Дата документу Справа № 333/5964/16-к
Апеляційний суд Запорізької області
Провадження №11-кп/778/969/17 Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Єдиний унікальний №333/5964/16-к Суддя-доповідач в 2-й інстанції ОСОБА_2
Категорія: ч.2 ст.186 КК України
03 серпня 2017 року м.Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Запорізької області у складі
головуючого ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участі секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора на вирок Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 16 березня 2017 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Запоріжжя, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
визнано винним і засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.185 КК України,
Вказаним вироком районного суду ОСОБА_7 визнано винним і засуджено за те, що він 18 жовтня 2016 року, приблизно об 11 годині 40 хвилин, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, знаходячись біля будинку №3 по вул.Ситова у м.Запоріжжі, маючи прямий умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна викрав у потерпілої ОСОБА_8 належний їй мобільний телефон «Sony Ericsson Experia P LT22i» в корпусі чорного кольору S/N: НОМЕР_1 , вартістю 1000 грн., в якому знаходилась сім-карта оператора мобільного зв'язку «Life» (матеріальної цінності не представляє). В результаті злочинних дій ОСОБА_7 , потерпілій ОСОБА_8 було заподіяно майнову шкоду на суму 1000 грн.
Органом досудового розслідування дії ОСОБА_7 були кваліфіковані за ч.2 ст.186 КК. Проте суд дійшов висновку, що така кваліфікація є неправильною і кваліфікував дії обвинуваченого за ч.2 ст.185 КК, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно.
Йому призначено покарання у виді 2 років 4 місяців обмеження волі.
Вирішено питання про запобіжний захід, початок строку відбування покарання та зарахування в строк покарання строку попереднього ув'язнення.
В апеляційній скарзі прокурор, не погоджуючись із ухваленим щодо ОСОБА_7 рішенням суду через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного обвинуваченому покарання внаслідок м'якості, просить його скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.186 КК та призначити йому покарання у виді 4 років позбавлення волі. Свої вимоги прокурор мотивує тим, що суд безпідставно перекваліфікував дії ОСОБА_7 з ч.2 ст.186 КК на ч.2 ст.185 КК. При цьому суд самостійно вийшов за межі обвинувачення, на власний розсуд визначив умисел обвинуваченого, не навівши при цьому належних мотивів прийнятного рішення. Крім того, при призначенні покарання суд в повній мірі не врахував наявність обтяжуючих покарання обставин, характер і ступінь суспільної небезпеки скоєного злочину та дані про особу обвинуваченого, внаслідок чого призначив занадто м'яке покарання.
Заслухавши в засіданні апеляційної інстанції доповідь судді про сутність судового рішення та аргументи скарги; прокурора, яка повністю підтримала доводи і вимоги апеляційної скарги; обвинуваченого, який заперечив проти вимог апеляційної скарги, вимагаючи вирок суду залишити без змін; перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право вирок суду залишити без змін.
Так, відповідно до обвинувального акта ОСОБА_7 було пред'явлено обвинувачення за ч.2 ст.186 КК, як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для здоров'я потерпілого, вчинений повторно.
Районний суд допитавши свідків у даному кримінальному провадженні, дослідивши та оцінивши в сукупності представлені стороною обвинувачення докази, дійшов висновку, що обвинувачення ОСОБА_7 за ч.2 ст.186 КК не знайшло свого підтвердження та перекваліфікував дії обвинуваченого з ч.2 ст.186 КК на ч.2 ст.185 КК, оскільки під час судового розгляду прокурором не було доведено, що ОСОБА_7 заволодів майном ОСОБА_8 відкрито.
В апеляційній скарзі прокурор, зазначаючи про те, що він не піддає сумніву доведеність вини ОСОБА_7 , вимагав вирок суду скасувати, посилаючись на те, що винуватість обвинуваченого саме у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.186 КК, повністю підтверджена показами допитаних в судовому засіданні свідків.
Між тим, колегія суддів не може погодитися із такими твердження прокурора виходячи з такого.
Так, свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні суду першої інстанції пояснив, що восени 2016 року він разом з ОСОБА_10 та ОСОБА_11 патрулювали Комунарський район. По рації отримали повідомлення про те, що відбулось пограбування біля магазину «Варус». Відпрацьовуючи район побачили чоловіка, схожого за опис нападника. Підійшовши до цього чоловіка запитали чи є в нього неналежний йому телефон. Він відповів, що є, тоді вони викликали слідчо-оперативну групу. Крім того, свідок пояснив, що він з потерпілою не спілкувався, про обставини вчиненого злочину потерпіла йому нічого не пояснювала та не казала, яким чином обвинувачений заволодів її телефоном.
Свідок ОСОБА_10 дав суду аналогічні покази. Крім того, пояснив, що з потерпілою він не спілкувався, тілесних ушкоджень у неї він не бачив. Як він зрозумів потерпіла з обвинуваченим були знайомі.
Свідок ОСОБА_11 також дав аналогічні зі свідком ОСОБА_9 покази. При цьому пояснив, що вони лише прийняли повідомлення про вчинення злочину під час їх чергування. ОСОБА_7 пояснив, що саме він заволодів телефоном у потерпілої.
Із показів свідка ОСОБА_12 було встановлено, що вона разом з ОСОБА_13 стояла біля перукарні та почула якийсь глухий звук. Кобзарук в цей момент сказала, що ОСОБА_7 вдарив ОСОБА_8 кулаком. Вона повернулась та побачила, що ОСОБА_8 лежала на землі, а ОСОБА_7 та ОСОБА_14 уходили в сторону, при цьому ОСОБА_7 нервово озирався. Вона підійшла до жінки, на що та сказала, що в неї сильно болить голова, удар був нанесений ззаду, а тому потерпіла питала: «Це він мене вдарив?». Також потерпіла сказала, що знає цього чоловіка, та що він вкрав в неї телефон.
Свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні підтвердила, що вона стояла з ОСОБА_12 та в цей час бачила, що на відстані 30-ти метрів стояв ОСОБА_7 разом з ОСОБА_14 та ОСОБА_8 та спокійно розмовляв, ніякого шуму або сварки не було. Потім він один раз вдарив кулаком в голову потерпілу, від якого вона впала. Удар був сильний, тому що потерпіла «відлетіла» деяку відстань від місця де вона стояла. Після того, як ОСОБА_7 наніс удар, він пішов геть, до потерпілої він не підходив, не нахилявся до неї. Телефон не брав. Потім до потерпілої підійшла ОСОБА_12 та потерпіла їй сказала, що у неї забрали телефон.
В судовому засіданні апеляційного суду обвинувачений ОСОБА_7 пояснив, що він таємно викрав телефон у потерпілої раніше біля кафе.
Таким чином, проаналізувавши дані пояснення свідків, районний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що факт відкритого заволодіння обвинуваченим телефоном потерпілої не знайшов свого підтвердження, адже ніхто із свідків не зазначав про те, що вони бачили як обвинувачений ОСОБА_7 відкрито заволодів мобільним телефоном потерпілої. ОСОБА_8 померла і тому не могла повідомити де і за яких обставин ОСОБА_7 заволодів її телефоном, коли, де і за яких обставин вона дізналась про те, що телефоном заволодів саме обвинувачений. Обвинувачення також не спромоглось встановити ці обставини, зокрема механізм заволодіння обвинуваченим майном потерпілої. Обвинуваченням доведено факт застосування ОСОБА_7 по відношенню до ОСОБА_8 вищенаведеного насильства у формі удару. Разом з тим, залишились невстановленим чи пов'язане застосування даного насильства з наміром ОСОБА_7 заволодіти даним майном, чи був це спосіб його утримання, або ж бо насильство було застосовано через раптово виниклі неприязні стосунки між знайомими особами.
Твердження обвинувачення, що удар був способом подолання волі потерпілої та отриманням доступу до майна ґрунтується на припущеннях, суперечить об'єктивним доказам у справі, зокрема показам свідка ОСОБА_13 , що є неприпустимим.
Інші докази, надані стороною обвинувачення, також не спростовують висновків суду в цій частині, як то протокол вилучення телефону свідчить лише про заволодіння ним обвинуваченням, але не вказує про те, що таке протиправне заволодіння було вчинено у відкритий спосіб.
Таким чином, доводи прокурора про те, що суд належним чином не мотивував свій висновок про перекваліфікацію дій обвинуваченого з ч.2 ст.186 КК на ч.2 ст.185 КК є безпідставними. Адже, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції правильно проаналізувавши наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм оцінку, навів у вироку належні і достатні мотиви та підстави прийнятого ним рішення.
Та обставина, що під час судового розгляду не знайшов свого підтвердження факт відкритого викрадення обвинуваченим мобільного телефону потерпілої зумовило обґрунтовану перекваліфікацію дій обвинуваченого з ч.2 ст.186 КК на ч.2 ст.185 КК, як це передбачено ч.3 ст.337 КПК. Адже з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Вийшовши за наведених обставин за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, і покращивши, тим самим, становище обвинуваченого ОСОБА_7 , оскільки кримінальне правопорушення за ч.2 ст.185 КК є менш тяжким, ніж обвинувачення за ч.2 ст.186 КК, суд ухвалив справедливе судове рішення та захистив права людини і її основоположні свободи. Тим самим, дотримуючись ч.3 ст.337 КПК та у відповідності з положеннями ч.5 ст.95 цього Кодексу, суд першої інстанції постановив вмотивований вирок, який відповідає вимогам ст.374 КПК в цій частині.
Тому судова колегія критично ставиться до заперечення апеляційної скарги прокурора про те, що суд при ухваленні вироку вийшов за межі пред'явленого обвинувачення.
Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Призначаючи ОСОБА_7 покарання, суд з достатньою повнотою врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст.12 КК віднесено до злочинів середньої тяжкості, дані про особу винного та обґрунтовано призначив покарання у виді обмеження волі, яке, на переконання судової колегії, є достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових злочинів.
Відтак вирок районного суду є законним і обґрунтованим, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і встановлених ним обставин, а тому підстави для скасування вироку, як про це йдеться в апеляційній скарзі прокурора, відсутні.
Керуючись ст.ст.404, 407 КПК колегія суддів,
Апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення.
Вирок Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 16 березня 2017 року щодо ОСОБА_7 в цій справі залишити без змін.
На підставі ч.5 ст.72 КК України (в редакції Закону N 838-VIII від 26.11.2015 року) зарахувати ОСОБА_7 час його тримання під вартою з 17.03.2017 року (включно) по 20.06.2017 року (включно) з розрахунку один день тримання під вартою за чотири дні обмеження волі.
Звільнити ОСОБА_7 з-під варти в залі суду як особу, яка повністю відбула призначене покарання.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з часу її проголошення.
Головуючий суддяСуддяСуддя
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4