16 серпня 2017 року м. ПолтаваСправа № 816/399/17
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Канигіної Т.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом
позивача ОСОБА_1
до відповідачів 1. Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області 2. Кременчуцького міського відділу Управління МВС України в Полтавській області 3. Головного управління Національної поліції в Полтавській області 4. Кременчуцького відділу поліції Головного Управління Національної поліції в Полтавській області
третя особа Головне управління казначейської служби України у Полтавській області
про визнання протиправними та скасування наказів, стягнення коштів, поновлення на роботі
10.03.2017 ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області (надалі - Ліквідаційна комісія УМВС України в Полтавській області, відповідач-1), Кременчуцького міського відділу Управління МВС України в Полтавській області (надалі - Кременчуцький міський відділ, відповідач-2), Головного управління Національної поліції в Полтавській області (надалі - ГУНП в Полтавській області, відповідач-3), Кременчуцького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області (надалі - Кременчуцького відділу поліції, відповідач-4), третя особа: Головне управління казначейської служби України у Полтавській області (надалі - третя особа) про визнання протиправними та скасування наказів, стягнення коштів, поновлення на роботі, а саме просить (з урахуванням уточнень позовних вимог від 22.06.2017):
- визнати протиправним та скасувати наказ Ліквідаційної комісії УМВС України в Полтавській області № 687 о/с від 25.01.2017 у частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ України відповідно до пункту 64 "г" (через скорочення штатів) з 08.11.2015 у запас Збройних Сил;
- поновити ОСОБА_1 на посаді дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Кременчуцького міського відділу;
- зобов'язати Ліквідаційну комісію УМВС України в Полтавській області та ГУНП в Полтавській області вирішити питання щодо прийняття ОСОБА_1 на службу в поліції відповідно до пункту 9 Розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію";
- зобов'язати Ліквідаційну комісію УМВС України в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове утримання за час вимушеного прогулу з 25.01.2017 по день поновлення на роботі;
- зобов'язати Ліквідаційну комісію Управління МВС України в Полтавській області зарахувати до вислуги років (стажу) проходження публічної служби ОСОБА_1 в органах внутрішніх справ України з 07.11.2015 по 30.12.2016.
В обгрунтування адміністративного позову ОСОБА_1 зазначив щодо протиправності оскаржуваного наказу, оскільки постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 08.11.2016 у справі № 816/322/16 підтверджено бажання позивача працювати в органах поліції.
Позивач надав до суду клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження /а. с. 147/.
Відповідачі -1,2,4 у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, правом надати до суду заперечення не скористалися.
Представник відповідача-3 у судове засідання з'явився, проти задоволення адміністративного позову заперечував.
Відповідачі-1, 3 заперечують проти задоволення адміністративного позову, оскільки, за твердженням ГУПН в Полтавській області, відсутня законодавча визначена можливість переведення позивача з органів внутрішніх справ до органів поліції, оскільки відповідно до пункту 10 розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію" працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. За доводами відповідача-3, ОСОБА_1 може бути прийнятий до поліції після подання відповідної заяви та лише за конкурсом, що не було зроблено позивачем. У зв'язку з чим ОСОБА_1 звільнено через скорочення штатів.
Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених статтею 128 Кодексу адміністративного судочинства України, а також відсутність потреби заслухати свідка або експерта, суд ухвалив розглянути справу у порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновків щодо наявності підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 18.11.2002 проходив службу в органах внутрішніх справ.
Наказом Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, за підписом голови Ліквідаційної комісії, № 687 о/с від 25.01.2017 ОСОБА_1 (М-196410) лейтенанта міліції дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Кременчуцького міського відділу УМВС України в Полтавській області звільнено згідно з пунктами 10 та 11 Розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію" та відповідно до Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ з 08.11.2015 у запас Збройних Сил за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів) /а. с. 51/.
Позивач не погодився з указаним наказом, у зв'язку з чим звернувся до суду з цим позовом.
Оцінюючи обґрунтованість позовних вимог, суд виходить з такого.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з пунктом 10 Розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" № 580-VIII від 02.07.2015 працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.
Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Пунктом 64 "г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (у редакції постанови Кабінету Міністрів України №885 від 28.10.2015, чинної на день звільнення) передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.
Таким чином, вищезазначені норми (пункти 10 та 11 Розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію" та пункт 64 "г" Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ), на які йдеться посилання у спірному наказі, містять три підстави для звільнення особи зі служби через скорочення штатів, а саме: 1) при відмові працівника міліції від проходження служби в поліції; 2) неприйнятті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення; 3) при відсутності можливості подальшого використання на службі.
Отже, при вирішенні питання щодо звільнення за скороченням штату начальник органу зобов'язаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, що звільняється та виявила бажання проходити службу в поліції.
Відповідно до пункту 9 Розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.
Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.
Відповідно до пункту 8 зазначеного Розділу ХІ вказаного Закону з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.
У пункті 1 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім: 1) пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування (перше опублікування 06.08.2015), таким чином пункт 9 набрав чинності з 07.08.2015; відповідно, 3-х місячний термін з дня опублікування сплинув 06.11.2015.
Водночас законодавець визначив, що працівник міліції може реалізувати своє право на проходження служби в поліції за умови виявлення такого бажання в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, тобто, починаючи з 06.08.2015 по 06.11.2015 включно.
Таким чином, з аналізу пункту 9 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліції" випливає, що передумовою видання наказу про призначення особи на посаду в поліцію є отримання від цієї особи згоди.
Отже, визначальною умовою для проходження служби в поліції є згода на це самого працівника, водночас пунктом 9 Розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" форму такої згоди не визначено. У зв'язку з чим суд дійшов висновку, що така згода може бути визначена в довільній формі. При цьому, начальник органу зобов'язаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, що звільняється та виявила бажання проходити службу в поліції.
Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Так, постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 08.11.2016 у справі № 816/322/16 адміністративний позов ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Ліквідаційної комісії Кременчуцького міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов'язання вчинити дії задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області № 625 о/с від 06.11.2015 в частині звільнення ОСОБА_1 (М-196410) лейтенанта міліції, дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Кременчуцького міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ з 06.11.2015; поновлено ОСОБА_1 на посаді дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Кременчуцького міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області з 07.11.2015; зобов'язано Кременчуцький міський відділ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 07.11.2015 по 08.11.2016 з відповідним відрахуванням обов'язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів; зобов'язано ГУПН в Полтавській області вирішити питання щодо прийняття ОСОБА_1 на службу в поліцію відповідно до пункту 9 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію"; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Указана постанова суду набрала законної сили 27.02.2017.
Постановою суду в справі №816/322/16 встановлено, що позивач у встановлений термін виявив згоду на проходження служби в поліції, що відповідно до пункту 9 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "про Національну поліцію" є підставою для прийняття його на службу до поліції, за умови, якщо він відповідає передбаченим цим Законом вимогам.
Однак із незалежних від позивача причин його рапорт щодо проходження служби в поліції не надійшов до органу внутрішніх справ, у якому працював позивач, та не був розглянутий у встановленому порядку.
Так, суд дійшов висновку, що оскільки вищезгаданий рапорт не був належно зареєстрований та розглянутий уповноваженим органом, то були відсутні підстави для прийняття наказу від 06.11.2015 № 625 о/с в частині звільнення з посади ОСОБА_1 - дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Кременчуцького міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, а тому спірний наказ підлягав скасуванню.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання постанови суду в справі № 816/322/16 УМВС України в Полтавській області прийнято наказ за підписом голови ліквідаційної комісії від 30.12.2016 № 685 о/с, яким скасовано пункт наказу УМВС України в Полтавській області від 06.11.2015 № 625 о/с про звільнення з органів внутрішніх справ за пунктом 64 "г" ОСОБА_1 та поновлено лейтенанта міліції ОСОБА_1 на посаді дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Кременчуцького міського відділу з 07.11.2015 з виплатою середньоденного грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць /а.с. 50/.
Оскаржуваним наказом позивача звільнено зі служби з органів внутрішніх справ з 08.11.2015.
Суд зазначає, що громадянам згідно зі статтею 43 Конституції України гарантується захист від незаконного звільнення.
Згідно з частинами першою - третьою статті 49-2 Кодексу законів про працю України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Суд звертає увагу, що відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" при розгляді спорів про звільнення у зв'язку із скороченням штатів суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Так, ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25.04.2017 зобов'язано відповідачів надати до суду докази на підтвердження повідомлення позивача щодо наступне вивільнення.
Водночас відповідач-1 у письмових запереченнях на адміністративний позов зазначив, що повідомлення ОСОБА_1 про майбутнє звільнення через скорочення штатів здійснено згідно з пунктом 8 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію", відповідно до якого, за твердженням відповідача-1, ОСОБА_1 вважається попередженим про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів з моменту опублікування Закону України "Про Національну поліцію", а саме: з 06.08.2015 /а.с. 42/.
Проте суд зазначає, що оцінку зазначеному попередженню надано у межах адміністративної справи № 816/322/16, оскільки, попередивши таким чином ОСОБА_1 про можливе майбутнє звільнення, УМВС України в Полтавській області прийнято оскаржуваний у межах адміністративної справи № 816/322/16 наказ від 06.11.2015 № 625 о/с про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ у зв'язку із скороченням штатів.
Суд звертає увагу, що відповідачами не надано до суду інших доказів щодо повідомлення ОСОБА_1 про наступне вивільнення після його поновлення на посаді з 07.11.2015 згідно з наказом УМВС України в Полтавській області від 30.12.2016 № 685 о/с.
Отже, позивач звільнений з органів внутрішніх справ без додержання вимог статті 49-2 Кодексу законів про працю України, оскільки ОСОБА_1 не був належним чином попереджений про наступне вивільнення працівників через скорочення штатів.
Також суд не бере до уваги доводи відповідача-1 щодо ліквідації Кременчуцького міського відділу УМВС України в Полтавській області як юридичної особи без правонаступника /а.с. 42/. Так, за твердженням відповідача-1, ОСОБА_1 звільнений із займаною посади відповідно до статті 240-1 Кодексу законів про працю України.
Цією статтею визначено, що у разі, коли працівника звільнено без законної підстави або з порушенням встановленого порядку, але поновлення його на попередній роботі неможливе внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника), виплатити працівникові заробітну плату за весь час вимушеного прогулу. Одночасно орган, який розглядає трудовий спір, визнає працівника таким, якого було звільнено за пунктом 1 статті 40 цього Кодексу. На такого працівника поширюються пільги і компенсації, передбачені статтею 49-3 цього Кодексу для вивільнюваних працівників, а його зайнятість забезпечується відповідно до Закону України "Про зайнятість населення".
Відповідно до положень частини першої статі 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняє свою діяльність, передаючи все своє майно, права та обов'язки іншим юридичним особам - правонаступникам внаслідок реорганізації (через злиття, приєднання, поділ, перетворення) або ліквідації.
Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (частина друга статті 104 Цивільного кодексу України).
Водночас суд звертає увагу, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань /а.с. 150/ Кременчуцький міський відділ перебуває в стані припинення, тобто до реєстру не внесено запис про припинення юридичної особи.
Крім того, суд звертає увагу на те, що, як вищезазначено, наказом УМВС України в Полтавській області від 30.12.2016 позивача поновлено на службі в органах внутрішніх справ, водночас наказом УМВС України в Полтавській області від 25.01.2017 звільнено зі служби з 08.11.2015.
З огляду на вищевказане, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для визнання протиправним та скасування наказу УМВС України в Полтавській області від 25.01.2017 № 687 о/с про звільнення ОСОБА_1 дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Кременчуцького міського відділу УМВС України в Полтавській області з 08.11.2015.
Відповідно до пункту 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.
Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.
За таких обставин з урахуванням указаного пункту Положення, позивач підлягає поновленню на тій посаді та у тому органі, з якого він був протиправно звільнений, а саме: на посаді дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Кременчуцького МВ УМВС України в Полтавській області з 09.11.2015.
Для обчислення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу застосовується Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (надалі - Порядок №100).
З урахуванням цих норм, зокрема абзацу третього пункту 2 Порядку №100, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
Відповідно до пунктів 5, 8 розділу ІV Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 Порядку).
Крім того, положеннями розділу ІІІ Порядку №100 передбачені види виплат, які підлягають урахуванню і які не підлягають урахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу.
Указане відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 23.01.2012 (реєстраційний номер рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 21355291).
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у постанові №13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судоми законодавства про оплату праці", справляння і сплата податку з доходів громадян є обов'язком роботодавця та працівника.
З огляду на те, що нарахування заробітної плати ОСОБА_1 здійснювалося Кременчуцьким міським відділом УМВС України в Полтавській області, то стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу повинно здійснюватися з Кременчуцького міського відділу УМВС України в Полтавській області.
Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність стягнути з Кременчуцького міського відділу УМВС України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 09.11.2016 по 16.08.2017 у розмірі 18716,16 грн з відповідним відрахуванням обов'язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів.
Стосовно позовної вимоги ОСОБА_1 щодо зобов'язання Ліквідаційну комісію та ГУНП в Полтавській області вирішити питання щодо прийняття ОСОБА_1 на службу в поліції відповідно до пункту 9 Розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" суд дійшов наступних висновків.
З урахуванням встановлених обставин справи, у разі незаконного звільнення за скороченням штатів належним способом захисту прав позивача є визнання протиправним та скасування наказу УМВС України в Полтавській області від 25.01.2017 № 687 о/с про звільнення ОСОБА_1, дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Кременчуцького міського відділу УМВС України в Полтавській області, з 08.11.2015. У зв'язку з чим позовні вимоги ОСОБА_1 щодо зобов'язання Ліквідаційну комісію та ГУНП в Полтавській області вирішити питання щодо прийняття ОСОБА_1 на службу в поліції відповідно до пункту 9 Розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання Ліквідаційну комісію УМВС України в Полтавській області зарахувати до вислуги років (стажу) проходження публічної служби ОСОБА_1 в органах внутрішніх справ України з 07.11.2015 по 30.12.2016, суд зазначає таке.
Судове рішення повинно бути наслідком чинного правового регулювання та спрямовано на відновлення порушених прав, свобод та інтересів. Виходячи зі змісту законодавства, воно не може в майбутньому регулювати суспільні відносини.
Таким чином, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення вказаних позовних вимог, оскільки вони є передчасними.
Крім того, позивач просить суд відшкодувати витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту.
Частиною першою статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду (частина третя статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України).
Статтею 91 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її представнику сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.
Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).
Позивачем надано до суду квиток на автобус, маршрут: Кременчук - Полтава /а.с. 149/.
Водночас суд звертає увагу на те, що у вказаному квитку не зазначено дату.
Таким чином, не можливо встановити, що сума, зазначена у квитку, понесена позивачем у зв'язку з прибуттям до суду.
Отже, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення вимог позивача про стягнення витрат, пов'язаних із прибуттям до суду.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
З огляду на викладене, відповідач-1 як суб'єкт владних повноважень, на якого частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій та рішень, не довів суду правомірність свого рішення.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Пунктом 2, 3 частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
За таких обставин суд вважає за необхідне допустити постанову до негайного виконання в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.
Керуючись статтями 2, 7-11, 17, 71, 158-163, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Кременчуцького міського відділу Управління МВС України в Полтавській області, Головного управління Національної поліції в Полтавській області, Кременчуцького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області, третя особа: Головне управління казначейської служби України у Полтавській області про визнання протиправними та скасування наказів, стягнення коштів, поновлення на роботі задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області № 687 о/с від 25.01.2017 в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ України відповідно до пункту 64 "г" (через скорочення штатів) з 08.11.2015 у запас Збройних Сил.
Поновити ОСОБА_1 на посаді дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Кременчуцького міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області з 09.11.2015.
Стягнути з Кременчуцького міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 09.11.2016 по 16.08.2017 у розмірі 18716,16 грн (вісімнадцять тисяч сімсот шістнадцять гривень шістнадцять копійок) з відповідним відрахуванням обов'язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Постанову в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з розрахунку за один місяць допустити до негайного виконання.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Т.С. Канигіна