04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"10" серпня 2017 р. Справа № 927/521/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Разіної Т.І.
суддів: Яковлєва М.Л.
Чорної Л.В.
У судовому засіданні взяли участь представники сторін:
- позивача: Прохоренко М.М., довіреність № 1330 від 12.12.2016;
- відповідача: не з'явився;
- третьої особи: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Щорської районної державної адміністрації на рішення господарського суду Чернігівської області від 06.07.2017 у справі № 927/521/17 (суддя Фетисова І.А.)
за позовом публічного акціонерного товариства "Укртелеком", м. Київ,
в особі Чернігівської філії публічного акціонерного товариства "Укртелеком,
м. Чернігів
до Управління соціального захисту населення Щорської районної державної адміністрації, м. Сновськ, Чернігівська обл.
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Державна казначейська служба України в особі управління Державної казначейської служби у Сновському районі Чернігівської області,
м. Сновськ, Чернігівська обл.
про стягнення 107 134,57 грн
За результатами розгляду апеляційної скарги Київський апеляційний господарський суд
Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Чернігівської філії публічного акціонерного товариства "Укртелеком» (надалі-позивач) звернулось до господарського суду Чернігівської області із позовною заявою до Управління соціального захисту населення Щорської районної державної адміністрації (надалі - відповідач) про стягнення 107 134,57 грн (т.1, а.с. 2-5).
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем у період з 01 грудня 2015 року по 31 грудня 2016 року було надано телекомунікаційні послуги на пільгових умовах громадянам, відповідно до Закону України "Про охорону дитинства", Закону України „Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист", Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи " та Закон України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Однак, відповідач не здійснив перерахування коштів, як компенсації наданих позивачем пільг, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 107 134 57,79 грн.
Ухвалою господарського суду Чернігівської області порушено провадження у справі №927/521/17 та призначено її до розгляду.
26.06.2017 позивачем подано суду до першої інстанції заяву про зменшення позовних вимог №14-11/250-3, відповідно до якої позивач зменшує розмір заявлених вимог про стягнення заборгованості по компенсації вартості телекомунікаційних послуг наданих пільговим категоріям громадян на суму 342,77 грн., у зв'язку із здійсненим сторонами звірянням взаємних розрахунків та просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 107 134,57 грн та повернути надмірно сплачений судовий збір у розмірі 5,14 грн внаслідок зменшення розміру позовних вимог ( т.1, а.с. 228-229).
Заяву про зменшення позовних вимог прийнято судом до розгляду.
Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 26.06.2017 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державну казначейську служба України в особі (надалі - третя особа).
Рішенням господарського суду Чернігівської області від 06.07.2017 у справі № 927/521/17 (суддя Фетисова І.А.) позов задоволено повністю; стягнуто з Управління соціального захисту населення Щорської районної державної адміністрації на користь публічного акціонерного товариства "Укртелеком" борг в сумі 107134,57 грн.
Вирішено питання судових витрат.
Рішення місцевого господарського суду мотивоване обґрунтованістю та доведеністю позовних вимог.
При цьому суд першої інстанції керувався приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України, ст.ст. 174, 193, 218 Господарського кодексу України ст. ст. 48, 102 Бюджетного кодексу України, ст. 63 Закону України «Про телекомунікації» та ст.ст. 1, 22, 27, 33,49, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Управління соціального захисту населення Щорської районної державної адміністрації звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволені позову.
Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом першої інстанції норм процесуального права, що вираженого неповним з'ясуванням обставин справи, що мають значення для справи; не вжиттям всіх необхідних заходів для повного та всебічного розгляду справи, та порушення норм матеріально права, зокрема, ст. 48 Бюджетного кодексу України та 174, 193 Господарського кодексу України. Крім того, як вказує апелянт, що спірні правовідносини, які склалися між сторонами підлягають вирішенню у порядку адміністративного судочинства, а, відтак місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку, що даний спір підлягає вирішенню у порядку господарського судочинства, чим порушив приписи ст.ст. 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України та ст.ст. 1, 2 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.07.2017 у справі № 927/521/17 прийнято до провадження апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Щорської районної державної адміністрації на рішення господарського суду Чернігівської області від 06.07.2017 у справі № 927/521/17 та призначено її розгляд на 10.08.2017.
03.08.2017 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від управління Державної казначейської служби у Сновському районі Чернігівської області (третя особа) надійшов лист, в якому остання просить розгляд даної справи провести без участі представника управління Державної казначейської служби у Сновському районі Чернігівської області.
07.08.2017 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Чернігівської філії публічного акціонерного товариства "Укртелеком (позивача) надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останні просить відмовити повністю у задоволенні апеляційної скарги управління соціального захисту населення Щорської районної державної адміністрації та рішення господарського суду Чернігівської області від 06.07.2017 у праві № 927/521/17 залишити без змін.
07.08.2017 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від Управління соціального захисту населення Щорської районної державної адміністрації (відповідача) надійшла заява, в якій просить апеляційну скаргу розглянути за відсутності представника останнього.
Розпорядженням начальника відділу забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду № 09-53/3116/17 від 09.08.2017 у зв'язку з перебуванням судді Тищенко О.В. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 927/521/17.
Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 09.08.2017 для розгляду справи № 927/521/17 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя: Разіна Т.І., судді: Чорна Л.В., Яковлєва М.Л.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.08.2017 справу № 927/521/17 за апеляційною скаргою Управління соціального захисту населення Щорської районної державної адміністрації на рішення господарського суду Чернігівської області від 06.07.2017 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Разіна Т.І. (доповідач), судді: Чорна Л.В., Яковлєв М.Л.
У судовому засіданні представник позивача доводи апеляційної скарги заперечував, з викладених у відзиві на апеляційну скаргу підстав.
Представники апелянта (відповідача) та третьої особи у судове засідання не з'явилися, проте подали клопотання про розгляду справи без участі представників останніх.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши представника позивача, перевіривши застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
У відповідності до ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, що позивачем у період з 01.12.2015 року по 31.12.2016 року було надано телекомунікаційні послуги на пільгових умовах громадянам, що проживають у Сновському (Щорському) районі Чернігівської області, (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, на загальну суму 107134,57,79 грн.), що підтверджується формами №2-пільга - розрахунок видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг за період з грудня 2015 року по грудень 2016 року включно, відповідно до Закону України "Про охорону дитинства", Закону України „Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист", Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи "та Закон України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Судом першої інстанції та судовою колегією апеляційної інстанції встановлено, що нараховані позивачем суми наданих пільг визначених категоріям населення збігаються з наявними в матеріалах справи актами звіряння розрахунків (у тому числі станом на 22.06.2017) та розрахунками видатків по кожній пільговій категорії населення по кожному з заявлених позивачем періоду надання відповідних пільг, окрім того у поданій відповідачем у судове засідання від 06.07.2017 заяві зазначено, що нарахована відповідачем сума відшкодування вартості наданих пільг на послуги зв'язку збігається з сумою відшкодування, яка обліковується у відповідача.
Натомість за період з 01.12.2015 по 31.12.2016 позивачем було надано пільговим категоріям споживачів послуги, при цьому жодні кошти на компенсацію витрат за надані пільги за послуги зв'язку на рахунок від відповідача не надійшли, що і стало підставою для звернення публічного акціонерного товариства "Укртелеком» в особі Чернігівської філії публічного акціонерного товариства "Укртелеком до суду із даним позовом.
Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000.
Статтею 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" встановлено, що виключно Законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Відповідно до п. 3 ст. 63 Закону України "Про телекомунікації" та п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11.04.2012 року, споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, телекомунікаційні послуги надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України. Позивач є оператором телекомунікацій, за рішенням НКРЗІ від 28.09.2006 р. № 384 його включено до Реєстру Операторів, провайдерів телекомунікацій за № 74.
Публічне акціонерне товариство „Укртелеком", в особі Чернігівської філії, надає телекомунікаційні послуги категоріям споживачів з урахуванням встановленим їм пільг у відповідності до наступних законодавчих актів: Закон України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Закон України "Про жертви нацистських переслідувань", Закон України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ", Закон України „Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист", Закон України "Про охорону дитинства", Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Вказані норми законів закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовний обов'язок оператора телекомунікаційних послуг надавати пільгові послуги зв'язку визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 за № 256 було затверджено "Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" (надалі- порядок) та встановлено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.
На момент винесення рішення вказана Постанова Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03. 2002 року є чинною в редакції станом на 20.03.2015 року та момент виникнення та тривалості спірних правовідносин.
Пунктом 3 порядку визначено, що головним розпорядником коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належить питань праці та соціального захисту населення.
Частиною 1 пункту 8 порядку визначено, що отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховується протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державного казначейства, для здійснення відповідних видатків.
Головні розпорядники коштів у п'ятиденний термін здійснюють розрахунки з постачальниками відповідних послуг ( ч. 2 п. 8 порядку).
Як вже зазначалось вище, за період з 01.12.2015 по 31.12.2016 позивачем було надано пільговим категоріям споживачів послуги, при цьому жодні кошти на компенсацію витрат за надані пільги за послуги зв'язку на рахунок від відповідача не надійшли.
Так, головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння рахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрації, виконкомів міських рад до 22 числа місяця, що настає за звітним щодо пільг з послуг зв'язку населенню ( п. 5 Постанови № 256).
Колегія суддів зазначає, що фінансові органи районних держадміністрацій, виконкомів міських рад на підставі актів звіряння, зазначених у п. 5 Порядку, щомісяця готують реєстри нарахованих сум та подають їх Міністерству фінансів, фінансовим органами обласних держадміністрацій, управління Державної казначейської служби області до 25 числа місяця, що настає за звітним щодо пільг з послуг зв'язку.
Управління державної казначейської служби області щомісяця подають Державній казначейській службі відповідні дані щодо фактично нарахованих сум пільг згідно з зазначеними реєстрами (п.6 Порядку № 256).
Міністерство фінансів, фінансові органи обласних держадміністрацій протягом двох операційних днів після отримання коштів субвенцій надають органам Державної казначейської служби платіжні доручення щодо перерахування цих коштів на рахунки районних бюджетів, бюджетів міст обласного значення пропорційно фактичним зобов'язанням з пільг громадян відповідних бюджетів на дату проведення платежів з їх оплати.
Щомісячні суми субвенцій перераховуються органами Державної казначейської служби на рахунки місцевих бюджетів з урахуванням їх обсягів, передбачених у бюджеті Автономної Республіки Крим, обласних бюджетах для відповідних місцевих бюджетів ( п. 7 Постанови)
Отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, для здійснення відповідних видатків.
Головні розпорядників коштів місцевих бюджетів здійснюють у п'ятиденний строк розрахунки з постачальниками відповідних послуг і ведуть облік за видами пільг та житлових субсидій населенню на оплату пільг з послуг зв'язку (п. 8 Постанови № 256).
З огляду на наведені приписи законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що між сторонами виникли правовідносини щодо надання позивачем послуг зв'язку пільговим категоріям громадян, а у відповідача щодо відшкодування позивачу розміру наданої позивачем пільги.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки.
В силу ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно - правового акта, що регулює господарську діяльність.
Зі змісту підпункту б пункту 4 частини 1 ст. 86 та ст. 102 Бюджетного кодексу України вбачається, що до видатків місцевих бюджетів належать, в тому числі видатки на відшкодування вартості послуг зв'язку наданих пільговим категоріям громадян, що проводяться за рахунок субвенцій з Державного бюджету України на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
З урахуванням вище викладено судом першої інстанції правомірно було відхилено доводи відповідача щодо відсутності у нього зобов'язань перед позивачем за 2016 році у зв'язку з тим, що між сторонами жодний договір не укладався, а відповідачем жодні акти звірки рахунків не підписувалися, з огляду на те, що чинне законодавство передбачає відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян при цьому, зобов'язання сторін по даній справі виникають безпосередньо із законів України і не залежать від неможливості їх оплати.
Також відповідачем у відзиві на позов зазначено, що у Державному бюджеті на 2016 рік не передбачено субвенцій місцевим бюджетам на надання пільг з послуг зв'язку, про що повідомлялось листами позивача.
Окрім того, відповідачем у відзиві на позов зазначено про необґрунтованість розміру заявленої суми відшкодування з огляду на наявність шести осіб, які відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №117 від 29.01.2003 не мають право на пільги так, як змінили місце реєстрації або померли.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування (ч. ч. 3, 4 ст. 11 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського процесуального кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарського кодексу України.
З огляду на вказані норми законодавства у ПАТ "Укртелеком" виникло цивільне право на отримання компенсації витрат понесених в зв'язку з наданням пільг при наданні послуг зв'язку, передбачених законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про жертви нацистських переслідувань", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист", , "Про охорону дитинства", "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні", а у Управління соціального захисту населення Щорської райдержадміністрації її обов'язок здійснити з позивачем розрахунок щодо компенсації втрат від надання цих пільг.
Частиною 2 ст. 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" встановлено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Відповідно до Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, який затверджений наказом Міністерства фінансів України від 02.03.2012 №309 (надалі - Порядок), визначено, що бюджетні фінансові зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються органами Казначейства незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.
Колегія суддів аналізуючи приписи вказаного вище Порядку, приходить до висновку, що відповідач був зобов'язаний подати до органів Державної казначейської служби України документи для реєстрації бюджетних фінансових зобов'язань не залежно від наявності визначених на цю мету бюджетних призначень.
Управління Державної казначейської служби України у Сновському районі Чернігівської області, зазначило що протягом 2016 року відповідачем до органів Державної казначейської служби України не подавалися документи для реєстрації бюджетних фінансових зобов'язань за КФК 090214 "Пільги окремим категоріям громадян з послуг зв'язку" за кодом економічної класифікації видатків 2430 "Інші виплати населенню".
Таким чином, доводи відповідача щодо відсутності бюджетних асигнувань, за рахунок яких останнім мають бути компенсовані витрати позивача, колегією судів апеляційної інстанції не приймаються, так як відсутність бюджетних коштів передбачених у видатках Державного бюджету України не є підставою для звільнення відповідача (органу, уповноваженому державою здійснювати від її імені повноваження в цих правовідносинах) від відповідальності за порушення зобов'язання.
Частина 2 ст. 218 Господарського кодексу України встановлює, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення від відповідальності.
Так, Європейський суд з прав людини у рішеннях у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (від 18.10.2005) та у справі "Бакалов проти України" (від 30.11.2004) вказав, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є виправданням бездіяльності. Окрім того, у постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 у справі № 11/446 зазначено, що на підставі частини другої статті 617 ЦК, частини другої статті 218 ГК та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 року, - відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
У відповідності до листа Міністерства фінансів України від 30.06.2011 за № 31-07310-10-24/16584 "Щодо порядку обліку бюджетних зобов'язань" згідно із статтею 48 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років, узятих на облік органами Державного казначейства України. Разом з тим, деякі програми, які відносяться до програм соціального захисту населення, є державною гарантією і одержувачу не може бути відмовлено в їх наданні у разі, якщо він має на них право. У цьому випадку проводиться відшкодування витрат за фактично спожиті послуги (нараховані соціальні виплати) в межах встановлених норм (розмірів). У зв'язку з цим та згідно з ч. 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлове - комунальних послуг та послуг зв'язку (в частині абонентської плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно з законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.
Крім того, в рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" зазначено, що: "Суд не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань".
За змістом ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
До того ж, в силу ч.6 ст.48 Бюджетного кодексу України, яка є спеціальною для спірних правовідносин щодо інших викладених у вказаній статті норм, які регулюють загальний порядок взяття бюджетних зобов'язань та на які посилається відповідач, бюджетні зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.
Отже, відповідач як орган, уповноважений державою здійснювати від її імені повноваження в спірних правовідносинах, зобов'язаний належно, у відповідності до вимог чинного законодавства виконати обов'язок з виплати позивачу компенсації вартості телекомунікаційних послуг, наданих позивачем пільговим категоріям споживачів в період з 01.01.2016 по 31.12.2016, а зазначені ним обставин щодо відсутності бюджетних призначень на відповідні видатки в 2016 році не є підставами для звільнення останнього від виконання встановленого чинним законодавством зобов'язання.
Тобто, право позивача на отримання компенсації вартості телекомунікаційних послуг, наданих позивачем пільговим категоріям споживачів підлягає реалізації і захисту, незважаючи на те, що Законом про Державний бюджет України на 2016 рік видатків на ці потреби не було передбачено, оскільки законодавство, що визначає фінансові зобов'язання держави, має первинний характер, а бюджетне законодавство - похідний від нього характер.
Так у рішенні №26-рп/2008 від 27.11.2008 у справі №1-37/2008 Конституційний Суд України зазначив, що: "Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.
Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов'язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства.
Зі змісту частини другої статті 95 Конституції України, якою встановлюється, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків, випливає, що вони не можуть визначатися іншими нормативно-правовими актами. Самі ж загальносуспільні потреби, до яких належить і забезпечення права на соціальний захист громадян України, проголошений у статті 46 Конституції України, передбачаються у державних програмах, законах, інших нормативно-правових актах. Визначення відповідних бюджетних видатків у законі про Державний бюджет України не може призводити до обмеження загальносуспільних потреб, порушення прав людини і громадянина, встановлених Конституцією України."
Статтею 92 Конституції України визначено, що правові засади функціонування бюджетної системи України встановлюються законами України. Закон про Державний бюджет України є основним фінансовим документом держави, це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду. Через своє спеціальне призначення цей Закон не повинен регулювати відносини в інших сферах суспільного життя. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Конституційним Судом України у рішенні від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 у справі про соціальні гарантії громадян висловлені правові позиції, які полягають у тому, що: "Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Закон про Державний бюджет України як правовий акт, чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України - він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України. Метою і особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами, спрямовані на їх соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій. Отже, при прийнятті закону про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень (стаття 48 Конституції України). Оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Кодексі, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України."
Таким чином колегія судів приходить до висновку, що місцевим господарський суд правомірно було відхилено посилання відповідача про відсутність його обов'язку сплатити позивачу компенсацію вартості телекомунікаційних послуг, наданих позивачем пільговим категоріям споживачів в період з 01.12.2015 по 31.12.2016, через те, що Законом України "Про державний бюджет на 2016 рік" на відповідний рік не були передбачені кошти на ці видатки, оскільки на наявність у особи певного права, а у держави - відповідного фінансового зобов'язання впливає не закон про Державний бюджет та похідні від нього акти (бюджетний розпис, кошторис тощо), а нормативно-правовий акт, що регулює відносини між особою та державою у певній сфері суспільних відносин.
Аналогічної правової позиції дотримувався Вищий господарський суд України при винесенні постанови від 12.04.2017 у праві справі 927/1039/16.
Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку, що за таких обставин, Управління соціального захисту населення Щорської районної державної адміністрації відповідає за своїми зобов'язаннями, що виникли безпосередньо із закону і така відповідальність не може ставитись в залежність від наявності чи відсутності бюджетних асигнувань.
Крім того, місцевим господарським судом правомірно було відхилено твердження відповідача про те, що спірні правовідносини, які склалися між сторонами підлягають вирішенню у порядку адміністративного судочинства, виходячи з наступного.
Згідно ч. 3 ст. 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.
У п. 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 №10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" зазначено, що господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані з вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктом публічно-правових відносин, - за умови, що такі вимоги не об'єднуються з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб'єктним складом підпадають під дію ст. 1 ГПК України.
В Інформаційному листі Верховного суду України від 26.12.2005 №3.2.-2005 вказано, що у випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади. орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.
Поняття "суб'єкт владних повноважень" визначено у статті 3 КАС України - це органи державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Отже, необхідною та єдиною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, при цьому ці функції повинні здійснюватись суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.
Визначення поняття "справа адміністративної юрисдикції" також наведено у статті 3 КАС України, під якою розуміється переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією з сторін є суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Тобто, справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.
У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України у справах №910/21894/15 від 07.09.2016, №902/638/13 від 19.12.2013 з подібними правовідносинами.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позову (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) стягнення з відповідача 107 134,57 грн. витрат понесених позивачем внаслідок надання послуг на пільгових умовах визначеним категоріям громадян, у зв'язку з його доведеністю та обґрунтованістю.
Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно з нормами ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого суду, як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Враховуючи викладене, колегія суддів на підставі доказів, наявних в матеріалах справи, пояснень представників сторін, дійшла до висновку, що відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підстав для скасування чи зміни рішення місцевого господарського суду не вбачає, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
В зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України, що судові витрати покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 4-2, 4-3, 4-7, 32-34, 43, 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Щорської районної державної адміністрації залишити без задоволення, рішення господарського суду Чернігівської області від 06.07.2017 у справі № 927/521/17 залишити без змін.
Головуючий суддя Т.І. Разіна
Судді М.Л. Яковлєв
Л.В. Чорна