Справа № 369/10454/16-ц
Провадження № 2/369/1107/17
Іменем України
01.08.2017 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді: Дубас Т.В.,
при секретарях Прикмета І.П., Дідур М.О.,Потоцька О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_3 про скасування державної реєстрації та визнання права власності,-
Позивач ОСОБА_1 звернулась до Києво-Святошинського районного суду Київської області з даним позовом, мотивуючи його тим, що відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу сторони по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвали шлюб 29 травня 2012 року.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20.12.2013 року, яке залишено без змін Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 11.02.2014 року частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_1. Суд визнав об'єктом спільної сумісної власності подружжя нерухоме майно та визнав право власності за ОСОБА_1 на 1\2 його частину, а саме: житловий будинок р.п. 2006, К, загальною площею 97,4 кв.м., житловою площею 55, 6 кв.м., погріб; сарай, 3; навіс, И; гараж, Л; вимощення, II; огорожа, 6-8, 10, 11, що входить до складу домоволодіння та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; а також за позивачем визнано право власності на 1\2 частину земельної ділянки, розміром 0, 2856 га для ведення ОПГ та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. В решті позову ОСОБА_1, а саме: щодо розподілу автомобіля Chevrolet Lacetti, реєстраційний номер НОМЕР_1 та предметів домашнього вжитку відмовлено. Цим же рішенням суду зустрічний позов ОСОБА_3, про поділ спільного майна подружжя - залишено без задоволення.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 04 червня 2014 року частково задоволено касаційну скаргу ОСОБА_3, а саме в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1\2 частину земельної ділянки із передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції; в іншій частині - рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від: 20.12.2013 року та ухвала Апеляційного суду Київської області області від 11.02.2014 року - залишені без змін.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24.09.2014 року, яка залишена без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 13 11.2014 року позовну вимогу ОСОБА_1 щодо розподілу земельної ділянки залишено без розгляду.
На підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 грудня 2013 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Реєстраційної служби Києво- Святошинського районного управління юстиції Київської області та зареєструвала своє право власності на 1\2 частину житлового будинку, літера К, загальною площею 97, 4 кв.м., житловою площею 55, 6 кв.м. що розташований за адресою: АДРЕСА_1. Дана обставина підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 34611184, що сформований 06 березня 2015 року. Згідно витягу право власності на житловий будинок було зареєстровано за позивачем 02 березня 2015 року.
Отже, житловий будинок належить ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності по 1\2 кожному. Будинок та господарські будівлі, на час їх розподілу, реєстрації права власності до вересня 2016 року включно, були розташовані на земельній ділянці, що належала відповідачу' на праві власності згідно державного акту на право приватної власності на землю; загальна площа земельної ділянки - 0, 2856 га. Дана земельна ділянка складалася з двох земельних ділянок. Одна, площею 0, 2500 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд. Друга, площею 0, 0356 га, цільове призначення - ведення особистого селянського господарства. Зазначене підтверджується витягами з технічної документації №1506/1 та №1507/1 від 18.03.2014 р.
Нерухоме майно, співвласником якого є позивач розташовані на земельній ділянці, площею 0, 2500 га. Отже, відповідно до закону до позивача переходить право власності на земельну ділянку площею 0, 2500 у розмірі частки її права власності у спільному з ОСОБА_3 майні.
Проте, в листопаді 2016 року позивач з веб-сайту в мережі Інтернет отримала інформацію Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, з якого вбачається, що Гореницькою сільською радою Києво- Святошинського району 11 жовтня 2016 року було здійснено державну реєстрацію права власності на 3 земельні ділянки, шо розташовані: АДРЕСА_1, власником яких є відповідач ОСОБА_3 Фактично відповідачем було здійснено поділ земельної ділянки площею 0, 2500 га на 2 окремі земельні ділянки площею 0, 1056 га та 0, 1444 га. Третя земельна ділянка, плошею 0, 0356 га залишилася без змін.
На даний час, будинок та господарські будівлі, співвласниками яких є ОСОБА_3, розташовані на земельній ділянці площею 0, 1056 га. Відтак, звужується право позивача щодо розміру земельної ділянки, яка належить їй в силу закону, про що йшлося вище.
Тому позивач просила скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, на земельну ділянку площею 0, 1056 га, кадастровий номер НОМЕР_4, номер запису про право власності 16919186, та на земельну ділянку площею 0, 1444 га, кадастровий номер НОМЕР_5, номер запису про право власності 16918114, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташовані: АДРЕСА_1.
Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3, право власності на 1\2 частину земельної ділянки, загальною площею 0,2500 га, кадастровий номер НОМЕР_6, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована: АДРЕСА_1.
В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали та просили позов задоволити.
Представник відповідача ОСОБА_3 проти вимог позову заперечувала та просила в позові відмовити.
Відповідач Гореницька сільська рада Києво-Святошинського району Київської області направила до суду заяву про розгляд справи без участі представника сільської ради, а рішення прийняти на розсуд суду.
Суд, заслухавши пояснення сторін по справі, перевіривши матеріали справи та зібрані в ній письмові докази, приходить до висновку що позовні вимоги не підлягають до задоволення, виходячи з наступного.
Як встановлено в судовому засіданні, згідно рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20.12.2013 р., яке залишено без змін Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 11.02.2014 року частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_1. Визнано об'єктом спільної сумісної власності подружжя нерухоме майно: житловий будинок р.п. 2006, К, загальною площею 97,4 кв.м., житловою площею 55, 6 кв.м., погріб; сарай, 3; навіс, И; гараж, Л; вимощення, II; огорожа, 6-8, 10, 11, що входить до складу домоволодіння та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Поділено спільне з відповідачем майно, а саме визнано за позивачем, ОСОБА_1, право власності на 1\2 частину земельної ділянки, розміром 0, 2856 га для ведення ОПГ та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_1, право власності на 1\2 частину житлового будинку р.п. 2006, К, загальною площею 97,4 кв.м., житловою площею 55, 6 кв.м., погріб; сарай, 3; навіс, И; гараж, Л; вимощення, II; огорожа, 6-8, 10, 11, що входить до складу домоволодіння та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 04 червня 2014 року, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 11 лютого 2014 року в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину земельної ділянки, розміром 0,2856 га для ведення ОПГ та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, що розташована по АДРЕСА_1, скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24.09.2014 року, яка залишена без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 13 11.2014 року позовну вимогу ОСОБА_1 щодо розподілу земельної ділянки залишено без розгляду.
Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002р. у справі за заявою №48553/99 „Совтрансавто-Холдинг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 р. у справі за заявою №28342/95 „Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004р. по справі „Шмалько проти України" (заява №60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина „судового розгляду".
Так, рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області було встановлено, що під час спільного проживання у шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_3, в 2006 році ними було побудовано житловий будинок за адресою АДРЕСА_1.
Відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_7, вбачається що ОСОБА_3 на праві власності належить земельна ділянка площею 0,2856 га, що розташована на території АДРЕСА_1. Землю передано для ведення ОПГ та обслуговування житлового будинку, господарських будівель.
Згідно кількісної характеристики переданої землі ОСОБА_3, визначено що під сільськогосподарськими угіддями надано 0,2297 га (з них рілля - 0,1504 га, багаторічні насадження - 0,0793 га), під будівлями, лісами та іншими угіддями 0,0559 га.
Позивачем ОСОБА_1 02.03.2015 р. було зареєстровано право власності на 1/2 частину житлового будинку, літера К, за адресою АДРЕСА_1, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
В подальшому ОСОБА_3 було здійснено поділ належної йому земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 на три земельні ділянки з присвоєнням відповідних кадастрових номерів.
Так, згідно Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку ОСОБА_3 на праві власності належать земельна ділянка площею 0,1056 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер НОМЕР_4, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1; земельна ділянка площею 0,1444 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер НОМЕР_5, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1; земельна ділянка площею 0,0356 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер НОМЕР_8, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1.
Ст.ст. 15, 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди (ч.4 ст. 120 ЗК України).
Згідно ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).
Згідно правового висновку Верховного суду України здійсненого у постанові від 11 лютого 2015 року по справі № 6-2цс15, визначено що при відсутності цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об'єкт нерухомості, як і у справі, яка переглядається, слід застосовувати положення частини четвертої статті 120 ЗК України з огляду на таке.
Аналіз змісту норм статті 120 ЗК України у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.
Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. Згідно цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.
Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині четвертій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди стає власником відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.
При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.
Статтею 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
У відповідності до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За правилами ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
З наведеного вбачається, що до позивача ОСОБА_1 у порядку ст. 120 Земельного кодексу України, як власника 1/2 частини будинку за адресою АДРЕСА_1, переходить право власності на 1/2 земельної ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Однак, відповідач ОСОБА_3 як власник земельної ділянки загальною площею 0,2856 га. був наділений правами визначеними ст. 317 ЦК України, стосовно поділу спірної земельної ділянки.
Проведена державна реєстрація права власності на утворені земельні ділянки, не суперечила вимогам Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» таПостанові КМУ № 1127 від 25.12.2015 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якою затверджено порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
А отже суд, не знаходить підстав для скасування державної реєстрації прав власності відповідача на земельні ділянки за адресою АДРЕСА_1
Між тим, ст. 120 ЗК України визначає що набуття права власності на земельну ділянку, відбувається лише на ту земельну ділянку на якій розташований будинок.
В даному випадку згідно державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_7, під обслуговування житлового будинку, господарських будівель за адресою АДРЕСА_1, було виділено 0,0559 га.
Після поділу земельної ділянки та зміни цільового призначення відповідачем, в його власності знаходиться дві земельні ділянки 0,1056 га та 0,1444 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Звертаючись до суду за захистом своїх прав, та під час розгляду справи в суді позивач та її представник не надали суду належних та допустимих доказів в підтвердження того, на якій з двох земельних ділянок розташований житловий будинок за адресою АДРЕСА_1, 1/2 якого належить на праві власності позивачу.
Отже, суд, оцінюючи докази в їх сукупності, дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність вимог позивача, оскільки вони не відповідають вимогам ст.57-59 ЦПК України. При цьому суд створив всі умови для змагальності сторін, в тому числі роз'яснював права сторонам їх права та обов'язку доведення тих обставин на які вони посилались на підтвердження своїх вимог.
За статтею 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст.1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
У відповідності до ст. 154 ЦПК України, суд також вважає за необхідне скасувати заходи забезпечення позову що були накладені ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 грудня 2017 року.
Зважаючи на вищенаведене, відповідно до ст.ст. 15, 16, 317, 321, 328, 328, 356 ЦК України та ст. 120 ЗК України, та керуючись ст.ст. 3, 11, 4, 15, 39, 60, 154, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -
В позові ОСОБА_1 до Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_3 про скасування державної реєстрації та визнання права власності - відмовити.
Скасувати заходи забезпечення позову що були накладені ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 грудня 2017 року.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області протягом десяти днів з дня його оголошення.
Суддя: Дубас Т.В.