04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"08" серпня 2017 р. Справа№ 910/21267/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Дикунської С.Я.
суддів: Жук Г.А.
Мальченко А.О.
секретар Драчук Р.А.
за участю представників:
від позивача Антощук А.О. - дов. № 0000000003 від 19.12.2013
від відповідача Гуленко Ю.М. - дов. № 27-689г/17 від 30.03.2017
від третьої особи не з'явився
розглядаючи у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
на рішення Господарського суду міста Києва
від 01.02.2017
та на додаткове
рішення Господарського суду міста Києва
від 16.02.2017
у справі № 910/21267/16 (суддя Босий В.П.)
за позовом Непідприємницького товариства
«Відкритий недержавний пенсійний фонд «ВСІ»
до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика»
про стягнення 2 249 332, 85 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.02.2017 у справі № 910/21267/16 позовні вимоги Непідприємницького товариства «Відкритий недержавний пенсійний фонд «ВСІ» задоволено повністю, стягнуто з Державної організації «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» на користь Непідприємницького товариства «Відкритий недержавний пенсійний фонд «ВСІ» інфляційні у розмірі 2 042 350, 68 грн., 3% річних у розмірі 206 982, 17 грн. та судовий збір у розмірі 33 739, 99 грн.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 16.02.2017 у справі № 910/21267/16 заяву Непідприємницького товариства «Відкритий недержавний пенсійний фонд «ВСІ» про винесення додаткового рішення задоволено, стягнуто з Державної організації «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» на користь Непідприємницького товариства «Відкритий недержавний пенсійний фонд «ВСІ» витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 50 000, 00 грн.
Не погодившись із згаданими судовими рішеннями, відповідач оскаржив їх в апеляційному порядку, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2017, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2017 у справі № 910/21267/16 та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що оскаржувані рішення є неправосудними, необґрунтованими та прийнятими з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають матеріалам та обставинам справи. За твердженнями апелянта, між позивачем та відповідачем відсутні будь-які грошові та/або майнові зобов'язання, як і відсутні будь-які правовідносини, що ґрунтуються на правочинах (договорах). На думку апелянта, з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить в них ясність та визначеність, що унеможливлює стягнення 3% річних від простроченої суми на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Відповідно до автоматизованого розподілу справ між суддями, справу № 910/21267/16 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Сулім В.В., судді: Гаврилюк О.М., Гончаров С.А.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.03.2017 апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято до провадження у визначеному складі суду, розгляд справи призначено на 04.04.2017.
У зв'язку з перебуванням судді Гончарова С.А. у відпустці, 03.04.2017 системою автоматичного розподілу проведено заміну згаданого судді й згідно протоколу автоматичної зміни складу суду визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Сулім В.В., судді: Гаврилюк О.М., Майданевич А.Г.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2017 апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято до провадження у визначеному складі суду.
В судовому засіданні 04.04.2017 оголошено перерву на підставі ст. 77 ГПК України до 16.05.2017.
Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2017 у задоволенні заяви Непідприємницького товариства «Відкритий недержавний пенсійний фонд «ВСІ» про відвід головуючого судді Суліма В.В. відмовлено, заяву головуючого судді Київського апеляційного господарського суду Суліма В.В. про самовідвід від розгляду справи № 910/21267/16 задоволено, справу передано для визначення складу суду відповідно до ч. 3 ст. 2-1 ГПК України.
На підставі розпорядження керівника апарату Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2017 № 09-52/421/17, проведено повторний автоматизований розподіл справи № 910/21267/16, за наслідками якого справу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Дикунська С.Я., судді: Жук Г.А., Мальченко А.О.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2017 справу № 910/21267/16 за апеляційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято до провадження у визначеному складі суду, розгляд справи призначено на 13.06.2017.
В судовому засіданні 13.06.2017 на підставі ст. 77 ГПК України оголошено перерву на 20.06.2017.
У зв'язку з перебуванням судді Жук Г.А. у відпустці, 19.06.2017 системою автоматизованого розподілу проведено заміну згаданого судді й згідно протоколу автоматичної зміни складу суду визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Дикунська С.Я., судді: Мальченко А.О., Чорногуз М.Г.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2017 апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у справі № 910/21267/16 прийнято до провадження у визначеному складі суду.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2017 клопотання Публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» про відкладення розгляду справи задоволено, розгляд справи № 910/21267/16 відкладено на 27.06.2017.
У зв'язку з перебуванням судді Чорногуза М.Г. у відпустці, 26.06.2017 системою автоматизованого розподілу проведено заміну згаданого судді й згідно протоколу автоматичної зміни складу суду визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Дикунська С.Я., судді: Мальченко А.О., Баранець О.М.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2017 апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у справі № 910/21267/16 прийнято до провадження у визначеному складі суду.
В судовому засіданні апеляційної інстанції 27.06.2017 оголошено перерву на 08.08.2017 на підставі ст. 77 ГПК України.
У зв'язку з перебуванням судді Баранця О.М. у відпустці, 08.08.2017 системою автоматизованого розподілу проведено заміну згаданого судді й згідно протоколу автоматичної зміни складу суду визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Дикунська С.Я., судді: Мальченко А.О., Жук Г.А.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2017 апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у справі № 910/21267/16 прийнято до провадження у визначеному складі суду.
В судове засідання апеляційної інстанції з'явились представники позивача та відповідача, представник третьої особи не з'явився, хоча про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини своєї неявки апеляційний суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не надіслав. Присутні в судовому засіданні представники позивача та відповідача не заперечували проти розгляду справи за відсутності представника третьої особи.
Відповідно до абзацу 3 п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2 цієї ж постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).
Оскільки явка в судове засідання представника третьої особи обов'язковою не визнавалась, неявка його представника не перешкоджає розгляду скарги по суті, зважаючи на наявність в матеріалах справи її письмового відзиву, апеляційний суд вважав за необхідне апеляційну справу розглянути у відсутності представника третьої особи за наявними у справі матеріалами.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити за наведених в ній підстав, оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2017 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2017 у справі № 910/21267/16 скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Представник позивача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги заперечив, просив не брати їх до уваги, відтак оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу та письмових поясненнях.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши долучені до матеріалів справи письмові докази, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що скарга не підлягає задоволенню.
Так, Непідприємницьке товариство «Відкритий недержавний пенсійний фонд «ВСІ» (далі - Товариство, позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд, відповідач) про стягнення 2 249 332,85 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 у справі №826/6309/13-а, яке у встановленому законом порядку набрало законної сили, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб зобов'язано повернути Непідприємницькому товариству «Відкритий недержавний пенсійний фонд «ВСІ» пенсійні активи в розмірі 2 310 351,45 грн. Оскільки згадане судове рішення відповідачем не виконано й пенсійних активів позивачу не повернуто, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 206 982,17 грн. 3% річних та 2 042 350,68 грн. інфляційних втрат за період прострочення виконання грошового зобов'язання з 17.10.2013 по 10.10.2016.
Заперечуючи проти позову як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанцій, відповідач вказував на те, що правовідносини між ним та позивачем не носять ознак грошового зобов'язання, що виключає можливість стягнення з нього 3% річних та інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.12.2016 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство «Банк «Таврика» (далі - Банк, третя особа).
В наданих суду першої інстанції поясненнях третя особа зазначила, що грошові вимоги позивача до Банку були акцептовані та включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів до 7 черги, відтак погашення такої заборгованості має відбуватися відповідно до приписів Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Як встановлено матеріалами справи, 29.07.2010 між Публічним акціонерним товариством «Банк «Таврика» (третьою особою, Банком) та Непідприємницьким товариством «Відкритий недержавний пенсійний фонд «ВСІ» (позивачем, Товариством), від імені якого на підставі договору про управління активами пенсійного фонду №00000105КУ від 18.01.2005 виступило ТОВ «Компанія з управління активами «Всесвіт» (далі - ТОВ «КУА «Всесвіт»), було укладено договір банківського вкладу «Таврійський» № 698, за умовами п. 1.1 якого Банк відкриває вкладнику вкладний (депозитний) строковий рахунок №265213021835 та вкладний (депозитний) рахунок на вимогу №265003011835 та залучає грошові кошти строком зберігання до 14.09.2012.
Згідно додаткової угоди № 1 до договору банківського вкладу від 14.09.2012 сторони, зокрема, виклали у новій редакції п. 1.1 договору, а саме: «Банк відкриває вкладнику вкладний (депозитний) строковий рахунок № 265213021835 в АТ «Банк «Таврика» та вкладний (депозитний) рахунок на вимогу № 265003011835 в гривнях та залучає грошові кошти у тимчасове користування на умовах терміновості, платності та зворотності строком зберігання до 16.09.2013»; доповнили п.1.3. даного договору абзацом наступного змісту: «за використання коштів, розміщених на вкладному (депозитному) строковому рахунку № 265213021835, починаючи з 14.09.2012 банк щомісяця нараховує проценти на суму вкладу з розрахунку 24,0 процентів річних та за використання коштів, розміщених на вкладному (депозитному) рахунку на вимогу №265003011835, банк щомісяця нараховує проценти на суму вкладу з розрахунку 17,5 процентів річних. Банк щомісяця сплачує нараховані проценти за поточний рахунок вкладника, що зазначений в розділі 8 цього договору, в перший робочий день місяця, наступного за місяцем, за який було нараховано проценти».
29.11.2012 ТОВ «КУА «Всесвіт» від імені позивача на підставі п. 2.6 договору банківського вкладу, згідно якого у разі зниження кредитного рейтингу банку з інвестиційного рівня до спекулятивного рівня, вкладник подає письмову заяву до банку у двох примірниках не пізніше ніж за два робочих дні до дати отримання коштів, зазначеної в заяві, а банк повертає суму вкладу та суму нарахованих процентів за фактичний строк перебування вкладу на вкладному (депозитному) рахунку вкладника відповідно до умов п. 1.3 цього договору, звернулося до заступника голови правління АТ «Банк «Таврика» Ткаченко Д.О. із заявою від 04.12.2012 про повернення грошових коштів (вх. № 29/11/66 від 29.11.2012), в зв'язку з тим, що ТОВ Рейтингове агентство «ІВІ-Рейтинг» своїм рішенням № 283-12/FC/TAVB 01d «Про оновлення кредитного рейтингу згідно Протоколу Рейтингового комітету № 59 від 26.11.2012 року» знизило кредитний рейтинг АТ «Банк «Таврика» з інвестиційного рівня до спекулятивного: uaBB негативний.
Як встановлено матеріалами справи, 20.12.2012 Правлінням Національного банку України прийнято постанову № 548, якою ПАТ «Банк «Таврика» віднесено до категорії неплатоспроможних, на підставі чого виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 20.12.2012 № 33 щодо запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію в АТ «Банк «Таврика».
Листом від 25.12.2012 (вих. № 0000000538) ТОВ «КУА «Всесвіт» звернулося від імені позивача до уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Банк «Таврика» Соловйової Н.А. (вх. №27/11/04 від 27.12.2012) з вимогою про повернення належних позивачу грошових коштів в розмірі 2 310 351,45 грн. шляхом їх перерахування на поточний рахунок вкладника.
У відповідь листом від 28.12.2012 р. № 11-01/1013-3901 уповноважена особа Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Банк «Таврика» Соловйова Н.А. повідомила, що згідно рішення НБУ від 20.12.2012 ПАТ «Банк «Таврика» віднесено до категорії неплатоспроможних, а Фондом прийнято рішення про запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи на тимчасову адміністрацію в АТ «Банк «Таврика», одночасно вказала на дії, які не здійснюються під час тимчасової адміністрації згідно п. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
На підставі постанови Правління НБУ від 20.03.2013 № 97 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк «Таврика» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 20.03.2013 №17 «Про початок здійснення процедури ліквідації АТ «Банк «Таврика», а рішенням від 20.03.2013 № 18 «Про призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію АТ «Банк «Таврика» призначено уповноваженою особою ФГВФО на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» - начальника відділу тимчасової адміністрації та ліквідації неплатоспроможних банків Соловйову Н.А.
Враховуючи викладені обставини, Непідприємницьке товариство «Відкритий недержавний пенсійний фонд «ВСІ» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» Соловйової Н.А. про визнання протиправною бездіяльності щодо неповернення пенсійних активів в розмірі 2 310 351,45 грн., розміщених у ПАТ «Банк «Таврика» згідно договору банківського вкладу від 29.07.2010 р. № 698 та зобов'язання повернути ці пенсійні активи.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.08.2013 у справі № №826/6309/13-а в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 у справі №826/6309/13-а, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.04.2014, визнано протиправною бездіяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо неповернення пенсійних активів в розмірі 2 310 351,45 грн., розміщених у ПАТ «Банк «Таврика» згідно договору банківського вкладу від 29.07.2010 № 698. Зобов'язано Фонд гарантування вкладів фізичних осіб повернути Непідприємницькому товариству «Відкритий недержавний пенсійний фонд ВСІ» пенсійні активи в розмірі 2 310 351, 45 грн., розміщені у ПАТ «Банк «Таврика» згідно договору банківського вкладу від 29.07.2010 № 698.
За наслідками розгляду справи №826/6309/13-а Київський апеляційний адміністративний суд встановив обов'язок Фонду повернути пенсійні активи в повному обсязі їх законному розпоряднику, визначеному Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення», тобто наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті позивачу грошових коштів в розмірі 2 310 351,45 грн.
За приписами ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Пунктом 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2013 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій).
Таким чином, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 у справі №826/6309/13-а має преюдиціальне значення, а встановлені нею факти повторного доведення не потребують.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на невиконання відповідачем вищезгаданої постанови щодо повернення грошових коштів, відтак просив стягнути з відповідача 206 982,17 грн. 3% річних та 2 042 350,68 грн. інфляційних втрат за період прострочення виконання грошового зобов'язання з 17.10.2013 по 10.10.2016.
Так, зобов'язанням згідно ст. 509 ЦК України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частинами 1, 2 ст. 11 ЦК визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
Отже, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі №3-295гс16).
Відповідно до п. 1.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (далі - постанова пленуму № 14) грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому право кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 06.06.2012 у справі №6-49цс12.
Таким чином, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 у справі №826/6309/13-а підтверджено факт виникнення у відповідача зобов'язання з повернення на користь позивача грошових коштів в розмірі 2 310 351,45 грн., що в розумінні приписів чинного законодавства України є грошовим зобов'язанням.
Викладене спростовує доводи відповідача (апелянта) щодо відсутності між сторонами грошових та/або майнових зобов'язань тощо.
За приписами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Ці підстави зазначені у статтях 599, 600, 601, 604-609 ЦК України, які не передбачають підставою припинення зобов'язання ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора.
Відповідно до п. 7.1 постанови пленуму № 14 за відсутності інших підстав припинення зобов'язань, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст.. 599 ЦК України).
Саме лише прийняття Київським апеляційним адміністративним судом постанови про задоволення вимог кредитора, якщо така постанова не виконана в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України сум.
Таким чином, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Однак при цьому слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.
Положеннями ст.625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пунктом 1.3 постанови пленуму № 14 передбачено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
З огляду на наведене та те, що згадану статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - «Загальні положення про зобов'язання», ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.
Відповідно до п. 3.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1. постанови пленуму № 14).
Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, обов'язковість рішень суду.
Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..», а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. До того ж, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.
Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб". Встановлюючи такі правила, Договірна держава користується певною свободою розсуду. Попри те, що остаточне рішення щодо дотримання вимог Конвенції належить Суду, він не повинен підміняти оцінку, зроблену національними органами, будь-якою іншою оцінкою того, що має бути найкращою стратегією у цій сфері. Тим не менш, обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Більш того, обмеження не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну ціль та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються, та ціллю, якої прагнуть досягти (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Наталія Михайленко проти України, no. 49069/11, від 30.05.2013 р.).
Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов'язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
Оскільки постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 у справі №826/6309/13-а в частині зобов'язання Фонду (відповідача) повернути грошові кошти на користь позивача на момент розгляду даної справи по суті набрала законної сили, як згадувалось вище, відповідачем не виконана, тому позивачем правомірно заявлено до стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат.
Здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків 3% річних та інфляційних втрат, нарахованим за період прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання з 17.10.2013 по 10.10.2016, апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 206 982,17 грн. 3% річних та 2 042 350,68 грн. інфляційні, які підлягають задоволенню в повному обсязі.
Твердження третьої особи про те, що вимоги позивача в розмірі 2 310 351,45 грн. були включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів Банку до сьомої черги, відтак їх повернення має відбуватися у відповідності до приписів Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», не заслуговують на увагу, оскільки згідно Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» (ч. 2 ст. 48), Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (ст. 50) пенсійні активи не можуть включатися до ліквідаційної маси зберігача пенсійного фонду та інших банків.
Наведене підтверджується також роз»ясненнями Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. Тобто, орган державної влади, що формує та забезпечує реалізацію політики державного регулювання у сфері ринків фінансових послуг прямо зазначає, що пенсійні активи мають спеціальний правовим режим, який гарантує заборону їх включення до ліквідаційної маси будь-якого банку, що свідчить про те, що держава гарантує збереження пенсійних активів шляхом заборони їх використання не за цільовим призначенням.
Відтак, імперативна заборона включати пенсійні активи до ліквідаційної маси банків встановлює пряму заборону виконувати будь-які зобов'язання фінансової установи (банку) за рахунок цих пенсійних активів.
Крім цього, позивач просив стягнути з відповідача 50 000, 00 грн. витрат на правову допомогу.
За приписами ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
В силу положень ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача.
Відповідно до п. 6.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 «Про деякі питання практики застосування розподілу VI Господарського процесуального кодексу України» витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК України.
Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
За змістом ч.3 ст. 48 та ч.5 ст. 49 ГПК в їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013.
Як встановлено матеріалами справи, правовідносини між позивачем та адвокатом Олійником Олегом Станіславовичем на момент розгляду справи як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції підтверджуються договором про надання правової допомоги № 322/16 від 07.12.2016 (з усіма подальшими змінами та доповненнями), відповідно до п. 1.1. якого клієнт доручив, а адвокат прийняв на себе доручення по наданню клієнту правової допомоги та захисту його прав та інтересів під час розгляду господарським судом міста Києва спору між клієнтом та Державною організацією (установою, закладом) «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» (код 21708016) про стягнення неустойки за несвоєчасне виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 р. у справі №826/6309/13-а у справі №910/21267/16, а також в наданні правової допомоги при представництві інтересів клієнта перед третіми особами, що виникли та/або можуть виникнути на підставі вказаного спору. Правова допомога надається на всій території України.
Пунктом 3.1 вищезгаданого Договору визначено, що розмір гонорару адвоката за надання клієнту правової допомоги становить 50 000,00 грн.
Згідно п. 3.2 Договору клієнт зобов'язався виплатити адвокату гонорар у розмірі, погодженому у п. 3.1 цього договору не пізніше 31.12.2016. Допускається внесення гонорару іншими способами, ніж клієнт, із посиланням на цей договір.
В матеріалах справи наявна належним чином засвідчена копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №553 від 08.02.2006, згідно якого Олійник О.С. має право на заняття адвокатською діяльністю.
На виконання умов згаданого вище Договору та договору поруки від 09.12.2016, Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Всесвіт» як особою, яка здійснює управління активами позивача, було сплачено гонорар адвоката за правову допомогу в даній справі, що підтверджується платіжним дорученням №750 від 09.12.2016.
Враховуючи, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, якому було сплачено кошти, наявні докази надання адвокатом юридичних послуг у даній справі (Олійник О.С. був присутній на всіх судових засіданнях суду першої інстанції, неодноразово надавав документи по справі та письмові пояснення по суті спору) та фактичного перерахування коштів за Договором, місцевий суд дійшов правомірного висновку про кваліфікацію зазначених позивачем 50 000, 00 грн. судових витрат в якості витрат на оплату послуг адвоката в розумінні ст. 44 ГПК України, які підлягають стягненню з відповідача у справі.
За аналогічних підстав підлягає задоволенню заява позивача про стягнення з відповідача 20 000, 00 грн. витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції, оскільки долученими позивачем до справи доказами: проміжними актами № 2 та № 3 від 28.02.2017 здачі-приймання послуг за договором про надання правової допомоги № 332/16 від 07.12.2016 та платіжним дорученням № 191 від 31.03.2017 на суму 20 000, 00 грн. підтверджується факт надання адвокатом юридичних послуг у даній справі та перерахування коштів на підставі укладеного між позивачем та адвокатом договору про надання правової допомоги № 332/16 від 07.12.2016 (з урахуванням додаткової угоди № 1 від 14.03.2017).
За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду, як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2017 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2017 у справі № 910/21267/16 - без змін.
Стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17, ідентифікаційний код 21708016) на користь Непідприємницького товариства «Відкритий недержавний пенсійний фонд «ВСІ» (01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 23, ідентифікаційний код 33105725) 20 000, 00 грн. витрат на послуги адвоката в суді апеляційної інстанції.
Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.
Матеріали справи № 910/21267/16 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий суддя С.Я. Дикунська
Судді Г.А. Жук
А.О. Мальченко