Справа № 520/9261/16-ц
Провадження № 2-п/520/158/17
16.08.2017
Київський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого - судді Калініченко Л.В.
при секретарі Єгорової Н.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі заяву представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 9 лютого 2017 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 9 лютого 2017 року частково задоволений позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 15000 гривень, моральної шкоди у розмірі 1000 гривень, вирішено питання щодо стягнення судового збору.
16 червня 2017 року представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 звернувся до Київського районного суду м. Одеси з заявою, в якій просив скасувати заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 9 лютого 2017 року.
У судовому засіданні представник ОСОБА_2 заяву підтримав, з посиланням на наступні обставини. Так він вважав, що відомості викладені у висновку судового експерта Вітвіцького І.І. щодо визначення ринкової вартості пошкодженого транспортного засобу, а саме автомобілю ВАЗ 2121, 1983 року у розмірі еквівалентній 2316 доларів США не відповідає дійсності, у підтвердження чому представив витяги з інтернет ресурсів, в яких вартість аналогічних транспортних засобів складає еквівалент від 1440 до 1600 доларів США. Крім того він посилався на те, що постановляючи рішення судом не було враховано п. 9 Постанови Пленуму ВСУ № 6 від 27 березня 1992 року, а саме, що при вирішенні вимог про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватися за призначенням, але має певну цінність, суд одночасно повинен обговорити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду.
ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_1 категорично заперечували проти задоволення заяви.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши: заяву про перегляд заочного рішення та докази, додані до неї, матеріали цивільної справи №520\9261\16-ц, суд вважає, що заява про перегляд заочного рішення суду не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 231 ЦПК України заява про перегляд заочного рішення суду розглядається в судовому засіданні. Неявка особі, належним чином повідомлених про час та місце засідання не перешкоджає розгляду заяви.
Згідно з ч.1.ст.232 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Для скасування заочного рішення суду необхідно встановити не лише поважність причин неявки відповідача у судове засідання, а й те, що аргументи щодо обставин справи впливали на правильне її вирішення. Лише при встановлення цих двох умов у суду є підставі для скасування заочного рішення суду.
Таким чином, з урахуванням того, що підставою для скасування заочного рішення може бути тільки наявність одночасно усіх умов, встановлених ч. 1.ст.232 ЦПК України, а саме: доведеність обставин, що: відповідач не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
У судовому засіданні встановлено, що 16 серпня 2016 року ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси відкрито провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 та ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Копію ухвали про відкриття провадження у справі, а також позовну заяву з додатками ОСОБА_2 отримав 3 вересня 2016 року (а.с. 74).
За час розгляду справи представником ОСОБА_2 неодноразово подавалися клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили постанови судді Київського районного суду м. Одеси від 7 вересня 2016 року про закриття справи за адміністративним правопорушенням за ст. 124 КУпАП стосовно ОСОБА_2 на підставі ст. 38 КУпАП.
Постановою судді апеляційного суду Одеської області від 14 листопада 2016 року - постанова судді Київського районного суду м. Одеси від 7 вересня 2016 року про закриття справи за адміністративним правопорушенням за ст. 124 КУаП стосовно ОСОБА_2 на підставі ст. 38 КУпАП залишена без змін.
27 січня 2017 року ОСОБА_4 подав уточнену позовну заяву, в якій з врахуванням висновків, викладених в постановах суддів апеляційного суду Одеської області від 14 листопада 2016 року (а.с. 119-120), та від 16 січня 2017 року (а.с. 125-128), просив стягнути матеріальну та моральну шкоду з ОСОБА_2
Суд вважає за необхідно зазначити, що ОСОБА_2 належним чином сповіщався про кожне судове засідання, отримуючи судові повістки за зареєстрованим місцем проживання, що підтверджується поштовими повідомленнями (а.с. 74, 96, 97, 104, 121, 122, 123), жодного разу у судові засідання не з'являвся, не подавав будь-яких клопотання про витребування доказів, не надав заперечень щодо позову.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що у поданій заяві відсутні будь-які посилання на докази, які на думку суду мали б суттєве значення для вирішення даної справи. Так, в якості доказу невідповідності відомостей, викладених у висновку судового експерта Вітвіцького І.І. щодо визначення ринкової вартості пошкодженого транспортного засобу, а саме автомобілю ВАЗ 2121, 1983 року випуску, у розмірі еквівалентній 2316 доларів США, представлені витяги з інтернет ресурсів, в яких вартість аналогічних транспортних засобів складає еквівалент від 1440 до 1600 доларів США, однак суд вважає за необхідне звернути увагу, що в даних витягах міститься інформація щодо вартості транспортних засобів станом на червень 2017 року, тоді як висновок експерта був складений 4 квітня 2016 року, тому суд не можу прийняти дані витяги, в якості належних доказів невідповідності висновку експерта.
Що стосується іншої правової підстави, викладеної в заяві представника ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення, а саме не врахування п. 9 Постанови Пленуму ВСУ № 6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Так у судовому засіданні, встановлено, що ОСОБА_4 звернувся до ОСОБА_2 з позовом про часткове відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої транспортному засобу ВАЗ 2121, 1983 року випуску, у зв'язку з тим, що частину шкоди було виплачено ОСОБА_4 у відповідності до п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховою компанією АТ «СК»АХА Страхування» у розмірі 45493 гривень.
Відповідно п. 15 Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 1 березня 2013 року - ухвалюючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватися за призначенням, але має певну цінність, суд з урахуванням принципу диспозитивності, тобто за заявою заподіювача шкоди, одночасно повинен вирішити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду.
Однак, як вже неодноразово зазначав суд, ОСОБА_2 у судові засідання не з'являвся без поважних причин, та з такою заявою до суду не звертався, у зв'язку з чим суд був позбавлений можливості розглянути дане питання.
При викладених обставинах та керуючись ст. 231, 232 ЦПК України, суд
У задоволені заяви представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 9 лютого 2017 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, відмовити.
Ухвала суду окремому оскарженню не підлягає та може бути оскаржена до апеляційного суду Одеської області через Київський районний суд м. Одеси тільки разом з судовим рішенням по цій справі
Головуючий Калініченко Л. В.