20 червня 2017 року Справа № 911/2067/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Корнілової Ж.О.-головуючого (доповідач),
Карабаня В.Я.,
Ковтонюк Л.В.,
розглянувши матеріали касаційної скарги
Ліквідатора Публічного акціонерного товариства Науково-виробничої фірми "Ферокерам" Шкабрія Михайла Петровича
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2017
у справі№ 911/2067/16 Господарського суду Київської області
за позовомПублічного акціонерного товариства Науково-виробничої фірми "Ферокерам"
доГоспрозрахункового підприємства "Магістраль";
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Білоцерківський регіональний благодійний фонд "Сприяння"
провитребування майна з чужого незаконного володіння,
за участю представників від позивача: від відповідача: від третьої особи: не з'явилися, Кузьменко Є.А., Кондюріна Я.О.,
Рішенням Господарського суду Київської області від 12.08.2016 у справі № 911/2067/16 (суддя: Горбасенко П.В.) позов задоволено.
Рішення мотивоване тим, що порушене відповідачем право власності позивача на об'єкт нерухомості підлягає захисту на підставі статті 387 ЦК України. Господарським судом першої інстанції відмовлено в задоволенні заяви відповідача про застосування строку позовної давності та вказано, що про порушення своїх прав власника позивач дізнався лише у 2016 році, а позов подано до суду 24.06.2016, тобто в межах загальної позовної давності.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2017 у справі № 911/2067/16 (у складі колегії суддів: Зубець Л.П.-головуючого, Алданова С.О., Мартюк А.І.) рішення Господарського суду Київської області від 12.08.2016 у справі № 911/2067/16 скасовано, і прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2017 у справі № 911/2067/16, Ліквідатор Публічного акціонерного товариства Науково-виробничої фірми "Ферокерам" Шкабрій М.П. звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2017, а рішення Господарського суду Київської області від 12.08.2016 у справі № 911/2067/16 залишити в силі.
У касаційній скарзі скаржник посилається на недотримання судом апеляційної інстанції матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача Корнілову Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників відповідача та третьої особи, перевіривши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судами встановлено, що розпорядженням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради народних депутатів № 1-3-95 від 04.05.1992 дозволено Виробничому об'єднанню "Ферокерам" провести вишуки та складання проектно-кошторисної документації на будівництво тимчасової платної автостоянки по бульвару Перемоги - вул. Запорізькій строком до початку будівництва Палацу культури об'єднання; зобов'язано Виробниче об'єднання "Ферокерам" одержати архітектурно-планувальне завдання в управлінні архітектури та містобудування, а також відшкодувати збитки, затрачені кооперативом "Синій вогник"; питання про дозвіл на будівництво тимчасової автостоянки буде вирішено після погодження проектної документації в установленому порядку, з урахуванням будівництва до 01.08.1992. В разі неосвоєння даної площадки до 01.08.1992 територію буде передано іншому замовнику.
Виконавчим комітетом Білоцерківської міської ради народних депутатів 26.05.1992 прийнято рішення № 175, яким Виробничому об'єднанню "Ферокерам" надано земельну ділянку площею 0,34 га для обладнання тимчасової платної автостоянки по бул. Перемоги строком до початку будівництва Палацу культури об'єднання, а рішенням від 21.12.1992 № 379 збільшено розмір земельної ділянки на 132 кв. м.
Відповідно до наказу № 469 від 30.12.1992 "Про ліквідацію виробничого об'єднання "Ферокерам" Виробниче об'єднання "Ферокерам" припинило свою діяльність. Правонаступником майнових прав об'єднання стало орендне підприємство - Науково - виробнича фірма "Ферокерам".
Судами встановлено, що 30.12.1993 складено та підписано акт приймання в експлуатацію робочою комісією закінченого будівництвом окремо побудованої будівлі, споруди, добудованого або прибудованого приміщення виробничого та допоміжного призначення, яке входить до складу об'єкта тимчасової автостоянки, яким Управлінням капітального Науково-виробничої фірми "Ферокерам" прийнято в експлуатацію тимчасову автостоянку на 105 автомобілів по вул. Олександрійській та присвоєно інвентарний номер 0361. Об'єкт будівництва - автостоянка має наступні характеристики: огорожа з металевої сітки; двоповерхова будівля павільйону, цегляна із залізобетонними перекриттями; вбиральня на дві особи; залізобетонний бензомастилоутворювач; 2 гаража із залізобетонних конструкцій (спірне майно).
Між позивачем (благодійник) та Білоцерківським регіональним благодійним фондом "Сприяння" (набувач) 18.12.2002 укладено договір № 18/175, за умовами якого благодійник безоплатно передає, а набувач приймає у тимчасове безоплатне користування строком на п'ять років структурний підрозділ ЗАТ НВФ "Ферокерам" разом із персоналом відповідно до штатного розкладу за їх згодою, а також із закріпленим за ним майном і з правом користування телефонною мережею та належним телефонним номером - автостоянку, яка розташована за адресою: м. Біла Церква, бульвар 50-річчя Перемоги, 95 "б", залишковою балансовою вартістю 21538,00 грн. Акт прийому-передачі є невід'ємною частиною вказаного договору. В період дії договору набувач самостійно визначає спосіб використання переданого майна за призначенням, отримані доходи використовує за напрямком своєї діяльності. Благодійник не вправі втручатися в господарську діяльність набувача щодо користування переданим за договором майном.
В подальшому між позивачем та третьою особою 23.12.2003 укладено додаткову угоду до вказаного договору, якою сторонами збільшено строк користування майном до двадцяти п'яти років, а також доповнено договір пунктом 12, відповідно до якого, якщо за три місяці до кінцевої дати дії договору жодна із сторін не заявить про його припинення, зміну, розірвання, то зазначений договір вважається пролонгованим автоматично строком на 5 років.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що вказаний договір № 18/175 від 18.12.2002 на час розгляду справи є чинним.
Закрите акціонерне товариство "Науково-виробнича фірма "Ферокерам" в 2011 році перейменовано в Публічне акціонерне товариство "Науково-виробнича фірма "Ферокерам".
27.04.2015 відбулися чергові загальні збори акціонерів Публічного акціонерного товариства "Науково-виробнича фірма "Ферокерам", на яких прийнято рішення припинити діяльність товариства позивача шляхом добровільної ліквідації та обрано ліквідаційну комісію, а наказом № 4 від 07.05.2015 "Про проведення інвентаризації" розпочато процедуру інвентаризації.
Звертаючись до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, Публічним акціонерним товариством "Науково-виробнича фірма "Ферокерам" обґрунтовано свої вимоги тим, що під час інвентаризації встановлено факт передання відокремленого структурного підрозділу позивача "Автостоянка" в безоплатне користування Білоцерківському регіональному благодійному фонду "Сприяння" на підставі договору № 18/175 від 18.12.2002. Позивачем з'ясовано, що Білоцерківським регіональним благодійним фондом "Сприяння", як благодійником передано спірний об'єкт нерухомості разом із закріпленим за ним майном у тимчасове безоплатне користування Госпрозрахунковому підприємству "Магістраль" (набувач) за договором № 3 від 19.12.2002, без отримання згоди позивача, чим порушено умови п. 6 договору № 18/175 від 18.12.2002, укладеного між позивачем та третьою особою, відповідно до якого жодна із сторін не має права передавати права і обов'язки за договором третій особі без згоди на те іншої сторони.
Відповідно до статей 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частиною першою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом (частина перша статті 328 ЦК України).
Апеляційний господарський суд дійшов до правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у даній справі та зазначив, що під час розгляду спорів про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути власник майна (фізичні, юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів), який на час подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоча і не є власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом або договором, зокрема, на підставі цивільно-правових договорів (зберігання, майнового найму тощо), в оперативному управлінні, на праві повного господарського відання, а також на інших підставах, встановлених законом.
Наявність між сторонами зобов'язальних правовідносин виключає можливість пред'явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння, оскільки передання майна в користування особі, яка зобов'язалась повернути це майно після закінчення строку, на який воно передане, але не виконує цього обов'язку, базується на умовах укладеного між сторонами договору та регулюється відповідно розділу III книги 5 ЦК України. Майно, передане власником іншій особі у володіння або користування за договором між ними, не може вважатися таким, що вибуло з володіння власника не з його волі (аналогічну правову позицію викладено в наданому Верховним Судом України аналізі деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ).
Апеляційним господарським судом встановлено, що укладений між Білоцерківським регіональним благодійним фондом "Сприяння" та Госпрозрахунковим підприємством "Магістраль" договір № 3 від 19.12.2002 погоджено Головою правління позивача Сатіним О.І., про що свідчить напис "Согласовано", дата "19.12.2002", підпис названої особи та печатка позивача на примірнику договору.
На виконання умов вказаного договору № 3 від 19.12.2002 Білоцерківським регіональним благодійним фондом "Сприяння" передано, а Госпрозрахунковим підприємством "Магістраль" прийнято у користування автостоянку з обладнанням та майном, про що складено акт прийому-передачі спірного об'єкта, який підписано третьою особою та відповідачем і погоджено Головою правління позивача Сатіним О.І., про що також свідчить напис "Согласовано", дата "19.12.2002", підпис названої особи та печатка позивача на примірнику Акту прийому-передачі від 19.12.2002.
В подальшому між третьою особою та відповідачем 24.12.2003 укладено додаткову угоду № 1 до договору № 3 від 19.12.2002, якою сторонами внесено зміни в п.1 договору, скориговано строк користування з п'яти до двадцяти п'яти років. Вказану додаткову угоду погоджено Головою правління позивача Сатіним О.І., про що свідчить напис "Погоджено", підпис названої особи та печатка позивача на примірнику додаткової угоди № 1 від 24.12.2003.
Апеляційний господарський суд встановив, що відповідач користується спірним майном на підставі договору № 3 від 19.12.2002, який наразі є чинним, в судовому порядку не оскаржувався та не визнавався недійсним (повністю або частково), був укладений за погодженням позивача, дійшов до правильного висновку, що в даному випадку немає підстав для витребування майна, передбачених статтею 388 ЦК України та правомірно відмовив в позові.
Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до пункту 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2017 у справі № 911/2067/16 Господарського суду Київської області прийнято з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.
Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі судова колегія вважає непереконливими, і такими, що спростовуються наявними доказами та встановленими матеріалами справи обставинами.
Таким чином постанова Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2017 у справі № 911/2067/16 Господарського суду Київської області підлягає залишенню без змін.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Ліквідатора Публічного акціонерного товариства Науково-виробничої фірми "Ферокерам" Шкабрія Михайла Петровича на постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2017 у справі № 911/2067/16 Господарського суду Київської області залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2017 у справі № 911/2067/16 Господарського суду Київської області залишити без змін.
Головуючий, суддя:Корнілова Ж. О.
Судді:Карабань В.Я.
Ковтонюк Л.В.