07 серпня 2017 року м. Київ К/800/1936/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
ГоловуючогоНечитайла О.М.
СуддівБорисенко І.В.
Веденяпіна О.А.,
за участю секретаря судового засідання:Калініна О.С.,
за участю представників
позивача:не з'явився,
відповідача:не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-виробниче об'єднання «Східбуд»
та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2013 року
у справі №820/2961/13-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-виробниче об'єднання «Східбуд»
до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області
про скасування податкових повідомлень-рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгово-виробниче об'єднання «Східбуд» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.
Харківський окружний адміністративний суд постановою від 10 липня 2013 року задовольнив позовні вимоги позивача, скасував податкові повідомлення-рішення від 06 листопада 2012 року №0009092305, №0009112305, №0009102305, №0009122305 та від 01 лютого 2013 року №0000392210. Також стягнув з Державного бюджету України на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 2 294,00 грн.
Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 26 листопада 2013 року скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовив.
Вважаючи, що вказане рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Відповідач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу позивача, за змістом яких просив рішення суду попередньої інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.
Посадові особи відповідача провели позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2011 року по 30 червня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2011 року по 30 червня 2012 року, про що склали акт від 16 жовтня 2012 року №4526/2204/34859198.
Вказаним атом встановлено порушення вимог підпункту 14.1.27, підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 135.1 статті 135, підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем включено до складу доходів, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування доходи у розмірі 9 392 583,00 грн. (VІ квартал 2011 року в розмірі 6 792 568 грн., ІІ квартал 2012 року в розмірі 2 600 015,00 грн.), зайво включено до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування, витрати в сумі 9 392 583,00 грн. (VІ квартал 2011 року в розмірі 5 696 535,00 грн., ІІ квартал 2012 року у розмірі 3 336 018,00 грн.), занижено податок на прибуток у період з 01 жовтня 2011 року по 30 червня 2012 року у розмірі 1 641 240,00 грн., зменшено від'ємне значення об'єкту оподаткування у розмірі 467 612,00 грн.
Крім того, контролюючий орган встановив порушення вимог підпункту 14.1.179, підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 198.6, пункту 198.3 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, у результаті чого завищено податкові зобов'язання у розмірі 171 183,00 грн., занижено податок на додану вартість у розмірі 830 028,00 грн. та зменшено залишок від'ємного значення податку на додану вартість у розмірі 22 668,00 грн.
За результатами проведеної перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 06 листопада 2012 року №0009092305, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 245 042,00 грн., з яких 830 028,00 грн. за основним платежем та 415 014,00 грн. штрафні (фінансові) санкції, №0009112305, яким зменшив розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 22 668,00 грн., №0009102305, яким зменшив суму від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток у розмірі 467 612,00 грн., №0009122305, яким збільшив суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 2 322 063,00 грн., з яких основний платіж - 1 548 042,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 774 021,00 грн.
За результатами адміністративного оскарженні зазначених податкових повідомлень-рішень, 14 січня 2013 року податкове повідомлення-рішення від 06 листопада 2012 року №0009122305 скасовано в частині визначення позивачу штрафної (фінансової) санкції у розмірі 678 408,00 грн., та 01 лютого 2013 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0000392210, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 1 643 655,00 грн., з яких за основним платежем 1 548 042,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 95 613,00 грн.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Фактичною підставою для нарахування позивачу грошових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість слугували висновки відповідача про неправомірне формування позивачем валових витрат та витрат, що враховуються при визначенні зобов'язання з податку на прибуток, а також податкового кредиту за операціями з надання послуг, підрядними угодами, по взаємовідносинам з ТОВ «БУДМАРКЕТ 2», ТОВ «Аркада -Т», ПП «РЕСКОМП», ТОВ «АКПД-ПЛЮС», ТОВ «Максметінвест» у зв'язку з їх безтоварним характером.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем не підтверджено належними первинними бухгалтерськими документами фактичного вчинення господарських правовідносин з вказаними контрагентами, а відтак правомірності формування витрат та податкового кредиту перевіреного податкового періоду.
З матеріалів справи вбачається, що позивач у перевіряємий період мав господарські взаємовідносини з ТОВ «БУДМАРКЕТ 2», ТОВ «Аркада -Т», ПП «РЕСКОМП», ТОВ «АКПД-ПЛЮС», ТОВ «Максметінвест», за результатом виконання яких сформовано витрати та податковий кредит відповідних податкових періодів.
Разом з тим, як встановлено судом апеляційної інстанції, надані позивачем первинні бухгалтерські документи, не свідчать про реальність вчинення господарських відносин та не спричиняють настання правових наслідків обумовлених укладеними позивачем договорами з зазначеними контрагентами.
У відповідності до приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - змісту послуг, що надаються, їх обсягу, тощо.
Частиною 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Статтею 1 цього ж Закону визначено первинний документ як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на формування валових витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку.
Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму податку на додану вартість при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.
У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.
Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Правовий аналіз наведених нормативних положень дає підстави для висновку, що достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємствами-контрагентами, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарських операцій.
Натомість акти приймання-передачі, надані позивачем для підтвердження правомірності включення до валових витрат вартості послуг, мають узагальнений характер, неконкретні за змістом, містять формулювання, що повторюються з акту в акт. Позивач не надав під час перевірки та в ході судового процесу доказів, які б підтверджували використання їх результатів.
Надані позивачем акти виконаних (наданих послуг) не містять визначення змісту на обсягу господарської операції, конкретизації наданої послуги (зокрема фрайчанзенгової, консультативної, інформаційної), не містять зазначення місця надання послуг, часу витраченого на їх надання та перелік майна, щодо якого вони надавалися ( по технічному обслуговуванню обладнання, кондиціонерів, тощо), а отже не дають можливість ідентифікувати особу, що брала участь в здійсненні господарської операції. З огляду на зазначене акти виконаних робіт, надані позивачем, не відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а отже не є належними первинними документами.
Крім того, позивачем на вимогу суду не надано інших документів, складання яких, передбачено умовами укладених з контрагентами договорів.
Також матеріали справи не містять доказів надходження до позивача техніки, зокрема, автогідропідіймача, бурильно-кранової установки, крану, та її повернення виконавцям.
Позивачем ні до перевірки, ні до суду не надано належних доказів в підтвердження отримання результату за послугами, а саме розміщення в мережі Інтернет електронних дошок, фактичного розміщення об'яв по будь-яким Інтернет-адресам, не надано проектів, макетів, інших робочих копій об'яв, що мали бути розміщенні в Інтернеті, або при створенні (випуску) поліграфічної продукції.
Не надано також і доказів проведення організації реклами, консультативних послуг, послуг щодо пошуку об'єктів нерухомості, підбору об'єкту нерухомості та сприяння при здійсненні операцій оренди об'єкту нерухомості - апартаментів, місця їх надання, осіб, що надавали такі послуги, кількості та періоду часу за який послуги надавалися, детального змісту конкретних дії осіб, вчинених з метою надання послуг, результатів послуг у речовому або не речовому вигляді.
Позивачем не подано будь-яких доказів існування реальної взаємодії між Замовником та Виконавцями щодо транспортно-експедиторських послуг по перевезенню вантажів (ТТН, декларації, листи, ордери, направлення або інші документи), технічного обслуговування обладнання, обслуговування кондиціонерів.
Отже, зміст первинних документів наданих суду по угодам між позивачем та його контрагентами лише формально відтворює предмет договору та не свідчить про реальність виконання угод.
З огляду на те, що позивачем не було доведено реальності спірних господарських операції, за якими було сформовано податковий кредит з податку на додану вартість та валові витрати, не надано належних первинних документів, які б свідчили про фактичне виконання господарських відносин з вказаними контрагентами, а судом попередньої інстанції не встановлено фактичного придбання товарів (послуг) із метою їх використання в господарській діяльності позивача, обґрунтованими є висновки суду апеляційної інстанції про правомірність прийнятих контролюючим органом податкових повідомлень-рішень та відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду попередньої інстанції.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-виробниче об'єднання «Східбуд» залишити без задоволення.
2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2013 року у справі №820/2961/13-а залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді: Борисенко І.В.
Веденяпін О.А.