Дата документу Справа №
Єдиний унікальний № 317/1005/15ц Головуючий у 1-й інстанції: Нікітін В.В.
Провадження №22-ц/778/2251/17 Доповідач 2-ї інстанції ОСОБА_1
17 серпня 2017 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Кочеткової І.В.,
суддів: Маловічко С.В.,
ОСОБА_2,
секретар: Бурима В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про визнання недійсною умови договору, визнання дій незаконними, зобов'язання повернути надмірно сплачені кошти та зобов'язання вчинити певні дії,
за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 30 березня 2017 року,-
У березні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, який в ході розгляду справи доповнював і уточнював. Зазначав, що 19 липня 2005 року сторони уклали кредитний договір № ZPVLGK00000521, відповідно до якого ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» (правонаступником якого є позивач - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК») надало ОСОБА_3 кредит на суму 15 000 доларів США на строк до 17 липня 2015 року для купівлі житлового будинку, а ОСОБА_3 зобов'язався повернути банку суму кредиту шляхом внесення щомісячних платежів та сплатити на нього проценти та комісію. На порушення умов кредитного договору ОСОБА_3 свої обов'язки виконував не в повному обсязі, допустив прострочення сплати щомісячних платежів, внаслідок чого станом на 06 лютого 2017 року заборгованість за кредитом становить 9 394,99 доларів США, із яких за тілом кредиту - 3 565,66 доларів США, за процентами - 2 824,21 доларів США, з виплати комісії 458,98 доларів США, пеня 2 546,14 доларів США (т.3, а.с.163-164).
Заперечуючи проти позову, 13 травня 2016 року ОСОБА_3 подав зустрічний позов, який в ході розгляду справи неодноразово доповнював і уточнював, і, остаточно уточнивши позовні вимоги, просив суд визнати недійсними умови п. 1.1. кредитного договору щодо сплати комісії; визнати незаконними дії Банку в частині збільшення процентної ставки за договором; зобов'язати Банк повернути йому зайво сплачені кошти та видати довідку про відсутність заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування зустрічного позову відповідач зазначав, що умовами кредитного договору встановлено обов'язок сплати позичальником на користь банку щомісячної комісії в розмірі 0,18 % від суми виданих кредитних коштів. Вказана умова договору про сплату щомісячної комісії не відповідає вимогам статей 11 та 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та прямо суперечить вимогам, встановленим п.п. 3.1., 3.6., 3.8. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», які затверджені Постановою Національного Банку України № 168 від 10 травня 2007 року. Всупереч вимогам п. 2.3.2. Договору, банк самостійно підвищив процентну ставку за кредитом, що призвело до штучного збільшення заборгованості.
Заяву про застосування строків позовної давності ОСОБА_3 суду не подавав.
Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 30 березня 2017 року ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» відмовлено у задоволенні позову.
Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено частково. Зобов'язано ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» повернути ОСОБА_3 надмірно сплачені кошти за кредитним договором № ZPVLGK00000521 від 19 липня 2005 року в сумі 2 751 (дві тисячі сімсот п'ятдесят один) долар 47 центів США в гривневому еквіваленті за курсом Національного Банку України, встановленому на день повернення коштів.
У задоволенні решти вимог зустрічного позову відмовлено.
Стягнуто з ПАТ Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 640,00 грн.
В апеляційній скарзі про скасування судового рішення в частині відмови Банку у задоволенні позову і часткового задоволення зустрічного позову ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Позивач просить рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов Банку задовольнити, а у задоволенні вимог ОСОБА_3 про стягнення зайво сплачених коштів - відмовити.
Відповідач рішення суду першої інстанції не оскаржував. Погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання частково недійсними умов кредитного договору щодо права банку змінювати відсоткову ставку, нарахування комісії за обслуговування кредиту і про відмову у зв'язку із цим у задоволенні вказаних вимог зустрічного позову.
За положенням ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Таким чином, судова колегія перевіряє зазначене рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Банка підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову Банку і відмову у задоволенні зустрічного позову про стягнення коштів у зв'язку із такими обставинами.
Статтями 213, 214 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Вказаним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.
Відмовляючи Банку у задоволенні позову і частково задовольняючи зустрічний позов про стягнення на користь позичальника грошових коштів, суд першої інстанції виходив з того, що Банк неправомірно з листопада 2008 року підвищив відсоткову ставку за кредитом до 12,6% річних, безпідставно нараховував щомісячну комісію. За розрахунками суду першої інстанції, позичальник достроково виконав умови кредитного договору, погасив кредитну заборгованість ще у лютому 2013 року, а кошти, сплачені ним після 20 березня 2013 року в загальній сумі 2 751 доларів США, є переплатою і підлягають стягненню з кредитора на користь позичальника.
Проте таких висновків суд першої інстанції дійшов з порушенням норм матеріального і процесуального права, вони не ґрунтуються на зібраних у справі доказах, а тому з ними не можна погодитися.
Встановлено, що 19.07.2005 р. сторони уклали кредитний договір № ZPVLGK00000521, за умовами якого Банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 16 350 доларів США, із яких 15 000 доларів США для придбання житлового будинку, 1 350 доларів США на оплату страхових платежів, зі сплатою за користування кредитом процентів в розмірі 0,88 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та комісії за розрахунково-касове обслуговування в розмірі 0,18 % на місяць від суми виданого кредиту, зі строком повернення до 17.07.2015 р. Погашення заборгованості за договором здійснюється щомісячними платежами в сумі 231,14 доларів США, які спрямовуються на погашення заборгованості по кредиту, процентам, комісії а також інших видатків банку відповідно до п.п. 2.2.9., 4.3. (т.1, а.с.11-13, п.1.1 договору).
За користування кредитом з дати списання коштів з кредитного рахунку і до дати погашення кредиту позичальник щомісяця в період сплати сплачує банку відсотки в розмірі, зазначеному у п.1.1 договору (0,88%). Згідно ст.212 ЦК України при порушенні позичальником зобов'язань з погашення кредиту, передбачених пп. 1.1,2.2.4-2.3.3 оплата проводиться згідно п.1.6 (п.п 3.1 договору).
Нарахування відсотків здійснюється з дати списання коштів з рахунку до дати повного погашення кредиту. Проценти нараховуються на фактичний залишок заборгованості за кожний календарний день, виходячи із фактичної кількості днів за користування кредитом і 360 днів у році. Повне погашення процентів здійснюється не пізніше дня повного погашення кредиту (п.3.3 договору).
При неповерненні кредиту у строк, встановлені договором, заборгованість в частині своєчасно неповернутої суми кредиту вважається простроченою. На залишок заборгованості на прострочену суму кредиту нарахування відсотків здійснюється згідно п.1.6 договору з дати виникнення прострочення (п.3.7 договору).
При порушенні позичальником будь-якого із зобов'язань за кредитом, банк має право нараховувати, а позичальник зобов'язується сплатити пеню у розмірі 0,15% суми простроченого платежу, але не менше 1 грн. (або суми в валюті кредиту, еквівалентній 1 грн. по курсу НБУ на день сплати) за кожний день прострочення (п.4.1 договору).
Факт надання позивачем кредитних коштів підтверджується розпорядженням про видачу кредиту та не оспорюється відповідачем ОСОБА_3 (том 1, а.с. 14).
Остаточно уточнюючи позовні вимоги у лютому 2017 року, Банк надав суду першої інстанції розрахунок заборгованості ОСОБА_3, згідно якому станом на 06 лютого 2017 року заборгованість за кредитом становить 9 394,99 доларів США, із яких за тілом кредиту - 3 565,66 доларів США, за процентами - 2 824,21 доларів США, з виплати комісії 458,98 доларів США, пеня 2 546,14 доларів США (т.3, а.с.163-164)
Вказану суму боргу Банк просив стягнути з відповідача в порядку ст.ст.527, 536, 1048,1049, 1050 ЦК України, про щоподав відповідну заяву, оформлену у відповідності до ст.119 ЦПК України.
В засідання апеляційного суду Банк надав уточнений детальний розрахунок боргу, згідно якомустаном на 06.02.2017 року заборгованість ОСОБА_3 за кредитом становить 8 253, 74 долари США, із яких за тілом кредиту 3 618, 32 доларів США, за процентами 2 072, 85 доларів США, з комісії 459 доларів США, з пені - 2 103, 57 доларів США, що за курсом НБУ на час пред'явлення вимоги становить 56 960, 42 грн. (т.3, а.с.264-273).
Із аналізу розрахунку заборгованості, наданого Банком в засідання апеляційного суду, вбачається, що з 24.11.2008 року Банк підвищив відсоткову ставку за кредитом з 10,56 % річних до 12,6% річних.
Крім того, у зв'язку із порушенням ОСОБА_3 графіку погашення кредиту Банк у відповідності з п. 1.12 кредитного договору на прострочену заборгованість за щомісячними платежами відсотки нараховував у розмірі подвійної процентної ставки, тобто із розрахунку 21,12%.
Визнаючи такі дії Банку неправомірними, суд першої інстанції виходив з того, що позичальник своєї згоди на підвищення відсоткової ставки не давав, додаткову угоду про підвищення відсоткової ставки сторони не укладали, а тому нарахування відсотків після 24.11.2008 року має відбуватися за ставкою 10, 56% річних у розмірі, наведеному судом у мотивувальній частині рішення. Будь-якого обґрунтування щодо не застосування положень п.1.12 кредитного договору про подвійну відсоткову ставку на прострочені платежі суд першої інстанції у своєму рішенні не навів.
Проте колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони не відповідають вимогам закону і умовам кредитного договору.
Відповідно до умов кредитного договору, Банк має право збільшити розмір відсоткової ставки за користування кредитом при збільшенні кон'єктури ринка грошових коштів в України, а саме: зміні курсу долара США до гривні більше як на 10% у порівнянні з курсом долару США до гривні зміни, що був установлений НБУ на момент укладання договору; зміни облікової ставки НБУ; зміни розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміни середньозваженої ставки за кредитами банків України у відповідній валюті. При цьому банк надсилає позичальнику письмове повідомлення про зміну відсоткової ставки за 20 днів до введення в дію змін відсоткової ставки. Збільшення відсоткової ставки в такому порядку можливо в межах кількості пунктів, на які збільшується відсоткова ставка НБУ, розмір відрахувань у страховий фонд, середньозважена відсоткова ставка за кредитами або пропорційно збільшенню курсу долара США за згодою позичальника (п.2.3.1 договору).
При не отриманні від позичальника протягом 20-ти днів письмової відповіді зі згодою виплачувати збільшений процент відсоткової ставки (запропонованої банком) у відповідності до п.2.3.1 договору,банк на власний розсуд має право змінити умови договору - вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати комісії, процентів за користування кредитом, виконання других зобов'язань за договором (п.2.3.3).
Пунктом 1.12 кредитного договору сторони передбачили, що при порушенні позичальником зобов'язань із погашення кредиту останній сплачує проценти за користування кредитом у розмірі подвійної ставки, зазначеної у п.1.1 договору від суми несплаченої в строк заборгованості за кредитом. Розраховані таким чином відсотки сплачуються позичальником щомісяця понад визначену у п.1.1 суму щомісячного платежу за кредитним договором.
Як вбачається із зібраних у справі письмових доказів, у відповідності з п.2.3.1 кредитного договору у зв'язку із значним подорожчанням грошових ресурсів на світовому та українському фінансовому ринках та підвищення рівня облікової ставки НБУ з 8,5 до 12 відсотків, з метою виконання зобов'язань перед своїми вкладниками Банк, починаючи з 24.11.2008р., підвищив відсоткову ставку за вищевказаним кредитним договором до 12,6% річних, про що 03.10.2008 р. направив відповідне повідомлення ОСОБА_3 за вих..№20.1.3.2/6-22855/5041. Як зазначено у листі, у випадку незгоди із змінами відсоткової ставки ОСОБА_3 запропоновано в строк не пізніше 17.11.2008р. надати Банку письмове повідомлення про свою незгоду із зміненими умовами кредитування та погасити заборгованість за кредитним договором достроково (т.2, а.с.88,89-90).
Цим же листом Банк запропонував позичальнику змінити валюту кредитування з доларів США на гривню, при цьому відсоткова ставка за кредитом буде 26,64% річних.
Вказані дії банку щодо підвищення відсоткової ставки та збільшення щомісячного платежу у грудні 2009 року ОСОБА_3 оспорював у судовому порядку, рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 01.02.2011р. позовні вимоги ОСОБА_3 були залишені без задоволення (т.2,а.с.128-130).
Зазначеним судовим рішенням встановлено, що ОСОБА_3, починаючи з грудня 2008 року сплачував проценти за підвищеною ставкою, із заявою про незгоду з підвищенням відсоткової ставки за кредитом звернувся тільки у лютому 2009 року, а тому суд визнав пропозицію банку про підвищення відсоткової ставки прийнятою і правочин вчиненим відповідно до ст.205, ч.2,3, ст. 642 ч.2 ЦК України.
Оскільки судовим рішенням, що набрало законної сили, визнано, що підвищення відсоткової ставки за кредитним договором відбулося у відповідності до умов кредитного договору і вимог діючого законодавства, вказані обставини за положенням ч.3 ст.61 ЦПК України є преюдиційними і повторному доказуванню не підлягають.
Із розрахунку заборгованості за кредитним договором, наданим Банком в засідання апеляційного суду, вбачається, що позичальник почав порушувати умови кредитного договору з січня 2006 року, у зв'язку з чим у відповідності до п.1.12 кредитного договору з 26.01.2006р. Банк здійснював нарахування процентів на прострочені платежі у подвійному розмірі, тобто із розрахунку 21,12 % річних (т.3, а.с.264-273).
Положення п.1.12 кредитного договору позичальником не оспорювалися і недійсними судом не визнавалися.
За вказаних обставин висновки суду першої інстанції про неправомірне підвищення Банком відсоткової ставки за кредитом з листопада 2008 року і безпідставне застосування подвійної відсоткової ставки на прострочене тіло кредиту, є такими, що не відповідають вимогам закону і фактичним обставинам справи, а зроблені судом першої інстанції власні розрахунки процентів за користування кредитом за ставкою, що була встановлена при підписанні договору, без урахування подальшого підвищення і положень п.1.12 кредитного договору, є неприйнятними.
Не ґрунтуються на умовах договору і вимогах закону і висновки суду першої інстанції щодо неправомірності нарахування Банком комісії за обслуговування кредиту і зарахування внесених позичальником відповідних платежів на погашення відсотків, а не комісії.
Відповідно до п.1.1 кредитні кошти надавалися позичальнику у розмірі 16 350 доларів США, із яких 15 000 доларів США для придбання житлового будинку, 1 350 доларів США на оплату страхових платежів, зі сплатою за користування кредитом процентів в розмірі 0,88 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та комісії за розрахунково-касове обслуговування в розмірі 0,18 % на місяць від суми виданого кредиту, зі строком повернення до 17.07.2015 р.
Як зазначено у п.1.1* договору, під розрахунково-касовим обслуговуванням слід розуміти видачу готівки за кредитом, обробка, перерахунок готівки Банком при погашенні позичальником заборгованості по кредиту, відсоткам, іншим платежам, оформлення і обробка розрахункових документів при безготівковому перерахунку кредитних коштів (т.1, а.с.11-13, п.1.1 договору).
Обґрунтовуючи свої висновки про те, що сплачена відповідачем комісія у розмірі 0,18% на місяць з 10 травня 2007 року підлягає віднесенню на погашення відсотків за користування кредитом, суд першої інстанції виходив з того, що положення умов кредитного договору щодо сплати комісії суперечить ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» і п.3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, згідно яким банки не мають право встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь, або за дії, які споживач здійснює на користь банку, або що їх вчиняє банк чи споживач з метою.
Одночасно, суд першої інстанції відмовив ОСОБА_3 у задоволенні вимог зустрічного позову про визнання п.1.1 кредитного договору про щомісячну сплату комісії недійсним і ця відмова останнім в апеляційному порядку не оскаржувалася.
Проте суд першої інстанції не звернув уваги на те, що зміни до Закону України «Про захист прав споживачів» і Правила №168 від 10.05.2007р. були прийняті після укладання кредитного договору і відповідно до ст. 58 Конституції України на спірні правовідносини не розповсюджуються.
Як вбачається із тексту кредитного договору у п.1.1 * сторони передбачили, які саме послуги за комісією надаються позивачеві.
Правова позиція Верховного Суду України у справі 6-1746 цс 16 від 16.11.2016р. щодо застосування положень п.22,23 ст.1,ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» і Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту №169 від 10.05.2007р. при вирішенні цієї справи не підлягає застосуванню, оскільки у наведеній постанові кредитний договір, який визнавався судом недійсним, був укладений 26.06.2008р. після затвердження вищевказаних правил.
У спірних правовідносинах кредитний договір укладався до затвердження відповідних Правил і внесення змін у Закону України «Про захист прав споживачів», вимоги зустрічного позову про визнання частково недійсним умов кредитного договору судом першої інстанції залишені без задоволення, а отже підстав для не врахування узгоджених сторонами умов кредитного договору щодо щомісячної сплати комісії і віднесення сплаченої платежів на рахунок погашення відсотків за користування кредитом суд першої інстанції не мав.
За вказаних обставин висновки суду щодо неправомірного нарахування Банком комісії, віднесення сплачених платежів на погашення процентної заборгованості не відповідають умовам кредитного договору і вимогам чинного законодавства.
Доводи ОСОБА_3 про те, що Банк неправомірно здійснював страхові платежі за рахунок кредитних коштів, є також неспроможними.
У п.2.1.1.3,2.2.7 кредитного договору передбачено, що позичальник доручає Банку щорічно перераховувати необхідну для сплати страхових платежів суму коштів згідно договору страхування. Перерахування кредитних коштів Банк зобов'язується здійснювати у випадку не надання позичальником документів, що підтверджують сплату чергових страхових платежів. Вказане доручення не підлягає виконанню тільки у випадку надання позичальником документів, що підтверджують сплату чергових страхових платежів за рахунок інших джерел до дати їх сплати, передбачених договорами страхування.
Належних і допустимих доказів на підтвердження факту щорічного надання позичальником Банку документів, що підтверджують сплату страхових платежів, відповідач суду не надав. За вказаних обставин дії Банку щодо сплати протягом 2006р. - 2014р.р. страхових платежів на загальну суму 666,05 доларів США, які у відповідності до п.п.21.3,2.27 кредитного договору конвертувалися у гривню та перераховувалися на користь страхової компанії, узгоджуються з умовами кредитного договору. Крім того, як вбачається із листа Банку від 18.01.2010р. вих..№р10.00.09-233 кошти у розмірі 36,59 доларів США (279,48 грн.) і 49,59 доларів США (387,75 грн.), які були списані Банком на сплату страхових платежів, після надання позичальником відповідних квитанцій, були зараховані на транзитний рахунок позичальника.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Згідно ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, та порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
За вказаних обставин рішення суду першої інстанцій в оскаржуваній частині на підставі ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову Банку і відмову у задоволенні вимог зустрічного позову про стягнення надмірно сплачених коштів.
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За правилами ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Як передбачено ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти..
Оскільки позичальник ОСОБА_3 умови кредитного договору своєчасно не виконав, кредитні кошти Банку не повернув, від виконання своїх боргових зобов'язань ухиляється, вся сума заборгованості у відповідності до ст.ст.1048, 1054 ЦК України підлягає стягненню на користь Банку в судовому порядку.
При визначенні розміру заборгованості, що підлягає стягненню з позичальника на користь Банку, колегія суддів керується розрахунками, наданими Банку суду апеляційної інстанції, і у відповідності з вимогами ст.11 ЦПК України вважає за необхідне стягнути з позичальника на користь кредитора заборгованість, розмір якої станом на 06.02.2017 р. становить 6 097,49 доларів США і 56 960, 42 грн., із яких: за тілом кредиту - 3 565, 66 доларів США, а не 3 618,32 долари США , як зазначену у розрахунку, оскільки такий розмір заборгованості за тілом кредиту в порядку ст.119 ЦПК України до стягнення Банком у суді першої інстанції не заявлявся; за відсотками - 2 072,85 доларів США; за комісією 458, 98 доларів США, а також 56 960,42 грн. пені.
Вимоги Банку про стягнення з позичальника решти заборгованості за кредитом, у тому числі 52,66 доларів США за тілом кредиту, 751, 36 доларів США за відсотками і 442, 57 доларів США за пенею, а всього на суму 1 246, 59 доларів США задоволенню не підлягають, оскільки в суді апеляційної інстанції на стягненні цих сум Банк не наполягав, надав скорегований розрахунок заборгованості, зроблений у відповідності з умовами кредитного договору і подальших змін до нього.
Надані відповідачем суду першої інстанції на спростування розміру заборгованості розрахунки, здійснені спеціалістом по аудиту та бухгалтерському обліку ОСОБА_4, колегія судді не приймає до уваги, оскільки в якості експерта вказана особа до участі у справі судом не залучалася, про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок судом не попереджалася.
Аналіз розрахунків, зроблених ОСОБА_4, свідчить про те, що вони не відповідають умовам кредитного договору, оскільки нарахування відсотків за користування кредитними коштами останньою проводилося без урахування підвищення відсоткової ставки з 24.11.2008р. до 12,6% річних, без застосування п.1.12 кредитного договору щодо подвійної відсоткової ставки на прострочене тіло кредиту.
При розгляді справи у суді першої інстанції ухвалою суду від 28 жовтня 2016 року за клопотання відповідача була призначена судова економічна експертиза, проте оскільки останній відмовився сплатити вартість проведення експертизи, матеріали справи були повернуті суду першої інстанції без виконання. Суд першої інстанції відновив провадження у справі, в подальшому ОСОБА_3 від проведення експертизи відмовився.
На виконання вимог ст.10 ЦПК України колегія суддів апеляційного суду в судовому засіданні неодноразово роз'яснювала сторонам право заявити клопотання про призначення судової економічної експертизи для остаточного визначення розміру боргу і перевірки правильності розрахунків, наданих сторонами, відкладала розгляд справи з метою реалізації сторонами свого процесуального права заявити таке клопотання у письмовому вигляді, проте останні своїм процесуальним правом не скористалися клопотання про призначення експертизи не заявляли, наполягали на розгляді справи на підставі зібраних у справі доказів.
За вказаних обставин передбачених законом підстав для висновку про те, що остаточний розмір заборгованості за кредитним договором визначений банком неправильно, по справі не встановлено.
В іншій частині рішення суду першої інстанції сторонами не оскаржувалося і судом апеляційної інстанції не перевірялося.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат колегія суддів враховує, що позивач є інвалідом другої групи і відповідно до ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений. А тому понесені Банком судові витрати зі сплати судового збору у суді першої і апеляційної інстанції підлягають компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст. ст.307,309,313,317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково.
Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 30 березня2017 року по цій справі в оскаржуваній частині скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1 заборгованість за кредитним договором № ZPVLGK00000521 від 19 липня 2005 року перед Публічним акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», розмір якої станом на 06.02.2017 р. становить 6 097,49 доларів США (шість тисяч дев'яносто сім доларів США і 49 центів) і 56 960, 42 грн. (п'ятдесят шість тисяч дев'ятсот шістдесят грн.. 42 коп.) , із яких: за тілом кредиту - 3 565, 66 доларів США, за відсотками - 2 072,85 доларів США, за комісією 458, 98 доларів США, а також 56 960,42 грн. пені.
У задоволенні решти позовних вимог Банку відмовити.
Зустрічний позов ОСОБА_3 про зобов'язання ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» повернути ОСОБА_3 надмірно сплачені кошти за кредитним договором № ZPVLGK00000521 від 19 липня 2005 року в сумі 2751 (дві тисячі сімсот п'ятдесят один) долар 47 центів США в гривневому еквіваленті за курсом Національного Банку України, встановленому на день повернення коштів залишити без задоволення.
В іншій частині рішення суду першої інстанції сторонами не оскаржувалося.
Понесені ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» судові витрати зі сплати судового збору у суді першої і апеляційної інстанції на загальну суму 8 717,98 грн. підлягають компенсації за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом міністрів України.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: