09 серпня 2017 року Справа № 904/11921/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючогоГубенко Н.М.
суддівБарицької Т.Л. Картере В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат"
на рішення від та на постанову відГосподарського суду Дніпропетровської області 01.02.2017 Дніпропетровського апеляційного господарського суду 03.04.2017
у справі№ 904/11921/16
Господарського судуДніпропетровської області
за позовомПублічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"
доПублічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат"
простягнення плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу
у судовому засіданні взяли участь представники:
- позивача повідомлений, але не з'явився;
- відповідача повідомлений, але не з'явився;
20.12.2016 Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення плати за користування вагонами у розмірі 68820,96 грн. та збору за зберігання вантажу у розмірі 1695,12 грн.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 01.02.2017 у справі № 904/11921/16 (суддя Фещенко Ю.В.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.04.2017 (колегія суддів у складі: Парусніков Ю.Б. - головуючий суддя, судді Верхогляд Т.А., Пархоменко Н.В.), стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" плату за користування вагонами у розмірі 68820,96 грн. та збір за зберігання вантажу у розмірі 1695,12 грн.
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Публічне акціонерне товариство "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.02.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.04.2017 у справі № 904/11921/16, та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.
Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.
Обґрунтовуючи позовні вимоги про стягнення з ПАТ "ПГЗК" плати за користування вагонами у розмірі 68820,96 грн. та збір за зберігання вантажу у розмірі 1695,12 грн., позивач зазначив, що нарахування такої плати та збору зумовлено порушенням відповідачем умов договору щодо прийняття вагонів одержувачем на свою під'їзну колію.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з правомірності нарахування позивачем плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу у вказаних вище сумах, внаслідок затримки вагонів на коліях станції підходу до станції призначення з вини відповідача та з відсутності у матеріалах справи доказів, на підтвердження обставини щодо можливості відповідача прийняти спірні вагони.
Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає передчасними зазначені висновки судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 908 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з ч. 5 ст. 307 Господарського кодексу України, загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно зі ст. 71 Статуту залізниць України взаємовідносини залізниці з підприємством, порядок і умови експлуатації залізничних під'їзних колій визначаються договором. Подача і забирання вагонів, а також маневрова робота на залізничних коліях, що належать підприємствам, здійснюються їх локомотивами. Якщо підприємство не має свого локомотива, подача і забирання вагонів та маневрова робота провадяться локомотивом залізниці за плату згідно з тарифом. Порядок подачі і забирання вагонів і контейнерів на залізничній під'їзній колії встановлюється договором на експлуатацію залізничної колії (договором на подачу та забирання вагонів). Експлуатація залізничних під'їзних колій, які мають свої локомотиви, повинна здійснюватися на основі єдиного технологічного процесу роботи під'їзної колії і станції примикання.
Статтею 46 Статуту залізниць України передбачено, що одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти зі станції вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів установлюються Правилами. Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. Цей термін обчислюється з 24-ої години дати вивантаження вантажу (контейнера) засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.
Відповідно до ст. 119 Статуту залізниць України за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та звільнення вантажовідправника від зазначеної плати у разі затримки забирання вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється Правилами. Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства. За час затримки на коліях залізниці вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, стягується 50 відсотків зазначених розмірів плати.
Згідно з п. п. 5, 8 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 за № 644, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 866/5087, якщо одержувач не вивіз вантаж з місця загального користування у терміни, встановлені статтею 46 Статуту, з нього стягується плата за зберігання вантажу, встановлена тарифом, незалежно від того, чиїми засобами здійснюється охорона вантажу.
Збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо). Термін безоплатного зберігання обчислюється: 1) якщо на станції призначення вивантаження здійснюється засобами: залізниці - з 24-ої години дати вивантаження вантажів; одержувача - з 24-ої години дати подавання вагонів під вивантаження; 2) при переадресуванні - після двох годин з моменту повідомлення про прибуття вантажу; 3) при затримці - з моменту затримки.
Пунктами 3, 6, 8, 9, 10, Правил користування вагонами і контейнерами затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 за N 113, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15.03.1999 за N 165/3458 передбачено, що облік часу користування вагонами і контейнерами та нарахування плати за користування ними провадиться на станціях відправлення та призначення за Відомістю плати за користування вагонами форми ГУ-46 (додаток 1), Відомістю плати за користування контейнерами форми ГУ-46к (додаток 11), які складаються на підставі Пам'яток про подавання/забирання вагонів форми ГУ-45 (додаток 2), Пам'яток про видачу/приймання контейнерів форми ГУ-45к (додаток 8), Повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами (додаток 12), Актів про затримку вагонів форми ГУ-23а (додаток 3), Актів загальної форми ГУ-23 (додаток 6).
Усі завантажені вагони, а також порожні вагони, які належать підприємствам, організаціям, портам, установам і громадянам, та орендовані ними, що знаходяться на станціях і на підходах до них в очікуванні подавання під вантажні або інші операції з причин, які залежать від вантажовласника, є такими, що перебувають у користуванні вантажовласника.
У разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. В акті вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери.
Про затримку вагонів і контейнерів з вини вантажовласника на підходах до станції призначення залізниця видає наказ. Наказ підписується посадовою особою, визначеною начальником залізниці.
Облік затриманих на підходах вагонів здійснюється станцією, на якій вони простоюють, на підставі акта про затримку вагонів, що складається станцією. Усі дані, вказані в цьому акті, передаються станцією у "Повідомленні про затримку вагонів" до інформаційно-обчислювального центру залізниці та на станцію призначення. Акт про затримку вагонів складається у трьох екземплярах - один залишається на станції затримки і два додаються до перевізних документів. Станція призначення інформує вантажовласника про затримку вагонів з його вини, передаючи йому копію Повідомлення про затримку вагонів не пізніше двох годин після його отримання (телефонограмою, телеграфом, поштовим зв'язком, через посильних, факсом або іншим способом, установленим начальником станції за погодженням з вантажовласником).
Відповідно до п. 3 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 за № 334, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за № 567/6855, акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу та вантажобагажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності. Акт загальної форми підписується особами, які беруть участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання акта, але не менше як двома особами. Один примірник акта загальної форми, складеного під час перевезення, додається до перевізних документів, другий залишається на станції, яка його склала.
Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (наприклад, рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції", національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Приписи статей 47, 43 ГПК України зобов'язують господарський суд з'ясувати усі обставини справи, що входять до предмету доказування в ній та мають значення для її розгляду.
Згідно із ст. 84 ГПК України в мотивувальній частині рішення суду вказуються серед іншого доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення.
Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 105 ГПК України у постанові суду апеляційної інстанції мають бути зазначені обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.
Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.
Публічне акціонерне товариство "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" як у відзиві на позовну заяву так і в апеляційній скарзі звертало увагу судів, зокрема, на те, що позивач здійснив нарахування плати за користування вагонами з порушенням вимог Правил користування вагонами та контейнерами, оскільки плата за користування вагонами нараховувалась не за час затримки вагонів по кожному акту про затримку вагонів, а за загальний час затримки всіх вагонів на станції, що вплинуло на розмір ставки плати за користування вантажними вагонами, та внаслідок чого загальна сума плати завищена на 48521,20 грн. На підтвердження даних доводів відповідач надав контррозрахунок розміру плати за користування вагонами.
Однак, суди попередніх інстанцій зазначаючи про те, що перевіркою правильності здійсненого позивачем розрахунку порушень не виявлено, не навели нормативно-правового відхилення наведених доводів Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат", що в свою чергу суперечить положенням статей 47, 43, 84, 105 ГПК України, ст. 6 (право на судовий розгляд) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року) та статті 1 (захист власності) Першого Протоколу до зазначеної Конвенції, яка є частиною національного законодавства України.
Разом з тим, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що доводи Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" щодо неправильного розрахунку розміру плати за користування вагонами, який був поданий позивач, є важливими і такими, що можуть прямо вплинути на результат розгляду справи, а тому не можна погодитися з відсутністю в оскаржуваних рішеннях будь-яких аргументів стосовно відмови в прийнятті судом цих доводів.
Отже, як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України є підставою для скасування судового рішення у справі.
Касаційна ж інстанція відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку, і вирішити спір відповідно до вимог закону.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" задовольнити частково.
Скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.02.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.04.2017 у справі № 904/11921/16.
Справу № 904/11921/16 передати на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.
Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО
Судді Т.Л. БАРИЦЬКА
В.І. КАРТЕРЕ