79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
08.08.2017р. Справа № 914/1072/17
За позовом: Львівського комунального підприємства “Львівтеплоенерго”, м.Львів
до відповідача: Львівського комунального підприємства “Навколо базару”, м.Львів
про стягнення 29282,62 грн. заборгованості
Суддя Н.Мороз
При секретарі М.Бурак
Представники:
Від позивача: ОСОБА_1
Від відповідача: ОСОБА_2
Суть спору:
Позовну заяву подано Львівським комунальним підприємством “Львівтеплоенерго”, м. Львів до Львівського комунального підприємства “Навколо базару”, м. Львів про стягнення 29282,62 грн. заборгованості.
Ухвалою господарського суду Львівської області від 02.06.2017р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 20.06.2017р.
З метою всестороннього та об'єктивного вирішення спору, з'ясування всіх обставин справи, розгляд справи відкладався ухвалою суду від 20.06.2017р. Крім того, ухвалою суду від 20.06.2017р. продовжено строк вирішення спору до 17.08.2017р.
В судове засідання 07.08.2017р. представник позивача з'явився, на виконання вимог ухвали суду супровідним листом долучив витяг з ЄДР на відповідача та повідомив суд, що станом на день розгляду справи відповідач частково погасив основний борг в розмірі 10000,00 грн. Позовні вимоги підтримав з мотивів, зазначених у позовній заяві. Позов просить задоволити
Представник відповідача в судове засідання з'явився, 01.08.2017р. через службу діловодства господарського суду від відповідача в порядку ст.121 ГПК України надійшла заява про розстрочку виконання судового рішення, згідно якої відповідач повідомив про часткову оплату заборгованості на суму 10000,00 грн., що підтвердив платіжним дорученням №616 від 28.07.2017р. долученим до заяви, позовні вимоги визнав в повному обсязі та просить суд розстрочити виконання рішення суду у даній справі строком на чотири місяці, починаючи з 01 серпня 2017р. наступним чином: в серпні 2017 року - 4820,70 грн.; в вересні 2017року - 4820,70 грн.; в жовтні 2017 року - 4820,70 грн.; в листопаді 2017 року - 4820, 70 грн.
Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, оцінивши подані докази в їх сукупності, суд встановив:
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов”язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов”язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов”язку. Однією з підстав виникнення зобов”язань, згідно ст.11 ЦК України, зокрема є договори та інші правочини.
01.10.2011р. між Львівським міським комунальним підприємством «Львівтеплоенерго» (позивач, за договором - теплопостачальна організація) та Львівським комунальним підприємством «Навколо базару» (відповідач, за договором - споживач) та укладено договір №1164/Ф про постачання теплової енергії в гарячій воді з додатками до договору.
Відповідно до розділу 1 договору, теплопостачальна організація бере на себе зобов'язання постачати споживачу теплову енергію для опалення та здійснювати гаряче водопостачання в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язується отримувати та оплачувати одержану теплову енергію для опалення та гаряче водопостачання за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.
Згідно п.2.1. договору, теплова енергія постачається споживачу в обсягах згідно з додатком №1 до цього договору у вигляді гарячої води на такі потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гаряче водопостачання - протягом року відповідно до графіка, затвердженого органами місцевої влади.
У відповідності до п.3.2.2. договору, споживач зобов'язаний виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені даним договором.
Як зазначено в п.6.1. договору, розрахунки за гаряче водопостачання та теплову енергію для опалення проводяться в грошовій формі відповідно до встановлених тарифів та іншими незабороненими законодавством формами.
Згідно п.6.3. договору, споживач до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, сплачує теплопостачальній організації вартість гарячого водопостачання, фактично спожитої теплової енергії для опалення та щомісячну величину плати за приєднане теплове навантаження. Розрахунковим періодом є календарний місяць (п.6.2. договору).
Відповідно до умов п. 10.1. договору, цей договір набуває чинності з 01 жовтня 2011р. та діє до 01 жовтня 2012 року. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо не менше ніж за шістдесят календарних днів до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (п.10.4 договору).
На виконання умов договору, за період з 01.10.2016р. по 28.02.2017р. ЛМКП “Львівтеплоенерго” поставило відповідачу теплову енергію для опалення, що підтверджується актом про включення системи теплоспоживання від 01.10.2016р. (в матеріалах справи).
Проте, всупереч умов укладеного договору, відповідач за період 01.10.2016р. по 28.02.2017р. несвоєчасно оплатив поставлену теплову енергію, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 28142,11 грн.
Позивач звернувся до господарського суду з вимогою про стягнення з відповідача 28142,11 грн. основного боргу за постачання теплової енергії, 877,15 грн. пені нарахованої на підставі п.7.2.3. договору, 51,46 грн. 3 % річних та 211,90 грн. інфляційних втрат нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з оплати поставленої теплової енергії.
Відповідно до ст.526 ЦК України в контексті з вимогами ст.193 ГК України, зобов”язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов”язання не допускається.
Згідно ч.1 ст.275 ГК України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання , що ним використовується.
Відповідно до ч.6 ст.276 ГК України, розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору, який може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів (ч.7 ст. 276 ГК України).
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до приписів ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідач взятих на себе зобов'язань за договором не виконав, за надані позивачем послуги з постачання теплової енергії належним чином не виконав, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 28142,11 грн. Проте, в процесі розгляду справи, відповідач частково сплатив за надані послуги з теплопостачання в розмірі 10000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №616 від 28.07.2017р. на суму 10000,00 грн. (в матеріалах справи). Дана обставина сторонами не заперечувалась.
Суд звертає увагу, що в судовому засіданні та згідно заяви про розстрочку виконання судового рішення від 01.08.2017р. відповідач позовні вимоги визнав в повному обсязі.
У відповідності до ч.5 ст. 78 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.
Таким чином, у зв'язку з невиконанням своїх зобов”язань за договором по оплаті за поставлену теплову енергію, станом на день розгляду справи сума заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача підтверджена матеріалами справи, визнається відповідачем та становить 18142,11 грн. Доказів зворотнього суду не надано.
Враховуючи часткове погашення відповідачем заборгованості на суму 10000,00 грн. після подачі позову до суду, суд дійшов висновку провадження у справі в частині стягнення 10000,00 грн. основного боргу припинити на підставі п.1.1 ст.80 ГПК України.
В силу ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Стаття 216 ГК України встановлює, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування саме до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених законами та договором. При цьому, у відповідності до ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язання контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.
Таким чином, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, передбачені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно ч.3 ст.549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст.551 ЦК України).
Відповідно до п. 7.2.3. договору, за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію споживач сплачує теплопостачальній організації пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який стягується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
На підставі п.7.2.3. договору, зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань по оплаті за поставлену теплову енергію, позивачем нараховано відповідачу 877,15 грн. пені згідно поданого розрахунку. При цьому, перевіривши періоди нарахування та здійснивши самостійно перерахунок пені, суд встановив, що сума пені є більшою ніж вказав позивач. Однак, у відповідності до норм господарсько-процесуального законодавства суд розглядає спір в межах заявлених позовних вимог та не вправі виходити за їх межі без заявленого клопотання відповідно до ч.1 п.2. ст. 83 ГПК України. Відтак, задоволенню підлягає нарахована позивачем пеня в розмірі 877,15 грн.
Крім того, згідно ч.2. ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» роз'яснено, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Згідно п.3.2. вищевказаної постанови, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Позивачем, у відповідності до ч.2 ст.625 ЦК України, у зв'язку з простроченням виконання зобов'язання нараховано відповідачу інфляційні втрати в розмірі 211,90 грн. та 3 % річних в сумі 51,46 грн. (за періоди: 16.11.2016р. - 15.12.2016р.; 16.12.2016р. - 15.01.2017р.; 16.01.2017р. - 15.02.2017р.; 16.02.2017р. - 15.03.2017р.) Проте, перевіривши періоди нарахування прострочки виконання грошового зобов'язання та здійснивши перерахунок інфляційних втрат та 3 % річних у відповідності до чинного законодавства суд встановив, що сума 3 % річних складає 50,08 грн., а інфляційні втрати (нарахування) за вказаний позивачем період нарахування відсутні.
Враховуючи проведений перерахунок, суд дійшов висновку про стягненню з відповідача на користь позивача 50,08 грн. 3 % річних, а в задоволенні інфляційних втрат відмовити повністю.
Заявою про розстрочку виконання рішення суду від 01.08.2017р., відповідач просить суд розстрочити виконання рішення Господарського суду на 4 місяців рівними частинами по 4820,70 грн.
Відповідно до ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, відстрочити або розстрочити виконання рішення суду, зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов”язання.
Згідно Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. №9, підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен врахувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення.
Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом.
Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, слід враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави, а також можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом. Відстрочка або розстрочка виконання рішення, ухвали, постанови, зміна способу та порядку їх виконання допускаються у виняткових випадках і залежно від обставин справи.
Господарсько-процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 43 ГПК.
Законодавець у будь-якому випадку пов'язує розстрочку виконання судового рішення у судовому порядку з винятковими (об'єктивними, непереборними) та виключними обставинами, що ускладнюють виконання судового рішення.
Отже, вирішуючи питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси обидвох сторін, їх фінансований стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів в економіці держави та інші обставини справи, які б свідчили про можливість надання заявнику розстрочки виконання судового рішення.
При цьому, господарський суд повинен врахувати можливі негативні наслідки як для відповідача (боржника) при виконання рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом так і для позивача (стягувача) при затримці виконання рішення.
Відтак, розглянувши матеріали поданої заяви про розстрочку виконання рішення суду та додані до неї документи, заслухавши пояснення повноважного представника заявника (відповідача) та враховуючи заперечення позивача, суд дійшов висновку, що заявником не подано належних та обґрунтованих доказів важкого фінансового становища підприємства та належних доказів, що ускладнюють своєчасне виконання рішення суду. З поданих відповідачем документів, зокрема, відомості про дебіторську та кредиторську заборгованість за 1 кв. 2017р., оборотно-сальдової відомості за 1 півріччя 2017р. та звіту відповідача по розрахунках з постачальниками в розрізі послуг за 1 півріччя 2017р. не вбачається збитковості діяльності підприємства та неможливості погашення відповідачем заборгованості. Посилання заявника на наявність дебіторської заборгованості та відсутність грошових коштів, достатніх для покриття заборгованості, судом до уваги не приймаються, оскільки не можуть вважатись належними та беззаперечними доказами важкого фінансового становища.
З огляду на те, що відповідачем не подано жодних належних та допустимих доказів в підтвердження важкого фінансового становища, враховуючи матеріальні інтереси як стягувача так і боржника, суд дійшов висновку в задоволенні заяви про розстрочку виконання рішення суду відмовити.
Враховуючи усне визнання позову відповідачем та його посилання на відсутність грошових коштів на підприємстві, суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача на приписи ст.625 ЦК України, згідно якої боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Суд зазначає, що відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (ст.617 ЦК України).
Таким чином, сума заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача внаслідок порушення договірних зобов'язань та вимог чинного законодавства, підтверджена матеріалами справи та становить 18142,11 грн. - основного боргу, 877,15 грн. - пені, 50,08 грн. - 3 % річних. Доказів зворотнього суду не надано.
Відповідно ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст.ст. 33, 38 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 4-3 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судових засідань, відтак позовні вимоги підлягають до задоволення частково.
Судові витрати, відповідно до ст.49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розмір задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 11, 509, 526, 530, 549, 551, 599, 612, 625, 629 ЦК України, ст.ст.193, 216, 218, 275, 276 ГК України, ст.ст. 43, 32, 33, 43, 49, 78, 80, 82-85, 116 ГПК України, господарський суд,-
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з Львівського комунального підприємства «Навколо базару», м.Львів, вул. Героїв УПА, буд. 78 (код ЄДРПОУ 20806739) на користь Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго", м.Львів, вул. Д. Апостола, б.1 (ЄДРПОУ 05506460) - 18142,11 грн. - основного боргу, 877,15 грн. - пені, 50,08 грн. - 3 % річних та 1041,60 грн. судового збору.
3. В частині стягнення 10000,00 грн. основного боргу - провадження по справі припинити.
4. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
5. Наказ видати згідно ст.116 ГПК України.
Рішення складено 11.08.2017р.
Суддя Мороз Н.В.