79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"08" серпня 2017 р. Справа № 907/365/17
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючого - судді Скрипчук О.С.
суддів Бойко С.М.
ОСОБА_1
при секретарі судового засідання: Фака С.
розглянувши апеляційну скаргу Полянської сільської ради Свалявського району б/н від 29.06.2017 року
на рішення Господарського суду Закарпатської області від 15.06.2017 року
у справі № 907/365/17
за позовом: Полянської сільської ради Свалявського району, с. Поляна Свалявського району Закарпатської області
до відповідача-1: Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», м. Київ
до відповідача-2: Дочірнього підприємства «Санаторій «Сонячне Закарпаття», с.Поляна Свалявського району Закарпатської області
про визнання недійсними угоди купівлі-продажу та реєстраційного посвідчення,
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_2 - сільський голова, ОСОБА_3 довіреність № 501/02-06 від 16.06.2017 року, ОСОБА_4 - договір про надання правової допомоги б/н від 29.06.2017 року;
від відповідача-1: ОСОБА_5 довіреність № 03-07/04 від 03.07.2017 року;
від відповідача-2: ОСОБА_6 довіреність № 806 від 10.07.2015 року
Полянська сільська рада Свалявського району звернулась до Господарського суду Закарпатської області із позовом до Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» та Дочірнього підприємства «Санаторій «Сонячне Закарпаття» про визнання недійсною угоди купівлі - продажу водопроводу «Луг» від 25 травня 2000 року та про визнання недійсним реєстраційного посвідчення на об'єкти нерухомого майна, які належать юридичним особам на праві колективної власності, а саме на водопровід «ЛУГ», видане 08.10.2001 року Свалявським державним виробничим підприємством технічної інвентаризації (враховуючи заяву про часткову зміну предмету позову б/н від 11.04.2017 року).
Рішенням Господарського суд Закарпатської області від 15.06.2017 року у справі № 907/365/17 (суддя Васьковський О.В.) в позові Полянської сільської ради Свалявського району відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням Полянська сільська рада Свалявського району подала апеляційну скаргу б/н від 29.06.2017 року, в якій просить рішення Господарського суду Закарпатської області від 15.06.2017 року скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задоволити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при прийнятті рішення порушено норми матеріального і процесуального права. А саме скаржник стверджує, що у ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» відсутні підстави вважати себе власником водопроводу «ЛУГ», який на момент створення цього товариства перебував у державній власності і не міг бути переданий у власність іншої особи без погодження із власником майна.
Відповідачем 2 було подано до суду відзив на апеляційну скаргу б/н від 13.07.2017 року, в якому просить рішення Господарського суду Закарпатської області від 15.06.2017 року залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
18.07.17 року позивачем подано до суду пояснення до апеляційної скарги, в яких зазначає, що судом першої інстанції не досліджувалось наступні питання: ОСОБА_7 «Закарпаткурорт» мало статус юридичної особи на момент укладення спірної угоди?; ОСОБА_7 «Закарпаткурорт» мало право власності на спірне майно? Крім цього, позивач зазначає, що на підставі угоди купівлі-продажу від 25.05.2000 року ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» (не будучи стороною угоди) зареєструвало право власності на спірне майно, яке незаконно вибуло із державної форми власності.
Також 08.08.2017 року позивачем було подано до суду пояснення до апеляційної скарги б/н від 08.08.2017 року, в яких стверджує, що водопровід «ЛУГ» перебував у державній власності і мав бути переданий відповідачем 1 до комунальної власності територіальної громади Полянської сільської ради і не міг бути предметом оспорюваної угоди купівлі-продажу.
Крім цього, позивачем було подано до суду пояснення б/н від 08.08.2017 року, в якому стверджує, що реєстраційне посвідчення на об'єкти нерухомого майна, які належать юридичним особам, а саме на водопровід «ЛУГ», видане 08.10.2001 року Свалявським державним виробничим підприємством технічної інвентаризації, є недійсним. Водночас позивачем було подано довідку Полянської сільської ради № 615/02-06 від 28.07.2017 року, в якій зазначено, що останньою не приймалось рішення про видачу свідоцтва про право власності на водогін «ЛУГ».
Відповідачем 2 подано до суду доповнення до відзиву на апеляційну скаргу б/н від 31.07.2017 року, в яких просить рішення Господарського суду Закарпатської області від 15.06.2017 року залишити без змін.
Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи позивач звернувся до відповідачів з позовною заявою про визнання недійсною угоди купівлі-продажу водопроводу «ЛУГ» від 25.05.2000 року (далі-угода) та реєстраційного посвідчення, виданого 08.10.2001 року Свалявським державним виробничим підприємством технічної інвентаризації.
Як вбачається із умов копії угоди купівлі-продажу від 25.05.2000 року (наданої позивачем) об'єднання «Закарпаткурорт» продало, а санаторій «Сонячне Закарпаття» придбало об'єкт (водопровід «ЛУГ»). До складу об'єкту продажу, входить: будівля фільтрів, свердловина прісної води, водопровід. Вартість об'єкту згідно експертної оцінки складає 124000 грн., в т.ч. 20666 грн. ПДВ. На час обстеження водопровід функціонував, повністю забезпечував потреби в воді санаторії «Поляна», «Квітка Полонини», «Сонячне Закарпаття», якість води відповідала вимогам.
Вищезгадана угода, яка надана позивачем в копії, підписана головним лікарем «Закарпаткурорт» - ОСОБА_8 та головним лікарем «Сонячне Закарпаття» - ОСОБА_9
08.10.2001 року Свалявським державним виробничим підприємством технічної інвентаризації видане Реєстраційне посвідчення на водопровід «ЛУГ», який зареєстрований на праві колективної власності за ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» на підставі угоди купівлі-продажу від 25 травня 2000 року.
Позивач стверджує, що зазначена угода купівлі-продажу не містить таких необхідних умов для угод купівлі-продажу нерухомого майна, як: строк дії угоди, посилання на документи, на підставі яких діяли керівники сторін цієї угоди і які надавали їм повноваження на укладання цієї угоди, посилання на документи, які б дозволяли встановити, що продавець і покупець мають цивільну правоздатність, та право продавця на відчуження, умови щодо оплати по угоді, відповідальність сторін угоди за невиконання своїх зобов'язань, відсутність зобов'язань сторін угоди.
Позивач стверджує, що оскільки право власності продавця за угодою - об'єднання «Закарпаткурорт» на водопровід «ЛУГ» не підтверджується правовстановлюючим документом, то в силу ст. 225 ЦК Української РСР від 1963 р., продавець - об'єднання «Закарпаткурорт» не мало права продавати водопровід «ЛУГ» і укладати дану угоду. Крім того, позивач вказує, що як вбачається з самої угоди купівлі-продажу водопроводу «ЛУГ», в ній не визначено момент передачі водопроводу, а враховуючи те, що іншого документа, якій би свідчив про фактичний момент передачі водопроводу «ЛУГ» від продавця до покупця за угодою не має, то у набувача водопроводу - санаторію «Сонячне «Закарпаття» право власності на водопровід «ЛУГ», згідно вимог ст. 128 ЦК Української РСР 1963 р., не виникло.
Позивач вважає, що угода не відповідала діючим на час її укладання нормам ст.ст. 26, 29, 225, 128 ЦК Української РСР 1963 року.
При винесенні постанови колегія суддів виходила з наступного.
Судом встановлено, що предметом даного спору є, зокрема, вимога позивача визнати недійсною угоди купівлі - продажу водопроводу «ЛУГ», яка укладена між об'єднанням «Закарпаткурорт» та санаторієм «Сонячне Закарпаття», затвердженої головним лікарем об'єднання «Закарпаткурорт» від 25 травня 2000 року, як іншої (третьої) заінтересованої особи.
Так, ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною першою статті 15 ЦК передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною першою статті 1 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Приписами ст. ст. 215, 216 Цивільного кодексу України передбачено, що вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином (Лист Верховного Суду від 01.04.2014 року "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України").
Отже, на позивача, як особу, яка не є стороною правочину, покладається обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваної угоди недійсною, а також факту порушення вчиненням такою угодою його прав та законних інтересів.
Позивач зазначає, що спірний водопровід «ЛУГг», який був збудований ще у 70-ті роки за кошти, що виділялись державою загальносоюзній організації колишнього СРСР - Українській республіканській ОСОБА_6 профспілок, був майном громадської організації колишнього Союзу СРСР, розташованим на території України, визнаний державною власністю і перебував у відповідача 1 лише у віданні (а не у власності).
Так, судом встановлено, що постановою ОСОБА_6 Міністрів УРСР №606 від 23.04.1960 "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР" було зобов'язано Міністерство охорони здоров'я УРСР передати до 01.05.1960 р. Українській республіканській ОСОБА_6 профспілок всі діючі госпрозрахункові санаторії, будинки відпочинку, санаторні пансіонати, курортні поліклініки, що знаходились у віданні Головного управління курортів, санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР, а також санаторії і будинки відпочинку, що будуються для цього управління згідно додатків.
Профспілки України діяли за статутом профспілок Союзу РСР та були загальносоюзною громадською організацією.
Після розпаду Союзу РСР правонаступником Української республіканської ОСОБА_6 профспілок стала ОСОБА_6 незалежних профспілок України, правонаступником якої, в свою чергу, є Федерація професійних спілок України.
Федерація професійних спілок України є правонаступником Української республіканської ради профспілок та Федерації незалежних профспілок України. Постановою ОСОБА_10 Федерації незалежних професійних спілок України від 22.11.1991 року було прийнято рішення про створення на базі санаторно-курортних закладів, підприємств, об'єднань та установ профспілок України за пайовим внеском Фонду соціального страхування України акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» з акціонерним капіталом 1 089 384 тис. крб. Установчий договір про створення АТ «Укрпрофоздоровниця» був укладений 04.12.1991 р.
У відповідності до постанови президії ОСОБА_10 Федерації незалежних професійних спілок України від 22.11.1991 р. за актом від 24.01.1992 р. майно Федерації незалежних професійних спілок України було передано акціонерному товариству лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця».
Разом з тим, судом встановлено, що Указом ОСОБА_10 Верховної ОСОБА_10 України від 30 серпня 1991 року № 1452-XII «Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави» та Законом України від 10 вересня 1991 року № 1540-ХІІ «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» було встановлено, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташовані на території України, є державною власністю України.
Відповідно до Закону України «Про Фонд державного майна України» Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.
Водночас позивач звертаючись до суду з цим позовом стверджує, що Полянська сільська рада діє в інтересах територіальної громади, є органом місцевого самоврядування, який діє від імені громади та здійснює правомочності власника об'єктів права комунальної власності.
Позивач вказує на те, що згідно постанови Кабінету Міністрів України № 311 від 05.11.1991 р. «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)» об'єкти водопровідного-каналізаційного господарства, а також житловий фонд та організації пов'язані з обслуговуванням цього житлового фонду належать до переліку державного майна, що було передано до власності адміністративно-територіальних одиниць.
Однак, постановою Кабінету Міністрів України № 311 від 05.11.1991 р. «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)» затверджено перелік майна України, що передавалося до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), а саме: лише у власність областей, у власність м. Києва, у власність м. Севастополя.
Отже, відповідно до вказаної постанови фактично було здійснено розмежування між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю областей, м. Києва та м. Севастополя. Розмежування державної власності та власності інших адміністративно територіальних одиниць вказаною постановою не здійснювалось.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що в пп. 2,3 постанови Кабінету Міністрів України № 311 від 05.11.1991 р. «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)» зазначено, що Міністерства і відомства України, органи, уповноважені управляти державним майном мали здійснити до 1 січня 1992 р. передачу державного майна, яке перебуває у їх віданні, до комунальної власності згідно із затвердженим цією постановою переліком.
Розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпорядкування, районів міст Києва та Севастополя провадиться облвиконкомами, Київським і Севастопольським міськвиконкомами з участю виконкомів нижчестоящих ОСОБА_10 народних депутатів.
Позивачем не доведено, що водопровід «ЛУГ» передавався у встановленому порядку у комунальну власність, а виконавчі органи обласної та районних рад приймали рішення про розмежування майна, за яким спірний водопровід передавався у комунальну власність Полянської сільської ради.
Твердження апелянта про те, що водопровід «ЛУГ», який перебував у державній власності і мав бути переданий відповідачем 1 до комунальної власності територіальної громади Полянської сільської ради не свідчить про факт набуття права власності на спірний водопровід.
Враховуючи те, що водопровід «ЛУГ» не передавався у встановленому порядку у комунальну власність Полянської сільської ради, колегія суддів прийшла до висновку, що спірна угода купівлі-продажу від 25.05.2000 року не порушує прав позивача та охоронюваних законом його інтересів, що є підставою для відмови у позові щодо визнання недійсною угоди.
Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, (аналогічна позиція викладена в постанові ВГСУ від 27.04.2017 року у справі №923/1108/16).
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що ні позивачем, ні відповідачами, у процесі судового розгляду, як в господарському суді, так і в суді апеляційної інстанції, у тому числі на вимогу суду, не надано для огляду у судовому засіданні оригіналу оспорюваної угоди купівлі-продажу від 25.05.2000 року, для встановлення її дійсного змісту на основі оригіналу документа. Натомість, у підтвердження факту підписання угоди купівлі-продажу від 25.05.2000 року позивачем надано письмові пояснення головного лікаря «Сонячне Закарпаття» ОСОБА_9 та члена комісії. Однак, вказані пояснення не є належними та допустимими доказами підписання угоди купівлі-продажу від 25.05.2000 року саме такого змісту та з такими умовами, копію якої надано позивачем.
В матеріалах справи наявний лист Комунального унітарного підприємства «Свалявське районне бюро технічної інвентаризації» від 02.02.2017 р. №2, в якому повідомлено про неможливість надання копій правовстановлюючих документів та інвентарної справи на водопровід «ЛУГ», що перебуває у власності ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» та знаходиться у селі ОСОБА_8 на території ДП «Санаторій «Сонячне Закарпаття» .
Відтак, судом вірно встановлено, що відсутність оригіналу спірної угоди унеможливлює належного дослідження його змісту та встановлення відповідності його умов вимогам чинного законодавства та загалом правильного вирішення спору. Оскільки, з наявних матеріалів справи не можливо встановити зміст оскаржуваного правочину, відтак є не доведеним позивачем і факт його недійсності.
Також, не підлягає задоволенню позовна вимога про визнання недійсним реєстраційного посвідчення на об'єкти нерухомого майна, які належать юридичним особам, а саме на водопровід «ЛУГ», видане 08.10.2001 року Свалявським державним виробничим підприємством технічної інвентаризації. Адже, реєстраційне посвідчення на об'єкти нерухомого майна, які належать юридичним особам, а саме на водопровід «ЛУГ» було видане 08.10.2001 року Свалявським державним виробничим підприємством технічної інвентаризації на підставі угоди купівлі-продажу від 25.05.2000 року, яка у судовому порядку не визнана недійсною, а позивач не довів, що спірний водопровід був переданий у комунальну власність Полянської сільської ради.
Зважаючи на наведене, колегія суддів апеляційної інстанції не знайшла підстав для її задоволення та скасування рішення Господарського суду Закарпатської області від 15.06.17 р. у даній справі.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105, Господарського процесуального кодексу України, -
Львівський апеляційний господарський суд
1. В задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення Господарського суду Закарпатської області від 15.06.2017 року залишити без змін.
2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
3. Справу направити в Господарський суд Закарпатської області.
Головуючий - суддя Скрипчук О.С.
судді Бойко С.М.
ОСОБА_1