівському лісництві, квартал № 20, виділ 26, 29, 30.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилається на ст. 102-1 Земельного кодексу України, відповідно до якої право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, в зв'язку з чим позивач посилається на Договір № 97/06, оскільки спірна земельна ділянка використовується позивачем у відповідності до зазначеного Договору № 97/06 про спільну діяльність в сфері лісогосподарства і рекреаційної діяльності від 20.12.06.
Крім того, позивач вказує на те, що Приватне підприємство «Таір»звернулось до Севастопольської міської державної адміністрації з листом-пропозицією укласти договір суперфіцію земельної ділянки площею 6,0009 га, що знаходиться в межах Орлинівського лісництва, квартал 20, виділи № 26, 29, 30 на мисі Сарич в м. Севастополі, але дане звернення позивача було залишено відповідачем-1 без розгляду.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 05.06.07. від 05.06.07. по справі № 2-17/7002-2007 за Приватним підприємством “Таір” було визнано право користування земельною ділянкою для забудови, площею 6,0999 га, яка розташована в районі Орлінівського лісництва, квартал № 20, виділ № 26, № 29, № 30, м. Сарич, в межах каталогу координат меж землекористування і відомості обчислення площі земельної ділянки.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.12.07. у справі № 2-17/7002-2007 скасовано рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 05.06.07. по справі № 2-17/7002-2007 та розірвано Договір № 97/06 від 20.12.06. про спільну діяльність в сфері лісогосподарства і рекреаційної діяльності.
Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.12.07. у справі № 2-17/7002-2007 було встановлено, що земельна ділянка площею 6,0999 га розташована в районі Орлінівського лісництва, квартал № 20, виділ № 26, № 29, № 30 м. Сарич відноситься не до земель рекреаційного призначення, а до земель лісогосподарського призначення.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що рішенням Господарського суду міста Севастополя від 17.07.08. у справі № 20-2/560 визнано недійсним Договір № 97/06 від 20.12.06. про спільну діяльність у сфері лісогосподарства і рекреаційної діяльності, укладений між Державним підприємством «Севастопольське досвідне лісомисливське господарство»та Приватним підприємством «Таір»з моменту його укладення.
Згідно ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України, правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 02.09.08. у справі № 20-2/560 рішення Господарського суду міста Севастополя від 17.07.08. у справі № 20-2/560 залишено без змін.
Зазначеною постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 02.09.08. у справі № 20-2/560 було встановлено, що у Державного підприємства «Севастопольське дослідне лісомисливське господарство»відсутні будь-які докази прав на спірну земельну ділянку, а також те, що спірна земельна ділянка знаходиться у фактичному користуванні ДП «Севастопольське дослідне лісомисливське господарство», проекту та документів з землеустрою на дану земельну ділянку не розроблялось.
Викладене свідчить, що ДП «Севастопольське дослідне лісомисливське господарство»не є землекористувачем спірної земельної ділянки в розумінні ст. 125 Земельного кодексу України, а тому передати право на об'єкт, якого не існує як об'єкту майнового права неможливо.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 02.09.08. у справі № 20-2/560 було встановлено, що Державне підприємство «Севастопольське дослідне лісомисливське господарство»не мало правових підстав щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, а також не мало права передавати право користування земельною ділянкою.
Крім того, зазначеною вище постановою встановлено, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду.
Відповідно до ч. 1 ст. 57 Земельного кодексу України, земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.
Таким чином, з наведеного вбачається, що спірна земельна ділянка може використовуватись лише для ведення лісового господарства.
Як вбачається з укладеного між ДП «Севастопольське дослідне лісомисливське господарство»та ПП «Таір»Договору № 97/06 про спільну діяльність в сфері лісогосподарства і рекреаційної діяльності від 20.12.06., використання земельної ділянки передбачається для будівництва (реконструкції) об'єкту стаціонарної рекреації. А тому зазначене свідчить, що укладенням Договору № 97/06 про спільну діяльність в сфері лісогосподарства і рекреаційної діяльності від 20.12.06. сторонами змінено цільове призначення спірної земельної ділянки, а саме, із земель лісового фонду на землі рекреації.
Крім того, постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 02.09.08. у справі № 20-2/560 було встановлено, що у місті Севастополі землі не розмежовані на землі державної і комунальної власності, а тому в силу п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України суб'єктом розпорядження спірною земельною ділянкою є Севастопольська міська рада.
Таким чином, з наведеного вбачається, що Севастопольська міська державна адміністрація не наділена повноваженнями щодо здійснення розпорядження спірною земельною ділянкою.
Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Оскільки, на момент розгляду даної справи вступили в законну силу та діють рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.12.07. у справі № 2-17/7002-2007 та рішення Господарського суду міст Севастополя від 17.07.08. у справі № 20-2/560, то встановлені у них факти мають обов'язкову силу для даної справи.
Згідно ст. 1021 Земельного кодексу України, право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, вбачається, що Договір № 97/06 від 20.12.06., на який позивач посилається як на підставу своїх вимог, у відповідності до рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.12.07. у справі № 2-17/7002-2007 було розірвано, а відповідно до рішення Господарського суду міст Севастополя від 17.07.08. у справі № 20-2/560 Договір № 97/06 від 20.12.06. було визнано недійсним з моменту його укладення.
Як вбачається, позивач просить суд затвердити редакцію договору суперфіцію в редакції позивача, відповідності до якого власник надає, а Суперфіціарій отримує на безстрокових платних засадах право забудови земельної ділянки площею 6,009 га, розміщеної в межах Орлиніського лісницництва , квартал 20, виділи №№ 26, 29, 30 на мисі Сарич, м. Севастопольдля реалізації спільного проекту по створенню об'єкту садово-паркового призначення, а також для проектування і будівництва (реконструкції) об'єкту стаціонарної рекреації , та його подальшу експлуатацію, необхідних Суперфіціарію для здійснення своєї господарської діяльності.
Відповідно до ст. 20 Земельного кодексу України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Як встановлено судом, спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду та може використовуватись лише для ведення лісового господарства, а тому не передбачає можливості використовувати її для інших цілей, а саме, для забудови рекреаційних комплексів.
Відповідно до ст. 57 Земельного кодексу України, земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.
Але як вбачається, позивач -Приватне підприємство «Таір»не є ні спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємством, ні підприємством, у якому створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.
Відповідно до п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України зазначено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Судом встановлено, що в місті Севастополі землі не розмежовані на землі державної і комунальної власності, а тому відповідно до п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України суб'єктом, який уповноважений розпоряджатись спірною земельною ділянкою є Севастопольська міська рада.
Таким чином, з наведеного вбачається, що відповідач-1 - Севастопольська міська державна адміністрація, до якого заявлено позовні вимоги щодо затвердження редакції договору суперфіцію, не є суб'єктом правовідносин щодо розпорядження спірною земельною ділянкою.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства та організації мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Отже, необхідною умовою для звернення до суду із відповідним позовом є порушення прав та охоронюваних законом інтересів особи -позивача у справі.
Аналогічна позиція викладена у Роз'ясненні Вищого господарського суду України № 02-5/111 від 12.03.99., згідно якого крім контрагентів за договором, прокурора, державних та інших органів, позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує ця угода.
Як вбачається, позивачем належними засобами доказування не доведено суду порушення з боку Севастопольської міської державної адміністрації законних та охоронюваних інтересів Приватного підприємства “Таір”.
Також слід зазначити, що відповідно до роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 7.06.01. N 02-5/743 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом права власності на землю і землекористування»зазначено, що оскільки вирішення питань про передачу землі у власність чи користування є виключним правом ради як суб'єкта права власності на землю, заяви зацікавлених осіб про зобов'язання відповідної ради передати земельну ділянку у власність або користування задоволенню не підлягають.
Крім того, слід зазначити, що відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, пособами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
У відповідності до ст. 20 Господарського кодексу України, права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Позивач просить суд затвердити редакцію договору суперфіцію на умовах, запропонованих позивачем.
Однак, як вбачається, чинним законодавством не передбачено такого способу захисту цивільного права як затвердження договору.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Приватного підприємства «Таір»є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. В задоволенні позовних вимог Приватного підприємства “Таір” відмовити повністю.
2. Рішення вступає в законну силу після десятиденного терміну з дня його прийняття, оформленого у відповідності до ст. 84 ГПК України.
Суддя Т.М. Ващенко
Дата підписання
рішення 17.11.09.