33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
09 серпня 2017 року Справа № 918/542/16
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Юрчук М.І., суддя Крейбух О.Г. , суддя Огороднік К.М.
при секретарі судового засідання Новоселецький І.А.
за участю представників сторін:
позивача: представник ОСОБА_1
відповідача: представники ОСОБА_2, ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_4 "Тодіні Коструціоні ОСОБА_5П.А." на рішення господарського суду Рівненської області від 13.06.17р. у справі № 918/542/16 (суддя Марач В.В.)
за позовом Державної екологічної інспекції у Полтавській області
до відповідача ОСОБА_4 "Тодіні Коструціоні ОСОБА_5П.А."
про стягнення в сумі 223 648 грн. 00 коп.
Рішенням господарського суду Рівненської області у справі №918/542/16 від 13.06.17р. позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_4 "Тодіні Коструціоні ОСОБА_5 А." 223 648, 00 грн. збитків завданих державі самовільним використанням надр (підземні води), які зараховані як надходження по коду бюджетної класифікації 24062100 "Грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності", символ звітності 331 в установі банку - Головне управління Державної казначейської служби України у Полтавській області. Також стягнуто із відповідача 3354,72 гри витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.
Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що із 4 по 24 листопада 2015 року державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища в Полтавської області згідно плану заходів Державної екологічної інспекції у Полтавській області на IV квартал 2015 року на території розміщення потужностей ОСОБА_4 було проведено планову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства, за результатами якої було складено відповідний акт № 239/01-01-14. Цим актом було встановлено факт здійснення відповідачем самовільного користування надрами (підземними водами) на земельній ділянці на території виробничої бази Хорольської міжгосподарської пересувної шляхової дільниці № 22 по вулиці Фрунзе, 116 у місті Хорол Полтавської області для задоволення виробничих потреб підприємства при відсутності спеціального дозволу на користування надрами, що є порушенням статей 16, 19, 21, 23 Кодексу України про надра. Позивачем на підставі вищенаведеного акту перевірки № 239/01-01-14 проведено розрахунок збитків, заподіяних ОСОБА_4 самовільним водокористуванням водних ресурсів при відсутності спеціального дозволу на користування надрами на суму 223 648 грн. 00 коп. виходячи з обсягу фактично відібраної зі свердловини № 3 води, який у період з 1 квітня 2014 року по 31 грудня 2014 року становив 5800 м.куб, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією звіту відповідача про використану воду та інформації щодо кількості видобутої води з водних свердловин ОСОБА_4.
Місцевим господарським судом встановлено, що 15.04.2014 року ОСОБА_4 отримало дозвіл на спеціальне водокористування №0103/Пол терміном дії по 21.03.2019 року. Згідно наведеного дозволу водокористування дозволяється при дотриманні наступних умов: забір підземних вод не більше 84,828 м.куб на добу (менше 300 кубічних метрів) та 25,703 тис. м.куб на рік.
А 26 листопада 2015 року між ОСОБА_4 та Кременчуцькою КГЕ КП "Південукргеологія" був укладений договір на виконання робіт з юридичними особами № 48/8, за умовами якого останнє, зокрема, зобов'язалося надати ОСОБА_4 науково-технічні послуги, пов'язані з виконанням робіт по складанню пояснювальної записки для отримання спеціального дозволу на користування надрами для водозабору відповідача, розташованому на території виробничої бази Хорольської міжгосподарської пересувної шляхової дільниці № 22 по вулиці Фрунзе, 116 у місті Хорол Полтавської області. Вказана угода підписана уповноваженими представниками її сторін та скріплена печатками зазначених суб'єктів господарювання. Дослідивши зміст даного правочину, зокрема, його предмет та мету укладення в сукупності з іншими матеріалами справи, суд дійшов висновку про те, що підписанням наведеного договору ОСОБА_4 фактично розпочало процес отримання відповідного дозволу на користування надрами за вищенаведеною адресою.
В матеріалах справи міститься договір оренди № KHR/R/6-13 від 13.03.2013 року укладений між Хорольською міжгосподарською пересувною механізованою шляховою дільницею № 22 (Орендодавець) та ОСОБА_4 "Тодіні Коструціоні ОСОБА_5П.А." (Орендар).
Судом встановлено, що у відповідності до п. 1.1 договору оренди предметом договору є асфальто-бетонна площадка для складування матеріалів та техніки площею 2500 кв.м розташована за адресою: м. Хорол. вул. Фрунзе, 116 .
Пунктом 1.5 договору сторони погодили, що Орендодавець на час дії договору безоплатно надає відповідачу право користування прилеглою до об'єкту оренди земельною ділянкою загальною площею 2500 кв.м.
В пункті 1.8 договору передбачено, що цей договір є договором господарського-правового характеру, на який положення Закону України "Про оренду землі" та Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не застосовуються.
У відповідності до 3 розділу договору, сторони узгодили орендні платежі за користування об'єктом оренди.
Відповідно до акту приймання-передачі приміщення від 13.03.13 р. на виконання договору Орендодавець передав Орендарю площадку для складування матеріалів та техніки.
Проаналізувавши зміст правовідносин, суд першої інстанції, із покликанням на норми Цивільного кодексу України, Закону України "Про оренду землі", Земельного кодексу України, Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", Господарського кодексу України, зазначає, що суб'єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до Господарського кодексу України та інших законів. Суб'єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів земля та інші природні ресурси (в тому числі за плату або на інших умовах). Порядок надання у користування природних ресурсів громадянам і юридичним особам для здійснення господарської діяльності встановлюється земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством.
Відповідно до Водного кодексу України підземні води належать до державного водного фонду України, а згідно з Кодексом України про надра вони є частиною надр (є корисними копалинами загальнодержавного значення відповідно до Переліку корисних копалин загальнодержавного значення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 грудня 1994 року № 827).
Стаття 2 цього Кодексу містить посилання на гірничі відносини, які виникають під час користування водними об'єктами та регулюються відповідним законодавством України.
Тобто прісні підземні води - це природний ресурс із подвійним правовим режимом, а тому, використовуючи підземні води, слід керуватися і водним законодавством, і законодавством про надра.
Відповідно до положень статей 46, 48 Водного кодексу України водокористування може бути загальним або спеціальним. Спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється фізичними та юридичними особами для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.
Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу (п. 9 ч. 1 ст. 44, ст. 49 ВК України). Статтями 16, 19, 21 Кодексу України про надра передбачено, що користування надрами, у тому числі видобування підземних прісних вод, здійснюється на підставі спеціального дозволу на користування надрами.
Відтак суд першої інстанції приходить до висновку, що чинним законодавством передбачено обов'язок отримання господарюючими суб'єктами як дозволу на спеціальне водокористування, так і спеціального дозволу на користування ділянкою надр. При цьому спеціальний дозвіл на користування надрами дає право на видобування підземних вод, а дозвіл на спеціальне водокористування - право на їх використання.
Поряд з цим Кодекс України про надра передбачає випадки, за яких господарюючі суб'єкти мають право видобувати підземні води без спеціального дозволу (ст. 21 Кодексу України про надра).
Статтею 23 Кодексу України про надра закріплено право землевласників і землекористувачів у межах наданих їм земельних ділянок без спеціальних дозволів видобувати, зокрема, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови, що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу.
Таким чином, видобувати підземні води без спеціальних дозволів в обсязі, що не перевищує 300 кубічних метрів на добу, суб'єкти господарювання мають право лише для власних господарсько-побутових потреб. У свою чергу, видобуток підземних вод для здійснення господарської діяльності вимагає отримання спеціального дозволу уповноваженого державою органу.
Однією з обов'язкових умов для звільнення суб'єкта господарювання від необхідності отримання дозволу на користування надрами є видобування води з метою її використання для власних господарсько-побутових потреб.
Водночас чинне законодавство не містить норм, які б тлумачили поняття "господарсько-побутові потреби".
Проте із системного аналізу приписів глави 11 (спеціальне водокористування для задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення), глави 13 (особливості спеціального водокористування та користування водними об'єктами для потреб галузей економіки) ВК України та приписів глави 2 (надання надр у користування), глави 4 (плата за користування надрами) Кодексу України про надра вбачається, що законодавець відносить господарсько-побутові потреби до потреб населення, натомість, виробничі потреби підприємства охоплюються поняттями "водокористування для потреб галузей економіки" та "промислові потреби".
Як вбачається судом зі змісту договору оренди, а саме в пункті 1.3 зазначено, що об'єкт оренди буде використовуватися Орендарем за цільовим призначенням нежитлових приміщень, для забезпечення виробничих потреб Орендаря по розміщенню, зберіганню та ремонту техніки, складуванню та зберіганню запасних частин та механізмів, які застосовуються у технологічному процесі при виконанні державного замовлення по ремонту автомобільної дороги М-03 Київ-Харків-Довжанський, Контракт 2.1.км 210+00-275+00, Контракт 2.2. км 282+00-333+250.
Виходячи з аналізу умов договору, зокрема використанням об'єкта оренди у технологічному процесі при виконанні ремонту доріг, що є видом діяльності відповідача, суд дійшов висновку про видобування підземних вод для виробничих потреб, що відповідно до наведених вище правових норм потребує отримання спеціального дозволу. Як наслідок, за результатами розгляду справи господарський суд Рівненської області дійшов висновку про те, що позов обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, а відтак вимоги позивача про стягнення збитків, завданих державі самовільним використанням надр (підземні води) в розмірі 223648,00грн. із ОСОБА_4 "Тодіні Коструціоні ОСОБА_5П.А." є законними та обґрунтованими, та підлягають до задоволення.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_4 "Тодіні Коструціоні ОСОБА_5П.А." звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції від 13.06.17р. у справі 918/542/16 та прийняти нове рішення, яким провадження у справі припинити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню. Крім того, апелянт, як на підставу скасування рішення суду першої інстанції, посилається на те, що під час розгляду справи судом першої інстанції не повністю встановлено обставини та не надано належної оцінки усім доказам, на які посилався відповідач.
По-перше. Судом першої інстанції встановлено, що 13.03.2013р. ОСОБА_4 «Тодіні Коструціоні ОСОБА_5П.А» було укладено Договір оренди №КНК/г/6-13 від 13.03.2013р. з Хорольською міжгосподарською пересувною механізованою шляховою дільницею №22 про передачу Відповідачу в строкове платне користування асфальтно-бетонної площадки для складування матеріалів та техніки, а також крім об'єкту оренди на час дії Договору ОСОБА_4 отримало право безоплатного користування земельною ділянкою площею 2500 м.кв. (п.1.5. Розділу 1 «Предмет Договору»).
Відповідно до п. 1 Акту приймання-передачі від 13.03.2013р. сторони чітко встановили, що на виконання Договору оренди №КНК/г/6-13 від 13.03.2013р. Орендодавець передає, а Орендар приймає площадку для складування матеріалів та техніки площею 2500 кв.м та земельну ділянку площею 2500 кв.м за однією і тією ж самою адресою: Полтавська область, м. Хорол, вул. Фрунзе, 116.
Однак, суд першої інстанції у рішенні прийшов до неправильного висновку, що на виконання договору Орендодавець передав Орендарю лише площадку для складування матеріалів та техніки, що спростовується вищенаведеним.
По-друге. Судом першої інстанції встановлено, що 15.04.2014 року ОСОБА_4 отримало дозвіл на спеціальне водокористування №0103/Пол терміном дії по 21.03.2019 року. Згідно наведеного дозволу водокористування дозволяється при дотриманні наступних умов: забір підземних вод не більше 84,828 м.куб. на добу (менше 300 кубічних метрів) та 25,703 тис. м.куб. на рік.
Разом з тим, судом першої інстанції не надано будь-якої правової оцінки тому факту, що вказаний спецдозвіл був виданий ОСОБА_4 саме як землекористувачу за тією ж самою адресою: Полтавська область, м. Хорол, вул. Фрунзе, 116, що вказана в Договорі оренди №КНК/г/6-13 від 13.03.2013р.
По-третє. Судом першої інстанції також не надано будь-якої оцінки такому доказу Відповідача як Дозвіл №799/15 віл 17.05.2013р. на проведення спеціальних робіт із спорудження експлуатаційної (розвідувально-експлуатаційної) свердловини на воду на північно-східній околиці м. Хорол Полтавської області, по вул. Фрунзе, 116, на території Хорольської міжгосподарської пересувної механізованої шляхової дільниці №22, тобто за цією ж самою адресою, що і в Договорі оренди №КНК/г/6-13 від 13.03.2013р, що вкотре стверджує наявність статусу землекористувача у ОСОБА_4 «Тодіні Коструціоні ОСОБА_5п.А».
По-четверте. Судом встановлено, що 26.11.2015р. між ОСОБА_4 та КГУ КЗ «ПІВДЕНУКРГЕОЛОГІЯ» було укладено Договір №48/8 на виконання робіт з юридичними особами, за яким КГУ КЗ «ПІВДЕНУКРГЕОЛОГІЯ» зобов'язалась надати науково-технічні послуги, пов'язані з виконанням робіт по складанню пояснювальної записки для отримання спеціального дозволу на користування надрами для водозабору ОСОБА_4 «Тодіні Коструціоні ОСОБА_5п.А.» розташованому на території виробничої бази Хорольської міжгосподарської пересувної шляхової дільниці №22 по вул. Фрунзе, 116, м. Хорол Полтавської області.
Як зазначає апелянт, суд першої інстанції прийшов до висновку, що ОСОБА_4 «Тодіні Коструціоні ОСОБА_5п.А» фактично розпочало процес отримання дозволу на користування надрами, що вкотре підтверджує статус землекористувача у ОСОБА_4.
Однак, такому факту та його взаємозв'язку з можливістю отримання спецдозволу ОСОБА_4 «Тодіні Коструціоні ОСОБА_5п.А.» виключно як землекористувачем судом не надано будь-якої правової оцінки та не зроблено жодного висновку.
Також апелянт у своїй апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції неправомірно зробив висновок, що об'єктом оренди є виключно асфальтно-бетонна площадка для складування матеріалів та техніки, оскільки земельна ділянка, як самостійний об'єкт оренди із зазначенням кадастрового номеру, місця розташування в договорі оренди не зазначена і право оренди не зареєстровано в державному реєстрі.
Проте, судом одночасно визнається і не заперечується, що згідно з договором земельна ділянка як прилегла територія передається для безоплатного користування із зазначенням займаної площі.
Щодо незастосування судом першої інстанції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дерегуляції в агропромисловому комплексі». Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дерегуляції в агропромисловому комплексі» від 08 грудня 2015 року № 867-УІІІ (надалі - Закон), були внесені зміни до ст.21 та ст.23 КУпН, якими законодавець чітко та однозначно визнав право землевласників та землекористувачів видобувати в межах наданих ш земельних ділянок підземні води (крім мінеральних) для всіх потреб, крім виробництва фасованої питної води, без спеціальних дозволів та гірничого відводу за умови, що обсяг видобування підземних вод із кожного з водозаборів не перевищує 300 кубічних метрів на добу.
Однак, судом першої інстанції при вирішенні даного спору застосовано ст. 23 Кодексу України про надра в редакції чинній до 31.12.2015 року, а саме: «Землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу та використовувати надра для господарських і побутових потреб.»
Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що видобувати підземні води без спеціальних дозволів в обсязі, що не перевищує 300 кубічних метрів на добу, суб'єкти господарювання мають право лише для власних господарсько-побутових потреб, а видобуток підземних вод для здійснення господарської діяльності вимагає отримання спеціального дозволу уповноваженого державою органу є абсолютно необґрунтованим, та таким, що суперечить вимогам ст. 23 Кодексу України про надра.
Окрім того, відповідно до положення абзацу 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дерегуляції в агропромисловому комплексі» від 08 грудня 2015 року №867-УІІІ, землевласники і землекористувачі, які на момент набрання чинності цим Законом розпочали відповідно до вимог законодавства процес отримання спеціальних дозволів та гірничого відводу, не потребують з моменту набрання чинності цим Законом таких спеціальних дозволів та гірничого відводу для видобування підземних вод (крім мінеральних), а також не несуть відповідальності за видобування до набрання чинності цим Законом підземних вод крім мінеральних) без таких спеціальних дозволів та гірничого відводу у разі, якщо таке видобування здійснювалося в обсягах, передбачених частиною першою статті 23 Кодексу України про надра.
Судом першої інстанції встановлено, що 26.11.2015р. ОСОБА_4 «Тодіні Коструціоні ОСОБА_5п.А.» фактично розпочало процес отримання відповідного дозволу на користування надрами за вищенаведеною адресою.
І насамкінець, апелянт у апеляційній скарзі зазначає, що у даному спорі відсутній склад учасників судового процесу відповідно до Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст. 18 ГПК України до складу учасників судового процесу входять: сторони, треті особи, прокурор, інші особи, які беруть участь у процесі у випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч.1 ст.21 ГПК України сторонами в судовому процесі є позивач і відповідач.
В свою чергу, відповідно до ч.З ст.21 ГПК України відповідачами є юридичні особи та у випадках, передбачених цим Кодексом, - фізичні особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Рішенням господарського суду Рівненської області від 13.06.2017 року у справі 16918/542/16 задоволено позов позивача - Державної екологічної інспекції у Полтавській області до відповідача - ОСОБА_4 «Тодіні Коструціоні ОСОБА_5п.А» та вирішено стягнути з ОСОБА_4 «Тодіні Коструціоні ОСОБА_5п.А» 223 648, 00 грн. збитків заданих державі самовільним використанням надр (підземних вод).
Відповідно до ч.ч. 2-3 ст. 95 Цивільного кодексу України представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.
Як вбачається з Відомостей з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій Головного управління статистики у Рівненській області (реєстраційний номер відомостей ГУС 183) правовий статус ОСОБА_4 «Тодіні Коструціоні ОСОБА_5п.А», ідентифікаційний код 26603641 - ОСОБА_6 ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ.
Окрім того, згідно з п. 1.4. Положення про ОСОБА_4 «Тодіні Коструціоні ОСОБА_5п.А», ОСОБА_4 не є юридичною особою і не займається самостійно діяльністю, в усіх випадках воно діє від імені та за дорученням Компанії і виконує свої функції відповідно до чинного законодавства України. ОСОБА_4 являє собою виокремлений підрозділ Компанії.
Враховуючи, що ПОЗОВ БУВ ПРЕД'ЯВЛЕНИЙ ДО ПРЕДСТАВНИЦТВА, яке не має статусу юридичної особи, а відповідно не має і юридичної правоздатності та дієздатності, то ОСОБА_4 «Тодіні Коструціоні ОСОБА_5п.А» не може бути відповідачем в суді та стороною господарського процесу в розумінні ст. 21 ГПК України.
Вказаної правової позиції однозначно притримується і Вищий господарський суд України, зокрема у постанові від 20.02.2013р. у справі №5019/1560/12 та постанові від 17.02.2011 року у справі №12/32.
На думку апелянта, з огляду на викладені доводи апеляційної скарги, рішення господарського суду Рівненської області від 13.06.2017р. у справі №918/542/16 прийняте з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права, а відтак провадження у справі підлягає припиненню.
Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого він просить суд рішення господарського суду Рівненської області від 13.06.17р. залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення з підстав, викладених у відзиві. Щодо відсутності складу учасників у даному спорі, позивач зазначає, що Держекоінспекція звернулася із позовом до господарського суду Рівненської області про стягнення збитків ще у липні 2016 року. Жодного разу відповідачем не піднімалося питання про те, що він є неналежним відповідачем чи він не є юридичною особою. В усних поясненнях до заперечень на апеляційну скаргу представник відповідача не змогла надати обґрунтовану відповідь, чому відповідачем було визначено ОСОБА_4, а не юридична особа.
Рівненський апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін у судовому засіданні в режимі відеоконференції, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що рішення господарського суду Рівненської області від 13.06.17р. у даній справі слід скасувати, а провадження у справі припинити, задовольняючи таким чином апеляційну скаргу скаржника, виходячи з наступного.
В силу ч.1 ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ч.1 ст.18 Господарського процесуального кодексу України до складу учасників судового процесу входять: сторони, треті особи, прокурор, інші особи, які беруть участь у процесі у випадках, передбачених цим Кодексом.
За ч.1 ст.21 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу, якою передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Стаття 80 Цивільного кодексу України визначає, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.
Сторони - суб'єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів, і на яких поширюється законна сила судового рішення. Сторони повинні мати господарську процесуальну правоздатність і господарську процесуальну дієздатність.
Господарська процесуальна правоздатність визначається як здатність мати процесуальні права та нести обов'язки сторони, третьої особи, заявника. Господарською процесуальною правоздатністю володіють усі фізичні та юридичні особи на підставі їхнього права на судовий захист у господарському суді своїх прав і законних інтересів. У цьому виражається нерозривний процесуальний зв'язок між процесуальною правоздатністю і здатністю мати матеріальні права та обов'язки. Особа наділяється процесуальною правоздатністю з метою захисту матеріальних прав і інтересів. Правоздатність у матеріальному праві - це здатність мати відповідні матеріальні права і нести обов'язки, а процесуальна правоздатність - це можливість бути в господарському суді стороною, третьою особою, заявником.
Оскільки господарська процесуальна правоздатність тісно пов'язана з матеріально-правовою правоздатністю і з матеріальним правом, яке підлягає захисту, вона виникає одночасно з виникненням здатності мати матеріальні права.
Відповідно до статті 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Стаття 95 ЦК України передбачає, що представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.
ОСОБА_7 повноважень відокремленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення у господарському суді повноваження сторони у справі від імені юридичної особи визначається установчими документами останньої, положенням про відособлений підрозділ, яке затверджується юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу. При цьому принагідно мати на увазі, що стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відособлений підрозділ, і рішення приймається саме стосовно підприємства чи організації - юридичної особи, але в особі її відокремленого підрозділу.
Згідно до ч.1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Згідно п. 1.7. Постанови №18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суд України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» відповідно до чинного законодавства, зокрема, Цивільного та Господарського кодексів України, Законів України «Про господарські товариства», «Про акціонерні товариства», «Про банки і банківську діяльність», юридичні особи для здійснення своїх функцій мають право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами. ОСОБА_7 повноважень відокремленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення у господарському суді повноваження сторони у справі від імені цієї особи визначається установчими документами останньої, положенням про відокремлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу. При цьому слід мати на увазі, що стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відокремлений підрозділ, і рішення приймається саме стосовно підприємства чи організації - юридичної особи, але в особі її відокремленого підрозділу.
Господарським судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач - Державна екологічна інспекція у Полтавській області - звернувся з позовом до ОСОБА_4 «Тодіні Коструціоні ОСОБА_5П.А.». Згідно довідки ЄДРПОУ АА № 735832 Головного управління статистики у Рівненській області станом на час проведення перевірки та відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій Головного управління статистики у Рівненській області (реєстраційний номер відомостей ГУС 183) станом на час розгляду справи в суді, правовий статус ОСОБА_4 «Тодіні Коструціоні ОСОБА_5п.А», ідентифікаційний код 26603641 - без права юридичної особи.
Відповідно до пункту 1.4. Положення про ОСОБА_4 «Тодіні Коструціоні ОСОБА_5П.А.», затвердженого Рішенням юридичної особи Акціонерним товариством «Тодіні Коструціоні ОСОБА_5П.А.», зареєстрованого згідно із законодавством Республіки Італія 30.09.1987 року, реєстраційний номер 644647, місцезнаходження: Італія, Рим, ОСОБА_8 Серафіко, 200 САР 00142, ОСОБА_4 «Тодіні Коструціоні ОСОБА_5П.А.» не є юридичною особою і не займається самостійно діяльністю, в усіх випадках воно діє від імені і за дорученням Компанії. ОСОБА_4 являє собою відокремлений структурний підрозділ Компанії.
Оскільки, відповідач не є юридичною особою, тобто склад учасників спору відсутній і не відповідає ст.ст. 1, 12 ГПК України, колегія суддів не може погодитись з тим, що даний спір підлягає вирішенню у господарських судах України, і вважає, що рішення господарського суду першої інстанції підлягає скасуванню, а провадження у даній справі підлягає припиненню на підставі п.1 ч.1 ст. 80 ГПК України.
Рівненський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що оскільки представництво «Тодіні Коструціоні ОСОБА_5П.А.» не є юридичною особою, тому на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі підлягає припиненню.
Аналогічна правова позиція з даного питання викладена в постановах Вищого господарського суду України у справі №53/56 від 08 червня 2010 року, у справі №12/32 від 17 лютого 2011 року та у справі № 5019/1560/12 від 20.02.2013 року.
Пояснення представника позивача з приводу того, що на момент проведення перевірки та складання акту, а у подальшому і звернення до суду, не було достеменних відомостей про правовий статус відповідача, не знаходить свого підтвердження у матеріалах справи.
Адже під час складання акту посадові особи позивача старший державний інспектор з охорони навколишнього природного середовища Полтавської області ОСОБА_7 та державний інспектор з охорони навколишнього природного середовища Полтавської області ОСОБА_9 у ньому зазначили, що правовий статус суб'єкта (ОСОБА_4 «Тодіні Коструціоні ОСОБА_5П.А.») - без права юридичної особи. Діє такий суб'єкт - на підставі Положення про ОСОБА_4 (а.с.9, т.І).
Таким чином на момент складання акту №239/01-01-14 позивачу було достеменно відомо, що представництво «Тодіні Коструціоні ОСОБА_5П.А.» не є юридичною особою, і як наслідок - не може бути учасником судового процесу в розумінні статті 1, 21 ГПК України.
Згідно ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З огляду на зазначені правові положення та встановлені обставини справи апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені відповідачем в апеляційній скарзі, є обґрунтованими.
Враховуючи наведене, Рівненський апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте без врахуванням всіх обставин справи, а відтак підлягає скасуванню. Провадження у справі слід припинити на підставі п.1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 49, п.1 ст.80, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 "Тодіні Коструціоні ОСОБА_5 А." від 23.06.17р. задоволити.
Рішення господарського суду Рівненської області від 13 червня 2017 року у справі №918/542/16 скасувати.
Провадження у справі припинити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Справу №918/542/16 повернути господарському суду Рівненської області.
Головуючий суддя Юрчук М.І.
Суддя Крейбух О.Г.
Суддя Огороднік К.М.