про повернення позовної заяви
"16" серпня 2017 р.№ 916/2003/17
Суддя Желєзна С.П., розглянувши матеріали вх.№2114/17
за позовом: публічного акціонерного товариства „Всеукраїнський акціонерний банк” в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ОСОБА_1
до: селянського (фермерського) господарства „Евріка”
про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Публічне акціонерне товариство комерційний банк „Всеукраїнський акціонерний банк” в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ОСОБА_1 (далі по тексту - ПАТ „Всеукраїнський акціонерний банк”; ПАТ „ВіЕйБі Банк”) звернулось до господарського суду Одеської області із позовом до селянського (фермерського) господарства „Евріка” про звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 25.12.2007р. шляхом його продажу на підставі договору купівлі-продажу в рахунок погашення заборгованості селянського (фермерського) господарства „Евріка” за кредитним договором №20/07- SME від 25.12.2007р. у розмірі 4 397 743,92 грн.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 57 ГПК України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку та розмірі.
Положеннями ст. 44 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
В свою чергу, у відповідності до ст.ст. 1 - 3 Закону України „Про судовий збір” від 08.07.2011р. № 3674-VI (з наступними змінами та доповненнями) судовим збором є збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат. Платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду. Судовий збір справляється зокрема за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.
Положеннями ст. 55 ГПК України визначено, що ціна позову визначається: 1) у позовах про стягнення грошей - стягуваною сумою або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; 2) у позовах про витребування майна - вартістю майна, що витребується; 3) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою усіх вимог; 4) у позовах про стягнення іноземної валюти - в іноземній валюті та у гривнях відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову. В ціну позову включаються також вказані в позовній заяві суми неустойки (штрафу, пені), а якщо вони не вказані, - суми їх, визначені суддею. Ціну позову вказує позивач. У випадках неправильного зазначення ціни позову вона визначається суддею.
Статтею 4 Закону України „Про судовий збір” встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлено ставку судового збору в сумі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат, а за подання позовної заяви немайнового характеру встановлено ставку - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Положеннями ст. 7 Закону України „Про державний бюджет України на 2017 рік” від 21 грудня 2016 року за N 1801-VIII встановлено, що у 2017 році прожитковий мінімум для працездатної особи з 1 січня 2017 року становить 1600 гривень.
Приписами ст. 55 ГПК України та ст. 4 Закону України „Про судовий збір” визначено порядок встановлення суми судового збору, яка підлягає сплаті до державного бюджету України, в залежності від характеру позовних вимог, які, як зазначалось вище, можуть бути майновими та немайновими. При цьому, основним критерієм відмежування позовних вимог майнового характеру від немайнового є грошова оцінка таких вимог.
Відповідно до абзацу 1 п. 6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізовано суду із розгляду цивільних і кримінальних справ „Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин” від 30 березня 2012 року N 5 (з наступними змінами та доповненнями) вимога заставодержателя про звернення стягнення на предмет застави оплачується судовим збором як вимога немайнового характеру, якщо така вимога пред'явлена після вирішення вимоги про виконання основного зобов'язання (стягнення заборгованості тощо). Вимога заставодержателя про звернення стягнення на предмет застави, пред'явлена до звернення до суду з вимогою про виконання основного зобов'язання, оплачується судовими збором як вимога майнового характеру. При цьому ціна позову визначається розміром виконання, на яке претендує заставодержатель за рахунок заставленого майна.
З матеріалів справи вбачається, що постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.06.2009р. по справі № 16/26-09-968 позовні вимоги відкритого акціонерного товариства „Всеукраїнський ОСОБА_2 „ВіЕйБі Банк” до селянського (фермерського) господарства „ЕВРІКА” про стягнення 1105293,51 грн. були задоволені у повному обсязі, присуджено до стягнення на користь позивача заборгованість за кредитним договором №20/07-SME від 25.12.2007р.у розмірі 1 000 000,00 грн. та пеню у розмірі 105 293,51 грн.
Враховуючи, що ПАТ „Всеукраїнський акціонерний банк” право на стягнення кредитної заборгованості було реалізовано у судовому порядку, господарський суд доходить висновку, що позовні вимоги ПАТ „Всеукраїнський акціонерний банк” про звернення стягнення на предмет іпотеки, якою був забезпечений кредитний договір №20/07-SME від 25.12.2007р., є позовними вимогами немайнового характеру.
Отже, за пред'явлення даного позову, ПАТ „Всеукраїнський акціонерний банк” повинно було сплатити в дохід державного бюджету судовий збір у розмірі 1600,00 грн. як за позовну вимогу немайнового характеру.
При зверненні до господарського суду із відповідною позовною заявою ПАТ „Всеукраїнський акціонерний банк” було подано до суду клопотання (вх. №2-4325/17 від 14.08.2017р.) про відстрочення сплати судового збору. Клопотання ПАТ „Всеукраїнський акціонерний банк” обґрунтовано наступним.
20.03.2015р. виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення №63 „Про початок процедури ліквідації ПАТ „Всеукраїнський акціонерний банк” та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку”, у відповідності до п. 1 якого Фондом було вирішено розпочати процедуру ліквідації ПАТ „Всеукраїнський акціонерний банк” з 20.03.2015р.
З посиланням на приписи Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” від 23 лютого 2012 року N 4452-VI (з наступними змінами і доповненнями), а також на загальновідомість обставин щодо неплатоспроможності ПАТ „Всеукраїнський акціонерний банк”, позивач просить суд відстрочити сплату судового збору, не зазначаючи при цьому розміру судового збору, який підлягає перерахуванню до державного бюджету, та строку відстрочення його сплати.
Вирішуючи питання про обґрунтованість поданого ПАТ „Всеукраїнський акціонерний банк” клопотання про відстрочення сплати судового збору, суд виходить з наступного.
В силу положень ст. 8 Закону України „Про судовий збір” враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Відповідно до п. 3.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року N 7 „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” єдиною підставою для вчинення господарським судом дій, зазначених у статті 8 Закону, є врахування ним майнового стану сторін. Клопотання про відстрочення (розстрочення) сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до господарського суду, або окремим документом. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі.
Господарський суд вправі вчинити дії, про які йдеться у статті 8 Закону України „Про судовий збір”, і зі своєї ініціативи з наведенням в ухвалі відповідних мотивів.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.
Приписами ч. 1 ст. 4 Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” визначено, що основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Згідно з ч. 1, 6 ст. 38 Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” Фонд зобов'язаний забезпечити збереження активів та документації банку, Фонд вживає передбачені законодавством заходи щодо стягнення простроченої заборгованості позичальників та інших боржників банку.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 20 Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” кошти Фонду не включаються до Державного бюджету України, не підлягають вилученню і можуть використовуватися Фондом виключно для покриття витрат, пов'язаних з виконанням покладених на Фонд функцій та повноважень, зокрема, пов'язаних з процедурою виведення неплатоспроможного банку з ринку, у межах кошторису витрат Фонду, затвердженого адміністративною радою Фонду, у тому числі витрат Фонду, передбачених частиною восьмою статті 39 цього Закону.
Вказаними вище положеннями Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” на Фонд покладено функції щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку, до яких належить проведення заходів щодо стягнення простроченої заборгованості позичальників банків, що, в тому числі, включає в себе і звернення до судових органів з цього приводу.
З огляду на викладене, господарський суд відхиляє посилання ПАТ „Всеукраїнський акціонерний банк” в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ОСОБА_1 на недостатність у останнього грошових коштів для сплати судового збору, оскільки останнім не було надано суду достатніх та належних доказів на підтвердження відсутності грошових коштів саме у Фонду, на який покладено обов'язок щодо стягнення простроченої заборгованості позичальників банку. Викладене свідчить про необґрунтованість клопотання ПАТ „Всеукраїнський акціонерний банк” в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ОСОБА_1
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 63 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо не подано доказів сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі.
Підсумовуючи зазначене вище, а також приймаючи до уваги відмову суду у задоволенні клопотання ПАТ „Всеукраїнський акціонерний банк” в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ОСОБА_1 про відстрочення сплати судового збору, господарський суд доходить висновку про наявність правових підстав для повернення позовної заяви та додатків до неї позивачу на підставі п. 4 ч. 1 ст. 63 ГПК України.
Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення допущених порушень.
Керуючись п. 4 ч. 1 ст. 63, ст. 86 ГПК України, суд, -
1. Повернути позовну заяву і додані до неї документи позивачу без розгляду.
Позовні матеріали та конверт повернути позивачу на 41 аркушах.
Відповідно до ч. 2 ст. 63, ст. 106, 111-13 ГПК України ухвалу про повернення позовної заяви може бути оскаржено в апеляційному та касаційному порядку.
Суддя С.П. Желєзна