07 серпня 2017 року м. Київ К/800/27245/15
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
ГоловуючогоНечитайла О.М.
СуддівБорисенко І.В.
Веденяпіна О.А.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області
на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 14 січня 2015 року
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2015 року
у справі № 803/2641/14
за позовом Публічного акціонерного товариства «ТЕРЕМНО ХЛІБ»
до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Публічне акціонерне товариство «ТЕРЕМНО ХЛІБ» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Волинський окружний адміністративний суд постановою від 14 січня 2015 року, залишеною без змін Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2015 року, задовольнив позовні вимоги позивача, визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 23 вересня 2014 року №0009492201. Також стягнув з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у розмірі 487,20 грн.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача. За змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.
Посадові особи відповідача у період з 11 квітня 2004 року по 26 серпня 2014 року провели планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2012 року по 31 грудня 2013 року, про що склали акт від 03 вересня 2014 року №7508/22-01/05509694, яким зокрема встановили порушення позивачем вимог підпункту 14.1.27, підпункту 14.1.36, підпункту 14.1.231, підпункту 14.1.228 пункту 14.1 статті 14, підпункту 44.1 статті 4, пункту 138.1, пункту 138.2, пункту 138.4, пункту 138.6, пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем занижено податок на прибуток за 2013 рік на 482 559,00 грн.
За результатами проведеної перевірки контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 23 вересня 2014 року №0009492201, яким позивачу збільшив суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 723 838,50 грн., з яких 482 559,00 грн. за основним платежем та 241 279,50 грн. штрафні (фінансові) санкції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугував висновок податкового органу про неправомірність формування позивачем витрат за результатом виконання господарських операцій з ТОВ «Ферко», оскільки відносини з зазначеним контрагентом мають безтоварний характер. Такий висновок відповідачем зроблено з огляду на не надання перевіряючим під час перевірки товарно-транспортних накладних та подорожніх листів, які б засвідчили факт транспортування придбаного товару від постачальника до потенційного покупця, наказів про відрядження, звітів про використання коштів, виданих на відрядження, аванс на відрядні витрати осіб які підписували договір, додаткову угоду, акт приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей та будь-яких документів, що підтверджують факт перебування посадових осіб позивача при укладенні угод та прийманні-передачі товарно-матеріальних цінностей.
Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з правомірного формування позивачем витрат за результатом виконання господарських взаємовідносин з вказаними контрагентами, що підтверджені належним чином складеними первинними бухгалтерськими документами.
З матеріалів справи вбачається, що у перевіряємий період позивач (Покупець) мав господарські відносини з ТОВ «Ферко» (Постачальник) на підставі договору поставки від 12 жовтня 2012 року №12102, відповідно до умов якого, Постачальник зобов'язався передати у власність покупця, а покупець прийняти і оплатити товар на умовах, що передбачені цим договором. Кількість, асортимент, ціна товару, терміни передачі і оплати товару, місце постачання, визначаються додатками до договору, які є невід'ємною його частиною.
На підтвердження факту виконання господарських зобов'язань за вказаним договором позивачем надано суду виписані ТОВ «Ферко» на поставку соєвих бобів (для технічних потреб) та олії соняшникової нерафінованої податкові накладні, які зареєстровані у Єдиному реєстрі податкових накладних, видаткові накладні, акти прийому-передачі товару, копії яких містяться в матеріалах справи.
Оплата за придбаний товар товариством проведена у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями.
Придбаний у вказаного контрагента товар позивачем був реалізований, що підтверджується договором комісії від 12 жовтня 2012 року №К101222, укладеним позивачем (Комітент) та ТОВ «Вторметекспорт» (Комісіонер), актами приймання-передачі товару на комісію, додатковими угодами до даного договору та видатковими накладними.
Відповідно до звіту комісіонера про повне виконання робіт, на виконання договору комісії ТОВ «Вторметекспорт» укладено зовнішньоекономічний контракт з покупцем-нерезидентом «Вlack Sea Commodities Ltd» U.A.E. від 21 листопада 2012 року №01/2012-VME, якому було реалізовано соєві боби (для технічних потреб).
З матеріалів справи вбачається, що операції з надання ТОВ «Вторметекспорт» комісійних послуг відображені в бухгалтерському і податковому обліках позивача.
У відповідності до приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Отже, виходячи з положень Податкового кодексу України, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.
З матеріалів справи вбачається, що позивач сформував валові витрати на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, отриманих від вказаного контрагента, що відповідає наведеним вимогам законодавства.
Натомість відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу витрат спірної суми по господарській операції.
Посилання податкового органу на відсутність товарно-транспортних накладних, сертифікатів якості на придбаний товар, як підстави неправомірності формування витрат, також обґрунтовано відхилені попередніми судовими інстанціями, оскільки їх відсутність в сукупності з наданими первинними документами не може свідчити про те, що господарська операція не відбулася.
Крім того, судами обґрунтовано зазначено, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.
Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками попередніх судових інстанцій щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірного податкового повідомлення-рішення.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області залишити без задоволення.
2. Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 14 січня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2015 року у справі № 803/2641/14 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддяНечитайло О.М.
СуддіБорисенко І.В.
Веденяпін О.А.