Справа № 462/6906/16-ц
03 серпня 2017 року Залізничний районний суд м. Львова в складі:
головуючого судді: Бориславського Ю.Л.,
за участю секретаря: Янощук Я.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, за участю третіх осіб - Відділу Держгеокадастру у м. Львові Львівської області, ОСОБА_10 - про визначення часток та припинення права спільної сумісної власності на земельну ділянку, суд
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом, в якому просять визнати за ОСОБА_1 право власності на 18/100 ідеальних часток, площею 0,018га у праві спільної часткової власності на земельну ділянку, загальною площею 0,1га, яка знаходиться на АДРЕСА_1, а за ОСОБА_2 визнати право власності на 8/100 ідеальних часток, площею 0,008га у праві спільної часткової власності на земельну ділянку, загальною площею 0,1га, яка знаходиться на АДРЕСА_1, також припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на земельну ділянку на АДРЕСА_1. Свої позовні вимоги мотивують тим, що 20.12.2016 року між ними та третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_10 було укладено договір дарування 26/100 ідеальних часток житлового будинку, за умовами якого вони подарували, а ОСОБА_10 прийняв в дарунок 26/100 ідеальних часток житлового будинку АДРЕСА_1 разом з відповідною частиною господарських будівель і споруд. Водночас, вони є співвласниками земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 разом зі співвласниками - відповідачами у справі. При цьому вказали, що вони мають намір подарувати ОСОБА_10 належні їм частки земельної ділянки, однак відповідачі відмовляють їм в укладенні договору про визначення розміру часток у праві спільної власності на земельну ділянку, що й стало причиною звернення із даним позовом до суду.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_11, який діє на підставі довіреності від 30.03.2017 року /а.с.103/ позов підтримали, покликаючись на мотиви такого, який просять задовольнити.
Відповідач ОСОБА_3 проти задоволення позову заперечив, вважає, що спірну земельну ділянку необхідно поділити порівно.
У суді представник відповідача ОСОБА_7 - адвокат Равлюк Т.І., який діє на підставі договору про надання правової допомоги №173-09/02 від 09.02.2016 року /а.с.115/ проти задоволення позову заперечив із посиланням на те, оскільки 26.10.2016 року позивачами були подаровані ОСОБА_13 26/100 ідеальних часток житлового будинку АДРЕСА_1, то й право власності на земельну ділянку, на якій вказаний житловий будинок розміщений, перейшло пропорційно до його частки у праві власності житлового будинку. Додатково зазначив, що оскільки спірна земельна ділянка не перебуває у спільній частковій власності, а від так і спосіб захисту цивільних прав, обраний позивачами є неправильним та не підлягає до задоволення.
Інші відповідачі, які належним чином були повідомлені про час, день та місце розгляду справи, заяви про розгляд справи за їхньої відсутності не подали, про причини неявки суд не повідомили, хоча належно були повідомлені про день, час та місце розгляду справи та наслідки неявки, що стверджується, зокрема: судовоми повідомленнями, які скеровувалися рекомендованими листами та розміщеним оголошенням, опублікованим в газеті «Львівська пошта» №48 (1958), а тому, суд, ухвалив проводити розгляд справи за їх відсутності.
Представник третьої особи ОСОБА_10 - ОСОБА_11, який діє на підставі довіреності від 20.12.2016 року /а.с.126/ підтримав позовні вимоги, просить позов задовольнити.
Представник третьої особи - Відділу Держгеокадастру у м. Львові Львівської області у судове засідання не з'явився, заяви про розгляд справи за їхньої відсутності не подав, про причини неявки не повідомив, а тому, суд, ухвалив проводити розгляд за відсутності третьої особи.
Заслухавши пояснення осіб, які брали участь у розгляді справі, вивчивши матеріали цивільної справи, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а згідно ч.1 ст.16 ЦК України, кожен має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Зі змісту ч.2 ст.16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
Судом встановлено, що 27.10.2016 року між позивачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивачів - ОСОБА_10 був укладений договір дарування 26/100 ідеальних часток житлового будинку, за умовами якого дарувальники (ОСОБА_1 та ОСОБА_2.) дарують, а обдаровуваний ОСОБА_10 прийняв в дарунок 26/100 ідеальних часток житлового будинку №54 позначеною на плані літерою «А-1», разом з відповідною частиною господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 /а.с.5-6/.
Також судом встановлено, що 26/100 ідеальних часток будинку належать дарувальникам на праві спільної часткової власності: 18/100 ідеальних часток житлового будинку - ОСОБА_1, а 8/100 ідеальних часток житлового будинку - ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на частину житлового будинку, виданого Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради 17.08.2009 року, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим ОКП ЛМР «БТІ та ЕО» 25.09.2009 року за №23955900, реєстраційний номер РПВН 28372589 /а.с.7-9/.
Із матеріалів справи вбачається, що будинок розташований на земельній ділянці площею 0,1га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер НОМЕР_1 згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого ОСОБА_14, Державним реєстратором на нерухоме майно Реєстраційної служби ЛМУЮ Львівської області 29.07.2013 року за індексним номером 7151852 /а.с.10-13/.
Згідно свідоцтва про право власності індексний номер 7151852 від 29.07.2013 року земельна ділянка площею 0,1га, цільове призначення якої - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер НОМЕР_1 на праві спільної сумісної власності належить ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 та підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №7151944 від 29.07.2013 року та витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-4604106512016 від 11.10.2016 року /а.с.64-76/.
Частиною першою статті 356 ЦК України передбачено, що власність двох чи більше осіб з визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Відповідно до статей 364, 367 ЦК України кожен із співвласників має право на виділ його частки майна, що є у спільній частковій власності в натурі або його поділ з дотриманням вимог статті 183 цього Кодексу.
Аналогічне положення закріплено в частині третій статті 88 ЗК України.
Частиною першою цієї статті передбачено, що володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.
Оскільки володіння та порядок користування земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, в тому числі тією, на якій розташовані належні співвласникам жилий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається насамперед їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, то при застосуванні статті 88 ЗК України при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю або жилий будинок, слід брати до уваги цю угоду. Це правило стосується тих випадків, коли житловий будинок поділено в натурі.
За змістом статті 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
За правилом частини другої статті 120 ЗК України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
При відсутності цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об'єкт нерухомості, як і у справі, яка розглядається, слід враховувати, що частина четверта статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачала, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі та споруди.
Аналіз змісту норм статті 120 ЗК України дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю та споруди, на якій вони розміщені.
Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку в разі набуття права власності на нерухомість.
При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти.
Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах ВС України від 13.04.2016 року №6-2523цс16 та №705/6917/14-ц від 15.05.2017 року.
При цьому, слід зазначити, що оскільки 27.10.2016року позивачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подаровано 26/100 ідеальних часток житлового будинку АДРЕСА_1 третій особі, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_10, а від так правових підстав для визнання за ними права спільної часткової власності на відповідні ідеальні частки на земельну ділянку за адресою: м.Львів, вул.Бортнянського, не має.
Зі змісту ст.10 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Положеннями ч.1 ст.11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У відповідності до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Зі змісту ч.3 ст.61 ЦПК України вбачається, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Згідно ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позивачами не доведено підставність та обґрунтованість своїх позовних вимог, а відтак, у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 слід відмовити.
Керуючись ст.10, 11, 60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, ст.377 ЦК України, ст.88, 120, 125 ЗК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: /підпис/
З оригіналом згідно.
Суддя: Ю.Л. Бориславський