Суддя-доповідач - Білак С. В.
Головуючий у 1 інстанції - Рябчук О.С.
09 серпня 2017 рокусправа № 804/2735/17
Приміщення суду за адресою: 49083, м. Дніпро, пр.Слобожанський, 29
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Білак С.В., суддів: Чумака С. Ю. Шальєвої В.А. , секретар судового засідання - Лащенко Р. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 травня 2017 року у справі №804/2735/17 за позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Соборному районі м. Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Соборному районі м. Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якому просив визнати не чинними повністю та скасувати:
- податкове повідомлення-рішення № 491/1/13-1 від 30.12.2016 року на суму 587,08 грн.;
- податкове повідомлення-рішення № 491/2/13-1 від 30.12.2016 року на суму 1 038,95 грн.;
- податкове повідомлення-рішення № 491/3/13-1 від 30.12.2016 року на суму 591,70 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що з 01.01.2015 року об'єктом оподаткування стала не житлова нерухомість. Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відсутній у переліку загальнодержавних податків та зборів, він є місцевим податком та не може бути визначений рішенням Верховної ради України. Встановлення місцевих податків є компетенцією місцевих рад, які повинні встановити вказаний податок своїм рішенням, яке необхідно оприлюднити до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування встановлених податків та зборів або змін. В іншому разі, норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим. Бюджетний період починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня цього ж року. Тобто, 2015 рік - це плановий період, а 2016 рік - бюджетний період. Нові податки не можуть бути визнані обов'язковими до сплати принаймні в 2015 року, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів. Відповідне рішення Дніпропетровської міської ради № 7/60 було прийнято 28.01.2015 року. Зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року. Враховуючи зазначене, податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції уЖовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області № 491/1/13-1 від 30.12.2016 року, № 491/2/13-1 від 30.12.2016 року, № 491/3/13-1 від 30.12.2016 року суперечать вимогам чинного законодавства та підлягають скасуванню.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 травня 2017 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням вимог чинного законодавства України та підлягають визнанню не чинними повністю та скасуванню.
Місцеві ради, згідно Податкового кодексу України, мають обов'язково встановити податок на нерухоме майно і вирішити питання, чи запроваджується податок на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюднене до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування місцевих податків та зборів або змін. Оскільки місцеві ради не приймали та не оприлюднювали до 15.07.2014 року рішення про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, зазначений податок не може бути визнаний обов'язковим у 2015 році.
Згідно норм Податкового кодексу України зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки, податки та збори, їх ставки не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
Отже, застосування відповідачем положень ст.266 Податкового кодексу України з метою оподаткування податком на нерухоме майно не може мати місце у 2015 році.
Позивач та відповідач в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, жодних клопотань чи заяв про перенесення розгляду справи до суду не надходило, що не перешкоджає розгляду справи без участі сторін по справі.
Відповідно до ч.1 ст.41 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що фізична особа ОСОБА_2 має у власності наступні об'єкти нежитлової нерухомості: АДРЕСА_2 (загальна площа 48,5 кв.м) (Шевченківський район); АДРЕСА_2 (загальна площа 25,3кв.м) (Шевченківський район); АДРЕСА_2 (загальна площа 22,6 кв.м) (Шевченківський район); АДРЕСА_1 (загальна площа 152,5 кв.м) (Шевченківський район); АДРЕСА_1 (загальна площа 18,1 кв.м) (Шевченківський район); АДРЕСА_3 (загальна площа 388,0 кв.м - 1/2) (Самарський район) (а.с. 17).
З огляду на те, що позивач є власником наведених вище об'єктів нежитлової нерухомості, 30.12.2016 року Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області було винесено:
- податкове повідомлення-рішення №491/1/13-1, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нерухомості на суму 587,08 грн.;
- податкове повідомлення-рішення № 491/2/13-1, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нерухомості на суму 1 038,95 грн.;
- податкове повідомлення-рішення № 491/3/13-1 яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нерухомості на суму 591,70 грн. (а.с. 11-13).
Не погоджуючись з наведеними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду з позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як обов'язковий місцевий податок, підлягає сплаті, виходячи з норм ст.266 Податкового кодексу України, починаючи з 01 січня 2015 року, з урахуванням змін до об'єкта оподаткування, чинних з 01.01.2015 року, безвідносно до прийняття місцевою радою рішення щодо цього податку в порядку, встановленому п.п. 12.3.4 п. 12.3.4 ст.12 Податкового кодексу України.
Оскільки установлення і скасування податків та зборів є виключною компетенцією державних органів та органів місцевого самоврядування, то визначений принцип стабільності стосується діяльності саме цих органів.
При цьому, Податковий кодекс України не містить положень, які б зобов'язували контролюючи органи утримуватися від визначення податкових зобов'язань або звільняли б платників податків від сплати податків, у разі прийняття повноважним органом рішення про зміни будь-яких елементів податків пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду.
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність у податкової служби правових підстав для визначення податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у 2015 року з урахуванням змін, внесених до об'єкта оподаткування та про обов'язок платників податку щодо сплати цього виду податку у порядку, передбаченому Податковим кодексом України, з огляду на що суд вирішив, що податкові-повідомлення рішення, які оскаржуються, відповідають вимогам п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
З наведеними висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, з огляду на таке.
У відповідності до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», який набув чинності з 01.01.2015 року, статтю 266 Податкового кодексу України викладено у новій редакції, якою передбачено сплату податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки.
Підпунктом 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об'єктом оподаткування відповідно до пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Згідно з пп. 266.3.2. п. 266.3 ст. 266 Податкового кодексу України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
При цьому пп. 266.5.1. п. 266.5 ст. 266 Податкового кодексу України визначено, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.
Як вбачається з матеріалів справи, фізична особа ОСОБА_2 є власником наступних об'єктів нежитлової нерухомості: АДРЕСА_2 (загальна площа 48,5 кв.м) (Шевченківський район); АДРЕСА_2 (загальна площа 25,3кв.м) (Шевченківський район); АДРЕСА_2 (загальна площа 22,6 кв.м) (Шевченківський район); АДРЕСА_1 (загальна площа 152,5 кв.м) (Шевченківський район); АДРЕСА_1 (загальна площа 18,1 кв.м) (Шевченківський район); АДРЕСА_3 (загальна площа 388,0 кв.м - 1/2) (Самарський район).
Отже, відповідач дійшов вірного висновку про те, що зазначені нежитлові будівлі є об'єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а позивач - платником такого податку відповідно до ст. 266 Податкового кодексу України.
Разом з тим, контролюючим органом не враховано, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, належить до місцевих податків, особливості введення якого передбачені ст. 12 Податкового кодексу України.
Статтею 4 Податкового кодексу України визначено принципи податкового законодавства, одним з яких є принцип стабільності, відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року (підпункт 4.1.9 статті 4 Податкового кодексу України).
У відповідності до п. 8.1 та п. 8.3 ст. 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Відповідно до пп. 12.1.2 п. 12.1 ст. 12 Податкового кодексу України Верховна Рада України встановлює на території України загальнодержавні податки та збори і визначає перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних та міських рад.
Пунктом 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначено, що сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом. При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.
Згідно з пунктом 24 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: встановлення місцевих податків і зборів, відповідно до Податкового кодексу України.
Положеннями пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України визначено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. При цьому норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).
Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. Такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.
Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.
Виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, не можна визначати плановим періодом 2015 рік саме в тому ж 2015 році.
Плановим відповідно до норми пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України є період після того, в якому приймається відповідне рішення ради.
Отже, рішення місцевих рад щодо затвердження Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об'єктів житлової нерухомості на 2015 рік та встановлення ставок податку, прийняте у 2015 році, могло встановлювати плановим лише 2016 рік.
Таким чином, з урахуванням норми пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України рішення місцевої ради стосовно податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, прийняте в 2015 році, не може бути застосовані в 2015 році. Такі рішення могли передбачати плановим лише 2016 рік, і саме з цього періоду ставки цього податку могли вважатися встановленим місцевою радою.
При цьому факт прийняття Верховною Радою України і набрання чинності Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», а так само обов'язковість для місцевих рад впровадження податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не може заперечувати необхідність встановлення цього податку саме рішенням місцевих рад, оскільки встановлення місцевих податків є виключною компетенцією саме місцевих рад, як це визначено п. 10.2 ст. 10 Податкового кодексу України.
Тобто Верховна Рада України не може підміняти власними повноваженнями компетенцію місцевих рад щодо встановлення місцевих податків.
Підтвердженням цього може слугувати п. 4 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи». Цим пунктом рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.
Отже, Прикінцевими положеннями Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» рекомендовано місцевим радам встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на 2015 рік у 2015 році. Проте така рекомендація не може розглядатися як скасування чинної норми пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, яка імперативно врегульовує порядок опублікування і застосування рішення місцевої ради про встановлення місцевого податку.
Таким чином, навіть прийняті на рекомендацію Верховної Ради України рішення місцевих рад не можуть застосовуватися інакше, ніж це передбачено пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України.
Разом із тим, Податковим кодексом України встановлено спеціальні правові наслідки невиконання місцевою радою свого обов'язку щодо встановлення тих місцевих податків, запровадження яких є обов'язковим.
Згідно з пп. 12.3.5 п. 12.3. ст. 12 Податкового кодексу України у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.
Отже, рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків приймається до початку наступного бюджетного періоду і набирає чинності з наступного бюджетного періоду. При цьому відповідно до п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України. Тому за умови дії пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте. В свою чергу, з урахуванням п.10.2 ст.10 Податкового кодексу України юридичний факт встановлення місцевого податку місцевою радою відповідним рішенням має передувати його справлянню.
При цьому, з урахуванням змісту норм Податкового кодексу України, Верховна Рада України не є уповноваженою на встановлення місцевих податків, оскільки відповідно до пп. 12.1.2 п. 12.1 ст. 12 Податкового кодексу України Верховна Рада України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.
У спірних правовідносинах склалась ситуація, коли ставки податку, визначені у рішенні ради від 28.01.2015 року № 7/60 на 2015 рік, не можуть застосовуватись на 2015 рік, а нормами Податкового кодексу України мінімальна ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, безпосередньо не визначена.
За наведених обставин, контролюючий орган, прийнявши рішення про визначення позивачу грошових зобов'язань за податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік за ставками, які не підлягали застосуванню в 2015 році, діяв протиправно, а тому колегія суддів прийшла до висновку про задоволення адміністративного позову.
Відповідно до ст.202 КАС України, підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, які мають значення для вирішення справи, порушено норми матеріального права, а висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а адміністративний позов - задоволенню.
Відповідно до ч.6 ст.94 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції або Верховний Суд України, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки судом апеляційної інстанції ухвалено нове рішення на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Соборному районі м. Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області підлягають стягненню документально підтверджені судові витрати ОСОБА_2 у розмірі 640 грн., сплачені згідно квитанції від 26.04.2017 року №0.0.754423044.1 та у розмірі 704 грн., сплачені згідно квитанції від 01.06.2017 року №0.0.777644846.1, всього 1344 грн.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 94, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 травня 2017 року у справі №804/2735/17 за позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Соборному районі м. Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - скасувати.
Адміністративний позов ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Соборному районі м. Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №491/1/13-1 від 30.12.2015 року на суму 587,08 грн.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №491/2/13-1 від 30.12.2015 року на суму 1038,95 грн.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №491/3/13-1 від 30.12.2015 року на суму 591,70 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Соборному районі м.Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39545734) судовий збір у розмірі 1344 (одна тисяча триста сорок чотири) грн. 00 коп.
Вступна та резолютивна частини постанови складені в нарадчій кімнаті та проголошені в судовому засіданні 09 серпня 2017 року, в повному обсязі постанова складена 11 серпня 2017 року.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складання рішення відповідно до ст.160 КАС України - з дня складання рішення в повному обсязі.
Головуючий суддя С.В. Білак
Судді С.Ю.Чумак
В.А.Шальєва