Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області
Справа № 697/1413/17
номер провадження 2-а/695/82/17
Категорія 87
09 серпня 2017 року м. Золотоноша
Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого судді - Середи Л.В.
при секретарі - Оніщенко Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Золотоноша справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Канівського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України про визнання неправомірними дій у відмові призначення та виплати щомісячного довічного грошового утримання судді, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Канівського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України про визнання неправомірними дій у відмові призначення та виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у розмірі, передбаченого Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що Рішенням Вищої ради правосуддя №644/0/15-17 від 30 березня 2017 року його було звільнено у відставку з посади судді Канівського міськрайонного суду Черкаської області у зв'язку із поданням заяви про відставку, з якою він звернувся до Вищої ради юстиції ще 06.09.2016 року. Після звільнення з посади судді позивач 13.04.2017 року звернувся до відповідача із заявою про нарахування йому довічного грошового утримання судді, надавши всі необхідні документи для цього. Відповідачем за заявою позивача було прийняте рішення про виплату позивачу щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді. 02.06.2017 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із проханням прийняти рішення про призначення та виплату йому щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 90 відсотків грошового утримання судді з проведенням відповідного його перерахунку з часу його звернення до органів ПФУ, тобто з 13.04.2017 року. Відповідач листом від 09.06.2017 року відмовив позивачу у призначенні щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 90 відсотків грошового утримання судді, та вважає, що утримання було визначений відповідачем на підставі взяття у розрахунок лише стажу роботи на посаді судді, тобто 19 років 8 місяці та 1 день. Під час здійснення обрахунку стажу позивача, відповідач службу в армії, період навчання та роботу в слідчих органах не враховував, посилаючись на вимоги ст. ст. 135, 137 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402. Таке рішення відповідача позивач вважає протиправним, а оскільки спір вирішити сторонам в добровільному порядку не вдалося, з метою захисту своїх прав позивач звернувся до суду із відповідним адміністративним позовом.
У судове засідання позивач не з'явився, однак звернувся до суду з телефонограмою, згідно з якою розгляд справи просив проводити за його відсутності, на позовних вимогах наполягав.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, однак звернувся до суду із заявою, в якійрозгляд справи просив проводити за його відсутності, проти задоволення позовних вимог заперечував повністю. Відповідно до заперечення на адміністративний позов Канівського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України, отриманого судом 03.08.2017 року, відповідач позовні вимоги не визнає та зазначає, що він правомірно обраховував стаж роботи судді керуючись ст. 135 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402, оскільки позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії 13.04.2017 року. Отже стаж роботи позивача на посаді судді становить 19 років та 8 місяців, а тому довічне грошове утримання позивачу призначене у розмірі 80% грошового утримання судді. На думку відповідача зарахування до стажу роботи судді роботу в органах МВС , період проходження строкової військової служби та навчання у вищому навчальному закладі статтею 135 вказаного вище закону не передбачено.
За наявності у справі достатніх доказів та враховуючи згоду сторін по справі про розгляд справи за їх відсутності, суд вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності сторін та прийняти рішення на підставі доказів, що знаходяться в матеріалах справи.
Суд, дослідивши матеріали справи та докази, якими сторони обґрунтовують свої доводи, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що згідно даних копії військового квитка, який доданий до матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив військову службу з 14.11.1980 по 09.11.1982 року.
Відповідно до записів копії трудової книжки, серії НОМЕР_1, позивач в період часу з 01.08.1991 року по 21.07.1997 року працював у слідчому відділенні Чорнобаївського МРВ УМВС України в Черкаській області.
Указом Президента України №583/97 від 25.06.1997 року ОСОБА_1 було призначено суддею Канівського міського суду Черкаської області.
Рішенням Вищої ради правосуддя №644/0/15-17 від 30.03.2017 року позивача було звільнено у відставку з посади судді Канівського міськрайонного суду Черкаської області у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Як вбачається з листа відповідача від 09.06.2017 року №131/д-10 Канівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Черкаської області, посилаючись на вимоги ст. 135 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402, зарахував до стажу роботи лише періоди роботи позивача на посаді судді, тобто з 28.07.1997 року по 22.09.2016 року. Робота в органах МВС України, а також служба в армії, та навчання у вищому навчальному закладі відповідачем при обрахунку стажу, необхідного для нарахування довічного грошового утримання судді, не обраховувалась, оскільки, на думку відповідача, зарахування такої роботи до стажу роботи судді ст. 135 вказаного вище закону не передбачено.
Таку відмову відповідача суд вважає неправомірною, оскільки ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-VI діяв з 03.08.2010 року по 30.09.2016 року.
Як встановлено судом, позивач подав заяву про своє звільнення 06.09.2016 року, тобто під час дії саме ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-VI.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Питання щодо дії нормативно-правових актів у часі розглядалося Конституційним Судом України, який у рішенні № 1-рп/99 від 9 лютого 1999 року зазначив, що нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що до події, факту застосовується той закон, або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія закону або іншого нормативно-правового акту не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Таким чином, до спірних відносин підлягають застосуванню нормативно правові акти які були чинні на момент виникнення у позивача права на відставку, а це відповідно Закон України «Про статус суддів» від 15.12.1992 року № 2862-ХІІ; Постанова КМУ № 865 від 03.09.2005 року «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів»; Указ Президента України № 584/95 від 10.07.1995 року «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів».
Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VІ, у п.11 Розділу XIII Перехідних положень, в редакції чинній до 28.03.2015 року, та в період чинності якої позивач уже набув права на відставку, законодавець вказав, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.
Редакціями вищезгаданих нормативно правових актів, які діяли на час виникнення у позивача права на відставку передбачено наступне.
Відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 43 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 року № 2862-ХІІ до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
У відповідності до абз. 2 п. 3-1 постанови КМУ № 865 від 03.09.2005 року «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби (дане положення до 2008 року було передбачено в Указі Президента України № 584/95 від 10.07.1995 року «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів»).
Аналогічна позиція викладена в Положенні про призначення і виплату щомісячного грошового утримання працюючим суддям, затвердженим наказом ДСА України від 24.07.2009 року № 81, згідно з п. 5.1 якого, до стажу роботи, що дає право судді на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менше як десять років, зараховується стаж роботи, передбачений частиною четвертою ст. 43 Закону України «Про статус суддів» та абз. 2 п. 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 1 грудня 2010 року № 1097 та абз. 6 п.1 розділу ХІІ Прикінцевих положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (редакція від 23.12.2010 року) постанова Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 втратила чинність з 01.01.2012 року.
Згідно зі ст. 11 Закону СРСР від 12.07.1967 p. № 1950-VII «Про загальний військовий обов'язок» на громадян, які були прийняті до військово-навчальних закладів, перебували на дійсній військовій службі, розповсюджувалися обов'язки, які встановлені для військовослужбовців строкової служби.
Постановою Верховної Ради України від 12.09.1991 року № 1545-ХХІІ «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території Республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і Законам України.
Відповідно до приписів частини 1 ст. 2 Закону України 25.03.1992 року № 2232- XII «Про військовий обов'язок і військову службу», а також ч. 1 ст. 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», згідно яких військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаний із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Законом України «Про вищу раду правосуддя», що набрав чинності 05.01.2017, внесені зміни у п. 34 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», згідно яких вбачається, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Отже календарний період проходження строкової військової служби зараховується до стажу роботи судді, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи саме на посаді судді не менш як 10 років.
Як вбачається з трудової книжки позивача останній мав стаж роботи на посаді судді більше 10 років, а отже календарний період проходження строкової військової служби та робота в органах МВС України підлягає зарахуванню до стажу роботи позивача на посаді судді, який дає йому право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Приписами ч. 1 ст. 43 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 року № 2862-ХІІ передбачено, що за кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки, але не більше ніж до 90% заробітку судді.
У Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки № (2010)12 від 17.11.2010 зазначено: «оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов'язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв'язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці» (пункт 54).
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Положеннями ст. 126 Конституції України закріплені основоположні принципи здійснення правосуддя в Україні - незалежність і недоторканність суддів.
Рішенням Конституційного суду України № 19-рп/2004 від 01.12.2004 надано офіційне тлумачення положення ст. 126 Конституції України, зокрема зазначено, що додаткові гарантії незалежності і недоторканості суддів, крім уже передбачених Конституцією України, можуть встановлюватися також законами. Такі, гарантії визначені, зокрема, ст. 13 Закону України «Про статус суддів» від 10.07.1998. Не допускається зниження рівня гарантій незалежності і недоторканості суддів в разі прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів.
У мотивувальній частині рішення від 14.12.2011 року № 18-рп/2011, Конституційний суд України вказав, що щомісячне довічне грошове утримання судді є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу, а правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячне грошове утримання діючого судді однакова, а самі ці поняття однорідні та взаємопов'язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування: судді у відставці сплачує Пенсійний фонд України за рахунок Державного бюджету, діючому судді виключно з Державного бюджету України. Щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці є належним утриманням цього судді після припинення виконання ним своїх професійних обов'язків та особливою формою його соціального забезпечення.
У вказаному рішенні Конституційний суд України зазначив про неможливість звуження змісту та об'єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у рішеннях, а саме: від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів); рішення № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, від З червня 2013 року № 3-рп/2013 у справі щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці).
Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій суддів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини щодо їхнього довічного грошового утримання виникають не в момент звернення за призначенням вказаного утримання, а в момент виникнення права на його призначення.
Враховуючи викладене, а також беручи до уваги ту обставину, що позивачем, протягом дії Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453 у редакції, чинній до 28.03.2015, був набутий достатній стаж роботи для призначення довічного грошового утримання судді у розмірі 90 %, який становить понад 25 років, що підтверджується належними та допустимими доказами, а тому суд погоджується з доводами позивача і вбачає підстави для задоволення його позову.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 4-п/2016 від 08.06.2016 року- частина третя статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453 - VI у редакції Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213- VIII, яка суперечить Конституції України, не підлягає застосуванню як така, що втратила чинність з дня ухвалення Конституційним судом України цього рішення. Натомість застосуванню підлягає частина третя статті 141 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-V1 до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, тобто у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, а саме: «Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. У разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного грошового утримання».
Отже судді, стаж роботи яких на момент набрання чинності Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» надавав право на певний розмір щомісячного довічного грошового утримання із набуттям чинності вказаним законом право на отримання такого грошового утримання не втрачають, тому, відповідно, позивач має право отримувати грошове утримання у відставці в розмірі 90% заробітної плати судді із урахуванням його стажу роботи та без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.
Аналогічний правовий висновок міститься і в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 18 липня 2017 року та від 19 липня 2017 року (К/800/24292/17, К/800/24520/17 відповідно).
Окрім вказаного при вирішенні вказаного спору суд враховує, що порядок подання документів для призначення і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України затверджено Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 січня 2008 року №3-1 (далі Порядок).
Розділом ІІ наведеного вище Порядку визначено перелік документів, які необхідні для призначення щомісячного довічного утримання суддям та які додаються до заяви про призначення щомісячного довічного утримання судді у відставці.
Також додатком №3 до вказаного Порядку встановлена форма розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, яка має враховуватися при призначенні (перерахунку) щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці.
Так відповідно до п. 3.1 розділу ІІІ вказаного Порядку уповноважена особа впродовж двох робочих днів після видання наказу про відрахування судді зі штату суду на підставі акта Верховної Ради України або Президента України про звільнення у зв'язку з поданням заяви про відставку, у тому числі у відставку за станом здоров'я, що перешкоджає продовженню виконання обов'язків, і припинення виплати щомісячного довічного утримання працюючому судді, оформляє необхідні документи, готує подання про встановлення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (додаток 4), ознайомлює з ними суддю у відставці і направляє їх до органу, що призначає щомісячне довічне утримання.
Згідно п. 5.4 Розділу V Порядку пізніше 10 днів після надходження заяви з потрібними для призначення щомісячного довічного утримання документами орган, що призначає щомісячне довічне утримання, розглядає подані документи та приймає рішення про призначення щомісячного довічного утримання або відмову в його призначенні.
З наведених норм вбачається, що рішення про призначення щомісячного довічного грошового утримання приймається органами ПФУ на підставі поданих документів, що оформлюються уповноваженою особою суду за останнім місцем роботи, яка також готує подання про встановлення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, після ознайомлення з ним суддею у відставці.
Із вказаного Порядку вбачається, що до повноважень органів Пенсійного фонду України належить призначення та виплата щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці на підставі поданих документів, однак питання стосовно визначення стажу роботи судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, не належить до компетенції відповідача, оскільки відповідні повноваження віднесено до суду за останнім місцем роботи судді, яку реалізуються уповноваженою особою такого суду при оформленні відповідного розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та передбачений додатком 3 до вказаного Порядку.
Як вбачається із матеріалів справи та самим відповідачем не заперечується, що Канівським міськрайонним судом Черкаської області був складений розрахунок стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці №1.27/33/17 від 12.04.2017 року та який наданий позивачем відповідачу разом із відповідною заявою для призначення пенсії.
Із вказаного розрахунку вбачається, що позивачу до стажу судді було зараховано служба в Радянській армії тривалістю 1 рік, 11 місяців та 25 днів; Навчання в Українській юридичній академії ім.. Ф.Є. Дзержинського, тривалістю 1 рік, 10 місяців та 15 днів; робота на посадах заступника начальника та начальника слідчого відділу Чорнобаївського МРВ УМВС України в Черкаській області, тривалістю 5 років, 11 місяців та 20 днів; а також робота на посаді судді Канівського районного суду Черкаської області, тривалістю 6 років, 7 місяців, 24 дні та на посаді судді Канівського міськрайонного суду Черкаської області тривалістю 13 років, 7 днів. А усього стаж роботи визначений ОСОБА_1 29 років, 6 місяців та 1 день.
Відповідач вказаний розрахунок до уваги не прийняв, не врахував вимоги чинного законодавства та неправомірно посилався на норми ст. 135 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402 зарахувавши до стажу позивача лише роботу на посаді судді.
Як вбачається із рішення Вищої ради правосуддя від 30.03.2017 року №644/0/15-17 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Канівського міськрайонного суду Черкаської області позивач 06.09.2016 року звернувся до Вищої ради юстиції із відповідною заявою про відставку.
30.01.2017 року до Вищої ради правосуддя надійшла заява ОСОБА_1 від 26.01.2016 року про звільнення у відставку згідно із п. 4 ч. 6 ст. 126 Конституції України.
Відповідно до пункту 11 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній до 28.03.2015 року, судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді згідно з законодавством, що діяло на день набрання чинності цим законом.
За таких обставин Вища рада правосуддя до стажу роботи ОСОБА_1 що дає право на відставку, крім роботи на посаді судді зарахувала проходження строкової військової служби, половину навчання за денною формою в Харківському юридичному інституті ім. Дзержинського Ф.Е.
Суд бере до уваги, що Вища рада правосуддя у вказаному рішенні дійшла висновку, що позивач набув достатній стаж для відставки та звільнила ОСОБА_1 саме за ст. 120 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VI.
За таких обставин, з урахуванням викладеного, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, так як вони доведені та обґрунтовані, оскільки відповідач, розглядаючи заяву позивача, про призначення щомісячного грошового утримання судді у відставці повинен був керуватися положеннями діючого на час подання позивачем заяви та звільнення останнього у відставку ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року.
При цьому суд зазначає, що гарантії незалежності суддів не можуть бути звужені чи скасовані під час прийняття нових законів і внесення змін до чинних, про що неодноразово було наголошено у правових позиціях Конституційного Суду України.
Таким чином суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо призначення ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці в розмірі 80% грошового утримання судді є протиправними, а тому відповідач зобов'язаний призначити та здійснити перерахунок і виплату судді у відставці ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 90 % грошового утримання судді, виходячи з розміру суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, починаючи з часу його звернення до органу Пенсійного фонду України, тобто з 13.04.2017 року.
Відповідно до медичної довідки №157-1/о позивач є інвалідом І групи, а тому в силу вимог ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору за подання заяви про сплату судового збору.
Оскільки відповідач за п. 18 ч. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, суд приймаючи рішення вважає за необхідне судові витрати по розгляду вказаної справи залишити за рахунок держави.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст., ст. 4, 8, 11, 17, 86, 94, 158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Канівського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України про визнання неправомірними дій у відмові призначення та виплати щомісячного довічного грошового утримання судді - задовольнити повністю.
Визнати неправомірними дії Канівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області щодо відмови в призначенні та виплаті ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 90 відсотків грошового утримання судді відповідно до Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-VI.
Зобов'язати Канівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Черкаської області прийняти рішення про призначення, нарахування та виплату ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 90 відсотків грошового утримання судді відповідно до Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-VI з часу його звернення до органу Пенсійного фонду України, тобто з 13.04.2017 року.
Судові витрати віднести за рахунок держави.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Золотоніський міськрайонний суд протягом 10 днів з дня її проголошення.
Суддя: Середа Л.В.