04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"10" серпня 2017 р. Справа№ 910/21752/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Майданевича А.Г.
суддів: Михальської Ю.Б.
Суліма В.В.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нью Софт" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.04.2017 (повне рішення складено 18.04.2017)
у справі №910/21752/16 (суддя Мариченко Я.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нью Софт"
до Публічного акціонерного товариства "БГ Банк"
третя особа Національний банк України
про визнання права власності.,-
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.04.2017 у справі №910/21752/16 у позові відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Нью Софт" звернулось до Київського апеляційного Господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 13.04.2017 у справі №910/21752/16 скасувати та винести нове рішення суду, яким позов ТОВ "Нью Софт" задовольнити та визнати право власності на нерухоме майно.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2017 прийнято вказану вище апеляційну скаргу до провадження та призначено розгляд справи №910/21752/16 за участю уповноважених представників сторін.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2017 продовжено строк розгляду справи №910/21752/16 на 15 днів та оголошено перерву у судовому засіданні до 31.07.2017.
Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 07.08.2017, у зв'язку з перебуванням судді Гаврилюка О.М. у відпустці, для розгляду справи №910/21752/16 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Сулім В.В., Михальська Ю.Б.
Вказана судова колегія почала розгляд справи спочатку і прийняла постанову у даній справі.
26.07.2017 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Нью Софт" надійшло клопотання про припинення апеляційного провадження у справі №910/21752/16 та повернення сплаченої суми судового збору.
В судовому засіданні, представник позивача підтримав заявлене клопотання та просив припинити апеляційне провадження у справі №910/21752/16 та повернути сплачену суми судового збору.
Колегія суддів, розглянувши заявлене клопотання та заслухавши пояснення представника апелянта, вирішила відмовити в задоволенні вказаного клопотання, оскільки перелік підстав для припинення провадження наведений у ст. 80 Господарського процесуального кодексу України є вичерпним. Так, відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Однак, в даному випадку, позивач набув право власності на спірне майно вже на стадії апеляційного перегляду, що виключає можливість припинення провадження у справі.
Представник позивача приймав участь у судових засіданнях, в яких надавав свої пояснення, підтримував доводи, що викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 13.04.2017 у справі № 910/21752/16 - скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Представники відповідача та третьої особи приймали участь у судовому засіданні від 19.06.2017, в якому надавали свої пояснення, заперечували проти доводів, що викладені в апеляційній скарзі та просили апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення - без змін.
Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників судового процесу, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 07.05.2014 між відповідачем та Національним банком України було укладено Кредитний договір № 39. З метою забезпечення виконання відповідачем зобов'язань за договором, між сторонами було укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гунько І.І., та зареєстрований за № 899. Предметом іпотеки за цим Договором визначено, зокрема, 34/100 частини об'єкта "Житловий будинок із вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом", загальною площею 1972,00 м2 (у літері "А"), що знаходить за адресою: м. Київ, вул. О. Гончара, 35, та складається з: VI поверх - нежитлові приміщення з № 1 по № 6 (групи приміщень № 6), місця спільного користування з № І по № ІХ; VIІ поверх - нежитлові приміщення з № 1 по № 16 (групи приміщень № 7), місця спільного користування з № І по № ІХ; VIІІ поверх - нежитлові приміщення з № 1 по № 16 (групи приміщень № 8), місця спільного користування з № І по № ІХ.
На підставі постанови НБУ від 26.02.2015 № 134 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "БГ БАНК", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 27.02.2015 № 43 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "БГ БАНК" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку".
Відповідно до ч. 7 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та п.п. 1.2., 1.3., 1.5 Порядку реалізації активів майна неплатоспроможних банків, уповноважена особа Фонду протягом 30 календарних днів з дня початку тимчасової адміністрації проводить інвентаризацію банківських активів і зобов'язань, за результатами якої проводить оцінку майна Банку, яке може бути реалізовано, зокрема, на відкритих торгах (аукціоні).
25.10.2016 були проведені з 09:00 по 18:00 електронні торги з реалізації нежилих приміщень 6, 7, 8 поверхів житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом, що розташований за адресою: м. Київ, вул. О. Гончара, 35 (6, 7, 8 поверхи), шляхом проведення аукціону. Вказане майно виставлено на аукціон під лотом № 174572 зі стартовою ціною лоту 58 609 133,06 грн. та гарантійним внеском для участі в аукціоні в розмірі 500 000,00 грн. Організатором торгів виступило Державне підприємство "Сетам", замовником - відповідач.
Місцевим господарським судом встановлено, що до участі в торгах допущено 2 учасника, одним із яких був позивач (учасник 3). О 16:36:57 позивачем було зроблено цінову пропозицію у сумі, рівній стартовій ціні лота, тобто 58 609 133,06 грн. Надалі, о 16:39:53 позивач зробив особливу ставку в розмірі 59 195 225,00 грн. Інших пропозицій по даному лоту не надходило.
Отже, позивача визнано переможцем аукціону та надано час для сплати 58 991 201,13 грн. на рахунок відповідача до 09.11.2016. Проведені торги оформлені протоколом від 28.10.2016 №206655.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вказаних умов, позивач перерахував 08.11.2016 на рахунок відповідача 58 991 201,13 грн., (копія платіжного доручення № 1). В свою чергу, відповідач перерахував на підставі рішення Фонду від 10.11.2016 № 2408 на рахунок НБУ грошові кошти в розмірі 49 329 354,17 грн. від реалізації зазначеного нерухомого майна, відповідно до платіжного доручення від 11.11.2016 № 39, без врахування ПДВ у розмірі 8 090 014,08 грн.
09.11.2016 позивач звернувся до відповідача із листом № 09-11/16, в якому повідомив про виконання встановлених Порядком вимог у повному обсязі, а саме: підписання протоколу від 28.10.2016 № 206655 та перерахування відповідачу грошових коштів у розмірі 58 991 201,13 грн. У зв'язку з цим, позивач просив відповідача підписати договір купівлі-продажу майна (лоту), два підписаних позивачем примірники якого останній долучив до вказаного листа. Також, 10.11.2016 та 11.11.2016 позивач звертався до відповідача з листами № 10-11/16 та № 11-11/16, в останньому з яких просив з'явитися представника відповідача 14.11.2016 о 17:00 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Антропова О.Ю., за адресою: м. Київ, бул. І. Лепсе, буд. 6 "З", із оригіналами правовстановлюючих документів на майно, що було предметом торгів, з метою укладення договору купівлі-продажу.
У відповідь відповідач повідомив, що між сторонами не було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору купівлі-продажу та позивачем пропущено строк на його укладення. Крім того, відповідач зазначив, що вказане нерухоме майно перебуває в іпотеці в НБУ, а тому оригінали правовстановлюючих документів знаходяться в останнього на зберіганні, що унеможливлює їх надання нотаріусу для укладення договору купівлі-продажу (лист від 14.11.2016 № 15-787).
В свою чергу, 15.11.2016 НБУ направив відповідачу електронне повідомлення № 12-0004/93959, в якому повідомив, що недоотримав від відповідача кошти від реалізації вказаного нерухомого майна у розмірі 8 090 014,08 грн., у зв'язку з чим припинення обтяження цього майна іпотекою та зняття заборони на його відчуження може бути здійснено НБУ тільки після отримання зазначеної суми. Крім того, НБУ послався на ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", відповідно до якої під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов'язань у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури. Вимоги за зобов'язаннями банку із сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до ст. 52 цього Закону.
Судом першої інстанції також встановлено, що відповідач не перерахував зазначену суму на рахунок Національного банку України, внаслідок чого обтяження нерухомого майна іпотекою та заборона на його відчуження знята не була. Докази протилежного у матеріалах справи відсутні.
Так, 15.11.2016 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антроповим О.Ю. винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії - посвідченні договору купівлі-продажу нерухомого майна у зв'язку з відсутністю представника ПАТ "БГ БАНК", ненаданням останнім установчих та правовстановлюючих документів на зазначене нерухоме майно, а також наявністю іпотеки на це нерухоме майно та заборони його відчуження.
Пунктом 2.1. порядку реалізації майна неплатоспроможних банків шляхом проведення електронних торгів, затвердженого наказом Державного підприємства "СЕТАМ" від 22.01.2016 № 9 передбачено, що електронні торги складається з наступних стадій: підготовка до проведення електронних торгів; оголошення інформації про проведення електронних торгів; реєстрація учасників торгів; проведення електронних торгів; визначення переможця електронних торгів та укладання з ним договору купівлі-продажу.
Відповідно до п. 7.7. порядку, переможець торгів протягом 10 банківських днів із дня, наступного після закінчення електронних торгів, зобов'язаний: підписати персоніфікований протокол та надати (надіслати) його організатору; перерахувати кошти за придбане майно на розрахунковий рахунок замовника, вказаний в протоколі; підписати договір купівлі-продажу майна (лоту) з Замовником.
Згідно з п. 7.15. порядку встановлено, що персоніфікований протокол про результати проведення електронних торгів із визначенням переможця є підставою для укладення договору купівлі-продажу майна між Замовником та Учасником торгів (переможцем аукціону). Право власності на об'єкт продажу переходить до Переможця у разі належного виконання умов, вказаних в п. 7.7 цього Порядку.
Відтак, позивач зазначив, що на виконання вимог п. 7.7. порядку підписав протокол електронних торгів, перерахував 08.11.2016 на рахунок відповідача 58 991 201,13 грн., що становить вартість реалізованого майна, та звернувся 09.11.2016 до відповідача із проханням підписати відповідний договір купівлі-продажу майна (лоту). Таким чином, до позивача, на його думку, перейшло право власності на зазначене майно.
На підставі чого, у листопаді 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Нью Софт" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "БГ Банк" про визнання права власності на нерухоме майно.
При прийняті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки до позивача внаслідок не укладання договору купівлі-продажу майна (лота) із відповідачем право власності на таке майно не перейшло, у суду відсутні підстави для визнання на нього права власності за позивачем на підставі ст. 392 ЦК України. Крім того, суд наголосив що обраний позивачем спосіб захисту шляхом визнання права власності на підставі ст. 392 ЦК України за умови відсутності в останнього права власності на відповідне майно, не є належним.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Нью Софт" звернулось до Київського апеляційного Господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 13.04.2017 у справі №910/21752/16 скасувати та винести нове рішення суду, яким позов ТОВ "Нью Софт" задовольнити та визнати право власності на нерухоме майно, яким є 34/100 частини об'єкту "Житловий будинок з вибудовано - прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом", загальною площею 1972,00 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. О.Гончарова, 35. В обґрунтування апеляційної скарги, позивачем зазначено, що ним вчинено всі необхідні для переходу до нього права власності на це майно дії, а саме - підписано протокол електронних торгів, перераховано грошові кошти відповідачу та звернення до останнього із пропозицією укласти відповідний договір купівлі-продажу.
Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Приписами ст. 392 ЦК України передбачено, що позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.
Враховуючи наведені норми, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позивачем у позові про визнання права власності є власник - особа, яка має право власності на майно, тобто вже стала його власником, а не намагається ним стати через пред'явлення позову. На підставі чого, суд має встановити, з яких саме передбачених законом підстав та у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт, та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому ст. 392 ЦК України.
Як вже зазначалось вище, до переможця торгів право власності на реалізоване майно переходить після виконання останнім трьох умов, а саме: підписання протоколу електронних торгів, перерахування грошових коштів замовнику та підписання із ним договору купівлі-продажу майна (лота).
Статтею 657 ЦК України зазначено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до ч. 3 ст. 640 ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня його посвідчення.
У разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним (ч. 1 ст. 219 ЦК України).
Отже, як вірно встановлено місцевим господарським судом, відповідний договір купівлі-продажу майна (лота) із відповідачем, як замовником, укладений не був, оскільки не був належним чином посвідчений. Так, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антроповим О.Ю. було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання за позивачем права власності на підставі ст. 392 ЦК України, оскільки до останнього право власності на таке майно не перейшло.
Доказів того, що набуття позивачем права власності на зазначене майно та оспорювання відповідачем цього права та втрати позивачем правовстановлюючих документів матеріали справи не містять.
Колегія суддів також зазначає, що посилання позивача, в позовній заяві та апеляційній скарзі, на п. 7.15. Порядку, яким позивач мотивує перехід до нього права власності на реалізоване майно, не є обґрунтованим, оскільки даний пункт має відсильну диспозицію до п. 7.7. Порядку, належне виконання якого і становить умови переходу права власності.
Крім того, Господарський суд міста Києва вірно зазначив, що обраний позивачем спосіб захисту шляхом визнання права власності на підставі ст. 392 ЦК України за умови відсутності в останнього права власності на відповідне майно, не є належним. Так, одним із способів установлення господарських правовідносин з купівлі-продажу товарів чи майна є укладення відповідного договору, зокрема, ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України серед способів захисту прав та законних інтересів суб'єктів господарювання передбачає, зокрема, установлення господарських правовідносин.
Частиною 1 ст. 16 ЦК України, яка кореспондується із ч. 1 ст. 20 ГК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу. Суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Колегія суддів звертає увагу, що цивільне законодавство України передбачає можливість визнання дійсним договорів, відносно яких не дотримано вимог щодо їх нотаріального посвідчення.
Так, ч. 2 ст. 219 ЦК України передбачено, що суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі.
Відповідно до ч. 3 ст. 334 ЦК України визначено, що право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішення суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.
Враховуючи наведене, а також норми чинного законодавства, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до вимог ст. ст. 32, 33, 34 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з нормами ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 13.04.2017 у справі №910/21752/16 прийнято після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв'язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
З огляду на те, що доводи позивача законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду міста Києва від 13.04.2017 у справі №910/21752/16 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нью Софт» - без задоволення.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нью Софт» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.04.2017 у справі №910/21752/16 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.04.2017 у справі №910/21752/16 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/21752/16 повернути до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя А.Г. Майданевич
Судді Ю.Б. Михальська
В.В. Сулім