14 серпня 2017 року справа № 334/55/17 (2-а/334/206/17)
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Юрко І.В., суддів: Олефіренко Н.А., Шальєвої В.А.,
за участю секретаря судового засідання: Спірічев Я.В.,
за участі представника позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя на постанову Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 11 травня 2017 року у справі № 334/55/17 за позовом ОСОБА_2 до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя про визнання дій протиправними та зобов'язання поновити виплату пенсії, -
Позивач 05.01.2017 року звернулась до Ленінського районного суду м.Запоріжжя з позовом до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя, в якому просила визнати протиправними дії відповідача щодо припинення їй виплати пенсії по інвалідності з 20.10.2016 року та зобов'язати пенсійний орган поновити їй з 20.10.2016 року виплату пенсії по інвалідності.
Постановою Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 11 травня 2017 року позов задоволено.
Визнано протиправними дії управління Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя щодо припинення ОСОБА_2 виплату пенсії по інвалідності з 20.10.2016 року.
Зобов'язано управління Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя поновити ОСОБА_2 з 20.10.2016 року виплату пенсії по інвалідності, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Позивач та представник відповідача у судове засідання апеляційної інстанції не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідно до вимог частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, та явка яких у відповідності до статті 120 Кодексу адміністративного судочинства України не визнавалась судом обов'язковою, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Відповідно до статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Позивач - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, працювала на посаді судді господарського суду Запорізької області. На підставі постанови Верховної Ради України від 22.09.2016 року №1600- VIII «Про звільнення суддів» та наказу господарського суду Запорізької області від 19.10.2016 року №34-К звільнена у відставку.
На підставі заяви від 20.10.2016 року пенсійним органом призначено позивачу щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, відповідно до Закону України «Про судоустрій та статус суддів».
З 17.04.2014 року позивач перебувала на обліку в Правобережному об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України м.Запоріжжя та отримувала пенсію по інвалідності, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ( ІІ група загального захворювання).
24.11.2016 року позивач звернулась до пенсійного органу з заявою про поновлення їй виплати пенсії по інвалідності (а.с.7-9).
Листом №335/К-1 від 01.12.2016 року пенсійний орган про відмову у поновленні виплати пенсії по інвалідності. Відмова обґрунтована тим, згідно зі ст.10 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» (далі по тексту - Закон №1058-IV) особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Не погодившись з таким рішенням пенсійного органу, позивач оскаржила його до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до Закону № 1058-IV позивач є непрацездатною особою за станом здоров'я, а не як особа, яка досягла пенсійного віку та має право на вибір пенсії. Тому позивач, як суддя у відставці - не пенсіонер, а інвалід, і має право, крім довічного грошового утримання судді у відставці, отримувати і пенсію як інвалід.
Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Даючи правову оцінку вищевикладеним обставинам, колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду, з огляду на наступне.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам визначає Закон №1058-ІV.
Згідно ч.3 ст.4 Закону №1058-ІV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються види пенсійного забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення.
Згідно з ч.1 ст.4 Закону №1058-ІV до законодавства про пенсійне забезпечення в Україні крім Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення належать, і закони, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і недержавного пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону №1058-ІV передбачено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених зазначеним Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються види пенсійних виплат, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.8 вказаного Закону право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України «Про пенсійне забезпечення» - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей.
Таким чином, право на отримання пенсій відповідно до цього закону мають особи, за умови, якщо вони не отримують щомісячне довічне грошове утримання з інших джерел.
На зазначені норми Закону місцевий суд не звернув уваги, чим допустив порушення норм матеріального права. Його висновок про те, що жодна норма законів не містить заборони отримувати одночасно пенсію по інвалідності та щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці суперечить положенням п.2 ст.8 Закону №1058-ІV. Слід підкреслити, що саме за нормами Закону №1058-ІV позивач просив виплачувати йому пенсію по інвалідності, та й інших законів, які регламентують виплату такої пенсії, не існує.
Право вибору пенсійних виплат передбачене ст.10 Закону №1058-ІV і статтею 6 Закону №1788-XII, і означає, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором, особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Розділом IV Закону №1058-ІV та ст.ст.23-37 Закону №1788-XII визначені умови та порядок призначення та виплати пенсії по інвалідності.
Статтею другою Закону України від 21 березня 1991 року №875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі по тексту - Закон №875-XII) передбачено, що інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист. Дискримінація за ознакою інвалідності забороняється.
Статтею четвертою Закону №875-XII передбачено, що соціальний захист інвалідів є складовою діяльності держави щодо забезпечення прав і можливостей інвалідів нарівні з іншими громадянами та полягає у наданні пенсії, державної допомоги, компенсаційних та інших виплат, пільг, соціальних послуг, здійсненні реабілітаційних заходів, встановленні опіки (піклування) або забезпеченні стороннього догляду.
Відповідно до ст.9 Закону №1058-ІV встановлено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:
1) пенсія за віком;
2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства);
3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до ст.23 Закону №1788-XII встановлено, що пенсії по інвалідності призначаються в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату здоров'я, внаслідок:
а) трудового каліцтва або професійного захворювання;
б) загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства).
Призначення щомісячного грошового утримання на час виходу позивача у відставку було врегульоване статтею 141 Закону України від 7 липня 2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі по тексту - Закон №2453-VI), якою встановлено, що судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 роки, виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України «Про державну службу», або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.
Суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на одержання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, пенсії на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу».
Довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Аналіз статті 141 Закону №2453-VI, норм Законів №1058-ІV, №3723-XII свідчить про те, що статтею 141 Закону №2453-VI встановлено можливість вибору суддею, який пішов у відставку та має не менш ніж двадцятирічний стаж суддівської роботи, одного з двох варіантів соціального забезпечення за настання зазначеного юридичного факту (оформлення виходу у відставку) - отримання пенсії з урахуванням віку та стажу роботи на умовах, визначених статтею 37 Закону №3723-XII, або щомісячного довічного грошового утримання у відповідних відсотках (від 80 до 90 - залежно від стажу роботи на посаді судді) від заробітної плати працюючого на аналогічній посаді судді.
Позивач скористався правом отримання щомісячного довічного грошового утримання, яке виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України, тобто, з інших джерел, що передбачено п.2 ч.1 ст.8 Закону №1058-ІV, і є забороною для призначення і виплати йому пенсії по інвалідності за цим же законом.
Таким чином, за наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку що дії Управління в даному випадку є правомірними та відповідають вимогам чинного законодавства.
Крім того, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог є помилковим, оскільки відповідно до вищевказаних норм, у судді, який вийшов у відставку, виникає право вибору на отримання пенсії чи щомісячного довічного грошового утримання, тобто не передбачено можливість одночасного отримання і пенсії, в тому числі за інвалідності, і щомісячного довічного грошового утримання.
Аналогічну за суттю правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 20.11.2012 року по справі № 21-360а12.
Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції постановлене судове рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права, що у відповідності до ст.202 КАС України є підставою для скасування постанови суду першої інстанції з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя на постанову Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 11 травня 2017 року у справі № 334/55/17 задовольнити.
Постанову Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 11 травня 2017 року у справі № 334/55/17 скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_2 до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя про визнання дій протиправними та зобов'язання поновити виплату пенсії відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі.
В повному обсязі постанову складено 14 серпня 2017 року.
Головуючий суддя: І.В. Юрко
Суддя: Н.А. Олефіренко
Суддя: В.А. Шальєва