Дата документу Справа №
Апеляційний суд Запорізької області
ЄУН 337/201/17Головуючий у 1-й інстанції Бондаренко І.В.
Пр. № 22-ц/778/1779/17Суддя-доповідач Гончар М.С.
17 серпня 2017 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі
головуючого судді Гончар М.С.
суддів Кочеткової І.В., Маловічко С.В.,
за участі секретаря Бурима В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 02 березня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, у якому просив стягнути з відповідача моральну шкоду в сумі 100000,00 грн., заподіяну його здоров'ю при виконанні службового обов'язку Збройних сил в зоні ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, яку обґрунтував тим, що внаслідок участі у ліквідації аварії на ЧАЕС він отримав численні хронічні захворювання, йому встановлено 2-гу групу інвалідності зі стійкою - 80% - втратою працездатності, в зв'язку з чим він постійно потребує лікування, його здоров'я з кожним роком погіршується, він страждає на безсоння, не може самостійно пересуватись на велику відстань, не може належним чином матеріально забезпечувати свою родину, тобто порушено його нормальні життєві зв'язки і він вимушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя.
Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 02 березня 2017 року (а.с 41-42) у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у цій справі відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, позивач ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі (а.с. 46-54) просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Ухвалою апеляційного суду Запорізької області (а.с. 57) апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито, справу призначено до апеляційного розгляду (а.с.59).
У судовому засіданні 18 травня 2017 року розгляд цієї справи апеляційним судом було розпочато по суті: заслухано доповідь судді-доповідача, пояснення всіх осіб, які беруть участь у справі, оголошено перерву у розгляді цієї справи в порядку задоволення клопотання представника позивача (а.с. 65-66) про надання часу для долучення до матеріалів цієї справи копій всіх сторінок військового квитка позивача, з урахуванням навантаженості судді - доповідача та колегії суддів, яка має постійний склад, а також відпустки колегії суддів та судді-доповідача у період з 12 по 30 червня 2017 року включно (а.с.70).
Позивачем поштою надано апеляційному суду копію всіх сторінок його військового квитка для долучення до матеріалів цієї справи (а.с. 71-78).
У судове засідання 17 серпня 2017 року належним чином повідомлені апеляційним судом про час і місце розгляду цієї справи (а.с.68-69) всі особи, які беруть участь у справі, не з'явились, про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістили, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали.
В силу вимог ст. 305 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.
При вищевикладених обставинах, колегія суддів визнала неповажними причини неявки у дане судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, та на підставі ст. 305 ч. 2 ЦПК України ухвалила розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутністю всіх осіб, які беруть участь у справі.
В силу вимог ч. 2 ст. 197 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд має право її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до ст. 308 ЦПК апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову позивача у цій справі у повному обсязі, керувався ст. ст. 10 - 11, 60, 208, 212-218 ЦПК України, ст.1167 ЦК України, Законом України «Про збройні сили України» та виходив із необґрунтованості та недоведеності позовних вимог позивача у цій справі.
Такі висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки основані на доказах, поданих сторонами, які оцінені судом у відповідності до вимог ст. 212 ЦПК України, до встановлених правовідносин вірно застосовані норми матеріального права, відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи.
Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних силах СРСР з травня 1976 року по 27.04.1978 року у військовій частині п/п НОМЕР_1 , коли був звільнений у запас (копія військового квитка а.с. 38-39, 72-77).
Відповідно до довідки МСЕК від 23.11.2006 року позивачу встановлено 2 групу інвалідності зі стійкою - 80% - втратою працездатності внаслідок виконання обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. (а.с.7).
Позивач є особою, постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи, є інвалідом 2 групи безстроково, що підтверджується посвідченнями інваліда Є № НОМЕР_2 та особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи НОМЕР_3 (а.с. 6).
Згідно із експертним висновком Центральної міжвідомчої експертної комісії по встановленню причинного зв'язку хвороб, інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на ЧАЕС № 20 від 12.10.2006 року ОСОБА_1 має захворювання «пізня кортикальна мозочкові атаксія Марі-Фуа-Апажуаніна з грубими мозочкові - атактичними порушеннями, яке пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с.8-9).
Згідно із випискою з амбулаторної карти ОСОБА_1 з ЦП№1 Хортицького району, час роботи позивача на ЧАЕС склав з 14.05.1987 року по 03.07.1987 року, куди він направлений Ленінським воєнкоматом м. Запоріжжя.
Представник позивача у суді першої інстанції пояснив, що будь-яких інших доказів того, що позивач отримав ушкодження здоров'я на ЧАЕС саме під час проходження служби у Збройних Силах, немає.
Ст. 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної матеріальної шкоди проводиться у встановленому законодавством порядку.
Виходячи зі змісту «Про чисельність Збройних Сил України» нормативно-правовий акт № 235-УШ від 05.03.2015 року та ст. 3 Закону України «Про Збройні сили України», Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.
Згідно вказаних нормативних актів, Збройні Сили України утворені лише 06.12.1991 року.
Відповідно до листа Генерального штабу Збройних Сил України Головного управління оборонного та мобілізаційного планування Міністерства оборони України від 21.08.2014 року № 322/2/7142, документом, який підтверджує призов та проходження військової служби військовослужбовцем є військовий квиток, в якому в відповідних розділах здійснюються службові відмітки.
Оскільки судом першої інстанції було правильно встановлено, що, згідно військового квитка, позивач проходив строкову службу в 1976 - 1978 роках, та згідно експертного висновку, отримав захворювання внаслідок виконання обов'язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, то позивач, відповідно, зазнав моральної шкоди внаслідок отримання такого захворювання.
Проте, згідно ч. 1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
У відповідності до ст. ст. 11, 0 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі доказів, обов'язок надання яких покладається на сторони по справі.
В даному ж випадку суд першої інстанції правильно вважав, що позивач не надав належних доказів того, що під час отримання ушкодження свого здоров'я через участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з 14.05.1987 року по 03.07.1987 року він перебував на службі у Збройних силах України, які утворились лише 06.12.1991 року.
Таким чином, Міністерство оборони України не може бути визнане особою, яка має нести відповідальність за спричинення моральної шкоди позивачу у даному випадку.
Проаналізувавши норми діючого законодавства України та обставини, встановлені в ході судового розгляду, суд першої інстанції правильно вважав, що порядок відшкодування моральної шкоди, визначений ст.1167 ЦК України, передбачений для деліктної відповідальності та на спірні правовідносини не поширюється, оскільки законом чітко врегульовано правовий та соціальний захист військовослужбовців у разі встановлення інвалідності, а питання відшкодування шкоди, заподіяної особам внаслідок участі у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, регулюються Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Правова позиція Верховного Суду України, викладена у постанові №2-86гс14 від 21.10.2014 року, на яку посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, до даного випадку застосована бути не може, оскільки вона стосується питань відшкодування шкоди, спричиненої внаслідок дій чи бездіяльності посадових осіб саме Міністерства оборони України, які спричинили матеріальні збитки майну іншої юридичної особи.
При вищевикладених обставинах, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги позивача у цій справі задоволені бути не можуть.
Доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 є такими, що не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, а лише відображають позицію позивача, висловлену ним в його позові у цій справі, та яку він та його представник вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою.
Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами (ст. 303 ч. 2 ЦПК України).
Докази, передбачені ст. 303 ч. 2 ЦПК України, у цій справі відсутні.
В силу вимог ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно із ст. 58 ч.1 ЦПК України належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ст. 59 ч. 2 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (допустимість доказів).
Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 60 ч. 4 ЦПК України).
Суд першої інстанції розглянув дану справу повно, всебічно та з додержанням вимог ст. ст. 10-11, 57-61, 212 ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 10 ч. 3 ЦПК України).
Підстави для звільнення позивача ОСОБА_1 від доказування, передбачені ст. 61 ЦПК України, у цій справі відсутні.
Позивач ОСОБА_1 та представник останнього не надали суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування позову позивача у цій справі.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань (ст. 308 ч. 2 ЦПК України).
В силу вимог ст. 309 ч. 3 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, лише якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Порушення, передбачені ст. 309 ч. 3 ЦПК України, у цій справі відсутні.
В силу вимог ст. 303 ч. 1 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді в першій інстанції.
При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 , як особи, яка подала апеляційну скаргу, не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалено з додержанням вимог ст. ст. 213-214 ЦПК України.
Суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами по справі, дав їм належну правову оцінку, а також дослідив надані сторонами докази і відповідно їх оцінив. Суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права та не допустив порушень процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи. Суд першої інстанції прийняв рішення, яким спір знайшов своє належне вирішення.
Встановлено, що судом першої інстанції оскаржуємим рішенням не вирішувалось питання про розподіл між сторонами понесених ними судових витрат у цій справі, пов'язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції, тому останнє також не було предметом апеляційного перегляду у цій справі апеляційним судом, та може бути вирішено судом першої інстанції у подальшому за заявою осіб, які беруть участь у справі, або за ініціативою суду в порядку, передбаченому ст. 220 ЦПК України.
За таких обставин, судова колегія не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції або ж його зміни.
Крім того, у разі відмови позивачу ОСОБА_1 у задоволенні його апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у повному обсязі у цій справі, останній не має права на компенсацію за рахунок відповідача міністерства оборони України будь-яких судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом.
Також встановлено, що ОСОБА_1 , як інвалід 2 групи безстроково (а.с.6), взагалі був звільнений в силу вимог Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору при подачі вищезазначеної апеляційної скарги до апеляційного суду.
Відповідно до п. 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402- VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
Керуючись ст.ст. 303, 307-308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 02 березня 2017 року у цій справі залишити без змін.
Судове рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий суддяСуддяСуддя
Гончар М.С. Кочеткова І.В.Маловічко С.В.