03110 м. Київ, вулиця Солом'янська, 2-а
Справа №752/17434/15-ц Головуючий у 1 інстанції Чередніченко Н.П.
Апеляційне провадження № 22-ц/796/5796/2017 Суддя-доповідач Антоненко Н.О.
8 серпня 2017 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва
у складі судді-доповідача АнтоненкоН.О.,
суддів Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І., при секретарях Юрченко А.С., Казанник М.М.
за участю представника позивача ОСОБА_3,
представника відповідача ОСОБА_4
розглянула у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, яка на підставі договору про надання правової допомоги діє в інтересах ОСОБА_5, на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 березня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання кредитних договорів недійсними.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 24 березня 2017 року позов ОСОБА_5 залишено без задоволення.
Судом першої інстанції встановлено, що 18.04.2006 між ОСОБА_5 та АКБ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», було укладено кредитний Договір № CNI-B/055/2006, відповідно до умов якого банк надає позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у розмірі 440 000 доларів США строком до 17.04.2012 з фіксованою процентною ставкою 10% річних. На забезпечення виконання зобов'язань по вказаному договорі кредиту 20.04.2006 між сторонами було укладено договір іпотеки № PCL-002/553/2006, відповідно до умов якого позивач передала у заставу кредитору належне їй на праві власності нерухоме майно; 22.12.2012 між позивачем та відповідачем було укладено Додаткову угоду до вказаного кредитного договору.
Також судом установлено, що 27.11.2007 між ОСОБА_5 та АКБ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», було укладено кредитний Договір № ML-B/107/2007, відповідно до умов якого позивач отримала 260 000 доларів США у порядку і на умовах, визначених цим договором. На забезпечення виконання зобов'язань по вказаному договорі 27.11.2007 між сторонами було укладено договір іпотеки № PМL-В00/107/2007, відповідно до умов якого позивач передала у заставу кредитору належне їй на праві власності нерухоме майно; 22.12.2012 між сторонами було укладено Додаткову угоду до вказаного кредитного договору.
Виходячи з того, що перебіг строку позовної давності для визнання вказаних кредитних договорів недійсними розпочався з моменту їх укладення, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач пропустила строк, у межах якого мала право звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права, адже строк позовної давності для кредитного договору від 18.04.2006 сплив 18.04.2009, для кредитного договору від 27.11.2007 - 27.11.2010, у зв'язку з чим даний позов залишив без задоволення.
В апеляційні скарзі представник позивача просить скасувати рішення Голосіївського районного суд м. Києва від 24 березня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі. Посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
У судовому засіданні апеляційного суду представник позивача підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити. Представник відповідача заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених у суді першої інстанції вимог, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову з інших підстав з огляду на таке.
Предметом спору у даній справі є визнання кредитних договорів та додаткових угод до них недійсними у зв'язку з тим, що їх умови порушують права та законні інтереси позивача та суперечать вимогам Закону України «Про захист прав споживачів».
Встановлено, що 18.04.2006 та 27.11.2007 між ОСОБА_5 та АКБ «Райффайзен банк Аваль» було укладено кредитні договори № CNI-B/055/2006 та № ML-B/107/2007, на підставі яких банк надав позичальнику грошові кошти у відповідності до положень ст. 1054 ЦК України. Дані кредитні договори були забезпечені іпотекою.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_5 посилалася на те, що в кредитному договорі від 27.11.2007 неоднозначно та нечітко визначено розмір процентної ставки за кредитом, а розмір фіксованого відсотка - 3,99 % річних з невизначеним FIDR не відповідає розрахункам, зазначеним у графіку платежів, та є завищеним; у договорі немає його сукупної вартості та розміру фактичного подорожчання кредиту, що суперечить вимогам ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», а також, на відсутність у Банку відповідно ліцензії на надання кредиту в іноземній валюті та недобросовісне виконання банком зобов'язань за кредитними договорами.
Відповідно до вимог ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до положень кредитного договору № ML-B/107/2007 від 27.11.2007 та на підставі кредитної заявки Банк надав ОСОБА_5 кредит у розмірі 260 000 доларів США, із встановленням плаваючої процентної ставки в розмірі 3,99% річних та FIDR (процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщенні у банку на трок в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору) (п. 3 ч.1 Договору).
Відповідно до п. 1.4. Частини 2 Кредитного договору було передбачено порядок зміни розміру FIDR під час дії Кредитного договору; п. п. 1.4.1.1.2. ч. 2 Кредитного договору було встановлено, що за базовий FIDR сторони приймають ставку FIDR (діючу на момент укладання цього Договору); п. п. 1.4.1.1.3. ч. 2 Кредитного договору було встановлено, що Плаваюча процента ставка по Кредиту підлягає коригуванню протягом дії цього Договору щоразу після перебігу 12 календарного місяця, починаючи з дати укладення цього Договору. П. п. 1.4.1.1.4. ч. 2 Кредитного договору було встановлено, що плаваюча процентна ставка за користування Кредитом впродовж першого року дії цього Договору підлягає коригуванню після перебігу 11 календарного місяця, починаючи з дати укладення цього договору;
Порядок виконання Боргових зобов'язань за Кредитним договором був встановлений п. 1.5. ч. 2 Кредитного договору.
Відповідно до п. п. 1.5.1. ч. 2 Кредитного договору повернення відповідної частини Кредиту здійснюється Позичальником щомісяця у розмірі та строки, визначені у Графіку Платежів, шляхом внесення готівки в касу Банку або безготівковим перерахуванням на Поточний рахунок, якщо інше не передбачено цим Договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у договорі про надання споживчого кредиту зазначається детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому вираженні) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту.
За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім процентнгої ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які с несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким із моменту укладення договору.
Відповідно до пункту 3.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (далі - Правила), банки зобов'язані в кредитному договорі або в додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, зазначаючи при цьому значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку України.
На банки покладається також обов'язок зазначати в кредитному договорі сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді реальної процентної ставки, яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту (пункт 3.3 Правил).
Спірним кредитним договором передбачено порядок визначення розміру процентів. Так, для розрахунку процентів за користування кредитом банк використав плаваючу процентну ставку, яка складається з фіксованого відсотка в розмірі 3,99% річних + FIDR, що формується на основі процентних ставок за строковими депозитами для фізичних осіб, при цьому банк на власний розсуд установлює такі проценти.
Плаваюча процентна ставка - це процентна ставка за середньо- і довгостроковими кредитами, розмір якої може змінюватись банком в односторонньому порядку та в строки, передбачені умовами кредитного договору. Перегляд її здійснюється через узгоджені між банком і кредитором проміжки часу.
Якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями ст. ст. 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, в якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав.
Укладаючи кредитний договір, сторони домовились, що для розрахунку процентів за кредитом буде використовуватись плаваюча процентна ставка, яка складається з фіксованого процента (у розмірі 3,99 % річних) + FIDR (процентна ставка за строковими депозитами фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк до 360 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору). При цьому сторони висловили свою цілковиту згоду щодо передбаченої договором зміни плаваючої процентної ставки (п.п.1.4.1.1.5. ч. 2 Кредитного договору).
Отже, виходячи з умов кредитного договору зміна розміру ставки FIDR не є зміною процентної ставки в односторонньому порядку, оскільки вона прямо передбачена умовами кредитного договору. Таким чином, положення кредитного договору про встановлення плаваючої процентної ставки, яка складається з фіксованого процента + FIDR, не можна вважати несправедливими, у зв'язку з чим відсутні підстави для визнання спірних договорів недійсними.
Відсутність заперечень позивача з приводу порушення своїх прав як споживача продукції, придбаної у кредит, з моменту укладення кредитних договорів квітня 2006 року та листопада 2007 року до часу звернення з позовом про визнання недійсними кредитних договорів у в жовтні 2015 року свідчить про бажання позивача укласти договір саме на тих умовах, які в ньому були визначені.
У разі ненадання споживачу перед укладенням договору про надання споживчого кредиту інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту суб'єкт господарювання відповідно до ч.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону, яка не передбачає своїм наслідком визнання договору недійсним.
Разом з тим відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частини перша та третя статті 533 ЦК України).
Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.
Посилання позивача на те, що ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «ОТП Банк» не мали права надавати кредит в доларах США, не заслуговують на увагу, так як відповідно до п. 4 ст. Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», який передбачає наявність у ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» банківської ліцензії НБУ №191 від 02.03.1998, дозволу №191-1 від 03.12.2001 (Т1ас128,129), а у ЗАТ «ОТП Банк» ліцензій НБУ №191 від 02.03.1998, дозволу №191-1 від08.11.2006 (Т1ас130,131), що дає їм право на здійснення операцій щодо надання та одержання резидентами кредитів в іноземній валюті.
Виходячи з наведеного, не заслуговує на увагу посилання ОСОБА_5 про те, що при укладанні кредитних договорів з банком вона не була обізнана про кредитні умови та ризики, які можуть настати внаслідок коливання курсу валют, а також що вона не отримала вичерпної інформації щодо сукупності вартості кредиту, адже вказані обставини спростовуються наявними у матеріалах справи доказами та наданими сторонами суду поясненнями.
Щодо недійсності додаткових Договорів №1 від 22.12.2008 до кредитних договорів від 19.04.2006 та від 27.11.2007, то колегія виходить із того, що в обґрунтування таких своїх вимог ОСОБА_5 не посилалася на ту обставину, що не підписувала їх, тобто, не просила визнати додаткові договори недійсними з підстав, передбачених ч. 3 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, а в обґрунтування своїх доводів щодо недобросовісного виконання відповідачем своїх обов'язків за кредитним договорами посилалася на невідомі їй додаткові угоди (Т1 ас7). Протягом розгляду справи позивач позовні вимоги не змінювала, не уточнювала і не доповнювала.
За таких обставин та враховуючи, що підставами позову є обставини, на які сторони посилалися в обґрунтування своїх вимог, а також виходячи з принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст. ст. 3, 11 ЦПК України) відсутні у даній справі підстави для визнання додаткових договорів недійсними з підстав не підписання їх позивачем.
З огляду на наведене відсутні передбачені законом підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_5
За таких обставин суд першої інстанції безпідставно застосував наслідки спливу строку позовної давності до даного спору, оскільки застосування наслідків спливу позовної давності як підстава для відмови у позові може мати місце лише тоді, коли позовні вимоги будуть визнані судом доведеними та за наявності факту порушення, невизнання чи оспорювання відповідачем прав позивача. У такому випадку суд з'ясовує причини пропуску строку позовної давності та за відсутності поважних причин застосовує положення ч. 4 ст. 267 ЦПК України. Оскільки підстав для задоволення позову немає, то відсутні підстави для застосування строку позовної давності.
За таких обставин рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 березня 2017 року відповідно до ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 з інших підтсав.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 305, 309, 313, 316 ЦПК України, колегія
Апеляційну скаргу ОСОБА_3, яка на підставі договору про надання правової допомоги діє в інтересах ОСОБА_5, задовольнити частково. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 березня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.
У задоволені позову ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання кредитних договорів недійсними відмовити з інших підстав.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили негайно, може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з моменту його проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Суддя-доповідач Н.О. Антоненко
Судді А.М. Стрижеус
О.І. Шкоріна