15 серпня 2017 рокуЛьвів№ 876/7125/17
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Святецького В.В.
суддів Гудима Л.Я., Довгополова О.М.,
з участю секретаря судового засідання Болюк Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 травня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, Управління патрульної поліції у м. Тернополі про скасування постанови,-
20 січня 2017 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, Управління патрульної поліції у м. Тернополі, в якому просив скасувати постанову серії АР № 580697 від 18.01.2017 року про накладення на позивача адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн, а провадження у справі закрити.
Постановою від 29 травня 2017 року Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області у задоволенні позову відмовив.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що притягнення його до адміністративної відповідальності є безпідставним. Так, зазначає, що під час руху у автомобілі періодично виникала несправність фар ближнього світла, а тому він рухався зі швидкістю 30 км/год якомога коротшим шляхом до місця стоянки, використовуючи періодично дальнє світло і габаритні ліхтарі в умовах достатньої видимості в освітленому Тернополі, що дозволяється згідно п. 31.5 і п. 31.6 ПДР та не тягне за собою адміністративної відповідальності.
Тому, твердження суду про те, що із відеозапису реєстратора події вбачається, що він в темну пору доби керував автомобілем марки «TOYOTA COROLLA SEDAN» номерний знак НОМЕР_2, у якого не було увімкнуто режим ближнього світла фар, а лише габаритні вогні, є безпідставним. Навпаки, оглянувши відеозапис цієї події в судовому засіданні, апелянт заявив, що саме в цей момент у його автомобілі горить ближнє світло фар, а тому він не порушив Правил дорожнього руху.
Таким чином, вважає, що факт руху автомобіля апелянта в момент відеореєстрації без увімкнутого режиму ближнього світла фар не було доведено належними та допустимими доказами, якими за таких обставин міг бути лише висновок спеціалістів після відповідного дослідження СВІТЛІ фар мого автомобіля, до чого суд схиляв сторону відповідачів у судовому засіданні.
З огляду на викладене, відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Суд першої інстанції встановив та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до постанови серії АР №580697 від 18.01.2017 року, винесеної інспектором роти №1 батальйону Управління патрульної поліції в м. Тернополі Пец М.О., ОСОБА_1 18.01.2017 року 0 22 год 40 хв, керуючи автомобілем «TOYOTA COROLLA SEDAN 1.3» номерний знак НОМЕР_3 та рухаючись по вул. Енергетична в м. Тернополі в темну пору доби керував транспортним засобом, у якого не були увімкнені фари в режимі ближнього світла.
Вказаною постановою ОСОБА_1 притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.2 ст. 122 КУпАП та підданий стягненню у вигляді штрафу в розмірі 425 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що з наданого відповідачем відеозапису дійсно підтверджується вчинення позивачем правопорушення, а доводи позивача про технічну несправність автомобіля не знайшли свого підтвердження протягом судового розгляду.
Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, відповідають фактичним обставинам справи, нормам матеріального права та є правильними.
Згідно ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням ПДР його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
За змістом пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, діяння, які є адміністративними правопорушеннями.
Поняття адміністративного правопорушення викладено в частині першій статті 9 КУпАП, за змістом якої адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Так, згідно з приписами ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За змістом частин 2 та 4 ст. 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі. У випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 122 КУпАП порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.
Так, у відповідності до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозаписуючих засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Як вбачається з відеозапису з нагрудного відеореєстратора поліцейського, долученого відповідачем до матеріалів справи, фари ближнього світла у автомобілі позивача дійсно увімкнені не були, натомість включені габаритні вогні.
В позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що у його транспортному засобі під час руху 18 січня 2017 року періодично виникала несправність фар ближнього світла, отже йому було відомо про те, що фари у автомобілі не працюють у режимі ближнього світла належним чином.
Згідно вимог п. 19.1 Правил дорожнього руху України у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості незалежно від ступеня освітленості дороги, а також у тунелях на транспортному засобі, що рухається, повинні бути ввімкнені такі світлові пристрої:
а) на всіх механічних транспортних засобах - фари ближнього (дальнього) світла;
б) на мопедах (велосипедах) і гужових возах (санях) - фари або ліхтарі;
в) на причепах та транспортних засобах, що буксируються, - габаритні ліхтарі
Позивач стверджує, що після виявлення несправності у транспортному засобі він рухався зі швидкістю 30 км/год до найближчого місця стоянки, чергуючи вмикання дальнього світла фар та габаритних вогнів та прямуючи до найближчого місця стоянки якомога коротшим шляхом по освітленій ділянці дороги дотримуючись вимог пунктів 31.5 та 31.6 ПДР України.
Згідно вимог п. 31.5 ПДР України у разі виникнення у дорозі несправностей, зазначених у п. 31.4 цих Правил (у даному випадку - п.31.4.3 а) ПДР України), водій повинен вжити заходів для їх усунення, а якщо це зробити неможливо - рухатися якомога коротшим шляхом до місця стоянки або ремонту, дотримуючись запобіжних заходів з виконанням вимог пунктів 9.9 і 9.11 цих Правил.
Відповідно до п. 9.9 Правил дорожнього руху аварійна світлова сигналізація повинна бути ввімкнена:
а) у разі вимушеної зупинки на дорозі;
б) у разі зупинки на вимогу поліцейського або внаслідок засліплення водія світлом фар;
в) на механічному транспортному засобі, що рухається з технічними несправностями, якщо такий рух не заборонено цими Правилами;
г) на механічному транспортному засобі, що буксирується;
ґ) на механічному транспортному засобі, позначеному розпізнавальним знаком "Діти", що перевозить організовану групу дітей, під час їх посадки чи висадки;
д) на всіх механічних транспортних засобах колони під час їх зупинки на дорозі;
е) у разі скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
Як вбачається з відеозапису, позивачем не було вжито заходів, передбаченими п.9.9 ПДР України, тобто не було увімкнено аварійну світлову сигналізацію під час керування транспортним засобом із технічною несправністю.
Враховуючи наведене, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку щодо правомірності постанови інспектора УПП у м. Тернополі., оскільки остання постановлена у відповідності до вимог наведених приписів КУпАП, а вина позивача у порушенні Правил дорожнього руху, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 122 КУпАП повністю підтверджується відеозаписом та поясненнями самого позивача.
Відповідно до ч.1 ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
В п. 1 ст. 69 КАС України вказано, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
В п. 1 ст. 71 КАС України вказано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ст. 76 КАС України пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників про відомі їм обставини, що мають значення для справи, оцінюються поряд з іншими доказами у справі.
Відповідно до національного законодавства та практики ЄСПЛ в справах «Танрікулу проти Туреччини» і «Ґюль проти Туреччини» та інших відповідач використав і вичерпав усі необхідні засоби доказування для фіксування події правопорушення. Правовими актами, що регулюють спірні відносини не передбачено для відповідача використання засобу доказування, який би ним не був використаний. Судом не встановлено тієї обставини, що позивач звертався до відповідача із клопотанням заслухати його свідків чи оглянути докази, які б спростовували фіксування правопорушення відповідачем.
Відповідачем з урахуванням принципу «раціонального сумніву» доведено правові підстави для реалізації наданих йому повноважень, аналогічно цьому в справі ЄСПЛ «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03) від 3 квітня 2008 року вказано, що сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для сумніву, що відповідач діяв неправомірно. Навпаки, відповідно до п. 2 ст. 86 КАС України ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Пояснення позивача вказують лише на його намагання уникнути несприятливих для нього наслідків у зв'язку із притягненням до адміністративної відповідальності, але не вказують на неправомірність дій відповідача. Однак суд не є засобом для сторін та не толерує зловживання ними правами.
Перед судом не доведено порушення відповідачем будь-яких правових норм щодо фіксації правопорушення ним особисто, не встановлено невикористання відповідачем передбачених законом засобів доказування, обов'язковість використання яких була б встановлена законом, відхилення клопотання про дослідження доказів позивача.
Доказів упередженості відповідача щодо позивача перед судом не доведено. Підстав для сумніву щодо об'єктивності відповідача щодо позивача не вказано.
В ст. 7 КУпАП вказано, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. В тій частині, в якій суд уповноважений розглянути цей спір будь-якого порушення підстав і порядку дій відповідача не встановлено.
За вказаних обставин позов є необґрунтованим, заснованим на припущеннях, а тому не підлягає до задоволення.
При цьому колегія суддів критично оцінює твердження ОСОБА_1 в позовній заяві про те, що фари ближнього світла на його автомобілі були несправні, змінені в апеляційній скарзі, та розцінює їх намагання апелянта ухилитися від адміністративної відповідальності за скоєне ним правопорушення.
Наведені обставини спростовують доводи апеляційної скарги про невідповідність постанови суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
В силу ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.
Керуючись ст. 41, ч.3 ст. 160, ст.ст.195, 196, п. 1 ч. 1 ст.198, ст. ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 травня 2017 року у справі № 607/767/17 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.
Головуючий суддя В.В. Святецький
Судді Л.Я. Гудим
О.М. Довгополов
Ухвала в повному обсязі складена 17 серпня 2017 року.