Єдиний унікальний номер 229/2247/17
Номер провадження 2-а/229/85/2017
09 серпня 2017 року Дружківський міський суд Донецької області
у складі:
головуючого судді Петрова Є.В.
при секретарі Польської Д.А.
за участю представника відповідача Михайлішиної С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Дружківка адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Дружківка Донецької області про визнання дій протиправними, зобов'язання поновити виплату,
До суду звернувся позивач по справі з вимого про захист порушених прав. Свої вимоги обґрунтовував тим, що він є інвалідом 3 групи, 19.11.2014 року йому було призначено пенсію довічно. З 25.11.2014 року перебував на обліку в Управлінні пенсійного фонду м. Дружківка. До квітня 2017 року отримував пенсію. У квітні 2017 року не було нараховано щомісячну пенсію. Позивач звернувся з запитом до відповідача 11.04.2017 року. Про причини невиплати пенсії. Однак, відповіді не отримав. Вважає, що бездіяльність відповідача порушує його конституційні права і просить суд зобов'язати управління пенсійного фонду в м. Дружківка поновити виплату пенсії з моменту припинення її виплати.
В судове засідання позивач не з'явився, проте надав клопотання слухати справу без його участі, на позовних вимогах наполягав (а.с. 10).
В судове засідання з'явилась представник Управління пенсійного фонду в м. Дружківка (далі по тексту - Управління), надала заперечення, в якому зазначила, що з позовом Управління з позовними вимогами не згодне. Свої заперечення обґрунтовує наступним, так з 25.11.2014 року позивач був взятий на облік як внутрішньо переміщена особа і йому виплачувалась пенсія. Відповідно до ст. 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється, якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до Положення про Управління пенсійного фонду України в районах, містах, а також про об'єднанні управління, що затверджене Постановою Правління фонду від 22 грудня 2014 року № 28-2, управління може обслуговувати лише пенсіонерів, що мешкають на території м. Дружківка і не має повноважень щодо виплати пенсій пенсіонерам інших міст та районів як Донецької та і інших областей. Постановою КМУ від 05.11.2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» передбачено, що призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам (далі за текстом - ВПО) здійснюється за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно х порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік ВПО, затвердженим постановою КМУ від 01 жовтня 2014 р. № 509 (далі по тексту Порядок 509). У травні 2017 року УСЗН Дружківської міської ради повідомило Управління про факт скасування довідки про взяття на облік ВПО на ім'я ОСОБА_2, оскільки позивач не підтвердив факт свого проживання і реєстрації в м. Дружківка. Управлінням 30.05.2017 р. було прийнято рішення припинити виплату пенсії у зв'язку з тим, що довідка про взяття на облік ВПО було скасована. У зв'язку з цим, позивач не перебуває на обліку як ВПО в м. Дружківка, а тому в управління відсутні підстави поновляти виплату пенсії.
Суд, перевіривши матеріали справи і проаналізувавши доводи позовної заяви та наданих заперечень, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши і надавши юридичну оцінку обставинам справи, керуючись принципом верховенства права, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом установлено, що позивач ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, є інвалідом 3 групи, є пенсіонером за віком та перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Дружківка Донецької області (а.с. 11-13, 17).
Згідно довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № НОМЕР_1 від 30 травня 2017 року ОСОБА_2, зареєстрований за місцем проживання: кварт 102, б. 2АДРЕСА_1, фактичне місце проживання/перебування: вул. Шевченко, б. 126, м. Дружківка (а.с.14). На виконання ухвали суду про витребування доказів, відповідач надав матеріали пенсійної справи позивача, де також містилась попередня довідка ВПО № 1423014123 від 25.11.2014 року, видана на ім'я ОСОБА_2 (а.с. 47).
У травні 2017 року позивач листом звернувся до відповідача з запитом, про причини невиплати йому пенсії у квітні 2017 року (а.с.18).
УСЗН Дружківської міської ради надало відповідачу лист, в якому було зазначено перелік ВПО, яким скасовано довідки відповідно до листа Державної прикордонної служби України від 20.04.2017 р. № 0.64 - 13085/0/15-17. Серед зазначених осіб був ОСОБА_3, позивач по справі (а.с. 50, зв.б). Так відповідно до цих списків, УСЗН Дружківської міської ради скасувало довідку про взяття на облік ВПО - ОСОБА_2.
Рішенням про припинення виплати пенсії № 162028 від 30 травня 2017 року Управлінням пенсійного фонду України в м. Дружківка було припинено виплату пенсій ОСОБА_2 з червня 2017 року на підставі ч. 1 п. 5 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с 48).
Судом установлено, що згідно довідки про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії гр. ОСОБА_2, було припинено виплату пенсії з квітня 2017 року (а.с 49). Тому суд вважає, що права громадянина України ОСОБА_2 відповідачем було порушено саме у квітні 2017 року, а не з моменту прийняття рішення 30 травня 2017 року про припинення виплати пенсії.
Спірним у даній справі є правомірність припинення відповідачем пенсії позивачу з квітня 2017 року.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Згідно статті 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Статтею 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
У статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зазначені підстави припинення та поновлення виплати пенсії. У частині 1 цієї статті визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини 2 статті 49 зазначеного Закону України поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Відповідачем рішення про припинення виплати пенсії позивачу з квітня 2017 року не виносилось. Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» або інший закон з питань пенсійного забезпечення не передбачає будь-яких підстав призупинення виплати пенсій, є тільки підстави припинення виплати відповідно до статті 49 цього Закону, але жоден з таких випадків управлінням не застосований та не доведений. Посилання відповідача на ч. 1 п. 5 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є помилковим, безпідставним та необгрунтованим.
Відповідно до положень статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Таким чином, відповідачем порушено вимоги статті 19 Конституції України, частина 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки з квітня 2017 року позивачу припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав, а отримання відповідачем листа УСЗН Дружківської міської ради 30 травня 2017 № 01-12/6155-03, не є таким рішенням у розумінні частини 1 статті 49 Закону № 1058.
Оцінюючи спірні правовідносини суд звертається до положень Конституції України, за якими, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
В даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для неї на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні її пенсії, яка призначена у зв'язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікація особи, перевірка за місцем фактичного проживання, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без прийняття відповідного рішення, тощо.
Суд застосовує при розгляді справи практику Європейського Суду з прав людини як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-IV.
Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
З огляду на викладене, суд вбачає в діях відповідача ознаки дискримінації по відношенню до позивача, як внутрішньо переміщеної особи, та відсутність єдиного підходу до виплати пенсій громадянам України згідно чинного законодавства.
Таким чином, суд дійшов обґрунтованого, неупередженого висновку, що на час припинення виплати пенсії - з квітня 2017 року були відсутні, встановлені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» підстави для відмови в виплати пенсії.
На зазначений час не існувало підстав, передбачених чинним законодавством для відмови у виплаті пенсії, тому бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії позивачу є протиправною, доказів щодо правомірності своїх дій стосовно невиплати пенсії позивачу відповідачем не доведено.
Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Заперечуючи проти позову відповідач не довів правомірність прийнятого рішення.
З огляду на приписи статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України стосовно обов'язку доказування правомірності своїх дій суб'єктом владних повноважень судова колегія не приймає доводи апелянта щодо недоведеності позивачем порушення її права на отримання пенсійних виплат.
Таким чином, суд вважає, що позов підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 11, ст. 23, ст. 159, ст. 160, ст. 161, ст. 163, ст. 184, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позовні вимоги ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Дружківка Донецької області про визнання дій протиправними, зобов'язання поновити виплату задовольнити частково.
Визнати незаконними дії Управління Пенсійного фонду України в м. Дружківка Донецької області щодо невиплати пенсії ОСОБА_2, починаючи з квітня 2017 року.
Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Дружківка Донецької області від 30 травня 2017 року № 162028 про припинення виплати пенсії ОСОБА_3.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Дружківка Донецької області поновити виплату пенсії ОСОБА_2, з моменту припинення виплати, на картковий рахунок НОМЕР_2, який відкритий на його ім'я в Дружківському відділенні ПАТ Державний ощадний банк України.
Стягнути за рахунок коштів бюджетних асигнувань Пенсійного фонду України в м. Дружківка Донецької області на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_3), судовий збір в сумі 640 (шістсот сорок ) грн. 00 коп.
Постанова набирає законної сили через десять днів з дня її проголошення, якщо впродовж цього строку не подана апеляційна скарга або після розгляду апеляційним судом у разі подання апеляційної скарги.
На постанову може бути подана апеляційна скарга до Донецького апеляційного адміністративного суду через Дружківський міський суд протягом десяти днів з дня проголошення постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя: Є. В. Петров