18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
"19" липня 2017 р. Справа № 925/494/17
Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Грачова В.М., при секретарі судового засідання Кадусі Н.В., за участю представників сторін: позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2 за довіреностями, відповідача - ОСОБА_3, ОСОБА_4 за довіреностями, розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду в м. Черкаси справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Смілянська Хлодня» до комунального підприємства «ВодГео» стягнення 104374 грн. 85 коп.,
Позивач - товариство з обмеженою відповідальністю „Смілянська Хлодня”, звернувся в господарський суд Черкаської області з позовом до комунального підприємства «ВодГео» (далі - відповідач), в якому просив суд на підставі ст.ст. 224, 225 ч. 1 ГК України, стягнути з відповідача на свою користь 104374 грн. 85 коп. збитків у виді понесених ним додаткових витрат, які виникли у зв'язку з не реєстрацією відповідачем податкових накладних у період з липня 2015 року по вересень 2016 року при здійсненні господарської діяльності по укладеному сторонами договору про надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення № 4 від 01.01.2015 року, та відшкодувати понесені судові витрати - сплачений судовий збір в розмірі 1600 грн. Спірна сума збитків складається із коштів у сумі 103489 грн. 83 коп., які позивач повторно сплатив із свого поточного рахунку на свій рахунок в системі електронного адміністрування податку на додану вартість для забезпечення можливості реєструвати податкові накладні по факту виникнення податкових зобов'язань, і 885 грн. 02 коп. сплачених відсотків за надання йому розстрочення по сплаті ПДВ
10.05.2017 року ухвалою господарського суду Черкаської області позовну заяву прийнято до розгляду, по ній порушено провадження у справі № 925/494/17, справу призначено до судового розгляду.
Відповідачем в порядку ст. 59 ГПК України подано письмові заперечення на позов від 25.05.2017 року вхідний № 11331/17 (а.с. 138-142), письмові пояснення по справі від 13.07.2017 вхідний № 15181/17 (а.с. 200-204), від 17.07.2017 вхідний № 15372/17 та № 15366/17 (а.с. 212-214, 215) у яких відповідач вважає, що заявлений позов не підлягає задоволенню з огляду на те, що Податковим кодексом України передбачене право замовника та отримання податкового кредиту без відповідного надання та реєстрації податкової накладної його контрагентом.
Так, відповідно до підпункту «а» пункту 201.11 ст. 201 ПКУ, підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної, також є: транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв'язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, крім тих, форма яких встановлена міжнародними стандартами.
З урахуванням цього відповідач вважає, що оскільки рахунок за централізоване постачання холодної води та водовідведення, який виставлявся платнику податку за надані послуги, містить загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, вартість яких визначається за приладами обліку, то такий рахунок для отримувача послуг є підставою для нарахування сум податку, що відноситься до складу податкового кредиту, без отримання податкової накладної.
29.05.2017 року позивачем в особі свого представника подані пояснення на заперечення відповідача від 25.05.2017 року у яких зазначається, що п. 201.10 ПКУ встановлено, що відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту. Жодних виключень з цих положень немає.
Практичне використання норми ст. 201.11. Податкового кодексу після запровадження з 01.07.2015р. відповідно до норм п. 2001.1. і 2001.2. ст. 2001 ПКУ, ПКМУ № 569 «Деякі питання електронного адміністрування податку на додану вартість» системи реєстрації всіх податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних і встановлення обов'язкового електронного адміністрування податку на додану вартість є неможливим.
Ухвалою суду від 30.05.2017 року, враховуючи клопотання представника відповідача (а.с. 154), розгляд справи відкладався на 13.06.2017 року. 13.06.2017 у справі оголошувалася перерва до 29 червня 2017 року для надання можливості сторонам подати додаткові докази.
29.06.2017 року від представника відповідача надійшло клопотання про здійснення технічної фіксації розгляду справи № 925/494/17 за допомогою звукозаписувального технічного засобу (а.с. 182) та клопотання про продовження строку розгляду справи (а.с. 184).
З урахуванням думки представників сторін, судом ці клопотання були задоволені.
Через канцелярію суду 12.07.2017 року від представника позивача надійшов розширений розрахунок суми збитків (а.с. 191-197) у якому загальна сума збитків, визначена за формулою, яка передбачена ст. 2001 розбита по періодах, у яких відповідачем не зареєстровані податкові накладні.
В засіданні суду представники позивача позов, з підстав і в розмірі, викладених у позовній заяві, підтримали і просили суд задовольнити його повністю, представники відповідача в засіданні суду позов не визнали і в його задоволенні просили суд відмовити повністю з підстав, викладених у письмовому відзиві та письмових поясненнях.
Згідно зі ст. 85 ГПК України, у судовому засіданні оголошувались вступна та резолютивна частини рішення.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в справі письмові докази та оцінивши їх у сукупності, суд задовольняє позов у повному обсязі з наступних підстав.
01 січня 2015 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Смілянська Хлодня», як Споживачем, та комунальним підприємством «ВодГео», як Виробником, було укладено Договір № 4 про надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення.
Відповідно до п. 2.2.Договору Виробник бере на себе зобов'язання на умовах Договору забезпечувати споживача питною та технічною водою і приймати стічні води Споживача.
Згідно з п. 4.1 договору, розрахунки здійснюються згідно з тарифами у розмірі за 1 куб.м відповідно до суми, встановленої на дату укладення договору. Додатково нараховується податок на додану вартість.
Згідно п. 4.2.1. оплата Споживачем здійснюється шляхом внесення авансового платежу на розрахунковий рахунок Виробника в розмірі 75 % від вартості спожитих послуг за попередній місяць, а остаточний розрахунок здійснюється потягом трьох днів з моменту отримання Споживачем виставленого Виробником рахунку за спожиті послуги.
Відповідно до актів наданих послуг (а.с. 33-59), споживачу за період з 01 липня 2015 року по 20 вересня 2016 року було надано послуг загальною вартістю 517449,10 грн. без податку на додану вартість, відповідно ПДВ складає 103489,83 грн., всього з ПДВ надано послуг на 620938,93 грн.
Сума ПДВ за результатами господарських операцій по Договору № 4 від 01.01.2015 року про надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення по наданим послугам, по яким не зареєстровані податкові накладні, з липня 2015 року по вересень 2016 року включно становить 103489,83 грн.: липень 2015 р. - 10 895,5 грн.; серпень 2015 р. - 13673 грн.; вересень 2015р.- 13109,06 грн.; жовтень 2015 р. - 12388,75 грн.; листопад 2015 р. - 7435,38грн.; грудень 2015р. - 6617,12 грн.; січень 2016р. - 1490,5 грн.; лютий 2016р. - 3181,75 грн.; березень 2016 р. - 2503,12 грн.; квітень 2016 р. - 4108,74 грн.; травень 2016 р. - 2637,74 грн.; червень 2016р. - 1678,47 грн.; липень 2016 р. - 6827, 5 грн.; серпень 2016 р. - 8675,60 грн.; вересень 2016р. - 8267,6 грн.
Із виписок по банківському рахунку позивача (а.с. 60-94) вбачається, що в дотримання вимог податкового законодавства, позивачем на рахунок відповідача оплачувалися отримані послуги разом із податком на додану вартість.
12.09.2016 року за вих. №№ 181, 182 та 26.12.2016 року за вих. №№ 243, 244 позивач звертався до відповідача з письмовими претензіями, в яких наголошував, що при здійсненні господарських операцій постачання послуг на підставі укладеного сторонами договору про надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення № 4 від 01.01.2015 року, відповідач як виробник і продавець послуг та платник податку зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в ЄРПН та надати покупцю за його вимогою. Але, починаючи з 01.06.2015 року такі податкові накладні відповідачем не були оформлені і не надані позивачу як споживачу послуг, чим порушено право останнього на включення сум ПДВ по наданим послугам до податкового кредиту у відповідних податкових періодах. У зв'язку з викладеним позивач просив відповідача не допускати зазначених порушень в подальшому, поновити порушені права позивача та попередив про можливе звернення до суду у разі невиконання цих вимог (а.с. 26-31).
Листом від 03.02.2017 року № 108 відповідач викладені позивачем претензії не визнав і відмовив у їх задоволенні (а.с. 32).
20.03.2017 року позивач, скориставшись своїм правом, передбаченим п. 201.10 ст. 201 ПК України, звернувся із запитом № 25 до Смілянської ОДПІ ГУ ДФС у Черкаській області про підтвердженням здійснення або не здійснення реєстрації податкових накладних у ЄДРПН на користь ТОВ « СМІЛЯНСЬКА ХЛОДНЯ» контрагентом КП «ВодГео». Листом від 27.03.2017 року №1501/23-04-12-035 Смілянська ОДПІ ГУ ДФС у Черкаській області повідомила позивача про відсутність реєстрації податкових накладних КП «ВодГео» в Єдиному реєстрі податкових накладних за період з 01.07.2015 року по 20.03.2017 року (а.с. 95).
28.03.2017 року позивач подав до податкової декларації за звітний податковий період скаргу на відповідача (додаток № 8) щодо порушення ним граничних термінів реєстрації податкових накладних, в якій надав інформацію про порушення відповідачем строків реєстрації податкових накладних, зазначив обсяги поставок, суми ПДВ по яким не було зареєстровані податкові накладні (а.с. 96-111).
17.11.2015, 09.12.2015, 15.11.2016, 08.12.2016, 09.12.2016, 12.12.2016 року позивач провів перерахування коштів зі свого банківського рахунку до бюджету з призначенням платежу «суми ПДВ в системі електронного адміністрування» (а.с. 112-117).
30.10.2015 року позивач уклав з Смілянською ОДПІ ГУ ДФС у Черкаській області, відповідно до її рішення № 82/23-04-25-007/, договір про розстрочення грошових зобов'язань під проценти строком по 16.12.2015 року, на виконання умов цього договору сплатив проценти (а.с. 118, 119, 120-122).
Таким чином, предметом спору у справі що розглядається, є вимога позивача до відповідача про стягнення збитків, спричинених порушенням відповідачем свого зобов'язаня в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в ЄРПН та надати позивачу, як покупцю послуг відповідача, за його вимогою.
Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ч. 1, ч. 2 п.п. 2, 4, 10 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Частиною 2 ст. 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання, припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення, присудження до виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
Спірні правовідносини сторін, а відповідно, їх цивільні права та обов'язки, виникли із договору, актів цивільного законодавства, за правовою природою віднесені до зобов'язань послуг, загальні положення про послуги визначені главою 63, загальні положення про правочини - розділом IV книги 1 ЦК України, про зобов'язання і договір - розділами І і ІІ книги 5 ЦК України, главами 19, 20 ГК України, правові наслідки порушення зобов'язання, відповідальність за порушення зобов'язання - главою 51 ЦК України, розділом V ГК України.
Крім того, спірні правовідносини перебувають у сфері дії Податкового кодексу України, інших нормативних актів, прийнятих на його виконання, які з урахуванням предмету спору, є спеціальними нормативними актами.
Пунктом 12.1. договору про надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення № 4 від 01.01.2015 року сторони погодили, що положення цього договору не є вичерпними, всі питання (як загальні так і спеціальні), що стосуються положень, викладених у цьому договорі, можуть регулюватися й іншими нормативно-правовими актами України.
Пунктом 201.1статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Згідно із абзацами першим, третім пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Наказом Міністерства фінансів України від 31.12.2015 № 1307, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 січня 2016 р. за N 137/28267, затверджено форму податкової накладної і Порядок заповнення податкової накладної (далі - Порядок). Відповідно до пунктів 1, 2, 3, 5 Порядку, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку у контролюючому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Податкова накладна та додатки до неї складаються в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи. Усі податкові накладні, у тому числі накладні, особливості заповнення яких викладені в пунктах 9 - 15 та 19 цього Порядку, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, та за формою, чинною на день такої реєстрації. Податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань постачальника (продавця), крім випадків, передбачених Податковим кодексом України та цим Порядком.
Пунктом 1 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 № 1246, передбачено, що подання податкової накладної та/або розрахунку коригування ДФС в електронній формі здійснюється відповідно до Порядку підготовки і подання податкових документів в електронній формі засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженого в установленому порядку.
Пунктом 2 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 № 1246, встановлено, що внесення відомостей, що містяться у податковій накладній та/або розрахунку коригування, до Реєстру (далі - реєстрація) здійснюється шляхом подання протягом операційного дня зазначених документів в електронній формі ДФС з використанням електронного цифрового підпису та внесення відповідних відомостей до Реєстру. Операційний день триває з 0 до 23-ї години.
Згідно з п. 201.10 ст. 201 ПКУ, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
Для реалізації свого права на податковий кредит, позивачем на адресу відповідача неодноразово направлялися листи з проханням зареєструвати податкові накладні. У відповідь, відповідач зазначив безпідставність заявлених претензій.
Листом від 27.03.2017 року Смілянська ОДПІ ГУ ДФС у Черкаській області підтвердила відсутність реєстрації податкових накладних КП «ВодГео» в Єдиному реєстрі податкових накладних, цей факт підтвердили представники відповідача в засіданні суду.
Таким чином, відповідачем податкові накладні за наслідками господарських взаємовідносин з позивачем не були складені та зареєстровані відповідно до вищезазначених норм.
Невиконання відповідачем встановлених податковим законодавством обов'язків щодо внесення податкових накладних до Єдиного реєстру податкових накладних стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до суду за захистом свого порушеного права, оскільки за таких обставин у позивача відсутнє право на нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Посилання відповідача на те, що позивач мав право на формування податкового кредиту без відповідних зареєстрованих податкових накладних судом відхиляється, оскільки практичного механізму такого формування не існує, в п.201.10 ст.201 ПК України міститься чітка заборона включення покупцем до податкового кредиту сум, не підтверджених податковими накладними.
Крім того, бездіяльність відповідача щодо реєстрації податкових накладних мала негативні наслідки для позивача не лише у вигляді позбавлення права на податковий кредит, а й у виникненні обов'язку на сплату суми податку на додану вартість в тому розмірі, що по факту не був сплачений відповідачем до бюджету, через поповнення грошовими коштами свого рахунку у системі електронного адміністрування.
Так, відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України, платник податку має право зареєструвати податкову накладну та/або розрахунок коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, в якій загальна сума податку не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 2001.3 статті 2001 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ст. 201.10 Податкового кодексу України, якщо сума, визначена відповідно до пункту 2001.3. статті 2001 цього Кодексу, є меншою, ніж сума податку в податковій накладній та/або розрахунок коригування, які платник повинен зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних, то платник зобов'язаний перерахувати потрібну суму коштів із свого поточного рахунку на свій рахунок в системі електронного адміністрування податку на додану вартість.
За змістом пункту 2001.3 статті 2001 цього Кодексу платник податку може зареєструвати податкову накладну без додаткового поповнення грошовими коштами свого рахунку в системі електронного адміністрування податку на додану вартість лише у разі перевищення розмірів податкового кредиту, що виникає при отриманні товару, над розмірами податкового зобов'язання, що виникає при продажі товару.
Суд погоджується із розміром збитків, визначених позивачем в частині суми податку на додану вартість, встановлену і сплачену відповідно до актів наданих послуг та в частині суми збитків у вартості розстрочення, яка виникла через неможливість позивача своєчасно сплатити податок на додану вартість у зв'язку з відсутністю коштів в системі електронного адміністрування податку внаслідок незареєстрованих відповідачем податкових накладних, що мало наслідком укладення із Смілянською ОДПІ ГУ ДФС у Черкаській області договору про розстрочення грошових зобов'язань під відповідний відсоток.
Частинами 1-3 ст. 509, частиною 3 ст. 510 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 598, ч. 1 ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 610 ч. 1, ст. 611, ст. 612 ч. 1 ЦК України: порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання; у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків; боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За загальним принципом цивільного права, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (ч. 1 ст. 22, ст. 611, ч. 1 ст. 623 ЦК України, абз. 6 ч. 2 ст. 20, ч. 1 ст. 224 ГК України). Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.
Відповідно частин 1, 2, 3 статті 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язань. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Згідно з ч. 2 ст. 623 ЦК розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Отже, обов'язок відшкодування збитків є загальною формою цивільно-правової відповідності, яка настає для боржника внаслідок порушення ним зобов'язання. Протиправність дії чи бездіяльності особи полягає у порушенні зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 224 ГК України, під збитками розуміються витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов'язання було виконано боржником.
Згідно з ч. 1 ст. 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються зокрема додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.
Відповідно до п. 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 24.04.2013 № 01-06/757/20 «Про доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 «Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів», за змістом статті 1166 ЦК України для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає (постанова від 22.01.2013 № 5011-71/2684-2012).
Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).
Відповідно до наявних матеріалів справи судом встановлено, що протиправна поведінка відповідача полягає в неоформлені та ненадані позивачеві податкових накладних, що є порушенням вимог Податкового кодексу України; наявність збитків підтверджується позбавленням позивача майнових благ, на які він, за звичайних обставин міг розраховувати, якби його право не було порушене (можливості віднесення сум ПДВ, сплачених у складі вартості послуг, до податкового кредиту та відповідно зменшення податкових зобов'язань); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданням збитків полягає в тому, що без оформлення і надання відповідачем належних податкових накладних, позивач в силу прямої заборони, яка міститься в Податковому кодексі України, позбавлений права на формування податкового кредиту; наявність вини порушника підтверджується умисним невчиненням дій, передбачених вимогами закону, а також бездіяльністю, яка полягала у відсутності реагування відповідача на претензії позивача та невжитті ним необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері.
Враховуючи, що предметом спору, який розглядається у даній справі, є вимога про стягнення збитків, які виникли у позивача через бездіяльність відповідача щодо реєстрації податкових накладних у рамках їхніх господарських взаємовідносин, та суб'єктний склад сторін спору, твердження представників відповідача з приводу того, що дана справа не підвідомча господарському суду, оскільки сплата податків це адміністративні правовідносини, суд вважає помилковим і відхиляє.
Відповідно до ст.ст. 33, 34, 43 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, обставини справи повинні підтверджуватись лише належними і допустимими доказами, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Судом, відповідно до ст. 22 ГПК України, було запропоновано сторонам подати докази в обґрунтування позову і заперечень проти нього, брати участь в засіданнях суду, вони своїми правами скористались на свій розсуд, подали всі наявні у них докази і на їх підставі судом прийнято рішення у справі.
Відтак, з огляду на встановлені обставини справи та викладені норми законодавства суд вважає позов обґрунтованим, доказаним і таким що підлягає задоволенню в повному обсязі. Доводи відповідача, приведені ним в обґрунтування заперечень проти позову, господарський суд відхиляє через їх невідповідність встановленим фактичним обставинам справи та вказаним вище нормам чинного законодавства.
Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з комунального підприємства «ВодГео», ідентифікаційний код юридичної особи 30794986, місцезнаходження: 20701, Черкаська область, м. Сміла, вул. Ярослава Водяного (колишня Московська), будинок 45 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Смілянська Хлодня», ідентифікаційний код юридичної особи 36746278, місцезнаходження: 20726, Черкаська область, Смілянський район, с. Ротмістрівка, вул. Шевченка, будинок 55, п/р 26004431888 в ПАТ «ОСОБА_5 Аваль», МФО 380805 - 10374 грн. 85 коп. збитків, 1600 грн. судових витрат.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд Черкаської області протягом десяти днів з дня підписання.
Повний текст рішення підписано 11.08.2017 року.
Суддя В.М. Грачов