Справа № 234/11681/17
Провадження № 3/234/1933/17
15 серпня 2017 року
Суддя Краматорського міського суду Чернобай А.О., розглянувши матеріали, які надійшли з Управління патрульної поліції в м. Краматорську та м. Слов'янську Департаменту патрульної поліції, про притягнення до адміністративної відповідальності:
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПННОМЕР_1, громадянина України, не працюючого, мешкає за адресою: м. Краматорськ, вул. Проїзна, 65,
якому роз'яснені право на відвід, ст. 63 Конституції України, права та обв'язки, передбачені ст. 268 КУпАП,
за ст. 130 ч. 1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -
29.07.2017 року об 21 год. 10 хвилин у м. Краматорськ біля вул. Краматорська буд. 43, водій ОСОБА_1 керував мопедом LEADER EX 500 Т-В, номерний знак АН АС 6457, в стані алкогольного сп'яніння. Від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку на місці відмовився, а в медичному закладі КЛПУ «Міський наркологічний диспансер м. Краматорська» з метою встановлення алкогольного сп'яніння погодився в присутності двох свідків. Огляд проводився у медичному закладі, що підтверджується висновком на стан алкогольного сп'яніння № 451, від керування транспортним засобом усунений, чим порушив вимоги п. 2.9 а ПДР України.
ОСОБА_1 у судовому засіданні свою провину не визнав та суду пояснив, що він не керував мопедом, мопед лише належить йому. За кермом був його приятель. В наркологію він їздив та здавав аналізи. Протокол підписував він та пояснення у протоколі написані ним.
Проаналізувавши обставини справи, вислухавши пояснення ОСОБА_1, оцінивши докази у їх сукупності, приходжу до наступного висновку.
Адміністративним правопорушенням згідно ч. 1 ст. 130 КУпАП визнається керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Згідно п. 2.9 а ПДР України водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Беручи до уваги диспозицію ч. 1 ст. 130 КУпАП можна констатувати, що адміністративна відповідальність наступає за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Суб'єктом адміністративного правопорушення є особа, яка управляє транспортним засобом.
Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, є керування транспортними засобами особами в стані сп'яніння, передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані сп'яніння, так само ухилення осіб, які керують транспортними засобами, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп'яніння, тобто факт керування транспортним засобом є безумовною та обов'язковою часиною складу зазначеного правопорушення, більш того, в даному випадку взагалі має преюдиціальне значення, так як в подальшому, при доведенні стану сп'яніння, така особа буде притягнута до відповідальності саме за керування транспортним засобом у такому стані.
Діюче законодавство не містить чіткого визначення самого поняття керування транспортним засобом. Виходячи з загально визначеного розуміння правової природи цього поняття та його тлумачення в юридичній літературі, під управлінням транспортним засобом слід розуміти вчинення технічних дій, пов'язаних з приведенням транспортного засобу в рух, зворушенням з місця, процесом самого руху аж до зупинки, відповідно до призначення і технічних можливостей транспортного засобу.
Відповідно до правових позицій, викладених в п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» (зі змінами та доповненнями), керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора - водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування. Для притягнення до відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп'яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважають закінченим з того моменту, коли він почав рухатись.
У судовому засіданні ОСОБА_1 суду пояснив, що він не керував транспортним засобом, а лише сидів на місці водія.
Однак, вказані свідчення спростовуються дослідженими у судовому засіданні відеоматеріалами фіксації правопорушення, з яких вбачається, що ОСОБА_1 не повідомляв працівників поліції про те, що він не керував транспортним засобом.
Крім того, з відеоматеріалів фіксації правопорушення вбачається, що мопед під керуванням ОСОБА_1 був зупинений працівниками поліції, та ОСОБА_1 знаходився за кермом мопеду, при цьому не заперечував, що вживав спиртні напої.
За таких обставин, суд не бере до уваги свідчення ОСОБА_1, надані ним у судовому засіданні, та відноситься до них критично, оскільки його свідчення спростовуються дослідженими в судовому засіданні доказами.
Невизнання провини правопорушником ОСОБА_1, суд розцінює як спосіб захисту останнього і можливість уникнути адміністративної відповідальності за вчинене правопорушення, оскільки його пояснення спростовуються сукупністю досліджених в судовому засіданні доказів.
Свідчення ОСОБА_1 у судовому засіданні, в яких він не визнає свою провину, суд вважає надуманими і неспроможними, оскільки вони суперечать даним, встановленим при судовому розгляді адміністративного правопорушення. Такі свідчення ОСОБА_1 надані з метою уникнути відповідальності за скоєне, у зв'язку з чим, ці свідчення судом не можуть бути прийняті до уваги.
Вина ОСОБА_1 у вказаному правопорушенню знайшла своє повне підтвердження в судовому засіданні та підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення, письмовими поясненнями правопорушника у протоколі, письмовими поясненнями свідків, висновком КЛПУ «Міський наркологічний диспансер м. Краматорська» № 451 від 29.07.2017 року щодо результатів огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно якого у ОСОБА_1 виявлена гостра інтоксикація внаслідок вживання алкоголю, неускладнена та відеоматеріалами фіксації правопорушення.
Тому вина особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, у скоєнні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, вважається доведеною.
Згідно довідки УПП в м. Краматорську та Слов'янську ДПП за обліками Національної автоматизовано - інформаційної системи МВС України ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, посвідчення водія не має.
На виконання вимог ст. 33 КУпАП, при накладенні адміністративного стягнення, судом враховується характер вчиненого правопорушення, особу правопорушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Вирішуючи питання про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130КУпАП, дотримуючись принципу співвідношення між тяжкістю вчиненого адміністративного правопорушення та заходом державного примусу, враховуючи умови та характер вчиненого адміністративного правопорушення, особу правопорушника, відсутність обставин, що пом'якшують відповідальність, вважаю за необхідне та достатнє для виховання особи, запобігання вчинення нових правопорушень застосувати до ОСОБА_1 адміністративне стягнення, в межах санкції ч. 1 статті 130 КУпАП, у вигляді штрафу на користь держави, але враховуючи те, що у ОСОБА_1 посвідчення водія не має, то до нього неможливо застосувати стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами.
Також приходжу до висновку, що в даному випадку таке стягнення буде достатньою мірою відповідальності для виховання особи, що вчинила дане адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також в повній мірі забезпечить запобігання вчинення нових правопорушень порушником, та повністю відповідатиме меті його застосування.
Відповідно до ст. 401 КУпАП у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення, судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення.
Тому з ОСОБА_1 необхідно стягнути на користь держави судовий збір в сумі 320грн.
Керуючись ст.ст. 33, 401, ст. 130 ч. 1 КУпАП, -
Визнати винним ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення по ст. 130 ч. 1 Кодексу України про адміністративні правопорушення України.
ОСОБА_1 піддати адміністративному покаранню у вигляді накладення штрафу у розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 10200 (десять тисяч двісті) грн. без позбавленням права керування транспортними засобами.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у сумі 320 (триста двадцять) грн.
Постанова судді набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною пятою статті 7 та частиною першою статті 287 КУпАП. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
Суддя: