26.11.09р. Справа № 32/282-09
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Майстер-Профі-Україна», м. Дніпропетровськ
До : Підприємства з іноземними інвестиціями Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Фінанси ЛТД», м. Київ
Про: визнання недійсним пункту договору
Суддя Васильєв О.Ю.
Від позивача : Кітченков М.О. (дов. від 08.01.09 р.);
Від відповідача: Хілова І.М. (дов. від 24.11.09 р.)
ТОВ «Майстер-Профі-Україна»( позивач ) звернувся з позовом до ПІІ ТОВ «Євро Фінанси ЛТД»( відповідач ) про визнання недійсним п.6.2. договору підряду №40 від 10.07.08 р. , укладеного між сторонами . Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на невідповідність оспорюваного пункту зазначеного договору ( яким встановлена відповідальність виконавця за порушення строків виконання зобов'язань з проведення певних робіт у вигляді штрафних санкцій в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості невиконаних зобов'язань за кожен день прострочення , починаючи з 6 дня прострочення ) вимогам ст.ст.230 ,231 ,343 ГК України , ст.ст.203, 215, 549 ЦК України та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
ПІІ ТОВ «Євро Фінанси ЛТД»( відповідач ) проти позову заперечує посилаючись на те, що спірний пункт договору відповідає вимогам чинного законодавства України та зокрема вимогам ст.ст.180 ,216 ,217 ,230 ,231 ГК України та ст.ст. 203,215 ЦК України ( які надають право суб'єктам господарювання встановлювати штрафні ( господарські ) санкції у вигляді неустойки за порушення не лише грошових , а і будь-яких інших господарських зобов'язань ) .
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -
10.07.08 р. між ПІІ ТОВ «Євро Фінанси ЛТД»( замовник ) та ТОВ «Майстер-Профі-Україна»( виконавець ) укладено договір підряду №40 , згідно з умовами якого виконавець зобов'язався розробити робочу проектну документацію в обсязі КМ ( конструкції металеві ) на несучі та огороджуючи конструкції згідно технічного завдання ; розрахувати навантаження на фундаменти ; виготовити та змонтувати несучі та огороджуючи конструкції ,згідно до розробленої документації та в строки , погоджені сторонами .Замовник в свою чергу зобов'язався прийняти та оплатити роботу .Пунктом 6.2. цього договору сторони передбачили , що за порушення виконавцем строків виконання зобов'язань за цим договором , виконавець сплачує замовнику штрафні санкції в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаних зобов'язань за кожен день прострочення , починаючи з 6 ( шостого ) дня прострочення виконання зобов'язань. На думку позивача , встановлення сторонами у договору відповідальності за несвоєчасне виконання не грошових зобов'язань у вигляді пені ( якою за своєю правовою природою є штрафні санкції , передбачені п.6.2. вищезазначеного договору ) суперечить вимогам ст.ст.230 , 231 ,343 ГК України , ст.ст.549 ЦК України та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»( якими передбачено сплату пені лише за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань ) . Зазначене порушення відповідно до приписів ст.ст. 203 ,215 ЦК України ( на думку позивача ) є підставою для визнання спірного пункту угоди недійсним .
Відповідно до приписів ГК України : підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку ( ст.42 ).Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь - яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом ( ст.43 ). Відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України ( ст.67 ) . Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству . Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів ( ст.179 ) . Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода ( ст.180 ). Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України ( ст.199 ). Господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону ... може бути на вимогу однієї із сторін визнано судом недійсним повністю або в частині ( ст.207 ). Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання ( ст.216 ) . Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції ( ст.217 ) . Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання ( ст.230 ) . Відповідно до ст.231 цього Кодексу : законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно до приписів ЦК України : виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання ( ст.546 ) ; неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання ( ст.549 ); предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом ( ст.551 )
Системний аналіз вищенаведених правових норм свідчить про те , що чинним законодавством надано право суб'єктам господарювання визначати та застосовувати передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. А тому сторони правомірно визначили в п.6.2. договору підряду №40 від 10.07.08 р. відповідальність виконавця за порушення строків виконання не грошових зобов'язань у вигляді штрафних санкцій в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості невиконаних зобов'язань за кожен день прострочення .
Відповідно до вимог ЦК України , підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ст.215 ЦК). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним ( ст.203 ЦК ). Оцінюючи спірний пункт договору з точки зору наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними, суд дійшов висновку , що п.6.2. договору підряду №40 від 10.07.08 р. відповідає вимогам чинного законодавства , наведеним вище .Таким чином , суд критично оцінює обставини та правові підстави , покладені позивачем в обґрунтування позовних вимог .Зазначене є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог .
На підставі вищевикладеного, керуючись вимогами ст.49, 82-85 ГПК України , господарський суд ,-
В задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі , господарські витрати покласти на позивача.
Суддя Васильєв О.Ю.