16 серпня 2017 рокуЛьвів№ 876/8758/17
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого Шинкар Т.І.,
суддів Пліша М.А.,
Большакової О.О.,
секретаря судового засідання Чигер І.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_3 на постанову Личаківського районного суду м.Львова від 20 червня 2017 року у справі №463/3070/17 за адміністративним позовом Львівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України до громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_3 про примусове видворення та затримання,-
19.06.2017 Львівський прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України звернувся в суд з позовом до Громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_3, просив постановити рішення про примусове видворення громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, за межі території України та затримати громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 до вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні у відповідності до ч.2 ст.183-7 КАС України.
Постановою Личаківського районного суду м.Львова від 20.06.2017 позов задоволено частково: затримано громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, до вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні; постанову суду в частині затримання звернено до негайного виконання; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині затримання, громадянин Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, просить скасувати постанову Личаківського районного суду м.Львова від 20.06.2017 та прийняти нову, якою відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що судом першої інстанції помилково ототожнено значення рішень, які приймаються відповідно до абз.5 п.6 ч.1 ст.18 КАС України та відповідно до абз. 2-3 ч.2 ст.183-7 КАС України. Вказує , що ні до розгляду справи судом першої інстанції, ні на момент судового розгляду даної справи, апелянт не звертався до Державної міграційної служби України із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у процедуру визначення статусу вступив лише 05.07.2017. Окрім того, апелянт сумлінно сплатив 1700 грн. адміністративного штрафу у зв'язку із вчиненим правопорушенням. Також зазначає, що є батьком трьох дітей, проживає у громадянському шлюбі з громадянин кою України.
В судовому засіданні представники позивача щодо апеляційної скарги заперечили, просили залишити в силі рішення суду першої інстанції, відповідач явку представника в судове засідання не забезпечив, належним чином повідомлений про місце та час розгляду справи, що відповідно до вимог ст.38 та ч.4 ст.196 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає судовому розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали, доводи апеляційної скарги та пояснення представників позивача в їх сукупності, на основі наявних у справі доказів, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, 17.06.2017, приблизно о 15 годині 30 хвилин, Громадянин Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_3 був виявлений та затриманий прикордонним нарядом «Група реагування» від ВПС «Грушів» на околиці села Нагачів Яворівського району Львівської області, у прикордонній смузі без документів, що посвідчують особу, після дворазового перетину лінії інженерних прикордонних споруд, за спробу незаконного перетину державного кордону з України в Республіку Польща поза пунктами пропуску через державний кордон.
Постановою Яворівського районного суду Львівської області від 20.06.2017 у справі №460/2416/17 ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.204-1 ч.1 КУпАП і накладено на нього стягнення у виді штрафу в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що нараховує суму 1700 гривень та стягнено з нього 320 гривень судового збору.
Рішенням начальника відділу по роботі з іноземцями та адміністративного провадження штабу Львівського прикордонного загону від 19.06.2017 вирішено примусово повернуто відповідача за межі України та зобов'язано його покинути територію України до 25.06.2017.
Вважаючи, що відповідач і в подальшому буде ухилятись від виїзду за межі території України, спробує ще раз незаконно перетнути державний кордон України, Львівський прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України звернувся із позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Згідно з ч.1 ст.194 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до положень статей 9, 29 Загальної декларації прав людини ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання. При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві.
У ст.5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (із змінами і доповненнями) від 04.11.1950, ратифікованою Верховною Радою України 11.09.1997, задекларовано право кожного на свободу та особисту недоторканість, за винятком певних випадків, зокрема, законного арешту або затримання з метою запобігання недозволеному в'їзду особи в країну чи особи, щодо якої провадяться процедури депортації або екстрадиції.
Відповідно до п.6 та п.15 ч.1 ст.1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773-VI (далі - Закон № 3773-VI) іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; особа без громадянства - особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.
Згідно з абз.5 п.6 ч.1 ст.18 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи щодо затримання іноземців та осіб без громадянства до вирішення питання про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту в Україні.
Пункт 6 частини 1 статті 18 КАС України доповнено абз.5 згідно із Законом від 19.05.2016 №1379-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень судового захисту іноземців та осіб без громадянства і врегулювання окремих питань, пов'язаних з протидією нелегальній міграції», який розроблений з метою удосконалення питання стосовно судового захисту іноземців та осіб без громадянства, урегулювання окремих питань, пов'язаних з протидією нелегальній міграції, а також для удосконалення нормативно-правової бази з питань ефективного управління міграцією.
Законом № 1379-VIII від 19.05.2016 розділ ІІІ КАС України доповнено також ст.183-7 «Особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу затримання та видворення іноземців та осіб без громадянства», відповідно до п.3 ч.2 якої у разі наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого подано адміністративний позов про примусове видворення, не має документа, що дає право на виїзд з України, ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення або якщо існує ризик його втечі, адміністративний суд, визначений частиною першою цієї статті, за клопотанням органу (підрозділу), який подав такий позов, може прийняти рішення затримати іноземця або особу без громадянства з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.
Таким чином, «затримання іноземця або особу без громадянства з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні» (п.3 ч.2 ст.183-7 КАС України) не є тотожним «затриманню іноземців та осіб без громадянства до вирішення питання про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту в Україні» (абз.5 ч.6 ст.18 КАС України), та не є способом забезпечення примусового видворення (реадмісії) затриманої особи за межі України, а застосовується для забезпечення реалізації особою, затриманою за незаконне перетинання державного кордону або спробу такого перетинання, наміру бути визнаною в Україні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначено Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 №3671-VI, відповідно до ч.1 ст.29 якого центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону, організовує прийняття заяв про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від осіб, затриманих за незаконне перетинання державного кордону або спробу такого перетинання з метою бути визнаним біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та передає такі заяви до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
Відповідно до ч.1 ст.29 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 10.08.2016 №772 затверджено Інструкцію про порядок дій посадових осіб Державної прикордонної служби України та взаємодії з територіальними органами Державної міграційної служби України під час звернення іноземців чи осіб без громадянства із заявами про визнання біженцями або особами, які потребують додаткового захисту (далі - Інструкція №772).
Відповідно до п.2 Розділу І Інструкції №772 заява про захист - усне або письмове звернення іноземця або особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Згідно пункту 3 Розділу І Інструкції №772, обов'язок прийняття заяв про захист належить до компетенції посадових осіб органів (підрозділів) охорони державного кордону (Морської охорони), які безпосередньо виконують завдання з охорони державного кордону України, суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні або беруть участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення.
Положеннями п.3 ч.4 розділу 2 Інструкції №772 передбачено, що під час звернення за захистом затриманими особами, які тримаються у місцях тимчасового тримання затриманих осіб Держприкордонслужби посадові особи підрозділу по роботі з іноземцями та адміністративного провадження забезпечують подання до адміністративного суду за місцезнаходженням органу охорони державного кордону у визначений законодавством України строк позов про затримання іноземця та особи без громадянства до вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
На підставі аналізу вказаних законодавчих положень суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що підставою для прийняття рішення про затримання особи з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні слугує не ухилення іноземця (особи без громадянства) від виконання рішення про його примусове видворення, а подана ним заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткової допомоги, і у зв'язку з поданням такої заяви у посадових осіб Державної прикордонної служби України виникає право на звернення до суду із позовом, про затримання іноземця та особи без громадянства до вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
Відповідно до ч.1 ст.69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представником позивача надано пояснення, згідно з якими відповідач до судового засідання у суді першої інстанції виявив намір отримати статус біженця в Україні, який підтвердив і у судовому засіданні суду першої інстанції.
Із звукозапису судового засідання суду першої інстанції, яке проводилось за участю відповідача, судом апеляційної інстанції встановлено, що користуючись послугами перекладача, відповідач, надавши пояснення російською мовою, висловив намір отримати статус біженця в Україні та на законних підставах перебувати на території України, а тому визнав позовні вимоги в частині затримання.
Водночас, щодо покликання апелянта на вступ у процедуру визначення статусу біженця лише 05.07.2017, тобто через 15 днів після прийняття оскаржуваного рішення, як на підставу задоволення апеляційної скарги, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до п.3 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» довідка про звернення за захистом в Україні - документ, що засвідчує законність перебування особи на території України на період, що розпочинається з моменту звернення особи з відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і є дійсною для реалізації прав і виконання обов'язків, передбачених цим Законом та іншими законами України, до остаточного визначення статусу такої особи чи залишення нею території України.
З аналізу положень ст.7 та ст.8 вказаного Закону вбачається, що довідка про звернення за захистом в Україні видається іноземцю чи особі без громадянства після прийняття до розгляду заяви такої особи про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
При цьому, ч.12 ст.7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначено алгоритм дій Центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту щодо реєстрації заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та поданих заявником документів (за їх наявності), який включає не лише реєстрацію поданої заяви, а й, зокрема: ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов'язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; заповнення реєстраційного листка на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; оформлення особової справи; заповнення інших необхідних документів.
Відтак, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що дата подання особою заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відмінна від дати видачі довідки про звернення за захистом в Україні, так як необхідний час для оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а тому покликання апелянта на дату видачі довідки про звернення за захистом в Україну (05.07.2017) як на дату з якою ним виявлено намір отримати статус біженця в Україні, є безпідставними.
Окрім того, суд апеляційної інстанції вказує, що законодавець не обмежує право особи на усне звернення із відповідною заявою, як декларування наміру в подальшому подати заяву-анкету встановленого зразка, в якій іноземець або особа без громадянства просить визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням та обґрунтуванням однієї з підстав для такого визнання, зазначених Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Підсумовуючи вказане, враховуючи що до моменту подання відповідачем заяви про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, громадянином Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_3 вчинено спробу незаконного перетину державного кордону України, за що до нього 17.06.2017 компетентними органами застосовано адміністративне затримання, в країні походження на даний час відповідачу загрожує небезпека внаслідок внутрішнього збройного конфлікту, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позовна вимога Львівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про затримання громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 до вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні є обґрунтованою та підлягає до задоволення.
Частиною 2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з ст.159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Личаківського районного суду м.Львова від 20 червня 2017 року у справі №463/3070/17 без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді М. А. Пліш
О. О. Большакова
Повний текст Ухвали складено 17.08.2017р.